Возз’єднання західноукраїнських земель в складі УРСР

Німецька армія, розгромивши основні сили польської армії, швидко наближалась до західноукраїнських і західнобілоруських земель. Керівництво СРСР, знаючи хижацьку вдачу Гітлера, 17 вересня 1939 р. віддало наказ своїм військам, як було визначено в ноті уряду СРСР, "взяти під свій захист життя і майно населення Західної України та Західної Білорусії".

28 вересня 1939 р. у Москві було підписано новий радянсько-німецький договір "Про дружбу і кордон між СРСР і Німеччиною". Тепер кордон проходив уздовж річок Сян і Західний Буг. Більшість території Західної України відійшла до СРСР. А ось етнічні українські землі – Лемківщина, Посяння, Холмщина і Підляшшя мала окупувати Німеччина.

Необхідно було вирішити проблему Бессарабії. Це питання також постало перед обома сторонами. 28 червня 1940 р. Румунія, за порадою Німеччини, погодилася передати Радянському Союзу Бессарабію і Північну Буковину. А 2 серпня 1940 р. Верховна Рада СРСР прийняла закон про включення до складу Української РСР Північної Буковини і Південної Бессарабії.

Ще раніше, 1 листопада Верховна Рада СРСР, а 14 листопада 1939 р. Верховна Рада УРСР, затвердили рішення Установчих народних зборів Західної України про возз’єднання Західної України з УРСР. Таким чином, населення України збільшилось на 8 809 тис. осіб і на середину 1942 р. становило 41 657 тис., а територія розширилась до 565 тис.км².

На цій території був введений новий радянський адміністративний поділ та утворені Волинська, Львівська, Рівненська, Тернопільська, Станіславська, Чернівецька та Аккерманська (пізніше – Ізмаїльська) області. У них організовувалися Виконкоми Рад, а після виборів у 1940 р. – самі Ради.

Почали ламати все, не враховувалися особливості Західної України. Були заборонені і розпущені всі політичні партії і організації. Одразу ж було створено мережу партійних організацій і парткомів ВКП(б).

І тут необхідно бути справедливими та об’єктивними і підкреслити, що партійні організації і органи в перші місяці здійснили багато прогресивних перетворень. Це дуже подобалося місцевому населенню. Такого не було при польських і румунських колонізаторах.

Проводилися заходи, які підтримувало населення – запровадження 8-годинного робочого дня, повернення на виробництво безробітних, було підвищено заробітну плату, іноді на досить високий рівень, а тому радянські органи виділяли їм великі дотації. Це по-перше.

По-друге. На селі "селянські комітети" при допомозі радянських властей розподіляли землю, реманент, худобу поміщиків.

По-третє. Відбувався розподіл житла серед міської бідноти, яке було націоналізоване після втечі польських чиновників та підприємців.

По-четверте. Запроваджувалося безоплатне медичне обслуговування, організовувалась робота дитячих садків і ясел, почали працювати курси ліквідації неграмотності дорослих. А таких було майже чверть населення.

По-п’яте. Дуже швидкими темпами зростала кількість закладів освіти.

По-шосте. Змінюється і національно-культурна політика. Серед зарахованих абітурієнтів на перші курси університету та політехнічного інституту м. Львова українці становили половину, тобто їх кількість зросла в чотири рази. І що характерно – це були переважно діти бідноти. Повсюдно запроваджувалась українська мова, український репертуар в театрах, збільшувалась кількість українських шкіл (до 5,6 тис.), а польські скорочувались. Працівникам культури, освіти, охорони здоров’я була значно підвищена заробітна платня. І необхідно тут підкреслити, щоб студентство знало, що для переслідуваного і приниженого поляками та румунами українського населення радянська влада принесла справжню культурну революцію.

Начебто все робилося в інтересах людей і для покращення їх життя. А чому тоді невдовзі ставлення населення кардинально змінилося? А тому, що почалися "перегини". Стало помітно, що радянізація здійснюється механічно. Особливості Західної України не враховувались. І що найбільше принижувало місцеве населення. Що майже на всі керівні посади призначались працівники, які направлялись ЦК КП(б)У та наркоматами. До того ж ці люди були малокомпетентні, часто лише з початковою або неповною середньою освітою. Ну як така людина могла врахувати місцеву специфіку? Вона не хотіла цього робити. Вони лише старанно виконували накази партійної номенклатури. І це все призводило до серйозних прорахунків і помилок у господарській роботі та діяльності закладів культури і освіти. Звільнялись колишні власники підприємств, інженери та техніки, які добре знали виробництво. І як приклад. У Львівській області до квітня 1940 р. було звільнено близько 14 тис. осіб. І тому ефективність виробництва значно знизилася. Націоналізація, навіть невеликих підприємств, магазинчиків, демонтаж кооперації призвели до перебоїв у постачанні населення, з’явились черги у магазинах. Дефіцитом стали білий хліб, м’ясо, м’ясні продукти, навіть сіль і мило.

