Тема 9. Національно-визвольний рух і державотворчі процеси 1917-1921 Р. Р. 1 страница

9.1.НАЦІОНАЛЬНО-ВИЗВОЛЬНА РЕВОЛЮЦІЯ 1917р. В УКРАЇНІ

Перемога Лютневої демократичної революції 1917 року поклала край багатовіковому монархічному режиму в Росії, створивши сприятливі умови для піднесення національно-визвольного руху пригноблених народів.

Вістка про революцію в Росії і проголошення Тимчасового уряду долетіла на Україну. Почався період формування органів влади. Різні політичні сили по-різному відносились до цього. Представники російських буржуазних партій на Україні, перш за все в Києві, почали формувати органи, які б служили підтримкою Тимчасового уряду в Росії. Туди ввійшли представники міської думи, фабриканти й заводчики, земські діячі, ліберальна професура. Із його складу було утворено “виконавчий комітет”, який і був представником Тимчасового уряду в місті Києві.

Паралельно формувалися Ради робітничих і солдатських депутатів. У Харкові Рада виникла 2 березня, у Києві – 3-4, Катеринославі – 4, Одесі і Миколаєві – 6, у Херсоні, Вінниці, Елисаветграді, Полтаві – 11, у Чернігові – 16 березня. Всього ж протягом березня 1917 року виникло їх понад 170. Більшість в них становили представники соціалістичних партій в основному російських: соціал-демократи, меншовики, есери. Члени цих партій зробили надзвичайно багато для повалення самодержавства, для перетворення Росії в одну з найдемократичніших країн світу.

Як кадети, октябристи, так і меншовики і есери підтримували Тимчасовий уряд. Останні вважали, що країну після перемоги Лютневої революції чекає порівняно довгий шлях капіталістичного розвитку.

Категорично виступили проти Тимчасового уряду більшовики.

Після перемоги Лютневої революції на Україні виник ще один центр, який репрезентував інтереси всього українського народу – Українська Центральна Рада. Його появі на Україні передувало велике національне піднесення. Із підпілля вийшли і почали активно діяти політичні партії: Українська соціал-революційна (УСРП), Українська соціал-демократична (УСДП), Товариство українських поступовців та ряд інших. Всі вони мали яскраво виражений національний характер, разом з тим, вони стали виразниками інтересів найширших верств України.

Відчувалася необхідність з’єднання всіх українських політичних сил. І ось таким об’єднуючим центром і повинна була стати Українська Центральна Рада. Вона була створена 3 березня 1917 року у Києві з ініціативи українських політичних партій, наукових, освітніх, кооперативних, студентських та інших організацій. Головою Ради був обраний історик, громадський і політичний діяч М.С.Грушевський, лідер Товариства Українських Поступовців, (в 1917 році Михайло Грушевський примкнув до УСРП).

Провідну роль в Раді відігравали українські соціалістичні партії, а її лідерами були В.Винниченко, С.Петлюра, С.Ефремов. Як на віддалену перспективу, вони орієнтувались на соціалізм, а в ближчий час їхні прагнення зводились до того, щоб домогтися від Тимчасового уряду широкої автономії для України в складі Російської Федеративної республіки.

Щоб закріпити за собою й надалі керівництво національним рухом 23 червня 1917 року Центральна Рада видала свій перший Універсал до українського народу. В ньому проголошувалася автономія України в складі Федеративної Російської держави, право українського народу бути господарем на своїй землі. А в наступних днях було обрано Генеральний секретаріат як уряд України, на чолі з Головою Генерального Секретаріату В.К.Винниченком, який одночасно був затверджений Секретарем внутрішніх справ. Секретарем земельних справ був обраний Б.Мартос, Секретарем військових справ – С.Петлюра, всього 8 Генеральних Секретарів, із них 5 були соціал-демократами.

