Тема8. Витрати виробництва та собівартість продукції 1 страница

Мета вивчення теми: сформувати знання щодо сутності, ролі та значення інвестиційних ресурсів в діяльності підприємства.

1. Поняття, склад і структура інвестицій.

2. Визначення необхідного обсягу і джерел фінансування виробничих інвестицій.

3. Формування і регулювання фінансових інвестицій (цінних паперів).

4. Оцінка ефективності виробничих і фінансових інвестицій та чинники підвищення їх ефективності.

5. Інвестиційні проекти підприємств та організацій.

Термін „інвестиція" походить від лат. invest, що означає „вкладати".

Інвестиціями є всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток (доход) або досягається соціальний ефект. Такими цінностями можуть бути:

- кошти, цільові банківські вклади, паї, акції та інші цінні папери;

- рухоме та нерухоме майно;

- майнові права, що випливають з авторського права, досвід та інші інтелектуальні цінності;

- сукупність технічних, технологічних, комерційних та інших знань, оформлених у вигляді технічної документації, навиків та виробничого досвіду, необхідних для організації того чи іншого виду виробництва, але не запатентованих („ноу-хау");

- права користування землею, водою, ресурсами, будівлями, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права;

- інші цінності.

Юридичні та фізичні особи, що здійснюють вкладення капіталу (інвестування), називаються інвесторами. Інвестиції поділяються:

1. Зовнішні (іноземні):

а) прямі;

б) портфельні.

2. Внутрішні (вітчизняні):

- реальні:

а) валові;

б) чисті;

- фінансові.

Реальні інвестиції - це вкладення капіталу у різні сфери діяльності і галузі національної економіки з метою створення нових та оновлення існуючих основних фондів. Реальні інвестиції називаються виробничими, оскільки вони спрямовані у виробництво, але частіше їх називають просто капітальними вкладеннями.

Фінансові інвестиції - це вкладення коштів у фінансові інструменти, серед яких переважають цінні папери, із метою одержання доходу (прибутку) в майбутньому.

Капітальні вкладення - це кошти, що направляються на розширене відтворення основних фондів та об'єктів соціальної інфраструктури підприємства. Вони складаються із затрат на реконструкцію, розширення, технічне переоснащення діючих та спорудження нових підприємств, заміни основних фондів, що вибули, новими.

До складу капітальних вкладень входять:

1. Вартість будівельно-монтажних робіт;

2. Вартість технологічного, енергетичного, підйомно-транспортного устаткування, а також інструментів та інвентарю, які включаються до складу основних фондів.

3. Витрати на проектно-пошукові роботи, вартість земельних ділянок, витрати на технічний нагляд, підготовку експлуатаційних кадрів, вартість придбаних ліцензій і патентів, інші витрати, пов'язані із підготовкою до будівництва та експлуатації об'єкта

В залежності від класифікаційних ознак та напрямів використання капіталовкладень розрізняють таку їх структуру:

1. Галузеву;

2. Територіальну;

3. Технологічну;

4. Відтворювальну;

5. Структуру за формами власності.

Планування капітальних вкладень на підприємствах включає два етапи:

1. Обчислення необхідного обсягу виробничих інвестицій на розрахунковий період;

2. Визначення джерел фінансування капіталу.

Встановлення необхідного обсягу капіталовкладень залежить від економічної ситуації на ринку. Ті можливі варіанти:

а) ринковий попит на продукцію задовольняється повністю і не вимагає нарощування обсягів виробництва на даному підприємстві. В цьому випадку повинно здійснюватись лише просте відтворення основних фондів за рахунок амортизаційних відрахувань. Необхідний розмір капіталу визначається на основі даних про потребу в новому устаткуванні, цін на нього з врахуванням вартості його монтажу;

б) попит на продукцію підприємства є зростаючим, тому є доцільним нарощування обсягів виробництва продукції з метою збільшення приросту прибутку. В цьому випадку необхідне розширене відтворення основних фондів і нарощування виробничої потужності підприємства шляхом реконструкції, технічного переоснащення, розширення виробництва за попередньо розробленим проектом. Такий проект складається за розділами:

- зведені техніко-економічні показники;

- заходи за окремими напрямами технічного, технологічного та організаційного розвитку;

- потреба в устаткуванні.