І особливо необхідно підкреслити, і щоб студенти знали, що за ці часи найважчий удар був нанесений по інтелігенції. Еліту почали арештовувати. Вночі, без розголосу, за заздалегідь складеними списками, арештовувались члени всіх політичних партій, навіть КПЗУ та польської компартії. Їх відправляли до сумнозвісних таборів для польських офіцерів, і там у квітні-травні 1940 р. розстріляли десятки тисяч людей.

Керівництву хотілось перетворити населення на слухняне знаряддя нової влади. А це викликало опір, передусім у молоді. Почали розповсюджувати антирадянські листівки. Організувалась підпільна мережа організацій ОУН.

Радянському тоталітарному режиму протистояла українська церква і особливо – греко-католицька. Її керівник митрополит А. Шептицький протестував проти порушення свободи совісті на західноукраїнських землях, ліквідації монастирів, непосильних податків на церкву і духовенство.

Мешканці Західної України рятуючись від сталінських репресій намагались втекти в окуповану німцями Польщу (Генеральну губернію). Туди перебралося майже 20 тис. українських політичних біженців. Тут, з дозволу німецької влади, існував Український центральний комітет (УЦК), очолюваний В. Кубійовичем. Це була єдина установа, яку визнала німецька влада. Але їй було заборонено вести політичну діяльність.

Яке було завдання комітету? В першу чергу – допомога дітям, хворим, інвалідам, біженцям, а також просвітницька робота. Комітет допоміг відкрити на окупованій німцями частині Львівщини і Підляшшя українські школи, освітні товариства, кооперативи, церкви.

Таким чином, гітлерівський і сталінський режими, які на короткий час зблизилися, привели до возз’єднання з УРСР Західної України, Буковини, Хотинського, Аккерманського та Ізмаїльського повітів Бессарабії. Слід підкреслити, що об’єднання у межах однієї держави більшості українських земель було визначною подією, важливим кроком у розв’язанні "українського питання".

3. Найбільш дискусійні аспекти Великої Вітчизняної війни (1941-1945 рр.)

Із уст вчених інколи виголошується, що Радянський Союз готувався до нападу на Німеччину. Необхідно звертати увагу студентів на те, що Німеччина напала на Радянський Союз без оголошення війни. План нападу фашистської Німеччини містився у директиві Гітлера № 21 ("план Барбаросса" від 18 грудня 1940 р.).

Армія фашистської Німеччини, яка завоювала 17 країн Європи, оснащена якісною наступальною зброєю, занесла солдатський чобіт над нашим кордоном.

Гітлер висловився: "Коли ми говоримо про придбання нових земель і нового простору в Європі, то насамперед думаємо про Росію та про підкорені їй окраїнні держави… ця колосальна імперія на Сході дозріла для її ліквідації…" ("Майн Кампф").

22 червня 1941 р. німецько-фашистські війська раптово напали на Радянський Союз. В Україну вдерлися 57 дивізій і 13 корпусів групи армій "Південь". З боку Радянського Союзу протистояло 80 дивізій Київського та Одеського воєнних округів.

На перший день війни німецько-фашистські війська просунулись вглиб території СРСР на 25-50 км, а до 10 липня на вирішальних напрямках від 300 до 600 км.

Людські втрати до середини липня 1941 р. складали близько мільйона солдат і офіцерів, з них взято у полон 724 000. противнику дісталося в якості трофеїв 6,5 тис. танків, 7 тис. гармат і мінометі, пальне, боєприпаси.

Тяжкі втрати понесла авіація. У перший день війни було знищено 1 200 літаків – у більшості ще на аеродромах.

Гвинтівкою, в перших боях був озброєний лише один із трьох бійців. На складах німці захопили 5,4 млн. із 7,6 млн. гвинтівок, 191 тис. із 240 тис. кулеметів.

Ось вам одна з причин трагічного початку Великої Вітчизняної війни.

Необхідно навести дані втрат німецько-фашистських військ. З 22 червня 1941 р. по 28 лютого 1942 р. втрати Вермахту (за офіційними даними німецького командування) складали – 210 572 чол. убитих, 747 761 чол. поранених, 43 303 чол. зниклих безвісті, 112 672 чол. обморожених. Все це заставляло командування замислитись.