У виданому 16 липня ІІ Універсалі висловлювалася згода чекати Всеросійських Установчих зборів щодо питання автономії України. Тимчасовий уряд погодився визнати владу Генерального Секретаріату, яка поширювалася на 5 губерній України.

9.2. УТВОРЕННЯ У Н Р.

Ситуація на Україні з кожним днем все більше погіршувалася. Розхитане війною економічне життя завмирало. Голод примарою ходив по Росії і зачепив вже Чернігівщину. Продовольчих запасів було мало. Податків ніхто не платив. Селянство, змучене війною, революцією, розорялося. Суд, поліція не функціонували. З фронту масово тікали дезертири, посилюючи безладдя в країні.

Центральна Рада й Генеральний Секретаріат ніяк не могли вибратися з пут Тимчасового уряду, не могли ніяк вирішити економічні, земельні, воєнні питання.

Восени 1917 на арену політичної боротьби в Росії активно вступає найрадикальніша частина російської соціал-демократії – більшовики. Вони виступили з ідеєю переростання буржуазно-демократичної революції в соціалістичну. Спочатку хотіли добитися цього мирним способом, а після липневих подій – шляхом збройної боротьби і встановлення диктатури пролетаріату.

Революційний запал, в якому багато було утопічного і жорстокого до того ж, наростав. Визріла загальна революційна криза. Процеси, що відбувалися в країні забезпечили більшовикам підтримку пролетарських мас, особливо в індустріальних центрах. Потужна агітація і пропаганда, яка закликала до експропріації експропріаторів, дала результати. У ніч з 24 на 25 жовтня (за старим стилем) влада в Петрограді перейшла до рук більшовиків, які мали тепер більшість в Радах. Тимчасовий уряд було повалено.

На Україні події розвивались інакше, ніж в Росії. Свій голос на підтримку подій в Петрограді висловили робітники багатьох міст України, особливо Донецького басейну. В інших містах і особливо в Києві народ висловився за підтримку політики партії, які входили в Центральну Раду. Вороже до перевороту в Петрограді виступив штаб Київського округу і війська, що йому підкорялися. Вони могли виступити проти революції і проти українства. Тому 25 жовтня (за старим стилем) було утворено “Крайовий комітет для охорони революції на Україні”, куди ввійшли представники військових організацій Центральної Ради, Київської Ради робітничих і солдатських депутатів та всіх партій, що до них входили, в т.ч. й більшовицької. Центральна Рада виступила із зверненням до громадян України, в якому пояснювала, що це громадське новоутворення потрібне для того, щоб не дати ворогам революції відновити царське самодержавство.

На другий день, коли стало відомо, що Тимчасовий уряд повалено, відбулося засідання Малої Ради, яка прийняла відозву про повстання більшовиків. В ній говорилося: “Визнаючи, що влада як у державі, так і в кожнім окремим краю повинна перейти до рук усієї демократії, вважаючи недопустимим перехід усієї влади до рук Рад Робітничих і солдатських депутатів, які являються тільки частиною організованої революційної демократії, Українська Центральна Рада через це висловлюється проти повстання в Петрограді”.

Більшовики після цієї відозви вийшли із складу Комітету. Відбувся розрив з Радою робітничих і солдатських депутатів. Користуючись тим, що уряду, з яким Центральна Рада складала договори, умови та інструкції, не стало, Рада вирішила вести цілком самостійну лінію. Вона з самого початку негативно поставилася до більшовицької влади. Силою обставин Україна фактично відрізалась від Росії. Центральній Раді залишалось тільки відповідним актом зафіксувати такий стан.