Для визначення необхідного обсягу капіталовкладень в цій ситуації користуються методом прямих розрахунків за даними кошторису технічного переозброєння, реконструкції або розширення виробництва;

в) попит на пропоновану підприємством продукцію різко зменшився, вона втратила конкурентоспроможність. Підприємство повинно модернізувати виробництво або організувати виробництво нової продукції. В цій ситуації слід здійснити докорінну перебудову техніко-технологічної бази виробництва. Розрахунок необхідного обсягу капіталовкладень проводять аналогічно, як в попередній ситуації, але враховують значні розміри капітальних затрат на маркетингові дослідження, можливу диверсифікацію виробництва

Джерелами фінансування капітальних затрат можуть бути:

- власні кошти підприємства у вигляді залучення частини нерозподіленого прибутку, доходів від реалізації цінних паперів;

- довгострокові кредити банків;

- залучення закордонних інвестицій та створення спільних підприємств;

- кошти державного бюджету, тобто централізовані капітальні вкладення.

Цінні папери - це грошові документи, що засвідчують право володіння або відносини позики, визначають взаємовідносини між емітентом (юридичною особою, яка випустила цінні папери) та їх власником; передбачають, як правило, виплату доходу у вигляді дивідендів чи відсотків, а також можливість передачі грошових прав іншим особам.

Емітенти можуть випускати наступні види цінних паперів: акції, облігації внутрішніх державних і місцевих позик, облігації підприємства, казначейські зобов'язання, ощадні сертифікати, векселі, приватизаційні папери (сертифікати) тощо. Цінні папери можуть бути іменними або на пред'явника

Порядок випуску та обігу усіх цінних паперів регламентується Законом України «Про цінні папери та фондову біржу».

Цінні папери також можна розподілити на групи: пайові, похідні та боргові. Цінні папери обертаються на фондовому ринку.

Фондовий ринок - державна сфера обігу цінних паперів. Головною метою функціонування та розвитку фондового ринку в Україні є залучення інвестиційних ресурсів для спрямування їх на відновлення та забезпечення подальшого зростання виробництва.

Учасниками фондового ринку є:

- держава;

- емітенти цінних паперів;

- інвестори;

- посередники (спеціалізовані інституціональні утворення, банківські установи, інвестиційні компанії, фондові біржі тощо).

Основні функції системи державного регулювання фондового ринку:

- визначення ключових рис і складових підсистем фондового ринку та ролі учасників на цьому ринку;

- формування сприятливого законодавчого поля для учасників фондового ринку;

- встановлення відповідальності за протиправні дії учасників фондового ринку.

Функції прямого регулювання ринку цінних паперів в Україні виконує Державна комісія з цінних паперів і фондового ринку (ДКЦПФР).

Ефективність будь-яких форм інвестицій розраховується на основі співставлення ефекту (доходу) і витрат, які пов'язані з його отриманням. Економічну ефективність виробничих інвестицій можна визначити за допомогою показників їх абсолютної та порівняльної економічної ефективності.

Абсолютна ефективність показує загальну величину їх віддачі та обчислюється співставленням величини економічного ефекту з величиною самих затрат. Вона оцінюється за допомогою показників:

- коефіцієнт економічної ефективності капітальних затрат (Ер):

Ер = П / К, грн./грн. (8.1)

Або Ер = П / К, (8.2)

Де: П - приріст прибутку підприємства у випадку вкладення капіталу у реконструкцію, модернізацію, технічне переоснащення, грн.;

П - загальна сума прибутку для новостворюваних об'єктів, грн.;

К - загальна сума капіталовкладень (кошторисна вартість проекту), грн.

Абсолютну ефективність капітальних затрат можна обчислити також через ефективність використання виробничих фондів:

Ер = П / ОФс.р. + S (8.3)

Де: ОФ_с.р. - середньорічна вартість основних фондів;

S - середньорічний залишок оборотних коштів.

- строк окупності капіталовкладень (тд який є оберненим показником до Ер:

Тр = 1 / Ер,років (8.4)

Розрахунковий коефіцієнт економічної ефективності Ер повинен порівнюватись з нормативним коефіцієнтом Е„, який встановлюється Міністерством економіки України на певний період. Якщо Ер< Е„, то вкладення капіталу вважають доцільним.

Розрахунки порівняльної ефективності капітальних вкладень здійснюють тоді, коли потрібно вибрати кращий із можливих проектів інвестування виробництва.

