Джерела інвестицій

Процес інвестування підприємств може здійснюватися від різних джерел, які не виключають одне одного і можуть використовуватися паралельно. Для отримання максимального ефекту необхідне раціональне об’єднання різних форм інвестицій, але при цьому треба враховувати зменшення мотивації учасників інвестиційного процесу у разі збільшення їх кількості. Форми та джерела фінансування, які використовують нині в Україні, наведені в табл. 9.1.

Таблиця 9.1.Форми та джерела фінансування інвестицій

Форма фінансування	Джерела фінансування
Власні фінансові ресурси	Прибуток Амортизаційні відрахування Кошти, які виплачують страхові компанії Акціонерні внески Внески засновників
Позикові кошти	Банківські кредити Державні кредити Облігаційні позики Кредити фондів та компаній
Інвестиційне асигнування	Державний бюджет Місцеві бюджети Позабюджетні фонди
Лізингове фінансування	Фінансовий лізинг Оперативний лізинг Зворотний лізинг
Міжнародні інвестиції	Кредити Всесвітнього банку Кредити Європейського банку реконструкції та розвитку Кошти міжнародних фондів, агентств та великих страхових компаній Капітал іноземних юридичних та фізичних осіб

Суб’єктами інвестиційної діяльності є інвестори, які приймають рішення про вкладання власних, позикових і залучених коштів в об’єкти інвестування. Суб’єктами можуть бути фізичні та юридичні особи України, іноземних країн.

Потенційні інвестори показані на рис. 9.1.

Рис. 9.1. Потенційні інвестори

Реальні інвестиції можуть бути використані для оновлення або простого відтворення активної частини виробничих фондів підприємства, що включає заміну або доповнення існуючого парку обладнання новими видами; підтримки діючого виробництва для забезпечення безперервного виробничого процесу; реконструкції виробництва з метою підвищення його техніко-економічного рівня; розширення виробництва; технічного переобладнання виробництва з метою збільшення виробничих потужностей, підвищення якості продукції та ін.; перепрофілювання підприємства, що передбачає перехід на випуск нових видів продукції; лізингу обладнання за рахунок власного капіталу (покриття авансового розрахунку може бути здійснено за рахунок кредиту); створення спільного підприємства на основі стратегічного партнерства для розвитку виробництва (у цьому випадку, як правило очікуються інвестиції у вигляді обладнання для модернізації або створення нового виробництва та фінансових кредитів для початку виробництва конкурентоспроможної продукції); організації емісії акцій відкритого акціонерного товариства та залучення цих кредитів до реалізації проекту розвитку підприємства; розміщення частини вільного власного капіталу у високоліквідних, високоприбуткових паперах (наприклад, облігації внутрішнього займу уряду) та використання прибутку для інвестування розвитку виробництва; використання вексельних схем інвестування; інвестування нематеріальних активів: патентів, ноу-хау, договорів пільгової оренди; використання власного капіталу для розвитку підприємства або бізнесу; санації підприємства та реструктуризації боргів; нового будівництва.

9.3. Інвестиційний проект: зміст основні елементи

Інвестиційний проект – це комплекс заходів, направлених на зміну системи із встановленими вимогами до термінів виконання, якості результатів та межами витрат ресурсів.

Проект має такі характерні ознаки: цілі проекту повинні бути обов’язково досягнуті з одночасним виконанням технічних, економічних, екологічних та інших вимог; наявність внутрішніх і зовнішніх взаємозв’язків операцій, завдань та ресурсів, що потребують в процесі виконання проекту чіткої координації; встановлені терміни початку та закінчення проекту; обмежені ресурси; унікальність цілей проекту та умов його виконання.

Тип проекту визначається його масштабом, складністю, якістю та тривалістю. За масштабом проекти поділяються на малі (вартість до 10 млн. дол.), середні (10-50 млн. дол.), великі (50-100 млн. дол.) та надвеликі (понад 100 млн. дол.).

За складністю проекти поділяють на монопроекти, мультипроекти та мегапроекти. Монопроекти мають чітко обмежені ресурси, термін виконання і потребують для реалізації єдиної проектної команди. Мультипроекти – це комплексні проекти, що складаються з декількох монопроектів і пов’язані, в основному, з розвитком підприємств та їх реорганізацією, перетворенням їх у прибуткові. Мегапроекти складаються з декількох взаємопов’язаних моно- та мультипроектів, об’єднаних однією метою, ресурсами і терміном виконання. Мегапроекти носять макроекономічний характер і координуються на державному та регіональному рівнях управління.

За якістю проекти поділяють на проекти звичайної якості та бездефектні проекти, до яких висуваються особливі вимоги щодо якості (наприклад, проект будівництва атомної електростанції).

За тривалістю проекти поділяють на короткострокові (до трьох років), середньострокові (3-5 років) та довгострокові (понад 5 років).

Кожний проект у своєму розвитку проходить різні стадії, що складають його життєвий цикл. Життєвий цикл проекту – це проміжок часу між початком проекту (коли його ще не існує) та його закінченням (коли він уже не існує). Моментом початку проекту можна вважати: початок його реалізації, момент зародження ідеї проекту, початок надходження капіталовкладень, створення проектної команди. Закінченням проекту може бути: завершення робіт, перехід персоналу, що виконує проект, до іншого проекту; досягнення проектом заданих результатів; припинення фінансування проекту; початок робіт з внесення в проект змін, які не були передбачені на початку; ліквідація об’єкту.