Полковник Штауффенберг, який втратив праву руку, два пальці лівої руки, ліве око у Вінниці в серпні 1942 р. під час прогулянки на коні, вигукнув із гнівом: "Та невже у ставці фюрера не знайдеться жодного офіцера, який пострілом із пістолета прикінчив цю свиню?"

29 липня 1944 р. у Ставці Гітлера був організований вибух бомби. Заряд у своєму портфелі приніс полковник Штауффенберг. Гітлера лише контузило.

Необхідно звернути особливу увагу студентів на найбільші воєнні операції 1941-1942 рр. Цілий тиждень тривала перша танкова битва Великої Вітчизняної війни в районі міст Луцьк-Рівне-Броди-Дубно (23-29 червня 1941 р.).

Гітлерівці, підтримувані значними силами авіації, рушили на схід, сподіваючись безперешкодно захопити Луцьк. Але шлях був перекритий радянськими з’єднаннями, якими командував наш земляк генерал-майор, пізніше – Маршал Радянського Союзу – К. С. Москаленко. Він сам надихав бійців і постійно перебував серед бійців і командирів.

Біля села Вовниця (20 км від Володимира-Волинського) було знищено ворожих 12 танків. Під с. Затурці, вперше зустрівшись в лобовій атаці з мотомехчастинами противника було підбито 42 гітлерівські танки. Жоден ворожий танк не пройшов там, де стояла перша артилерійська протитанкова бригада генерал-майора К. С. Москаленка. Тільки в боях на захід від Луцька її воїни знищили майже 100 танків противника.

Запеклі бої розгорнулись на стику Рава-Руського і Перемишльського укріп-районів. Фашисти розраховували в перший день операції захопити Рава-Руською, а через дві доби вступити у Львів.

23 червня 1941 р. о 8.00 на Рава-Руський напрямок фашистське командування ввело нові сили. Але радянські війська несподіваним і рішучим контрударом відкинули гітлерівців за державний кордон. Німці кинули проти частин, які оборонялись в Рава-Руському укріп-районі, бомбардувальну авіацію і вогнеметні танки. Ворог хотів підірвати моральний дух і стійкість наших солдат. В тил дивізії закидалися групи фашистів переодягнених в міліцейську "червоноармійську" форму. Через гучномовці нашим бійцям і командуванню пропонували здаватися в полон, обіцяючи життя.

26 червня 1941 р. бій під Рава-Руською спалахнув з новою силою. Героїзм наших воїнів стримував загарбників, але їм вдалося вклинитись в розташування наших військ. Наше командування прийняло рішення про відступ увечері 26 червня.

У ці дні в районі Львова точились запеклі бої. Наприкінці 29 червня 1941 р. німецько-фашистські війська прорвались до Львова. Радянські війська залишили Львів.

Головні бої в ці дні розгорталися в районі Луцьк-Рівне-Дубно-Броди. Це були найбільші танкові бої на початку Великої Вітчизняної війни. З обох сторін приймало участь до 2 тис. танків.

Бої в районі Дубно-Рівне-Броди тривали до 29 червня. До 30 червня 1941 р. в районі Луцьк-Рівне-Дубно-Броди 40% танків, 300 літаків, 10 піхотних і танкових дивізій ворога втратили боєздатність. Було знищено 180 гітлерівських танків, 50 гармат, 13 бронемашин і багато іншої техніки і озброєння.

Війська Південно-Західного фронту (командувач М.П. Кирпонос) в період з 25 червня по 2 липня мужньо стримували натиск ворога. Було утримано 800-тисячне угрупування гітлерівців на напрямку головного удару групи армій "Південь". Їх просування було затримане на 8 днів. Таким чином план "бліцкригу" було зірвано.

Гітлер велику увагу надавав "київському напрямку". І тому радянське керівництво збагнуло наскільки серйозною є загроза, що її несли німецькі війська.

11 липня 1941 р. Й.Сталін надіслав телеграму першому секретареві ЦК КП(б)У М. Хрущову. В ній говорилося: "Отримано достовірні дані, що ви всі – від командування Південно-Західним фронтом до членів військової ради – настроєні панічно і маєте намір відвести війська на лівий берег Дніпра…, вас усіх чекає жорстке покарання як боягузів і дезертирів" (див. "Безсмертя. Книга Пам’яті України.1941-1945. – К.,2000. – С.45-94).

12 липня 1941 р. Хрущов і Кирпонос відправили Сталіну телеграму, де доповідали, що факти не відповідають дійсності. Вони будуть битися і утримувати правий берег Дніпра. Але Київ не втримали. 19 вересня гітлерівські війська захопили 8 з 9 районів міста. Бої проходили на вулицях міста.