Показником порівняльної ефективності капвкладень є мінімум приведених витрат (Зприв):

Зприв. = Cі + Енх * Кі min, грн.; (8.5)

Де: Сі - собівартість річного випуску продукції по і-му варіанту капіталовкладень, грн.;

Kі - капіталовкладення по і-му варіанту, грн. Приведені витрати можуть визначатись і в розрахунку на одиницю продукції. Той проект вважається найкращим з економічної точки зору, при якому сума приведених витрат є мінімальною.

Розрахунковий строк окупності додаткових капіталовкладень по певному варіанту обчислюється:

Ток.р = (К2 - К1) / (С1 – С2), років, (8.6)

Де: К1, К2 - сума капіталовкладень по першому і по другому варіантах, грн.;

С1,С2- собівартість річного випуску продукції по першому і другому варіантах, грн.

Якщо варіантів більше двох, то кращий з них вибирають шляхом попарного співставлення зазначених величин.

Ер відповідно обчислюється:

Ер = (С1 – С2) / (К2 - К1), І/рік (8.7)

Економічний ефект від прискореного введення в дію основних виробничих фондів і виробничих потужностей (Еприск.) розраховується:

Епрнс. = Ен * Кф * (Тнорм. – Тфакт), грн., (8.8)

Де: Кф - вартість основних фондів, достроково введених в дію, грн.;

Тнорм- - нормативний (або плановий) строк будівництва, років;

Тфакт. - фактичний строк будівництва. Вищенаведені показники застосовуються ігри використанні класичних (статичних) методів оцінки ефективності реальних інвестицій.

Недоліками класичних методів оцінки ефективності реальних інвестицій є:

- питомі капітальні витрати не мають сенсу при зростанні інфляції;

- не враховується фактор часу: ні доход, ні інвестиції не приводяться до теперішньої вартості;

- показником повернення інвестованого капіталу приймається лише прибуток, тоді як насправді він повертається у вигляді грошового потоку (сума чистого прибутку та амортизаційних відрахувань).

За умов застосування динамічних методів оцінки ефективності реальних інвестицій зазначені недоліки ліквідуються.

Порівнювані варіанти виробничих інвестицій часто відрізняються один від одного розподілом загальної суми капіталовкладень по роках інвестування. Тому оцінку ефективності капіталовкладень здійснюють з врахуванням фактору часу (динамічні методи оцінки ефективності капвкладень). Дані методики широко використовуються за кордоном.

Найважливішими параметрами оцінки економічної ефективності виробничих інвестицій з врахуванням чинника часу є:

1. Чиста дисконтована (теперішня) вартість - чистий приведений дохід (ЧПД):

ЧПД = , грн., (8.9)

Де: ГП1, ГП2,..., ГПт - очікувані грошові потоки у кожному із t- років періоду реалізації проекту, грн.

к - дисконтна ставка, виражена десятковим дробом.

Ставка дисконту - це процентна ставка, що характеризує норму прибутку, на який щорічно розраховує інвестор. Як ставка дисконтування може бути прийнята середня кредитна або депозитна ставка, індивідуальна норма доходності інвестицій із врахуванням ризику, рівня інфляції тощо.

Проект вважається доцільним, якщо ЧПД>0.

2. Індекс доходності інвестицій:

Ід = ГП / К, (8.10)

Де: ГП - дисконтований грошовий потік.

Проект доцільний, якщо Ід>1.

3. Внутрішня норма рентабельності інвестицій (ВНР) - це така дисконтна ставка, за якої суми початкових інвестицій і теперішньої вартості грошових потоків є однаковими, тобто ЧПД=0. Розрахунковий показник ВНР має бути не нижчим за граничну ставку, прийнятну для підприємства.

4. Період окупності інвестицій ( Ток ):

Ток = К / ГП, років (8.11)

Де: ГП - середньорічна величина дисконтованого грошового потоку за певний період, грн.

Визначення економічної ефективності виробничих інвестицій в умовах ринку повинно враховувати притаманні ринковій економші рівень інфляції та ступінь ризику.

При вкладенні в цінні папери у вигляді витрат виступає сума інвестованих в цінні папери коштів, а у вигляді доходу - різниця між поточною вартістю цінного паперу і сумою вкладених в його придбання коштів. Оскільки доход за цінним папером може бути отриманим лише в майбутньому, для співставлення він повинен бути приведеним до теперішнього часу шляхом дисконтування.

