Опорний конспект лекцій

Братенші В.Д.

Додаткова

Татаркевич В. Історія філософії в трьох томах. – К.; 1997.

Огородник І. В., Русин М. Ю. Українська філософія в іменах: К.;1997.

Горський В. С. Історія Української філософії. – К.; 1997.

Рассел Бертран. Історія західної філософії. – К.; Основи, 1995.

Мир философии. Книга для чтения. – Москва, 1991. (в 2-х томах).

Філософія права.

“ІСТОРІЯ УКРАЇНИ”

Тема 1. ІСТОРИЧНІ ПЕРЕДУМОВИ ФОРМУВАННЯ УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВНОСТІ.

1.1. РАБОВЛАСНИЦЬКІ ДЕРЖАВИ В ПІВНІЧНОМУ ПРИЧОРНОМОР’Ї ТА КРИМУ.

На території України населення жило вже в добу палеоліту (стародавнього кам’яного віку). Однак безпосереднім субстратом (основним складником) слов’ян стали трипільці, що жили в постійних оселях в ІV-ІІ тис. до н.е. по Дніпру, Дністру.

В Північному Причорномор’і жили кімерійці, а під кінець VІІ ст. до н.е. сюди прибули скіфи. Останні витіснили кімерійців з Північного Причорномор’я до Малої Азії. Прибувши з Ірану, скіфи жили в степах Східної Европи по сусідству з кімерійцями. Геродот (батько історії) поділив скіфів на 4 групи: царські, кочові, скіфи-хлібороби і скіфи-орачі. Останні були автохтонного походження, нащадками трипільців, протослов’янами, що населяли території між Дніпром і Дністром, та були завойовані скіфами.

У ІІ ст. до н.е. скіфів витіснили в Крим та за Дністер і Дунай споріднені замовою із скіфами сармати, які жили на схід від Дону, у степах над нижньою Волгою і рікою Урал і в ІІ ст. до н.е. почали масове переселення в Північне Причорномор’я, утворивши великий союз племен на чолі з сарматським племенем аналів. Їх панівне становище скінчилося в ІІІ ст. н.е., коли на Україну напали готи.

Грецькі та римські колонії в Північному Причорномор’і, як і Римська Імперія в цілому, були послаблені нападом готів у ІІІ ст., а остаточно ІІ розпад спричинив напад гунів у другій половині ІV ст. н.е., коли почалась так звана доба переселення народів і коли предки українців – анти – створили своє політичне об’єднання племен.

1.2 СТАРОДАВНІ СЛОВ’ЯНИ.

Анти (східні слов’яни) були предками українців, які мали своїх князів і державу. Анти-автохтони українських земель, які згадуються у зв’язку з боротьбою проти готів, що в ІІ ст. н.е. прибули на Україну з-під Балтійського моря (з поніззя Вісли).

Тюрсько-монгольська орда гунів зайняла краї над Нижньою Волгою, перемогла аланів над Доном, а тоді і готську державу. Коли їх королем став Аттіла (існує думка, що він слов’янського походження і його справжнє прізвище Гатило), вони захопили землі від Каспійського моря до Рейну і Альп. Іх поразка у Королівстві Франків (нинішній Франції) зупинила експансію. У 453 р.н.е. Аттіла помер, а держава гунів розпалась.

Анти були нащадками населення трипільської культури. Вони жили між Віслою, Карпатами, Прип’яттю і Дніпром, згодом доходили до Дону і Чорного моря. Анти не підпорядковувались владі однієї людини, а всі справи вирішували на вічі. Вони ходили походами на Візантію, аж до Константинополя.

Болгари – племена тюркського походження, жили у VІ ст.н.е. між нижнім Доном і Волгою. Частина цих племен переселилась і заснувала державу на Дунаї, ослов’янившись.

Після болгар у середині VІ ст.н.е. авари – тюрська (монгольська) орда – пройшли півднем України, прибувши з-за Каспійського моря і переселившись над Азовським морем та далі на захід, напали на антів.

Між Дунаєм і його протокою Тисою було збудовано 9 сильних військових укріплень (рови, вали), звідки понад 200 років нападали на Візантію, Королівство Франків. Анти боролись проти Візантії і Аварського Каганату. Біля 800 року н.е. франки перемогли аварів, і їх держава розпалась. Ще раніше, у 602 р. розпалась держава антів, далі у письмових джерелах в основному зустрічаються згадки про слов’ян і Русь.

Арабські джерела згадують про союзи слов’янських племен – об’єднання русів ще до утворення Київської Русі – Куяба – Київ, Славія – слов’яни в Новгороді над оз.Ільмень і Артанію – околицтво Азовського моря (Тмутараканське князівство) або Хорватію (Харутанію – нинішню Галичину чи Волинь. У 1982 р. було відзначено 1500-річчя м.Києва. Таким чином, у V ст. вже існувало м.Київ, була своя державність. Слов’яни жили родами, племенами.

Переказ про заснування Куара (Києва) трьома братами записав вірменський літописец в VІІ ст. Цей переказ є також в українському літописі. Деяким слов’янським племенам доводилось платити данину хазарам. З середини VII ст. тюрська орда хазар перемогла болгар і над Нижньою Волгою заснувала державу із столицею Ітіль (від Каспійського моря, Нижньої Волги до Азовського моря, включаючи Таманський півострів і значну частину Криму).

300-річнє існування хазарської держави не допускало нападу на слов’ян азіатських орд. За цей час лише дві орди прорвались в українські степи – з Уралу мадяри (фінського походження, які на Дунаї заснували свою державу) і печенегі (тюрського походження), що прогнали звідти мадярів, зайняли Причорноморські степи і довго загрожували українському населенню. Перший їх напад відбувся у 915 р., останній – у 1036 р. Звільнили полян від цієї залежності Аскольд і Дір, а інші племена – князь Олег.

Ненауковою є версія про нормандське походження держави і слова Русь, генезис якої походить не з варягів, а з антських князів Божа, Мезамира, Андрагоста. Ще до приходу нормандів слов’яни мали міста (Київ і ін.), своїх князів, якими були Кий, Щек і Хорив та їх сестра Либідь, свою державність (держава антів, державні об’єднання слов’янських племен тощо). І слова Русь, Руса – слов’янського походження.

Український літопис вживає назву Русь спершу до таких слов’янських племен як поляни, що жили на Київщині, згодом до сусідніх територій і їх населення – Чернігівщини й Переяславщини (Лівобережжя), а ще пізніше галицько-волинських земель (отже приблизно сучасної України). Північно-східні землі були приєднані до Київської держави дещо пізніше і їх називали Ростово-Суздальським князівством.

Дата добавления: 2015-05-23