Тема 7. Суспільний розвиток українських земель у складі Російської та Австрійської імперій у ХІХ ст

7.1.НАДДНІПРЯНЩИНА ПІД ВЛАДОЮ ЦАРСЬКОГО

САМОДЕРЖАВСТВА.

Кінець XVIII – перша половина XIX ст. історії України ознаменувались посиленням кризи феодально-кріпосницької системи та дальшого розвитку її в надрах капіталізму. В кінці XVIII ст. до складу Російської держави входила більша частина українських земель: Лівобережна, Слобідська, Правобережна і Південна Україна.

Царизм всіляко зміцнював на Україні самодержавний кріпосницький лад. Спираючись на російських поміщиків, які отримали на Україні великі землі, він охороняв також станові привілеї українських і польських поміщиків. Царський уряд ще в кінці XVIII ст. поширив кріпосні порядки і на Півдні України. З 1796 року селяни Південної України, Криму і деяких інших районів були позбавлені права переходу, що було рівнозначно покріпаченню.

Система ведення сільського господарства в цілому була відсталою, екстенсивною. Лише частина поміщиків, особливо на Півдні, намагаючись запровадити у своїх маєтках поліпшені способи обробітку землі, застосовували машини і новітній сільськогосподарський інвентар. Це стосувалося маєтків, де сіяли цукрові буряки.

Поміщицькі господарства збільшували продаж і виробництво хліба, особливо пшениці. Найбільш інтенсивно, починаючи з 30-х років, торгове зернове господарство розвивалось на півдні, в новоросійських губерніях – Херсонській, Катеринославській, Таврійській. За ними йшли правобережні губернії – Київська, Волинська, Подільська.

Поряд із товарним виробництвом поміщики розвивали торгове тваринництво. Розводили дедалі більшу кількість коней, великої рогатої худоби, овець, особливо тонкорунних. Найширше тонкорунне вівчарство розвивалося на Півдні, в Новоросії, в Криму. Українська вовна забезпечувала місцеві та російські фабрики і великими транспортами йшла на Захід. Одним з найважливіших показників розкладу феодальної-кріпосницької системи і формування капіталістичних відносин у першій половині XIX ст. був дальший розвиток промисловості. Настав початковий етап промислового перевороту. Засновувались машинобудівні заводи, що постачали промисловість і сільське господарство машинами, робочими механізмами, удосконаленими знаряддями, а також паровими двигунами.

1825 року налічувалось біля 650 промислових підприємств (без винокурень), а 1860 року їх було вже близько 2330, або у 3,5 разів більше.

У процесі розкладу феодально-кріпосницької системи, зміцнення капіталістичного укладу загострювались соціальні суперечності, посилювалась антикріпосницька боротьба. Поширеними формами селянського протесту були скарги у повітові, губернські та центральні урядові установи та цареві, відмова платити оброк, відбувати панщину та інші повинності, непокора поміщикам і царським властям, підпали поміщицьких маєтків, розправа над поміщиками, управляючими та приказчиками, втечі в Новоросійський край, на Дон, в Таврію. Були відкриті масові виступи проти гнобителів. За неповними даними протягом 1797-1825 р.р. на Україні відбулося 103 виступи кріпаків.

Особливо гострого характеру набув селянський антипоміщицький рух у першій третині XIX ст. на Поділлі, який охопив і деякі повіти Волині та Київщини. Рух очолив Устим Кармелюк, у якому широкі селянські маси вбачали свого захисника. Його ім’я ще за життя стало легендарним. Воно викликало жах у панів, надію у кріпаків. Із своїми однодумцями-селянами, до яких приєднувалися солдати-втікачі, Кармелюк нападав на поміщицькі маєтки, захоплював майно, худобу і роздавав біднякам. Кілька разів Кармелюка заарештовували, били канчуками і засилали в Сибір, але він тікав звідти і повернувшись на батьківщину, продовжував боротьбу проти гнобителів.

Антикріпосницький рух селян під керівництвом Кармелюка тривав майже чверть століття. Мужній народний месник загинув у ніч з 9 на 10 жовтня 1835 року. Його підло вбив із засідки шляхтич. До 1840 року судові інстанції ухвалювали суворі вироки повстанцям.