Це зробив ІІІ Універсал, оголошений Центральною Радою 20 листопада 1917 р. В ньому Україна проголошувала Українською Народною Республікою. “Не відділяючись від Російської республіки й зберігаючи єдність її, ми твердо станемо на нашій землі, щоб уся Російська республіка стала федерацією рівних і вільних народів”, − писалося в Універсалі. Визначилися межі України, оголошувалося про передачу селянам землі, про 8-ми годинний робочий день, про державний контроль за виробництвом, про необхідність розпочати переговори про мир, про скасування смертної кари і амністію. Підтверджувалися свободи: слова, друку, віри, зібрань; страйків, недоторканості особи, житла. Признавалася національна автономія для забезпечення прав всіх націй, що проживали на Україні. Назначено дату скликання Українських Установчих Зборів (22 січня 1918 року). Генеральний Секретаріат став дійсно незалежним урядом України, в його руках був весь державний апарат, у тому числі частина фронтових військ, що знаходилась на території України.

9.3.ПОЧАТОК ГРОМАДЯНСЬКОЇ ВІЙНИ В УКРАЇНІ.

IV УНІВЕРСАЛ Ц Р.

Уряд України проявляв нерішучість у вирішенні основних завдань. Конфіскація земель і передача їх і руки селян проводилися повільно. Страждаючи від нестачі грошей, зберігалася в недоторканості стара банківська система, не було встановлено належного контролю над виробництвом. Був збережений старий судовий апарат, старе законодавство, система освіти й навчання.

Не дивно, що з Росії на Україну почали тікати (і знаходили тут підтримку) залишки понівних верств. Більшовикам це, звичайно, не могло сподобатись. Україна мимоволі ставала оплотом всіх антибільшовицьких сил. Назрівав конфлікт.

Знайшовся і привід. В Києві були деякі більшовицькі військові частини, були й більшовицькі організації. Спочатку вони були лояльні до Української влади, але з часом почали агітувати проти Центральної Ради. Тоді, після кількох спроб примусили їх розійтися по домівках, було прийнято рішення роззброїти більшовицькі частини й вислати за межі України.

Другим приводом до боротьби з Радянською Росією послужило відношення українського уряду до донських козаків, які виступили проти більшовиків і почали збирати на Дону свої військові сили. Донські козаки, які знаходились на фронті, для повернення на Дон, додому, мали найближчий шлях – через Україну, Уряд України зайняв нейтральну позицію. Тоді більшовики, Рада Народних Комісарів, поставили ультиматум українському урядові. Мотивуючи тим, що Україна є незалежна республіка і ніхто не має права втручатися в її внутрішні справи, уряд дав ухильну відповідь на Ультиматум і це призвело до початку війни.

Спочатку це була боротьба за вплив на народні маси, бо ні в одної, ні в другої сторони не було регулярного, дисциплінованого війська. Вплив Центральної Ради був меншим. Більшовики мали ту перевагу, що більшість населення була за ними. Місто за містом, губернія за губернією стали переходити до рук більшовиків. В такій обстановці, в січні 1918 року, було скликано чергову сесію Великої Центральної Ради, на розгляд якої виносилось питання про землю і про самостійність української держави.

IV Універсал, проголошений на сесії Центральної Ради 22 січня 1918 року, зафіксував, що “віднині Українська Народна Республіка стає самостійною, від нікого незалежною, вільною, суверенною державою українського народу”. Уряду УНР – Ради Народних Міністрів доручалося почати мирні переговори. Підтверджувалися проголошені раніше права і свободи. В Універсалі прозвучав заклик боротися за незалежність і самостійність України.

Повністю здійснити завдання, які ставилися в Універсалі не вдалося. Через три дні після проголошення останні військові підрозділи покидали Київ і направлялися до Житомира, куди вже переїхала Центральна Рада й уряд.

На початку лютого 1918 року більшовицькі війська, очолювані Ю.М.Коцюбинським і Муравйовим, ввійшли в Київ.

Після вступу в Київ Муравьов (колишній царський офіцер, розстріляний згодом за антирадянський заколот), залив місто кров’ю, публікуючи в газетах списки людей, страчених по лінії “красного терору – так буквально і друкувалося. На Україні все було відведено під категорію “контрреволюція” і нищилося немилосердно.

