Опишіть школу, освіту і педагогічну думку України

Розпочинаючи вивчення даної теми, слід звернути вагу, що освіта в Київській Русі виникла задовго до запровадження християнства, вона була представлена язичницькими школами, які задовольняли потреби київської правлячої верхівки. З початком проникнення християнства на Русі виникають школи перших християнських общин. Хрещення Русі ознаменувало собою формування на державному рівні освітньої політики, яка сприяла централізації східнослов'янських земель навколо Києва, зміцненню давньоруської державності, зв'язків з країнами Європи. Реалізувалася ця політика за рахунок створення т.зв. двірцевих шкіл, які готували кадри для державного управління, церковної організації, розвитку культури, і де навчалися діти знаті. У 1086 р. при Андріївському монастирі була відкрита перша в Європі школа для дівчат.

Наприкінці XI ст. в Давньоруській державі виникає новий тип навчальних закладів - монастирські школи, де навчалися ті, хто поповнював лави ченців. Приблизно в цей же час в пам'ятках давньоруської писемності з'являється поняття «навчання грамоти», під яким розуміли елементарну початкову освіту. Доцільно звернути увагу також на особливостях організації та методиці навчання в Давньоруській державі.

При висвітленні слід наголосити на чинниках, що впливали на розвиток освіти наприкінці XVI - в першій половині XVIII ст. Політична, національна та релігійна ситуація на українських землях в цей час зумовила існування двох напрямів освіти: православного (братські школи; школи, засновані сільськими общинами; школи при православних церквах і монастирях; січові й козацькі школи); католицького (школи католицьких орденів). На українських теренах також функціонували уніатські школи і школи протестантських общин. Студентам варто детальніше проаналізувати особливості функціонування цих навчальних закладів, зокрема братських шкіл, які можна назвати унікальними явищем в історії вітчизняної освіти. В контексті даного питання зверніть увагу мету, завдання, характерні риси такого феномену як козацька педагогіка.

Першими національними закладами вищого типу стали Острозька слов'яно-греко-латинська школа (1576-1636) та Києво-Могилянська академія (1632-1817). Вони характеризувалася високим рівнем освіти і висококваліфікованими викладачами. Зокрема, Києво-Могилянська академія упродовж двох століть була справжнім центром освіти, науки і культури не лише українського народу, а й усього слов'янського світу. Вона являла собою справді демократичний і водночас елітний навчальний заклад, у якому навчалися студенти з різних країн.

Проаналізуйте особливості організаційної структури та навчального процесу в академії, які детально висвітлені в книзі З.Хижняка «Києво-Моги- лянська академія».

Педагогічна думка цього часу представлена іменами Петра Могили, Івана Вишенського, Памво Беринди, Інокентія Гізеля, Іоаникія Галятовського, Феофана Прокоповича та Григорія Сковороди.

З другої половини XVIII ст. після входження Лівобережної України до складу Російської імперії, шкільна справа на Україні розвивалася як одна із складових частин загальноімперської системи освіти і відповідно до змін, які відбувалися в соціально-економічному та політичному житті країни. Українські школи зазнають впливу русифікаторської політики царського уряду. З початку XIX ст. все більше виявляються риси централізації та уніфікації освіти за загальноімперським зразком.

При висвітленні даного питання доцільно наголосити на особливостях імперської політики в галузі освіти (трансформація колегій у духовні семінарії; Валуєвський циркуляр (1863), що забороняв видавати українською мовою навчальні посібники і книги для «початкового читання»; Емський указ (1876) про заборону української мови в школах).

Зверніть увагу на особливостях початкової, середньої, професійної та вищої освіти на українських землях у складі Російської імперії. Початкова освіта, представлена парафіяльними школами та повітовими училищами, була єдиним доступним типом навчальних закладів для українського населення. З * 1864 р. почали створюватися земські школи. Розгляньте також особливості функціонування недільних шкіл, які в умовах заборони української мови стали зародком національної школи, засобом збереження українських освітянських традицій. Осередками середньої освіти були гімназії (давали класичну освіту) та реальні училища (давали природничу освіту, а їхні випускники мали право вступу лише на природничі факультети університетів). Середня освіта була недоступною для широких верств населення України внаслідок високої плати за навчання. З 1860-х рр. почали функціонувати учительські семінарії - педагогічні навчальні заклади для підготовки вчителів народної (початкової) школи.

Осередками вищої освіти були насамперед класичні університети - Харківський (1805), Київський (1834) та Новоросійський (1865), Київський політехнічний інститут, Технологічний інститут у Харкові, Гірничий інститут у Катеринославі, Ветеринарний інститут у Харкові, Ніжинський історико- філологічний інститут, 7 вищих жіночих курсів тощо.

Педагогічна думка цього часу представлена поглядами К.Ушинського (1823-1881), М.Корфа (1834-1883), БГрінченка (1863-1910), Х.Алчевської (1841-1920), С.Русової (1856-1940) та ін.

Висвітлюючи питання, необхідно звернути увагу, що австро- угорський уряд здійснював активну освітню політику на західноукраїнських землях в напрямку їх європеїзації. Одним з перших кроків було створення у 1867 р. органів управління системою освіти - так зв. шкільних рад (місцевих, окружних та крайової), які вивели школу з-під влади церкви. У 1868 р. був прийнятий шкільний закон, за яким всі початкові школи було зведено до єдиного стандарту. Осередками середньої освіти були гімназії та реальні школи. Професійна освіта представлена учительськими семінаріями (готували педагогічних працівників для початкової школи), торгівельною школою, ремісничою школою і господарською школою. Характеризуючи особливості функціонування цих навчальних закладів, студентам слід звернути увагу, що в силу певних суспільно-політичних обставин, в початковій і середній школі склалась не надто сприятлива ситуація для українського населення.

Основними вищими навчальними закладами були Львівський, Краківський та Чернівецький університети, Львівська політехнічна школа Академія ветеринарної медицини, Рільнича академія, Торгівельна академія, Консерваторія у Львові.

Значний вклад у розвиток педагогічної думки XIX - початку XX ст. здійснили такі західноукраїнські діячі, як О.Духнович, Г.Врецьона, І.Франко, Ю.Федькович, М.Грушевський тощо.

Характеризуючи розвиток освіти на українських землях у XX ст., необхідно наголосити на складності та неоднозначності даного періоду для української школи. Часті змінні урядів, складна політична ситуація, боротьба різних соціальних і партійних угруповань, перебування на території України збройних сил інших держав суттєво впливали на розвиток освіти і часто були причиною непродуманих і незавершених реформ у цій галузі. Доцільно наголосити на українізаційній політиці в галузі освіти уряду гетьмана П.Скоропадського. Проаналізуйте основні тенденції розвитку освіти в УРСР (доступність навчання; заходи по ліквідації неписьменності та малописьменності; створення загальносоюзної системи народної освіти, яка стала надійним засобом впровадження більшовицької ідеології (1934 р.); українізація шкіл у 1920-х рр.; централізація і русифікація школи, особливо у 1960-1970-х рр.; з 1930-х рр.; робітнизація освіти (1970 - початок 1980-х рр.)).

Розглядаючи дане питання також необхідно згадати про творчий доробок відомих українських педагогів Івана Огієнка, Григорія Ващенка, Василя Сухомлинського, Антона Макаренка та ін. [3]

Дата добавления: 2015-05-23