21 вересня 1941 р. радянські війська після 74 днів оборони столиці України залишили останній район міста – Дарницю.

Київська оборонна операція 1941 р. – одна з найбільших стратегічних операцій першого періоду Великої Вітчизняної війни. Вона тривала 2,5 місяці і охоплювала величезну територію – близько 300 км вздовж фронту і майже 600 км вглиб.

Німецький генерал-полковник Гальдер називав битву під Києвом "найбільшою стратегічною помилкою у східному поході" (див. "Безсмертя. Книга Пам’яті України.1941-1945. – К.,2000. – С.83).

У травні 1942 року йшли жорстокі і виснажливі бої на Харківському напрямку. Тут було 640 тис. бійців і командирів, понад 1200 танків, переважно легких із слабкою бронею, 13 тис. гармат і мінометів, 926 бойових літаків. Противник мав 636 тис. солдат і офіцерів, понад 1000 танків, близько 16 тис. гармат і кулеметів. Можна зробити висновок, що співвідношення сил сторін було приблизно рівним.

Під Харковом загинуло три армії, в полон потрапило близько 240 тис. радянських воїнів. Полковник Вільгельм Адам, який служив у штабі Паулюса, про жорстокі бої під Харковом пише, що для німців тут склалося загрозливе становище. Радянські танки підійшли на відстань 20 км, а втрати тільки 6-ї німецької армії становили близько 20 тис. солдат і офіцерів.

11 листопада 1941 р. розпочався другий штурм Севастополя. Німці підійшли на відстань 7 км до міста. Німецькі та румунські війська втратили 40 тис. солдатів і офіцерів.

20 травня 1942 р. гітлерівці розпочали підготовку до третього штурму Севастополя. Десять днів підряд порт обстрілювала артилерія та авіація. Місто палало.

На світанку 7 червня 1942 р. гітлерівці приступили до штурму Севастополя.

250-денна оборона міста – одна з яскравих сторінок Великої Вітчизняної війни. 54 найхоробріші воїни були удостоєні звання Героя Радянського Союзу.

22 липня 1942 р. вся територія України була окупована.

20 серпня 1941 р. Гітлер підписав розпорядження про рейхкомісаріат "Україна" з центром у м. Рівне. Київ очікувало обезлюднення і зруйнування.

Рейх комісаріат складався з шести генеральних округів (генералбецирків):

1. "Волинь" (центр – м. Рівне)

2. "Житомир" (центр – м. Житомир)

3. "Київ" (центр – м. Київ)

4. "Миколаїв" (центр – м. Миколаїв)

5. "Таврія" (центр – м. Мелітополь)

6. "Дніпропетровськ" (центр – м. Дніпропетровськ)

Генералбецирки поділялися на 114 крайзгебітів (округів), які включали в себе 431 район. Виділялися 5 крайзгебітів "міського типу" (серед них Дніпропетровськ, Запоріжжя), а також 25 невеликих міст окружного підпорядкування. Рейхкомісаріат "Україна" фактично почав діяти 1 серпня 1941 р.

Втрати українців і громадян інших національностей колишнього СРСР протягом 1941-1945 рр. складають:

· 4,5 млн. чол. цивільного населення окупованих територій (вбитих і зниклих безвісті);

· Близько 4,1 млн. чол. військових (вбитих, загиблих у полоні, зниклих безвісті, померлих у госпіталях у перші повоєнні роки);

· 2,4-2,8 млн. чол. вивезених до Німеччини на примусову роботу (велика частина з них загинула);

· Не менше 100 тис. членів ОУН-УПА;

· Близько 16 тис. українців, які загинули у складі збройних формувань, що воювали на боці Німеччини;

Всього на 1945 р. близько 10 млн. чол., не враховуючи радянських партизанів і підпільників, науково підтверджених даних про втрати яких немає (див. "Безсмертя. Книга Пам’яті України.1941-1945. – К.,2000. – С.561).

Величезних збитків завдали фашисти нашій державі:

· В Донецькому вугільному басейні було зруйновано 882 шахти;

· На Криворіжжі з 77 діючих до війни рудників 54 було зруйновано, решту – затоплено;

· Величезних втрат зазнала провідна галузь – чорна металургія. Було знищено і пошкоджено 224 доменних і мартенівських печей.

· Фашисти пограбувала майно всіх 1 300 МТС, 872 радгоспів і близько 27,9 тис. колгоспів;

· Окупанти забрали або пошкодили 56 972 трактори, 24 556 комбайнів, 33 038 сівалок, 17 тис. молотарок.