Кримська війна 1853-1856 р.р., наочно показавши гнилість і безсилля кріпосної Росії, зумовила значне погіршення становища народних мас усієї країни і, зокрема, України. Внаслідок цього протягом 50-х р.р. швидко зростало невдоволення українського селянства. Збільшувалась кількість селянських виступів. Одним з наймасовіших селянських рухів цього часу був виступ кріпаків 1855 року, який охопив 16 як російських так і українських губерній.

Важливим етапом селянського руху у дореформений період був так званий похід у Таврію “за волею”. Він розпочався у квітні 1856 року тобто після закінчення Кримської війни.

7.2.СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНИЙ РУХ У ПЕРШІЙ ПОЛОВИНІ ХІХ ст.

Суспільно-політичний рух першої половини XIX ст. був зумовлений усім економічним, політичним та культурним розвитком України. Загальнонародне піднесення в країні викликала Вітчизняна війна 1812 року, оживились надії передової частини українського суспільства на прогресивні реформи.

Під впливом Західної Європи на Україні поширилося масонство. Найбільша масонська ложа була заснована в Полтаві під назвою “Любов до Істини.” Членом її був видатний український письменник І.П.Котляревський. Інший учасник цієї ложі, громадський діяч, історик В.Лукашевич намагався створити “Малоросійське товариство” з метою боротьби за політичну незалежність України. В той же час у Києві виникла ложа “З’єднаних слов’ян”.

Невдоволення передової частини офіцерів-дворян самодержавно-кріпосницьким режимом і їх волелюбні прагнення виявлялися у створенні таємних політичних товариств, які ставили перед собою мету змінити існуючий лад. Найбільш активними з них на Україні були організації декабристів. Близьким до декабристської організації був І.П.Котляревський.

Відоме повстання декабристів, що відбулося 14 грудня 1825 р. в Петербурзі, закінчилося невдачею. Дізнавшись про це, керівники Васильківської управи підняли на повстання Чернігівський полк, розташований під Києвом. Проте здійснити свій план повсталим не вдалося, їх не підтримали інші полки, Тульчинська та Кам’янська управи Південного товариства. Повстання було придушене, а над його учасниками царський уряд вчинив жорстоку розправу.

7.3. КИРИЛО-МЕФОДІЇВСЬКЕ ТОВАРИСТВО.

У 40-х роках XIX ст. до боротьби проти існуючого ладу втягуються нові сили не лише дворянської, а й різночинної інтелігенції. Виникають таємні політичні організації, члени яких прагнули не лише до звільнення селян від кріпацтва, а й до національної свободи України. Першою такою організацією було Кирило-Мефодіївське товариство, засноване у січні 1846 року в місті Києві.

Воно увібрало в себе цвіт української думки, кращих людей, що мало величезний вплив на хід і розвиток українського відродження. Тут були: історик Микола Костомаров, талановитий письменник і громадський діяч Пантелеймон Куліш, професор Микола Гулак, Опанас Маркович, видатний етнограф Василь Білозерський, який пізніше відіграв неабияку роль у політичному і громадському житті, й цілий ряд інших. Всього кількість кирило-мефодіївців, як свідчить в своїх спогадах член товариства Д.П.Пильчиков, становила майже 100 братчиків. Окрасою товариства був геніальний поет Т.Г.Шевченко. Кирило-Мефодіївське товариство проіснувало недовго. Уже на початку 1847 року члени його були заарештовані, вивезені до Петербурга і там суворо покарані. Тільки через 10 років після смерті царя Миколи І, який особисто затвердів судові вироки, члени братства змогли повернутися до літературної і господарської діяльності.

І все ж царський уряд був безсилий затримати зростання революційно-визвольного руху на Україні, відвернути крах кріпосницької системи.

7.4.ЗАХІДНОУКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ ПІД ГНІТОМ

АВСТРІЙСЬКОЇ МОНАРХІЇ.

Як відомо, наприкінці XVIII ст., у 1772 році, Галичина була загарбана Австрією, а у 1774 р. - Буковина. У кінці XVII ст. Закарпаття ввійшло до складу Австрійської монархії.

Перша половина XIX ст. стала для Західної України останнім етапом розкладу панщинно-кріпосніцької системи господарства. Галичина, Буковина, Закарпаття були найвідсталішими австрійськими провінціями.