9.4.УКЛАДЕННЯ УНР БРЕСТСЬКОГО МИРУ.

Після взяття Києва Робітничо-Селянською Червоною Армією і відступу військ Центральної Ради до Житоміра, а пізніше на станцію Сарни Волинської губернії, в Брест-Литовськ було послано українську делегацію для підписання мирного договору. Три держави, що входили в Четверний союз: Німеччина, Туреччина і Болгарія хотіли підписати мир саме з урядом Центральної Ради, а не з РРФСР, розраховуючи на багатства України. Австрія йшла на мир неохоче через “польське питання”.

Делегатами Центральної Ради на переговорах були Любинський, Севрюк і Левицький. Незважаючи на свою молодість, вони при підписанні договору проявили велику наполегливість, витримку і такт.

Згідно договору, який було підписано 9 лютого 1918 року всі чотири держави центрального блоку признавали незалежність і самостійність України. Вона в свою чергу зобов’язувалась продати Австрії та Німеччині частину своїх продовольчих запасів – 60 млн. пудів хліба. Війська Австро-Угорщини та Німеччини повинні були допомогти Центральній Раді витіснити з України Червону Армію.

Підписавши в Бресті всі умови німців, українські війська 2 березня 1918 року увійшли в Київ. Слідом за ними в Київ ввійшли німецькі війська. Через кілька тижнів на Україні не залишилося жодного червоноармійця. Німецькі і австро-угорські війська зайняли всю Україну, причому німці розташувалися на півночі України, а австро-угорці на її півдні.

Центральна Рада (голова М.Грушевський) та її уряд (В.Голубович) закликали у своїх відозвах український народ до спокою. Народ з недовір’ям зустрічав нових окупантів.

Центральна Рада ліквідувала всі заходи і розпорядження Радянської влади: відновила право власності на фабрики, заводи та всі види транспорту. Вона реставрувала право власності на банки. Цим були задоволені як буржуазні кола, так і німецька адміністрація. Але українська влада залишила в силі Універсал про соціалізацію землі, згідно з яким селяни вже весною повинні були починати ділити землю поміщиків. А це не сподобалося німцям. Вийшло так, що вже нікому не подобалася Центральна Рада. Міський пролетаріат, що йшов за більшовиками, ненавидів її, а той що не йшов – ставився вороже.

Сільський пролетаріат бачив, що землі його вже обсів німецький окупант, і теж проклинав Центральну Раду. Заможне селянство ставилося вороже до неї за цей же закон про соціалізацію. Поміщики і аграрна буржуазія готували смертельний удар Центральній Раді. Промислова буржуазія, якій при українській владі ставилися перешкоди у безоглядній експлуатації робітництва, не підтримували Центральну Раду. Навіть не в усьому підтримувала Грушевського українська демократія. Віддавати владу чужинцям, означало загубити національні здобутки. В цьому була трагедія Центральної Ради. Невдовзі з німецькою адміністрацією виникли конфлікти, які привели до загибелі Центральної Ради.

9.5.КВІТНЕВИЙ (1918р.) ПЕРЕВОРОТ. УТВОРЕННЯ ГЕТЬМАНАТУ.

28 квітня 1918 року, коли Центральна Рада обговорювала накази німецького генерала Ейхгорна, в будинок Педагогічного музею ввірвалися німецькі солдати і арештували двох міністрів. Наступного дня Центральна Рада зібралася ще раз, ухвалила Конституцію Української Народної Республіки, але в той же день німці поставили гетьманом всієї України генерала Скоропадського.

П.П.Скоропадський, генерал царської армії, недавній організатор “вільного козацтва” був поставлений гетьманом України. Разом із встановленням гетьманства посилюється влада німецьких генералів.

