Україна і суспільство в 1939-1941 рр.: соціально-економічні і культурні проблеми. Людина і влада

В умовах незалежності України питання Великої Вітчизняної війни 1941-1945 рр. трактується дуже неоднозначно. На нашу думку, до осмислення уроків цієї війни слід підходити особливо серйозно. Ми повинні пам’ятати, що без історичного минулого не було б сьогодення. Дотепер маємо такі випадки безвідповідального і безцеремонного втручання в історію тієї війни, коли на догоду тим чи іншим силам беруться під сумнів наша героїчна самосвідомість, тісне єднання, тріумф і трагедія тих часів. Дійшло до того, що дехто сумнівається навіть у нашій Перемозі.

Наша Перемога була смислом життя цілого покоління – покоління, без героїчного подвигу якого навряд чи була б можливість становлення незалежної України.

Дехто з сучасних "поважних" українських вчених намагались обходити лихоліття ХХ ст. – Велику Вітчизняну війну 1941-1945 рр., частина визначала її у своїх талмудах як "радянсько-німецьку" чи "німецько-радянську" війну. На нашу думку, це не повага до тих людей, які відвернули від нас загрозу потрапити до рабства. А деякі професори у своїх лекціях підкреслюють, що якби переміг Гітлер, то ми б жили як у Франції.

Окремо слід зупинитися й на оцінці історії діяльності ОУН і УПА. Антиномічна за своїми змістом тематика поділила не лише суспільство, а й науковців на кілька таборів: від беззастережних апологетів до тих, хто вбачає у діяльності самостійницьких сил виключно негативні моменти. Сплеск інтересу до цієї проблематики в 90-ті роки вилився у тисячі публікацій, адже під час війни Україна стала не лише театром бойових дій, а й ареною гострого ідеологічного протистояння. Проблема приховує в собі досить багато недостатньо розроблених питань, адже йдеться не тільки про ідеологічну діяльність партійних і радянських органів, а й про аналогічні зусилля німецьких, румунських, польських пропагандистських відомств, відповідних структур ОУН, УПА та інших політичних сил української еміграції.

Перед початком Другої світової війни українські землі перебували у складі чотирьох держав: СРСР, Польщі, Румунії та Чехословаччини. Ці країни не тільки намагалися утримати підвладні їм українські землі, а й приєднати нові.

Крім цих країн почали активно претендувати на українські землі Німеччина, а також Угорщина, яка прагнула повернути Закарпатську Україну. Англія, Франція та США своїм втручанням у вирішення "українського питання" прагнули задовольнити власні геополітичні інтереси.

Український народ у той час не міг самостійно об’єднати власні землі у єдину державу. "Українського питання" залежало від балансу інтересів великих держав – Німеччини та СРСР. "Українське питання" стало клубком серйозних суперечностей в міжнародній політиці.

Необхідно підкреслити, що до початку Другої світової війни гітлерівська Німеччина активно брала участь у вирішенні "українського питання" на свою користь.

22 серпня 1939 р. міністр закордонних справ Німеччини Ріббентроп вів переговори у Москві з радянським керівництвом. Після цих переговорів німецьке керівництво відмовилось від зазіхань на українські землі. Радянські вимоги були задоволені. Було укладено радянсько-німецький договір про ненапад терміном на 10 років.

Але всі повинні пам’ятати, що крім договору був підписаний таємний протокол. За цим протоколом передбачався поділ сфер інтересів обох держав. Один з пунктів цього протоколу стосувався українських земель.

Після підписання радянсько-німецького договору, протягом 17 місяців Німеччина отримала від СРСР 865 тис. т нафти, 140 тис. т марганцевої руди, 14 тис. т міді, 3 тис. т нікелю, майже 1,5 млн. т зерна та інші стратегічні матеріали.

Необхідно наголосити і, щоб студенти це знали, що радянсько-німецький договір сприяв процесу реального возз’єднання українських земель у межах однієї держави, а це було прогресивним явищем.

Німеччина відмовилася від геополітичних інтересів в Україні. Це було платою за нейтралізацію СРСР напередодні війни. І тому 1 вересня 1939 р. Німеччина напала на Польщу. Англія і Франція були пов’язані з Польщею договірними зобов’язаннями і тому вони оголосили війну Німеччині. Розпочалася Друга світова війна.

Для того, щоб створити велику Німеччину Гітлер говорив, що українців необхідно частково знищити, а частково переселити до Азії, у останніх необхідно відібрати землю і перетворити їх в слуг правлячої німецької раси.

Нацисти ще у 1940 р. почали розробляти генеральний план „Ост”. З 1940 до 1943 рік побачили п’ять варіантів цього плану. Всі вони розроблялися під керівництвом рейхсфюрера СС Генріха Гімлера.

Які головні положення генерального плану „Ост”? Це масова колонізація захоплених німцями земель. Вже у березні 1941 р. в Берліні на виставці „Планування і будівництво на Сході” громадськості при допомозі макетів і малюнків було продемонстровано, як будуть виглядати поселення, де повинні мешкати німецькі колоністи. І що характерно, все було продумане до дріб’язку – своєю архітектурою вони повинні нагадувати різні регіони Німеччини. У кожному поселенні повинні бути лекційні зали, спортивні майданчики, приміщення для місцевих відділень „Гітлерюгенд” і таке інше.

А взагалі Гітлер мріяв, що через 400-500 років до Уралу будуть мешкати 500-600 млн. німців, а не 120 мільйонів, як у1943 р.

Яка доля чекала населення територій, які окупанти збиралися зробити своїми колоніями?

28 травня 1942 р. Гімлер отримав доповідну записку „Генеральний план „Ост”. Там було зазначено, що 30-40 млн. поляків, євреїв, росіян, білорусів, українців, циган і представників інших національностей повинні бути знищені і депортовані.

Але були і інші думки. Відомство Альфреда Розенберга, Східне міністерство, 27 квітня 1942 р. підготувало свої зауваження і пропозиції по генеральному плану „Ост”. По ньому планувалося переселити 65 відсотків українського населення Галичини до Сибіру.

Свої міркування відносно українців висловив і Мартін Борман. У листі від 23 липня 1942 р. Альфреду Розенбегу він повідомив, що „на думку фюрера, досить було навчати місцеве населення, в т.ч. так званих українців, тільки читанню і писемності”.

У вересні 1942 р. Гімлер виступаючи перед керівництвом СС і поліції в Україні, говорив, що „цьому народові не треба давати культуру. Я хочу повторити тут слово в слово те, що сказав мені фюрер. Цілком досить по-перше, щоб діти в школах запам’ятовували шляхові знаки і не кидалися під машину; по-друге, щоб вони навчилися рахувати, але тільки до 25; по-третє, щоб вони вміли писати своє прізвище. Більше їм нічого не треба”.

Як відносилися нацисти до України? Рейхскомісар України Еріх Кох завжди повторював, що українці це „унтерменши”, що вони повинні бути рабами німців, що немає ніякої України, а є тільки німецька колонія, найкращим засобом керівництва якої є батіг.

За час керівництва Коха в Україні було знищено біля 4 млн. чоловік, а понад 2 млн. відправлено на примусові роботи до Німеччини

Таким чином, українцям у третьому Рейху була уготована доля ”білих негрів” – так їх полюбляв називати Еріх Кох.

Дата добавления: 2015-05-23