Кріпосництво заважало розвиткові промисловості, а також сільському господарству – провідний галузі в економіці Західної України.

Посилюється селянська боротьба у формах скарг, втеч, підпалів, розправ, відмов сплачувати податки, виконувати розпорядження адміністрації маєтків. Своєрідною формою антифеодальної боротьби був рух опришків, поширений на Прикарпатті і у Коломійській, Станіславській, Стрийській округах. Десятки і сотні селян Прикарпаття озброювались і втікали в малодоступні райони Карпат, стаючи на шлях збройної боротьби. Опришки нападали на панські і державні маєтки, забирали або нищили майно, руйнували панські двори, розправлялися з панами та адміністрацією.

Постійною і найбільш масовою формою боротьби було відмовлення широких мас селянства від виконання феодальних повинностей. Селяни ухилялись від панщини, виходили на роботу пізно, погано працювали; не здавали своєчасно данин, чиншів, не виконували додаткових робіт.

Складні соціальні, економічні, національні умови розвитку західноукраїнських земель поставили на карту існування самого українського народу. Визначну роль у духовному відродженні українського народу відіграв гурток “Руська трійця”. Яків Головацький, Маркіян Шашкевич, Іван Вагилевич започаткували розвиток нової літератури, культури, будили національну свідомість українців Галичини. Вони видали збірник “Русалка Дністрова” (1837 р.) – першу книжку, написану українською мовою.

Спалахнувши у лютому 1848 року у Франції, полум’я революції перекинулось в Італію, Німеччину, а згодом в багатонаціональну Австрійську монархію. Тут було проголошено буржуазно-демократичні свободи, скликано парламент. Революційні події у Східній Галичині, Буковині, Закарпатті стали складовою частиною Австрійської буржуазно-демократичної революції.

Австрійський уряд змушений був провести аграрну реформу на Західній Україні раніше, ніж в інших провінціях. Селяни одержали особисту свободу, але втратили право на користування лісами, пасовиськами та іншими вкрай необхідними для ведення господарства угіддями. Мало того, магнати з допомогою австрійської бюрократії добилися багатомільйонного викупу, який змушений були заплатити селяни колишнім поміщикам-кріпосникам за “даровану” волю.

Викупні платежі, втрата лісів і пасовиськ, інші залишки кріпацтва важким тягарем лягли на плечі західноукраїнської бідності, яка бунтувала, шукала справедливості в цісаря, а не рідко топила горе в горілці.

Капіталізм, що розвивався на західноукраїнських землях, ліквідував цехи у містах, старосвітські господарства на селі, але не привів ні до виникнення фабричної промисловості, ні до створення високопродуктивної економіки у землеробстві. Капіталізм розорив дрібних виробників, різко збільшив кількість безробітних замість того, щоб створити осередки виробництва, які поглинали б робочу силу пролетаризованих верств. Зростали бідність і злидні.

7.5.УКРАЇНА ПІСЛЯ СКАСУВАННЯ КРІПОСНОГО ПРАВА.

Щоб уникнути революції, царський уряд провів “визволення селян” зверху. 19 лютого 1861 р. цар Олександр ІІ підписав маніфест про реформу. Одночасно з маніфестом було затверджено ряд положень і додаткових правил.

Законодавчі акти 19 лютого 1861 р. проголошували скасування кріпосного права, надаючи селянам і дворовим людям права “вільних сільських обивателів як особисті, так і майнові”.

Хоч реформа 1861 р. була проведена в інтересах поміщиків, вона відкрила шлях розвитку капіталізму на Україні.

На Україні в 1869 р. налічувалось 3712 фабрик і заводів, а в 1900 р.- 5301 промислове підприємство.

Безпосередній вплив на розвиток продуктивних сил країни мав транспорт, зокрема залізничний. Протягом 1866-1879 р.р. на Україні прокладено понад 4,5 тис. верст залізничних колій.

Розвиток транспорту викликав великий попит на паливо та метал. На базі використання багатьох запасів корисних копалин півдня України створюються і зростають кам’яновугільна, залізорудна та металургійна галузі промисловості.

В пореформений період швидко збільшувалось індустріальне населення, зростали міста, створювались нові промислові центри.

Землеробство України все більше втягувалось в товарний обіг, поступово перетворюючись у капіталістичне.