Розрахунок ефективності фінансових інвестицій здійснюється за формулою:

Е_ф = (С - Іо) / Іо, (8.12)

або, оскільки (С-Іо) є очікуваний від інвестування доход, то:

Е_ф = Д / Іо, (8.13)

Де: Е_ф - ефективність інвестування в цінний папір;

С - поточна (дисконтована) вартість цінного паперу;

Іо - сума інвестованих коштів;

Д - очікуваний доход від інвестування.

Поточна вартість цінного паперу визначається двома основними факторами: величиною грошового потоку від інвестування в цінний папір і рівнем процентної ставки, яка використовується під час дисконтування.

Розрахунок чистого приведеного доходу за фінансовими інвестиціями має певні відмінності від визначення чистого приведеного доходу за реальними інвестиціями. При оцінці порівняльної ефективності вкладень в цінні папери ЧПД розраховується як різниця між приведеною вартістю окремих фондових інструментів і вартістю їх придбання. При цьому сума очікуваних грошових доходів від інвестицій в цінні папери не включає амортизаційних відрахувань, як за вкладеннями в реальні активи. Певну специфіку має і формування грошових потоків за різними видами фондових інструментів.

Основними організаційно-економічними чинниками підвищення ефективності використання капітальних вкладень є:

1) поліпшення елементно-технологічної та відтворювальної структури капітальних вкладень (підвищення частки витрат на створення чи оновлення активної частини основних фондів підприємства);

2) організація сучасної проектно-кошторисної справи і забезпечення завдяки цьому високої економічної ефективності проектних рішень (використання найновітніших досягнень в галузі техніко-технологічних та організаційних рішень, будівельних матеріалів і конструкцій, просторового розміщення будівель, реальної кошторисної вартості тощо);

3) значне скорочення тривалості всіх стадій інвестиційного циклу (від проектування до освоєння ведених в дію виробничих об'єктів соціальної інфраструктури);

4) запровадження економічних методів управління інвестиційним процесом (методи визначення необхідного обсягу та оцінки економічної доцільності капітальних вкладень, прогнозування реальної тривалості інвестиційного процесу для функціонування однакових виробничих об'єктів, система мотивації інтенсивного інвестування виробництва).

Основні важелі найефективнішого формування та реалізації фінансових інвестицій:

- формування і подальший розвиток фондового ринку, дотримання загальновживаних принципів його функціонування;

- поліпшення організації державного регулювання фондового ринку;

- удосконалення системи економічного обґрунтування емісії різних видів та обсягів - цінних паперів;

- ширше залучення стратегічних партнерів до процесу придбання цінних паперів високодохідних підприємств;

- максимально можливе розширення посередницької діяльності у сфері випуску та обігу цінних паперів;

- посилення контролю за виконанням інвестиційних зобов'язань;

- підготовка та підвищення кваліфікації кадрів з питань формування та використання фінансових інвестицій;

- оптимізація обсягів купівлі пакетів різних видів цінних паперів вітчизняними і зарубіжними партнерами.

Інвестиційний проект - це комплект документів, що характеризують зміст та умови реалізації відповідних заходів для досягнення поставлених цілей (розвиток техніко-технологічної бази виробництва організація виготовлення нової продукції тощо).

Розробка та реалізація інвестиційного проекту охоплює певний проміжок часу від появи відповідної ідеї до практичного її втілення. Його заведено називати циклом інвестиційного проекту (інвестиційним циклом).

Інвестиційний цикл включає три фази:

- передінвестиційну (попереднє дослідження до остаточного прийняття інвестиційного рішення);

- інвестиційні (проектування, укладення угод спорудження чи облаштування приміщень, навчання персоналу);

- виробничу (введення у дію і забезпечення функціонування нового виробничого об'єкта). Техніко-економічне обґрунтування інвестиційного проекту здійснюється за такими розділами:

1. Основна ідея проекту;

2. Аналіз ринку і стратегія маркетингу;

3. Сировина, матеріали і комплектуючі вироби;

4. Місцезнаходження та навколишнє середовище;

5. інженерно-технологічна частина проекту;

6. Організаційні та накладні витрати;

7. Трудові ресурси (персонал);

8. Планування процесу здійснення проекту;

9. Фінансовий аналіз та оцінка ефективності інвестування.

