Організація виробництва: сутність, принципи

ОРГАНІЗАЦІЙНІ ОСНОВИ ВИРОБНИЦТВА

Частина ІІ

ОРГАНІЗАЦІЯ ВИРОБНИЦТВА
Глава 11

11.1. Організація виробництва: сутність, принципи

11.2. Загальні форми організації виробництва

11.3. Типи виробництва, їх техніко-економічна характеристика

Ключові поняття: організація; організація виробництва; принцип диференціації; принцип спеціалізації; принцип пропорційності; принцип прямоточності; принцип паралельності; принцип безперервності; принцип гнучкості; концентрація; деконцентрація; спеціалізація; диверсифікація; кооперування; інтегрування; комбінування; тип виробництва; одиничне виробництво; серійне виробництво; масове виробництво

Студент повинен знати: історію розвитку науки про організацію виробництва, її сутність;

вміти: визначати умови забезпечення реалізації принципів організації виробництва; раціональних форм організації виробництва і відповідних типів виробництва

Початком формування і розвитку науки про організацію виробництва у промисловості можна вважати XVIII ст., коли англійський механік Аркрайт створив „фабричний кодекс” – систему регулювання процесів праці в умовах крупного машинного виробництва. Вагомі дослідження проблем організації діяльності підприємств, розподілу праці, економічних процесів на виробництві виконав Ч. Беббедж „Економіка машинного і мануфактурного виробництва”, 1832 р. Теоретичні узагальнення організації великого машинного виробництва здійснив К. Маркс у своїй праці „Капітал”, у якій сформулював основні принципи організації і визначені шляхи розвитку машинного виробництва.

Систематична розробка наукових методів організації виробництва у промисловості почалася наприкінці XIX ст. Особливу роль у розробці наукових основ організації виробництва відіграли роботи Ф. У. Тейлора. Він сформулював принципи організації виробництва і розробив на цій основі систему наукового управління. Його американськими послідовниками є Г. Л. Гант (система графіків для планування та обліку виробництва); К. Паркхорст (схеми організації виробництва, інструкції персоналу); Ф. Гільберт (вивчення трудових процесів); К. Кнеппель (умови практичного використання принципів наукової організації виробництва).

Важливе значення мали теоретичні і практичні роботи Г. Форда, який у роки першої світової війни розробив і здійснив систему організації безперервного потокового виробництва в машинобудуванні. Система Г. Форда базується на наступних основних положеннях: максимальний розподіл праці з тим, щоб операції виконувалися робітниками низької кваліфікації; механізація і автоматизація виробництва; послідовна стандартизація усіх чинників виробництва: сировини, обладнання, інструментів, технологічних режимів, форм організації виробничих процесів.

Інженер К. Адамецкі, що виконував дослідження під час своєї діяльності на металургійних заводах України, сформулював три закони організації: закон розподілу праці, закон концентрації або інтеграції, закон гармонізації. Н. Ларновський в роботі „Організація промислових підприємств з обробки металів” (1911 р.) розглядав в якості основних такі принципи: максимальне ущільнення виробництва, одночасність виконання операцій, спрощення виробничої структури заводу. И. Каннегисер в роботі „До питання з організації металообробних заводів” (1916 р.) сформулював ряд положень: детальне планування робіт; раціональний розподіл праці і обов'язків; своєчасне забезпечення виробництва ресурсами; своєчасна підготовка виробництва тощо.

Значний внесок у розвиток наукової організації праці внесли вчені Центрального інституту праці (1921–1927 рр.) – А. Гастев, П. Керженцев. О. Єрманський, Є. Розмирович та інші. В 30-40 роках XX ст. проблеми розрахунків параметрів серійного виробництва розв’язував Б. Каценбоген, основи потокового виробництва – К. Корницький, теорію групового виробництва – С. Митрофанов; проблеми організації виробництва у часі – О. Непорент.

Друга половина XX ст. характерна розширенням досліджень з оперативного планування виробництва (В. Летенко, Я. Гальперін, Р. Петухов, С. Соколіцин та ін.); з організації забезпечуючих та обслуговуючих процесів (Л. Барташов, Б. Мільнер, Б. Власов та ін.); організаційних проблем створення і освоєння виробництва нової продукції (В. Летенко, Л. Гамрат-Курек, А. Проскуряков, О. Туровець та ін.).