Життєвий цикл проекту складається з окремих фаз, що відрізняються витратами і тривалістю та використовуються для дослідження проблем фінансування проекту, прийняття рішень щодо капіталовкладень на його реалізацію. Через складність процесу реалізації проектів їх розподіл на фази може бути неоднаковим, але головний їх зміст у всіх випадках є загальним і залежить від діючого механізму регулювання економіки в державі, в якій реалізується проект. Загальний підхід до розподілу проекту на фази та витрати за цими фазами протягом життєвого циклу ілюструє рис. 9.2.

Рис. 9.2. Витрати за фазами життєвого циклу проекту

При розробці інвестиційних проектів особливу увагу треба приділяти концептуальній фазі. На цьому етапі визначають кінцеві цілі проекту та шляхи їх досягнення, розглядають альтернативні варіанти інвестиційних рішень, розраховують ефективність проекту. Світовий та вітчизняний досвід виконання проектів має достатньо прикладів того, що через нерозуміння важливості концептуальної фази проект виявлявся невдалим, тому при його розробці необхідно передбачити витрати часу і коштів на здійснення концептуальної фази.

Основні етапи роботи над інвестиційним проектом включають: оцінку виробничого та фінансово-економічного стану підприємства; формування ідеї інвестиційного проекту; підготовку комерційних пропозицій, що потребує попереднього економічного обґрунтування, пошуку інвесторів та проведення переговорів з ними; проведення з потенційним інвестором фінансового і техніко-економічного аналізу здійснення інвестиційного проекту та оцінки його ефективності; проведення підготовчих робіт з узгодження проекту з центральними та місцевими органами влади; адаптацію вітчизняних юридичних норм, бухгалтерської звітності та іншої документації до вимог міжнародних стандартів; підготовка узгодженої з іноземним інвестором (якщо такий є) робочої документації; формування системи гарантій для інвестора з метою страхування вкладеного капіталу; підготовку контрактів (та інших комерційних документів) за міжнародними стандартами; супроводження процесу реалізації інвестиційних проектів (розробка детальної проектної документації, організація закупівель, поставок, забезпечення трудовими ресурсами, виконання робіт щодо реалізації проекту тощо).

Проект виникає та існує в оточенні, що впливає на умови його реалізації, через що деякі елементи проекту можуть змінюватися. Оточення проекту буває зовнішнім та внутрішнім. Вплив оточення на проект може бути як негативним так і позитивним, тому складові оточення проекту необхідно вивчити і детально проаналізувати ще на стадії планування проекту.

Зовнішнім оточенням проекту є: економіка, існуюче законодавство, право, наука, культура, екологія, техніка, суспільство, природні умови, політика. До внутрішнього оточення проекту належать чинники, пов’язані з організацією проекту: учасники проекту та їх кваліфікація, організаційна структура, стиль керівництва, інформаційне забезпечення проекту, рівень комунікацій та ін.

Наведений перелік складових внутрішнього та зовнішнього оточення проекту показує, що впливати на зовнішнє оточення майже неможливо, але після ретельного його вивчення доцільно розробити ряд заходів щодо мінімізації можливого негативного впливу на проект. Внутрішнє оточення передбачає можливість його коригування, необхідність якого виявляється при проведенні організаційного аналізу проекту.

Учасниками проекту є фізичні та юридичні особи, участь яких у проекті та ступінь відповідальності за виконання проекту неоднакові. Це – безпосередні учасники проекту; учасники, що впливають на проект через фінансову, економічну, політичну, правову сфери (органи влади, законодавчі органи, фінансові структури); групи учасників, що безпосередньо не беруть участі в проекті, але очікують від нього певних результатів (появу нових робочих місць, поліпшення екологічної ситуації, вирішення транспортних проблем тощо).

Безпосередні учасники проекту несуть найбільшу відповідальність за нього і залежно від виконуваних функцій поділяються на такі групи: замовник – особа, що буде використовувати результати проекту (замовником може бути одна чи декілька фізичних або юридичних осіб, які зацікавлені в досягненні мети проекту та об’єднують для цього свої зусилля, інтереси, капітали); інвестор – сторона, що спрямовує інвестиції в проект (іноді інвестор і замовник можуть бути однією особою); керівник проекту (проектний менеджер) – юридична особа, з якою замовник укладає контракт на управління та контроль за реалізацією проекту на усіх його стадіях; проектна команда – спеціальна структура на чолі з проектним менеджером, яку створюють на період виконання проекту; контактори проекту – учасники, з якими укладено контракти на виконання певних робіт з проекту (проектувальники, підрядники, постачальники, консультанти).

Інвестиційні проекти мають певні обмеження, через які цілі проекту у деяких випадках можуть бути поставленими під сумнів. На етапі розробки концепції проекту обмеження мають бути виявлені та проаналізовані, після чого можна приймати рішення щодо здійснення проекту. Обмеження проекту поділяють на зовнішні та внутрішні.

Аналізуючи внутрішні обмеження, необхідно отримати позитивну відповідь на такі питання: чи може продукт бути взагалі створено; чи має підприємство необхідну технологію для виробництва даного продукту, а якщо ні, то чи можна її придбати; чи доцільно починати проект з існуючої технології або дочекатися більш вдосконалої; чи допустимий «технологічний розрив», який може виникнути на початку експлуатації об’єкту; чи спроможне підприємство самостійно забезпечити проект ресурсами; чи є особливості в розробці проекту; чи буде потреба у залученні спеціального обладнання або транспорту; чи потрібна нова система управління проектом; чи достатній бюджет проекту; чи припустимий ризик проекту; чи погоджені всі дати по проекту з клієнтами тощо.

Зовнішніми обмеженнями є: національні та міжнародні закони і право, транспортні обмеження, діючі норми охорони навколишнього середовища, кліматичні умови, політична нестабільність, тощо.

Дата добавления: 2015-05-23