Запитання для самоконтролю:

1. В чому полягає сутність інвестицій та основних їх видів?

2. Які чинники враховуються при визначенні необхідного обсягу і джерел фінансування капітальних вкладень?

3. Як відбувається формування і регулювання фінансових інвестицій?

4. Які методи можуть бути використані при визначенні ефективності виробничих інвестицій?

5. В чому полягають особливості оцінки ефективності фінансових інвестицій?

6. В чому полягає сутність інвестиційного проектування?

7. Які виділяють чинники підвищення ефективності використання капітальних вкладень та фінансових інвестицій?

Частина 2. (модуль 2) Ефективність діяльності підприємства інвестиційні та інноваційні процеси

Тема 9. Доход прибуток та рентабельність підприємства

Мета вивчення теми: сформувати знання щодо сутності, ролі та значення інноваційних процесів в діяльності підприємства.

1. Загальна характеристика інноваційних процесів.

2. Науково-технічний прогрес, його загальні та пріоритетні напрями.

3. Організаційний прогрес.

4. Оцінка ефективності технічних та організаційних нововведень.

Інноваційні процеси - сукупність прогресивних, якісно нових змін, що безперервно виникають у часі та просторі.

Результатом інноваційних процесів є новини, а запровадження їх у практику визнається за нововведення.

Інноваційні процеси започатковуються певними галузями науки, а завершуються у сфері виробництва

За своїм характером інноваційні процеси, новини і нововведення поділяються на взаємозв'язані види:

- технічні новини і нововведення;

- організаційні нововведення;

- економічні;

- соціальні;

- юридичні.

За масштабністю і силою впливу на ефективність діяльності певних ланок суспільного виробництва всі новини та нововведення поділяються на дві групи: локальні (поодинокі, окремі - ведуть до еволюційних перетворень), глобальні (революційні).

Між усіма видами інноваційних процесів існує відносно тісний взаємозв'язок.

Найбільший за наслідками безпосередній вплив на результативність (ефективність) діяльності підприємства справляють технічні та організаційні нововведення.

Науково-технічний прогрес - це неперервний процес одержання і нагромадження наукових знань, їх матеріалізація в елементи техніки, впровадження останньої у виробництво і всі сфери життя.

НТП властиві еволюційні та революційні форми вдосконалення технологічних методів і засобів виробництва кінцевої продукції.

Науково-технічна революція відбиває докорінно якісну трансформацію суспільного розвитку на засаді новітніх наукових досягнень, що справляють революціонізуючий вплив на зміну знарядь і предметів праці, технології, організації та управління виробництвом, характер трудової діяльності людей.

Основні напрями НТП на сучасному етапі:

- лектронізація народного господарства;

- комплексна автоматизація всіх галузей народного господарства;

- застосування прогресивних базових технологій;

- освоєння принципово нових технологій: мембранної, лазерної, плазмової, вакуумної, детонаційної та ін.;

- створення і використаній нових матеріалів, що мають нові властивості: надпровідність, радіаційну стійкість, стійкість до зношування; надчистих матеріалів із заданими властивостями;

- прискорений розвиток біотехнології, яка сприяє створенню безвідходних технологічних процесів, нарощуванню обсягів виробництва сировини, продовольчих ресурсів;

- розвиток прискореними темпами інфраструктури як особливої сфери НТП, що формує зовнішні умови функціонування підприємств;

- розвиток інформаційних технологій, які формують не лише якісно новий виробничий потенціал, що ґрунтується на комп'ютеризації, а й нові соціальні відносини;

- хімізація виробництва.

Організаційний прогрес полягає в удосконаленні існуючих та застосуванні нових методів і форм організації виробництва і праці, елементів господарського механізму в усіх ланках управління економікою.

Об'єктами організаційного прогресу є:

1. Удосконалення організації виробництва (комбінування, спеціалізація, кооперація, диверсифікація тощо). Організація виробництва - певним чином упорядкована й скоординована в часі та просторі система взаємодії провідних елементів виробничого процесу (людей, знарядь та засобів праці), охоплює всі ланки виробництва.

2. Поліпшення організації праці (раціональний режим праці, різні форми побудови бригад, організація обслуговування робочих місць). Організація праці - певне поєднання працівників у часі і просторі для досягнення найбільшої ефективності трудових процесів за умов конкретно застосовуваної технології та організації виробництва

3. Раціоналізація елементів господарського механізму (системи управління, планування, фінансування, матеріального стимулювання тощо).

