Феноменологія

Феноменологія (грец. рhаіпотепоп — той, що з'явився) — вчен­ня про феномен, даний людині в досвіді чуттєвого пізнання.

У побутовій мові слово «феномен» вживається в зна­ченні неповторного, незвичного явища, досягнення люди­ни. У філософії феномен має дещо інше значення, яке можна з'ясувати лише через співвідношення феномена з явищем. Явище є виявом чогось, що відмінне від нього. Феномен — те, що дано в сприйманні і не більше. Для Гуссерля феномен — безпосередня даність, те, що дано з очевидністю. Якщо людині, наприклад, хтось розповідає про слонів у Африці, то феноменом для неї є не слони, а мова, жести, інтонація розповідача, те, що дано з очевидністю.

Гуссерль висунув ідею розбудови філософії як строгої науки. Якщо філософія прагне бути строгою наукою, то вона повинна виходити з аналізу феноменів, з того, що дано з первинною очевидністю. А ними, на думку Гуссерля, є ак­ти свідомості. Традиція вважати очевидним саме акти сві­домості започаткована Декартом, який вважав, що в істин­ності предмета свідомості можна сумніватись (переконан­ня людини, що вона сприймає дерево, може бути, хибним), але акт свідомості (саме сприймання) дається їй з очевид­ністю, він не підлягає сумніву.

Для того щоб повернути погляд від світу до свідомості, Гуссерль запропонував методологічну процедуру, назвав­ши її феноменологічною редукцією. Суть цієї редукції по­лягає в тому, що людина «бере в дужки» віру в існування світу, припиняє дію тези про існування світу. Це не озна­чає, що вона заперечує існування світу чи сумнівається в ньому. Просто вона не бере до уваги це питання; повертає погляд від світу до актів свідомості, в яких він дається. Мета цієї редукції полягає в тому, щоб відкрити діяльність свідомості, яка анонімно супроводжує життя людини в сві­ті. Іншими словами, феноменологія зміщує увагу, напри­клад, від дерева, яке людина сприймає, до самого акту сприймання. Але якщо «береться в дужки» існування сві­ту, то під редукцію потрапляють і науки про світ (фізика, хімія та ін.), і людина як реальна істота з її реальною, тобто емпіричною (фактичною) свідомістю. Що ж тоді за­лишиться? На думку Гуссерля, внаслідок такої процедури відкривається сфера трансцендентальної свідомості/ Трансцендентальна свідомість — не фа­ктична свідомість конкретного індивіда, яку вивчають в психології, а свідомість як така, свідомість як сукупність певних правил функціонування, притаманних будь-якій конкретній свідомості. Вивчення трансцендентальної сві­домості і є, на думку Гуссерля, завданням феноменології.

Методом вивчення свідомості є інтуїція. В сприйман­ні даються факти, в інтуїції — сутності (ейдоси), тобто не одиничне, а загальне/

Аналіз актів свідомості свідчить, що їм, на думку Гус­серля, властива інтенціональніст ь — націленість, спря­мованість на предмет.

Іншими словами, структура акту свідомості пе­редбачає предмет, причому цей предмет не входить в акт свідомості як його частина. Дерево, яке людина сприй­має, не є частиною акту її сприймання, так само як і чи­сло, яке вона мислить, не є частиною акту мислення. Ін­тенціональність означає націленість, спрямованість сві­домості на предмет, «виходження» свідомості до предмета.

Сприймання відбувається за внут­рішньо притаманними йому правилами (апріорними схемами), які можна виявити тільки при аналізі фактично­го сприймання. Будь-яке сприймання передбачає прос­торовий предмет, який можна визначити як субстрат і якості, тобто як сукупність (єдність) якостей. Отже, сприйманню людиною предмета задана схема «субстрат і якості», вона апріорі визначає предмет сприймання як єдність якостей. Далі предмет дається у відношенні до інших предметів, тобто задається схема «субстрат і від­ношення». Першу «схему» Гуссерль називає внутрішнім, другу — зовнішнім горизонтом сприймання. Скажімо, де­рево як суще дано в горизонталі інших сущих (дерев, будинків та ін.). Загальний зовнішній горизонт, в якому дане суше — це світ.

Світ є передумовою, загальною «схемою» сприймання будь-якого предмета (сущого). Суще сприймається тільки в світі. Причому світ у Гуссерля — не сукупність сущого, не щось об'єктивне, а просторовий горизонт сприймання всього сущого зумовлений місцем свідомості, перспективою, в якій даються предмети.

Крім просторового, Гуссерль вводить часовий горизонт. Будь-який акт свідомості ґрунтується на попередніх ак­тах, визначається ними, тобто перебуває у «живому» зв'яз­ку з попереднім досвідом і передбачає (визначає) наступ­ні акти свідомості. Іншими словами, свідомість будується на основі живого зв'язку минулого, сучасного і майбут­нього. І кожне сприймання відбувається в часовому гори­зонті. Тому будь-яке суще дане, з одного боку, в «просто­ровому» світі (зумовлено позицією свідомості в бутті), з іншого — в часовому горизонті (в горизонті внутрішньо­го досвіду свідомості).

Свідомість має певні онтологічні параметри, її можна визначити як певний вид буття, що характеризується місцем (центром, з якого твориться світ) і часом.

Насправді конкретна людина живе не в світі, сконстру­йованому наукою, а в «життєвому світі», тобто у створеному культурою світі (європейський, китайський, індійський та інші «життєві світи»). «Життєвий світ» — це практичний світ нашого життя, речі в якому дані нам з очевидністю. Він є справжнім світом, саме він повинен хвилювати мислителів, а не штучний світ науки. Наука є лише штучним інструме­нтом для успішної діяльності в цьому світі.

У концепції «життєвого світу» Гуссерль в руслі ідей фі­лософії життя (Ніцше, Бергсон) стверджує первинність життя щодо науки. Однак він не переходить на позицію ірраціона­лізму, характерну для цих мислителів. Він вірить, що на основі феноменологічного дослідження «життєвого світу» мо­жна створити універсальну філософію, яка відновить дові­р'я до розуму, притаманне філософії, починаючи із Давньої Греції. У такий спосіб, на його думку, може бути подолана криза європейського буття. Подолання кризи ним мислило-ся через здійснення нового проекту філософії.

Дата добавления: 2015-05-23