Скоропадський провів ряд законів, які різко змінили соціальну політику на Україні, ліквідували завоювання революції. Генерал Ейхгорн видав наказ про обов’язковий засів полів і здачу хліба німцям по вигідних цінах. В середині травня оголошено “Тимчасові правила про земельні комісії”, у яких селяни добровільно зобов’язувалися повернути поміщицьке майно і відшкодувати їм збитки. Губернаторські і волосні начальники постанову впроваджували з допомогою збройної сили. Поміщики поверталися до своїх маєтків, збираючи силою землю у селян.

В перші дні після перевороту гетьман Скоропадський в офіційних виступах урочисто запевняв, що збережеться самостійність України.

Однак незабаром гетьман змінив орієнтацію, ввійшов у тісний контакт з російськими добровольчими формуваннями, які відкрито проповідували ідею “єдиної неділимої” Росії. Гетьман збирав контрреволюційні угрупування, дозволив проведення монархічного з’їзду, який обговорював заходи по відновленню Російської імперії в старих кордонах.

Невдовзі гетьман Скоропадський та його покровителі німці практично розпочали війну проти українського народу. Найшкідливішою для української справи була політика, яка проводилася в провінції, на селі. Місцеві старости із карателями чинили насильства і жорстокість над населенням ніби від імені влади. Не розуміючи офіцерсько-поміщицької змови, селяни виступали проти української державності взагалі.

9.6.УТВОРЕННЯ ДИРЕКТОРІЇ.

Щоб зберегти завоювання революції соціалістичні партії створили Український Національний Союз. Коли УНС очолив В.Виниченко, було взято курс на повстання. Для цього склалися сприятливі обставини. Німецький імперіалізм, зазнавши поразки, просив миру. У Німеччині вибухнуло повстання, яке переросло у революцію. Вильгельм ІІ відмовився від трону. По всій Німеччині і на фронтах стали виникати Ради робітничих і селянських депутатів. На Україні по всіх частинах теж утворилися Ради солдатських депутатів. Дисципліна різко впала. Скоропадський та його уряд втратили опекуна. Скоропадський остаточно переорієнтувався на біле російське офіцерство.

Після цього початок повстання відкладати було неможливо. Представники соціалістичних партій зібралися нелегально 13 листопада 1918 року у будинку Міністерства шляхів, де й приступили до виборів Директорії.

До її складу увійшли В.Винниченко – голова Директорії, члени – С.Петлюра й Ф.Швець, а також А.Макаренко і П.Андрієвський, як тимчасові члени. В цей же день Директорія виїхала в Білу Церкву, де дислокувалися Січові стрільці. Збройним ядром повстання повинні були стати саме вони. В Києві залишився Голова Директорії Володимир Винниченко, щоб скласти Відозву до населення.

С.Петлюра у Білій Церкві видав Універсал до народу із закликом до повстання. Цей заклик знайшов щиру підтримку серед українського населення. Великої шкоди на Лівобережжі українській справі завдав полковник Балбачан. Іменуючи себе представником Директорії він поводився, як її ворог, розігнавши у Харкові робітничий з’їзд, а потім селянську спілку.

Між тим ситуація ставала драматичною: Одесу захопила Антанта, загрожуючи з півдня. На Заході активізувались поляки. На Сході гетьманці та німці. На Півночі – більшовики, а південному сході – добровольча армія.

Спираючись на підтримку народу, за кілька тижнів боротьби на підступах до Києва, столицю української держави було взято. 14 грудня 1918 року українські війська вступили в місто, яке урочисто зустріло їх. Національним героєм у ці дні був Петлюра, головний атаман республіканської армії. У руках атаманів з часом опинилися не тільки військові справи, але й політичні. “Реальна, дійсна політика після Вінниці, тобто спочатку грудня 1918 року, - писав В.Винниченко у своєму щоденнику, - була в руках військових, а виразником та оборонцем її є Петлюра”.

