Тема 2. Київська Русь, її суспільно-політичний розвиток

2.1. РАННЬОФЕОДАЛЬНА ДЕРЖАВА КИЇВСЬКА РУСЬ. ЇЇ РОЗКВІТ.

Київська Русь займала вигідне географічне положення. Велику роль у Київській Русі відігравали вже перші князі: Аскольд, що звільнив слов’ян від зовнішніх ворогів; Олег, що підняв авторитет держави, здійснив похід на Константинополь і був мудрим і хитрим правителем, за що народ прозвав його Віщим; Ігор і його походи на Грецію, в краї Каспійського моря та за Кавказькі гори, де вів битви з персами та арабами; Ольга, яка перша прийняла християнство під ім’ям Олена; Святослав, що звільнив з-під хазар в’ятичів на Оці, підкорив на Північному Кавказі ясів (осетинів) і касогів (адигейців), його походи на Болгарію.

Однак найбільшої могутності Русь досягла в результаті мудрої державної діяльності Володимира Великого (978-1015 р.р.) та Ярослава Мудрого (1019-1054 р.р.).

Володимир Великий приєднав до Київської Русі землі над західним Бугом і збудував Берестьє (Брест), а також об’єднав теперішні Галичину і Холмщину; будував міста, в т.ч. два найбільші: Перемишль і Черевен (тепер с.Черемно на Холмщині). На Волзі Володимир об’єднав всі слов’янські землі. Діяльність Володимира була кульмінаційним пунктом історичного розвитку Київської Русі.

Володимир Великий через хрещення Русі піднімав значення свого роду. Він хотів взяти за жінку сестру грецьких царів Анну. Після походу Володимира у Крим, на місто Корсунь-Херсонес (біля сучасного Севастополя) грецькі царі дали Анну Володимиру за жінку. Володимир охрестився, у 988 р. охрестив Русь, як грецькі царі, прийняв золоту корону.

Ярослав Мудрий (1019-1054 р.р.) розбудував Київ: звів Золоті ворота, церкву святої Софії. В 1039 р. заснував митрополію у Києві. Ярослав ходив походами проти Польщі, за р.Сян, до Балтійського моря і там заснував м.Юріїв (тепер Тарту) в Естонії. Ярослав розбив печенегів, в 1043 р. зробив останній похід на Царгород і на косогів.

Через Київську Русь проходив важливий торговий шлях “із варяг у греки”, який на той час був одним з головних міжнародних торгових шляхів. Середземномор’я було центром світової торгівлі того часу. Значно розширились міжнародні зв’язки Київської Русі часів Ярослава Мудрого з країнами Західної Європи. Його донька Анна була одружена з французьким королем Генріхом; друга донька стала дружиною норвезького князя; один син мав дружину з Німеччини, другий – грецьку царівну. Перед смертю у 76 років, Ярослав скликав своїх синів і поділив державу між ними.

2.2. ПЕРІОД ФЕОДАЛЬНОЇ РОЗДРІБНЕНОСТІ.

Занепад Київської Русі мав внутрішні і зовнішні причини. Сини Ярослава Мудрого почали боротьбу між собою, а тим часом на Україну напали з далеких азіатських степів половці. З’їзд у Любечі під Києвом поділив Україну на князівства: Київське, на лівому березі Дніпра – Чернігівське і Переяславське; над Прип’яттю – Турово-Пінське, на заході – над Бугом – Волинське; над Дністром і Сяном – Галицьке.

У 1113 р. в Києві почалось повстання, народ запросив княжити Володимира Мономаха (1113-1125 р.р.). Він здійснив походи на половців, об’їхав цілу державу від Чорного моря на Півдні до Балтійського – на Півночі, написав високоморальний твір “Поучення дітям”.

Київська Русь у цей період мала добрі зв’язки з Європою: дружина Володимира Мономаха була з Англії, син одружився з шведською королівною, дочки вийшли заміж за князів Данії та Норвегії; онуком Мономаха був славний датський король Вальдемар – названий на честь діда.

