Регулювання соціально-трудових відносин

Соціально-трудові відносини мають об’єктивний характер, тобто вони не залежать від волі і бажання окремої людини. Разом з тим цивілізовані соціально-трудові відносини відображають суб’єктивно визначені наміри і дії учасників цих відносин, сформовані з усвідомленням взаємної залежності.

Система нових соціально-трудових відносин може формуватися або стихійно, або цілеспрямовано. Цілеспрямоване формування соціально-трудових відносин, адекватних соціально орієнтованій ринковій економіці, має здійснюватися на основі системи заходів громадського і державного регулювання (рис. 3.2).

На макроекономічному рівні соціально-трудові відносини, як бачимо з рис. 3.2 регулюються законодавчо-правовою й економіко-нормативною базами, системою програмно-нормативної регламентації, інструментами державних економічних і соціальних програм. У нашій країні законодавча база регулює соціально-трудові відносини за такими напрямами: зайнятість, оплата праці, соціальні гарантії, умови та охорона праці, пенсійне забезпечення, соціальне страхування, соціальна допомога слабозахищеним верствам населення, розвиток колективно-договірного процесу і т. ін. Крім законів, прийнятих Верховною Радою України, які безпосередньо стосуються праці та соціально-трудових відносин, соціально-трудові відносини в Україні регулюють ще більше 3000 постанов та указів, предметом яких є праця та працюючі, оплата праці, умови праці, трудова діяльність, працівники, роботодавці. Зміст цих документів зі змінами та доповненнями станом на поточний день ви можете знайти на парламентському сайті та отримати з інших джерел інформації.

Основним недоліком вітчизняної нормативно-регулюючої системи є декларативність багатьох положень законів, постанов та указів, відсутність ефективного механізму реалізації положень конкретних документів.

Основними інструментами, за допомогою яких регулюються соціально-трудові відносини, є відповідні державні програми національного, регіонального, галузевого рівнів. Такі програми розробляються з урахуванням соціальних нормативів та індикаторів, які використовуються для формулювання мети й завдань програми та для добору методів реалізації прийнятих програм.

Рис. 3.2 Система заходів громадського і державного регулювання соціально-трудових відносин

Для регулювання соціально-трудових відносин держава застосовує як адміністративні, так і економічні методи. Як бачимо з рис. 3.2, до перших відносять адміністративно-регламентуючі (накази, інструкції, документи і т. ін.) та організаційні методи (створення інфраструктури, спеціальних служб контролю за виконанням програм). До економічних методів належать дотації, державне замовлення, фінансово-кредитні і податкові пільги, пряма фінансова допомога для реалізації державних програм та ін.

Основною формою і найприйнятнішим методом регулювання соціально-трудових відносин є соціальне партнерство.

Дата добавления: 2015-05-23