Директорія являла собою лише номінальну владу. Звузилася її соціальна база. Про це свідчить те, що чисельність армії у 100 тис. перед наступом на Київ скоротилася до 21 тис. Директорія стала політичною ширмою для діяльності різного роду пройдисвітів, що видавали себе за атаманів, підлеглих Петлюрі, як головному отаманові.

Незважаючи на договір, який було заключено між В.Винниченком і більшовиком Мануільським про спільну боротьбу проти німецько-австрійських окупантів, а також обіцянку Х.Раковського і Д.Мануільського визнати на Україні той лад, який буде встановлено новою українською владою, український радянський уряд Г.Пятакова почав видавати відозви про контрреволюційність Директорії і необхідність боротьби з нею.

З півночі розгорнувся наступ Червоної Армії (на чолі з Антоновим-Овсієнко) на Київ і Харків. Почалася війна УНР з РРФСР, офіційно оголошена 16 січня 1919 року.

5 лютого радянські війська вступили до Києва. Директорія відступила до Вінниці. В середині лютого 1919 року все Лівобережжя було в руках Червоної Армії, а на Правобережжі розгорнувся повстанський рух проти Петлюри. Ускладнив становище отаман Григор’єв, перейшовши на бік більшовиків.

Весною Червона Армія захопила Вінницю, уряд УНР та його військо розташувались у Рівному та Кам’янець-Подільському. Ще в Києві посли отамана Петлюри почали шукати контакту з французькими генералами. В Одесі було досягнуто угоди про надання Директорії допомоги при умові, що Франція буде здійснювати контроль над промисловою, фінансовою і торговою політикою України на протязі 5-ти років. Це були надзвичайно ганебні умови, але іншого виходу у Петлюри не було.

На цей час головний отаман став Головою Директорії, вся військова і політична влада опинилася в його руках..

Невдовзі війська С.Петлюри, змушені були покинути Рівне і з 20 червня столицею УНР став Кам’янець-Подільський. Кількамісячне сидіння у Кам’янці стало періодом пошуку шляхів дальшого розвитку боротьби. Фактичною силою, яка підтримувала отаманську владу, стала Українська Галицька Армія, збройна сила Західноукраїнської Народної Республіки (ЗУНР).

9.7.УТВОРЕННЯ ЗУНР.

Західноукраїнська Народна Республіка виникла на руїнах Австро-Угорської монархії.

З самого початку ЗУНР опинилася у надзвичайно складних військово-політичних та міжнародних умовах. Польський заколот 1 листопада 1918 р. означав початок кровопролитної польсько-української війни, яка тривала спочатку з перемінним успіхом. Польські війська, отримавши підкріплення, перейшли в наступ, і у ніч з 21 на 22 листопада війська ЗУНР залишили Львів. Державний секретаріат (уряд) переїхав у м.Тернопіль.

Для вигнання інтервентів за межі української етнографічної території й забезпечення державних кордонів уряд ЗУНР приступив до організації регулярної Галицької Армії – УГА.

Проте Польща збільшувала свої сили значно швидше. Вирішальне значення мала військово-економічна підтримка Польщі державами Антанти. Після кровопролитних боїв на польсько-українському фронті, які ознаменувалися рядом перемог УГА в районі м.Чорткова (Чортківська офензива), під Бучачем, Тернополем, Перемишлянами, Бережанами, польські війська все-таки прорвали фронт. Почався останній відхід українських військ в трикутник річок Збруч і Дністер. 16-18 липня 1919 р. за рішенням уряду ЗУНР корпуси УГА перейшли річку Збруч й вступили на Наддніпряншину. Польща окупувала Східну Галичину. Активістів Західноукраїнської Народної Республіки та полонених УГА жорстоко переслідували, сажаючи в тюрми та концентраційні табори.

Зовнішньополітична діяльність ЗУНР в основному зводилась до двох головних питань:

1. Стосунки з Наддніпрянської Народною Республікою;

2. Справа визнання іншими державами, передусім Антантою.