Термін «організація» має походження з французької «organisation», тобто сполучення когось або чогось у єдине ціле. Організація у загальному понятті – це сполучення окремих елементів цілого у просторі і часі. Організація притаманна усім сферам живого і неживого світу, у тому числі: організація сонячної системи; організація гри в футболі; організація університетської науки; організація навчального процесу тощо.

В умовах підприємства організація виробництва – це раціональна взаємодія працівників, засобів і предметів праці у просторі та часі. Організація процесів виробництва на підприємстві включає: організацію науково-дослідної, конструкторської та організаційної підготовки виробництва; організацію основних, забезпечуючих і обслуговуючих процесів виробництва. Ефективне функціонування усіх складових організації процесу виробництва базується на наступних загальних принципах: диференціація, спеціалізація, пропорційність, прямоточність, паралельність, безперервність, ритмічність, гнучкість.

Принцип диференціації передбачає розподіл процесів виробництва на окремі частини (процеси, роботи, операції та ін.) та їх скоординоване виконання. Це – головний принцип організації будь-яких робіт. Він є вихідним для принципів спеціалізації, пропорційності, паралельності, безперервності.

Принцип спеціалізації передбачає послідовний розподіл праці на підприємстві, у відділі, бюро, цеху, ділянці, на робочому місці. Цей принцип реалізується при формування підрозділів, при підготовці кадрів, оскільки спеціалізація забезпечує зниження часу і витрат на виконання відповідних робіт.

Принцип пропорційності обумовлює необхідність відносно однакової пропускної спроможності усіх підрозділів, робочих місць у процесі підготовки виробництва та виробництва продукції. Порушення цього принципу призводить до виникнення так званих „вузьких місць” або до недовантаження окремих ділянок процесу.

Принцип прямоточності обумовлює забезпечення найкоротшого шляху проходження виробами усіх стадій виробничого процесу – від запуску матеріалів, напівфабрикатів до випуску готової продукції. Дотримання цього принципу забезпечує мінімізацію витрат часу та грошей при транспортуванні виробів. Принцип прямоточності використовується при формуванні генерального плану підприємства, при розміщенні устаткування в цеху і на дільниці, при розробці технологічних маршрутів.

Принцип паралельності обумовлює одночасне виконання робіт, технологічних процесів, операцій при підготовці виробництва і процесу виробництва продукції. Реалізація принципу паралельності дозволяє суттєво скоротити тривалість підготовчих робіт і виробничого циклу, а тому зменшує потребу в обігових коштах.

Принцип безперервності передбачає ліквідацію або скорочення часу перерв при виробництві конкретних виробів за рахунок відповідного режиму, раціонального виду руху предметів праці і розмірів їх транспортних партій. Принцип безперервності забезпечує скорочення виробничого циклу, і зменшення потреб в обігових коштах.

Принцип ритмічності передбачає рівномірний випуск продукції за певні проміжки часу підприємством, його підрозділами і на робочих місцях. Реалізація цього принципу забезпечує високу якість виконання усіх робіт, операцій, своєчасне виконання обов'язків перед споживачами продукції. Базується він на високому рівні організації робіт, своєчасному матеріально-технічному постачанні та виконанні забезпечуючих і обслуговуючих процесів.

Принцип гнучкості передбачає скорочення часу на перебудову виробничого процесу відповідно до змін у виробничих ситуаціях (перехід на випуск нової продукції, порушення термінів матеріально-технічного постачання, аварії тощо.). Реалізація цього принципу забезпечує скорочення часу і витрат на переналагодження устаткування, перегляд технічної документації.

Усі зазначені принципи діють не лише при виробництві продукції, але також в усіх сферах діяльності людини: галузях національного господарства, освіті, науці, медицині, культурі. Так, в організації підготовки бакалаврів і магістрів навчальний процес поділяється за напрямами, дисциплінами, розділами, темами, питаннями. Кафедри і викладачі спеціалізуються за визначеними дисциплінами. Принципи пропорційності і паралельності використовуються при формуванні навчальних планів, а принципи прямоточності – розкладу занять і таке інше.

Дата добавления: 2015-05-23