Гауляйтер Кох підкреслював, що з початку окупації до кінця червня 1943 року з рейхкомісаріату "Україна" Німеччина отримала: зернових – 3 600 тис. т, бобових – 150 тис., олії – 50 тис., меду та варення – 25 тис., цукру – 155 тис., бавовни – 5 тис., вовни – 7 тис., коноплі та льону – 55 тис. т.

Що приніс нашому народові "новий порядок" нацистів? І тут ми повинні говорити правду. Він викликав гнів, всенародну боротьбу проти німецько-фашистських загарбників.

Необхідно розкрити діяльність таких складових руху Опору, як масовий партизанський рух і підпільний рух, а також діяльність ОУН-УПА. Колишній генерал-полковник Вермахту Лотар Рендуліч свою працю "Партизанська війна" розпочав словами: "Історія воєн не знає жодного прикладу, коли б партизанський рух відігравав таку велику роль, як в останній світовій війні… посилюючись з роками партизанський рух у Росії, Польщі, на Балканах, а також у Франції та Італії вплинув на характер всієї Другої світової війни… Вже в перші її місяці діяльність партизанів стала набирати все більших розмірів".

Важливим чинником героїчного протистояння народів Радянського Союзу гітлерівським загарбникам були партизанський рух і діяльність підпілля, що розгорнулися на окупованій Німеччиною території.

У перші дні війни було залишено 3 500 партизанських загонів і диверсійних груп. У Червні 1942 р. з них діяло лише 22 загони. Війська отримали 31 тис. т вибухівки, а партизани – лише 1,5 тис. т.

29 червня 1941 р. вийшла директива РНК СРСР і ЦК ВКП(б) із закликами і рекомендаціями чинити опір фашистам. Необхідно було створювати партизанські загони і диверсійні групи.

30 червня 1941 р. ЦК КП(б)У створив оперативну групу, до якої ввійшли Л.П. Дрожжин, А.Н. Зленко, М.С. Співак, Т.А. Строкач та ін. керували групою секретарі ЦК М.С. Хрущов, М.О. Бурмистенко і Д.С. Коротченко.

У 1941 р. розгорнули діяльність лише 13 підпільних обкомів, близько 110 міськомів і райкомів, 280 партійних осередків, 4 обкоми комсомолу, 100 міськомів і райкомів ЛКСМУ.

16 липня 1941 р. Гітлер на нараді воєначальників зреагував на проблему "малої війни" так: "Росіяни… отримали наказ розгорнути партизанську війну в нашому тилу. Це відкриє нові можливості, даючи нам можливість знищувати всіх тих, хто повстає проти нас".

В кінці 1941 р. було сформовано 883 загони, а також понад 1 700 диверсійних груп загальною чисельністю 35 тис. чол.

20 червня у Москві був сформований український штаб партизанського руху. Його очолив Тимофій Строкач. У цей час формуються нові партизанські з’єднання. Їх очолювали С. Ковпак і С. Руднєв, О.Федоров, О. Сабуров, М. Попудренко, П. Вернигора, Я, Мельник, М. Наумов.

На території окупованої України діяло понад 45 партизанських з’єднань та майже 2 тис. загонів. в 1941-1945 рр. вони налічували майже 180 тис. чол. 30 % з них загинули.

Партизани нанесли нищівного удару по німецько-фашистським загарбникам. Останні, для боротьби з партизанами змушені були відкликати з фронту солдат і офіцерів. Було направлено для боротьби з партизанами 120 тис. осіб. Партизани знищили до 100 тис. окупантів, розгромили 467 фашистських гарнізонів, організували аварії 4 тис. ешелонів.

Незважаючи на те, що йшла війна, всі люди працювали, віддавали максимум сили для забезпечення бійців Радянської Армії одягом і продовольством.

У третьому кварталі 1941 р. було пошито 301,3 тис. шинелей, 899,3 тис. гімнастерок, 1024,6 тис. штанів, 777,2 тис. пар чобіт, 1097,7 тис. ватників та багато інших речей.

Героїчними зусиллями робітників, залізничників, трудівників Одеського порту з Одеси за короткий час було вивезено 150 підприємств та установ. В дуже складних умовах проходила евакуація Херсонського нафтопереробного підприємства. 1 серпня 1941 р. він був повністю евакуйований до Сизрані.

На базі Челябінського тракторного заводу було створено танковий завод з евакуйованих із Ленінграда і Харкова дизельних заводів. Героїзм людей дав змогу виготовити 18 тис. танків і САУ, 48 500 танкових двигунів.

Дата добавления: 2015-05-23