Шостий син Володимира Мономаха – Юрій Довгорукий – заснував Москву, Суздаль, Володимир на Клязьмі. Його сини вороже ставились до Києва, хотіли його зруйнування, щоб підняти значення Північно-Східних земель. У 1169 р. онук Володимира Мономаха, син Юрія Довгорукого Андрій, суздальський князь, оточив Київ, захопив та пограбував його. Столицю він переніс у Володимир, поселившись у приміському замку в Боголюбово.

2.3. БОРОТЬБА З ТАТАРО-МОНГОЛАМИ.

Вперше татаро-монголи з’явилися у кордонів Русі в 1223 р. Вони напали на половців, які звернулися за допомогою до руських князів.

Страшної поразки зазнали руські і половецькі дружини в битві, що відбулась на р. Калка.

Лише два князя – Данило і Мстислав Удалий зуміли врятуватися втечею.

Але ординці не пішли далі на Русь, а повернули назад, в Азію і кільканадцять років не нападали на Русь.

Тільки після завоювання Північно-Східної Русі орди хана Батия в 1239 р. спустошили Переяславщину, Чернігівщину і восени 1240 р. оточили Київ.

7 грудня 1240 р. хан Батий узяв Київ. В різних джерелах згадується про хоробрість і мужність киян, яких очолював галицький воєвода Дмитро.

Після взяття Києва татаро-монголи вторглись у Галицько-Волинське князівство, а потім рушили на Польщу, Угорщину, Чехію.

Весною 1242 р. Батий пішов назад через Україну і вдруге взяв і спалив Київ.

Батий утворив величезну державу – Золоту Орду. Київська, Переяславська, Чернігово-Сіверська землі увійшли до складу західних володінь Золотої Орди.

На землях Південно-Західної Русі татаро-монгольське іго тривало понад 120 років і супроводжувалось героїчною боротьбою поневоленого народу.

Майже ціле століття саме Галицько-Волинська держава зберігала своє становище великої однорідної території і стала головним політичним центром для всієї Русі.

2.4. ВЛАСНА ЕТНІЧНА НАЗВА «УКРАЇНА».

Назва «Україна» згадується у письмових джерелах ще в ХІІ ст.

Вперше її вжито у Київському літописі за Іпатіївським списком під датою 1187 р. в оповіданні про смерть переяславського князя Володимира Глібовича під час походу на половців.

Тут писалось, що «плагалися по нём все переяславцы», бо він був князем «всякими добродетелями наполнен – о нём же украина много постана». (Тобто він чинив добрі діла, і порубіжна Русь оплакувала його).

Під датою 1189 р. сказано, що князь Ростислав Берладник приїхав «ко україні Галичської», мається на увазі окраїна Галицького князівства.

В іншому – Галицько-Волинському літописі під датою 1213 р. записано: «Данилу же возвратившемуся к домови и еха с братом и прия Берестин, и Угровеск, и Верещин, столпа Комов и всю украину».

Слово «украина» означало порубіжжя, окраїну давньоруської держави Київська Русь.

2.5. КУЛЬТУРА КИЇВСЬКОЇ РУСІ.

Успіхи слов’ян у розвитку господарства, їх об’єднання в єдиній державі, героїчна боротьба за незалежність сприяли розвитку української культури. Потрібно розрізняти матеріальну і духовну культуру. До матеріальної культури відносять знаряддя праці, житло, одяг, а також трудовий досвід людей, а до духовної – освіту, науку, мистецтво.

Київська Русь славилася вмілими ремісниками. Було відомо близько 60 ремісничих професій. Ремісники виготовляли знаряддя праці, вироби для домашнього вжитку. У домницях виплавляли метал. З нього кували лемеші, списи, луки і стріли, мечі і шаблі, бронь та кольчуги, які з’явилися на Русі на 200 років раніше, ніж у Західній Європі. Будували кораблі – невеликі судна з веслами і вітрилами, що вміщали по 50-100 чоловік. Гончарі випускали різноманітний глиняний посуд, оздоблений кольоровою поливою й різними візерунками, шевці і кравці – полотняний одяг, чобітки і личаки, а також урочистий князівський одяг: корони, плащі та інші дорогоцінні речі.