Україна, незважаючи на колоніальну політику царизму, щодо економічного розвитку займала в Російський Імперії одне з перших місць. Вона стала попереду інших районів за видобутком вугілля, виплавкою чавуну, виробництвом цукру. Україна належала до тих окраїн царської Росії, які в промисловому відношенні мало чим відрізнялися від центру імперії, хоч її економіка у значній мірі носила однобокий характер.

Швидкий розвиток капіталізму в промисловості та сільському господарстві, істотні зміни, які відбулися під його впливом в структурі суспільства, наявність численних пережитків кріпосництва – все це поглиблювало соціальні суперечності, було причиною незгасаючої боротьби в місті і на селі.

Внаслідок реформи 1861 р., проведеної в інтересах поміщиків, економічне становище основної маси селянства погіршилось, наділ на Україні зменшився з 4,5 до 1,9 десятини, а багато селянських дворів володіло ділянками від 0,5 до 1,5 десятини. На Полтавщині й Чернігівщині було чимало сіл, де селянський наділ не перевищував 0,15-0,25 десятини.

Гострого характеру набрала боротьба трудового селянства протягом 70-х років, яка, особливо в губерніях Правобережної України, була спрямована проти розверстання угідь, на відстоювання селянами своїх прав на сервітути.

Боротьба селян проти поміщиків ще більше посилилась у 90-х роках XIX ст. За неповними даними, протягом 1890-1900 р.р. на Україні відбулося 152 заворушення селян.

Надзвичайно важкими були умови життя та праці робітників. Особливо виснажливою і небезпечною – робота в кам’яновугільних шахтах.

Важкі економічні та політичні умови життя штовхали робітників до боротьби проти фабрикантів і заводчиків. Спочатку, особливо в 60-70-ті роки, виступи набирали форми заворушень. Другою, вищою формою боротьби, були страйки. Усього за 60-70 роки на Україні відбулося 72 відомі виступи, в яких взяло участь понад 40 тис. робітників.

Робітничий і селянський рух на Україні у пореформений час розвивався, набував нового досвіду, набирав усе організованішого та цілеспрямованішого характеру. Будучи спрямованим проти соціального гноблення трудового народу, він, однак, не приділяв належної уваги розв’язанню національного питання.

Царизм у найгрубіших формах, здійснював політику національно-колоніального гноблення України, не визнавав існування українського народу, придушував його культуру.

Реакційнішим і ганебнішим був так званий Емський указ Олександра ІІ, виданий у 1876 р. і спрямований проти української мови як найважливішого фактора розвитку української культури. Цим указом суворо заборонялося ввозити в межі імперії, без спеціального на те дозволу головного управління в справах друку, будь-які книги та брошури, видані за кордоном українською мовою. Заборонялись також театральні вистави українською мовою, друкування текстів до музичних творів.

Важке економічне становище, політичне безправ’я, національне гноблення викликали посилення національно-визвольного руху на окраїнах Росії, зокрема в Україні. Тут виникали дві течії – ліберальна і революційно-демократична.

Ідеологами ліберальної течії в національному руслі в Україні були представники української інтелігенції, які перебували в опозиції царизму і сприяли розвитку української мови, школи, театру та інших галузей культури. На початку 60-х років XIX ст. вони об’єднались в організації, що іменували себе громадами. Ці організації існували в багатьох містах України – в Києві, Полтаві, Чернігові, Харкові, Одесі та ін. - й відігравали позитивну роль в Українському національно-визвольному русі.

Таким чином, у пореформений період на Україні завершився промисловий переворот, який характеризувався переходом від мануфактур до великих фабрик і заводів, оснащених машинами, високою концентрацією виробництва і робітників. Сільське господарство все інтенсивніше еволюціонувало капіталістичним шляхом. Загострювалися соціальні суперечності. Залишки кріпосництва, нерозв’язаність аграрного питання стали причинами нестихаючої боротьби у пореформеному українському селі. Широкого розмаху набирала боротьба пролетаріату. Зростав національно-визвольний рух, у якому виразно виявилися дві тенденції: ліберальна та революційно-демократична.

На межі XIX і XX століть на Україні назрівала революційна ситуація, яка згодом переросла у могутні соціальні потрясіння.

Дата добавления: 2015-05-23