Залежно від місця прийняття і реалізації організаційних рішень, масштабності їхнього впливу на проміжні та кінцеві результати діяльності людей можна виокремити два напрями органааційного прогресу:

- загальносистемний (галузевий, міжгалузевий, регіональний);

- локальний організаційний прогрес - внутрішньовиробничий.

Оскільки технічні нововведення мають визначальний вплив на всі інші види інновацій і, крім того, заходи по впровадженню технічних новинок вимагають інвестування значних коштів, то важливими є питання оцінки економічної ефективності цих заходів.

Ефективність - це відносна величина, що характеризує результативність будь-яких витрат. Ефективність технічних нововведень є відношенням ефекту від здійснення заходів до витрат на них.

Ефект - це результат будь-якого заходу, який найчастіше виражається певною грошовою сумою (чиста продукція або прибуток підприємства, галузі, національний дохід).

Залежно від рівня оцінки, обсягу враховуваних ефекту і затрат і призначення оцінки розрізняють декілька видів ефективності технічних нововведень:

- народногосподарська;

- госпрозрахункова;

- порівняльна;

- абсолютна

Розрахунок абсолютної ефективності завершує процес вибору найефективнішого варіанта технічних нововведень.

Економічний ефект від впровадження технічних новинок розраховується на всіх етапах реалізації й за весь період здійснення цих заходів і визначається як різниця між вартісною оцінкою результатів та вартісною оцінкою сукупних витрат ресурсів за цей період.

Форми економічного ефекту

- народногосподарський.

- внутрішньогосподарський.

Сумарний економічний ефект від технічних нововведень за певний розрахунковий період Т (Ет) обчислюється за формулою:

Е_т^нг(вг) = Р_т - В_т, грн., (9.1)

Де: Р_т - вартісна оцінка результатів від здійснення заходів НТП за розрахунковий період, грн.;

Вт - вартісна оцінка витрат на здійснення технічних нововведень за цей же період, грн.

Результати і витрати за кожний рік треба визначати з урахуванням чинника часу, тобто приводити до одного моменту часу - розрахункового року.

Початковим роком розрахункового періоду Т вважають рік початку фінансування робіт по здійсненню заходу (включаючи наукові дослідження), а кінцевим - момент завершення всього життєвого циклу заходу (визначається нормативними строками оновлення продукції з врахуванням її старіння).

Вартісна оцінка результатів впровадження технічних нововведень за розрахунковий період здійснюється:

, грн. (9.2)

Де: к - дисконтна ставка, виражена десятковим дробом.

Ці результати визначаються як сума основних (Росн) і супровідних (Рсуп) результатів:

Рt = Роcн + Рсуп, грн. (9.3)

Основні результати обчислюються за формулами:

- для нових засобів тривалого користування

Росн = Цt * Nt * Пt, грн., (9.4)

- для нових предметів праці

Росн = (Цt * Nt) / Yt, грн., (9.5)

Де: Ц - ціна одиниці продукції, що її виробляють за допомогою нових засобів праці або предметів праці в t-му році, грн.;

Nt - обсяг застосування нових засобів або предметів праці в t —му році, натур. Од.;

Пt - продуктивність засобів праці в t-му році, натур. Одиниць;

Yt - витрати предметів праці на одиницю продукції, що виготовляється з використанням цих предметів у t-му році, натур. Од.

До супровідних результати належать додаткові економічні результати в різних сферах народного господарства, а також економічна оцінка соціальних і екологічних наслідків реалізації технічних нововведень. Обчислюються за формулою:

,грн. (9.6)

Де: - вартісна оцінка соціальних і екологічних результатів використання технічних нововведень у t-му році;

- величина окремого результату (в натуральних вимірниках) з урахуванням масштабу його впровадження в t-му році;

- вартісна оцінка одиниці окремого результату в t-му році;

- кількість показників, що враховуються при визначенні впливу технічних нововведень на соціальну сферу й навколишнє середовище.

Сумарні витрати на реалізацію технічного нововведення за розрахунковий період включають витрати на виробництво (В_вир) та використання продукції (Ввикор). тобто:

, грн., (9.7)

Дата добавления: 2015-05-23