Щодо УНР, головною метою було досягнення державного об’єднання. 1 грудня 1918 р., коли в Києві ще існувала влада гетьманату, у Фастові повноважні представники Державного секретаріату ЗУНР уклали попередній договір з Директорією про державну єдність. 3 січня 1919 р. Українська Національна Рада у Станіславі (там перебував уряд ЗУНР після Тернополя), проголосила акт злуки (державного об’єднання) ЗУНР і УНР. 22січня 1919 р. на Софійській площі у Києві прилюдно і в присутності представників інших країн було проголошено, що “однині воєдино зливаються століттями одірвані одна від одної частини єдиної України – Західноукраїнська Народна Республіка (Галичина, Буковина й Угорська Русь) і Наддніпрянська Велика Україна”. ЗУНР перейменувалася у Західну область Української Народної Республіки, единим державним гербом став “тризуб”, замість ухваленого раніше для ЗУНР золотого лева на блакітному небі.

Акт 22 січня 1919 р. став виразом едності українських земель в міжнародно-правовому і морально-політичному відношенні.

Після відступу військ УГА та уряду ЗУНР за Збруч збройні сили Західноукраїнської Народної Республіки об’єдналися з військами Республіканської Армії Симона Петлюри, який зі своїм урядом та штабом перебував в Кам’янці. Спільними силами після тривалих боїв 31 серпня 1919 року було взято Київ. Одночасно в Київ із південного сходу вступили війська Добровольчої армії на чолі із генералом Денікіним.

Внаслідок конфлікту, який після цього розгорівся між головним атаманом С.Петлюрою та генералом Денікіним, почався відхід і розвал української армії. Оточена з усіх сторін ворогами, знесилена голодом і тифом армія опинилася в жахливому стані. Тільки в Жмерінці та її околицях з голоду і від тифу загинуло 10000 галичан. 6 листопада 1919 р. начальна команда УГА видала наказ підписати мир з денікінцями. Але це не врятувало Галицької Армії. Наприкінці 1919 р. Червона Армія розгромила білогвардійців. УГА вже не могла протистояти більшовицькому наступу. Перейти через кордон в Румунію теж не вдалося. Тому в кінці лютого 1920 р. залишки УГА ввійшли в склад Червоної Української Галицької Армії (ЧУГА), яку очолив комуніст Порайко. На початку квітня 1920 р. ЧУГА приймала участь в протипольській війні.

Трагічно склалася подальша доля учасників національно-визвольної боротьби за українську державність. Багато з них загинуло в польських таборах, на Соловках та Сибіру, розстріляно в Одесі. Українська Галицька Армія, яка так героїчно боролася, перестала існувати. Рештки Республіканської армії С.Петлюри в рядах польської армії ще ходили походом на Київ, а потім боронили Польщу на р.Вісла, та під Варшавою.

12 жовтня 1920 р. в Ризі було підписано перемір’я, а в 1921 р. мирний договір між РРФСР і УРСР з одного боку і Польщею з другого. У відповідності із статтями цього документу, західноукраїнські землі залишалися в межах польської держави. Наддніпрянська Україна разом із іншими народами, що населяли колишню царську Росію, ввійшла в склад утвореного пізніше Радянського Союзу (СРСР).

Тема 10. УКРАЇНА У СКЛАДІ СРСР (1922-1939 р.р.)

10.1.УКРАЇНА В РОКИ ПОЛІТИКИ ВОЄННОГО КОМУНІЗМУ ТА НОВОЇ ЕКОНОМІЧНОЇ ПОЛІТИКИ.