У галузі старовинного мистецтва маємо чимало пам’яток малярства, мініатюр (кольорових малюнків у рукописах), багато виробів золотників, прикрашених малюнками й емаллю. Відоме мистецтво київських ювелірів – майстрів тонкої обробки драгоцінних металів. Славилися майстри карбування, золочення.

Слід пам’ятати, що хоч у церковних розписах та іконах, у будівлях того часу був немалий вплив візантійської культури, поступово склалися нові, своєрідні руські живопис і архітектура.

Давньоруські зодчі талановито зводили складні дерев’яні і кам’яні споруди, які вражали своїми розмірами, пропорційністю та красою внутрішнього оздоблення. Символами розквіту Київської Русі стали Софійський собор, Золоті ворота, Успенський собор, Десятинна церква. Чудові храми і палаці споруджувалися в Чернігові, Переяславі, Галичі та багатьох інших містах. Будови прикрашалися різьбою по дереву і кості, настінною мозаїкою, фресками, різьбленними кам’яними деталями, іконами. Таке оздоблення можна побачити в Софійському соборі в Києві. Всередині храму стіни прикрашали фрески – живопис фарбами, здоблений по сирій штукатурці. Центральний купол і арки скривала мозаїка – зображення із смальти (скловидних каменців різних кольорів, використано біля 130 відтінків).

Таким чином, розвиток архітектури дав поштовх поширенню живопису. Наука перебувала під впливом античних авторів. З перекладів їх книг черпалися наукові знання про природу (“Шестиднев” і “Фізіолог”), географію (“Топографія” Козьми Індикоплова, александрійського купця VI ст.), філософію (короткі уривки з Платона, Арістотеля). Знання математики та медицини були обмежені практичними потребами. Першими лікарями були ворожбити і знахарі. Згодом, коли Русь увійшла в тесніші стосунки з іншими країнами, лікарські знання значно поглибились. Відомим лікарем у Києві був Агант, якій умів робити хірургічні операції.

У Київській Русі було чимало письменних людей, і не тільки серед знаті та духовенства, але й серед простого народу. Країна мала писемність ще до прийняття християнства. Існували найдавніші рукописи, написані “руськими письменниками”. Пізніше була прийнята слов’янська азбука, складена болгарськими просвітителями Кирилом і Мефодієм. У монастирях створювались перші письменні історичні праці, які звалися літописами. Українське літописання почалось за зразком візантійських хронік. Перший літопис з’явився в 1039 р.; історичні записи вели ченці Печерського, Видубицького монастирів та інші. Монах-літописець Нестор близько 1112 р. упорядкував “Повість минулих літ”, де розповідається про те, “звідки пішла Руська земля, хто в Києві почав перший князювати і звідки Руська земля взялася”. Так було покладено початок руської та української історикографії.

Основу усної народної творчості складають пісні, казки, прислів’я, приказки, голосіння на похоронах, билини. Поетичні образи минулого відображали події внутрішнього життя Київської держави. Професійні співці широко використовували народний поетичний стиль із своєрідною символікою.

Розвивалося музичне мистецтво. Музика записувалась нотними знаками. Серед музичних інструментів були відомі труби, дудки, сопілки, флейти, гуслі, лютні, бубни тощо. При дворах князів створювались музичні ансамблі, а при церквах – хори. В країні існували чотири організаційно-культурні середовища – сільське, лицарське (дружина), міське (промислово-торгові верстви) і духовне (ченці). Народ Київської Русі створив високу матеріальну й духовну культуру, яка зайняла визначне місце у розвитку світової культури епохи середньовіччя.

Дата добавления: 2015-05-23