Після закінчення громадянської війни становище України було надзвичайно важким. Українські землі знову поділили Радянська Росія, Польща, Румунія і Чехословаччина. Найбільша частина України з населенням майже 40 млн.стала об’єктом небаченого за своїм масштабом і новізною експерименту. В країні запроваджується продрозкладка, за якою всі лишки повинні звозитися у зсипні пункти і здаватися державі. Продрозкладка була введена через розруху, голод і громадянську війну, а також згідно з теоретичною установкою: якщо товарне виробництво і ринок не будуть ліквідовані, то Жовтнева революція знизиться до рівня буржуазної. Селянам пропонувалося годувати країну даром. Звідси і поява повстанського селянського руху, спрямованого і проти червоних, і проти білих. Треба було ліквідувати товарне виробництво на селі. На практиці це означало ліквідувати заможних селян, особливо тих хто застосував найману працю. У цій справі влада могла опиратися на найбідніше селянство, а воно складало незначну кількість. У червні 1918 року були створені комнезами, надзвичайні революційні органи, які діяли на селі. З їх допомогою матеріальна база заможного селянства України була ліквідована. Але й середняки теж хотіли торгувати продуктами своєї праці, а торгівля, за уявленнями тої пори, вела просто до капіталізму. Тому кардинальне вирішення цієї справи бачилося у створенні колективних форм обробітку землі.

В січні 1918 р. за участю Леніна був розроблений “Основний закон про соціалізацію земель”, у якому йшлося про створення на базі поміщицьких маєтків радгоспів.

Було створено апарат насильства в особі ЧК (“чрезвичайная комиссия”), збільшувалося число місць позбавлення волі. Все це спочатку використовувалося для боротьби з контрреволюцією, але вже в 1920 р. Троцький пропонує всю країну перетворити в гігантський концентраційний табір, створити “трудові армії”, в яких кожен повинен почувати себе солдатом праці. Репресивна машина почала застосовуватися проти селянства повним ходом.

Внаслідок такої політики, а також через літню посуху 1921 р. становище країни, в тому числі й України, стало катастрофічним. Почався голод. З осені 1921 р. на Україні від голоду вмирають люди. Лише у грудні 1921 р. вищі партійні та радянські органи республіки визнали існування голоду на Україні. Кількість голодуючих зростала і досягла за офіційними даними, на кінець 1922 р. 5,6 млн. осіб, або 25% жителів України. Ця цифра явно занижена.

Голод, продовольча криза стали причиною кризи транспорту, припинення роботи більшої частини заводів, фабрик, шахт. Країна опинилася в економічному і політичному застої.

Поштовхом до рішучих змін в економіці послужили масові селянські повстання на Україні і Тамбовщині. Проти одного з таких повстань у Центральній Росії довелося виставити 50000 червоноармійців та артилерію на чолі з героєм громадянської війни М.Тухачевським.

Але найбільш драматичним був виступ палких прихильників більшовицької партії моряків Кронштадта. Вони підняли прапор повстання проти “самодержавства комісарів”, за владу Рад без більшовиків, проти політики уряду щодо селян та робітників. Збройною силою, на чолі якої стали делегати Х з’їзду РКП(б), виступ кронштадців було жорстоко придушено. 15 тисяч захисників Кронштадта були знищені без суду і слідства.

У таких умовах у березні 1921 року відбувся Х черговий з’їзд РКП(б). В політичній області з’їзд ще більше зміцнив монолітність більшовицької партії, прийнявши резолюцію “Про єдність партії”, згідно з якою розпускалися вже існуючі фракції і заборонялося створювати нові.

В галузі економічній передбачалися відміна продрозкладки і встановлення НЕПу. З доповіддю про НЕП виступив В.І.Ленін.

Економіка країни була багатоукладною. Велика промисловість, зокрема важка індустрія, переважно була усуспільнена. Разом з тим, щоб прискорити відродження промисловості і налагодити обмін між промисловістю і сільським господарством, багато дрібних підприємств були передані як організаціям (комнезамам, кооперативам, артілям), так і приватним особам (нерідко колишнім власникам).

Дата добавления: 2015-05-23