Роздуми з приводу. Вже після Першої світової війни Франція, як і інші країни Антанти, відмовилась від контрибуції як несправедливої сплати переможених переможцям

Вже після Першої світової війни Франція, як і інші країни Антанти, відмовилась від контрибуції як несправедливої сплати переможених переможцям. На зміну їй прийшли репарації, реституції та інші форми матеріальної відповідальності держав.

Та чи позбавився світ стародавнього принципу виплати данини переможеними? Якщо репарація — це справедлива виплата «країн-агресорів» «країнам-жертвам», чи є в XX столітті приклади, коли переможець-агресор виплатив репарації переможеним? А в Першій світовій — хіба тільки Німеччина прагнула війни? Хіба Англія і Франція не мали загарбницьких цілей, не брали участі у розв’язанні війни?

Отже, і за «цивілізованим» порядком, коли замість контрибуції виплачується репарація, реалізується відомий із стародавньої історії принцип: «Горе переможеним».

?Чи згодні Ви з цими думками? Згадайте, хто в історії і за яких обставин вигукнув фразу «Горе переможеним».

Італія. Італійські представники на конференції прагнули одержати території на Балканах, які входили до складу Австро-Угорщини.

Японія вимагала передачі їй Шаньдуна та німецьких колоній у басейні Тихого океану. Крім того, вона намагалась поширити свій вплив в Азії.

Японію підтримувала Англія, вбачаючи в союзі з нею противагу США.

2. ВЕРСАЛЬСЬКИЙ ДОГОВІР

Підписання договору

Підписання Версальського миру

У квітні 1919 р. було завершене опрацювання тексту договору з Німеччиною. її делегацію було викликано в Париж для вручення тексту договору. Намагання німецьких делегатів змінити окремі статті договору були марними.

Версальський мирний договір, який офіційно завершив Першу світову війну, був підписаний у Версалі (що за 18 км від Парижа) 28 червня 1919 р. Німеччиною, котра зазнала поразки у війні, з одної сторони, і «союзниками та об’єднаними державами», які отримали перемогу, з іншої.

Ратифікація — затвердження верховним органом державної влади міжнародного договору, який з моменту ратифікації набирає юридичної сили для даної держави

Сенат США відмовився від ратифікації Версальського договору через небажання Сполучених Штатів зв’язувати себе участю в Лізі Націй. Натомість США в серпні 1921 р. уклали з Німеччиною особливий мирний договір, майже ідентичний з Версальським, але він не включав статті про Лігу Націй.

Версальський договір набрав чинності 10 січня 1920 р. після ратифікації його Німеччиною і чотирма головними союзними державами: Англією, Францією, Італією та Японією.

Основні положення договору

Перерозподіл територій. Франція. Загарбані Німеччиною в 1870 р. французькі провінції Ельзас і Лотарингія повертались Франції. Їй також передавались рудники Саарської області.

Німеччина. Союзники окупували ліве узбережжя Рейну. Зона на схід від Рейну на 50 км підлягала повній демілітаризації.

Бельгія. Бельгія отримала округи Ейпен і Мальмеді.

Данія. До Данії переходила північна частина Шлезвігу.

Польща. Польща отримала Познань, райони Померанії, Західної і Східної Пруссії, частину Верхньої Сілезії. Ґданськ (Данциг) отримав статус «вільного міста» під управлінням Ліги Націй.

Перерозподіл колоніальних володінь. Німецькі колонії Того і Камерун перейшли відповідно до Англії і Франції. Англія отримала також Танганьїку (колишню Німецьку Східну Африку), Бельгія — Руанду та Урунді (нині — Бурунді). За Японією були закріплені Маршаллові, Маріанські та Каролінські острови в Тихому океані, а також китайська область Цзяочжоу і концесія в Шаньдуні.

Репарації. За умовами Версальського договору винуватцями війни були оголошені Німеччина та її союзники. Їм було призначено виплату репарацій. Сума репарацій була визначена лише в 1921 р. на Лондонській конференції і становила 132 млрд золотих марок. Франція отримала 52 %, Англія — 22 %, Італія — 10 % від загальної суми.

Демілітаризація Німеччини. Версальський договір забороняв загальну військову повинність у Німеччині, не дозволяв їй мати підводний флот, військову і морську авіацію. Кількісний склад армії, який формувався на основі вільного найму, не міг перевищувати 100 тис. чоловік.

3. СТВОРЕННЯ ЛІГИ НАЦІЙ

Боротьба навколо створення Ліги Націй

Свідчать документи

Зі Статуту Ліги Націй

Стаття 10. Члени Ліги зобов’язуються поважати і оберігати від будь-якого зовнішнього нападу територіальну цілісність та існуючу політичну незалежність всіх членів Ліги. У випадку нападу, загрози чи небезпеки нападу Рада визначає заходи щодо... виконання цього зобов’язання.
Стаття 11....Будь-яка війна чи загроза війни, торкається вона прямо чи ні будь-кого із членів Ліги, цікавить Лігу в цілому і що остання повинна вжити заходів, спроможних належним чином захистити мир націй. У такому випадку Генеральний секретар негайно скликає Раду на вимогу будь-якого члена Ліги...
Стаття 16. Якщо член Ліги вдається до війни, то він сприймається як такий, що здійснив акт війни проти всіх інших членів Ліги...
Стаття 42. Німеччині забороняється утримувати або будувати укріплення, як на лівому березі Рейну, так і на правому березі Рейну на захід від лінії, накресленої за 50 км на схід від цієї ріки...

?Які функції покладались на Лігу Націй? Які цілі вона ставила перед собою?

На необхідності створення Ліги Націй наполягав американський президент В. Вільсон, який вважав це за попередню умову ведення переговорів. Про необхідність створення всесвітньої організації держав, завданнями якої були б контроль за дотриманням міжнародного права, запобігання війнам та забезпечення незалежності всіх народів світу, президент США зазначив у 14-му пункті програми післявоєнного мирного врегулювання. Він вбачав у Лізі Націй гаранта майбутнього миру і розглядав її як інструмент посилення міжнародного впливу США. Вільсон пропонував через Лігу Націй вирішувати питання про колишні володіння Османської імперії та долю німецьких колоній.

Його пропозиції зустріли із запереченням, особливо британські делегати. Засідання Ради десяти відбувалось в атмосфері нескінченних суперечок. Розійшлася чутка, що Вільсон збирається залишити конференцію. «Здавалось, що все пішло прахом», — писав наприкінці січня помічник президента. Чимало зусиль довелось докласти для того, щоб узгодити компромісний проект Статуту Ліги Націй.

Основна мета діяльності

Відповідно до Статуту, основна мета нової організації була визначена як «розвиток співробітництва між народами і гарантування миру та безпеки». Проте Сенат США взяв курс на самоізоляцію від європейських справ і відмовився ратифікувати угоду про вступ СІІІА до Ліги. США не бажали зв’язувати себе міжнародними зобов’язаннями. З іншого боку, без економічної та військової могутності США Ліга Націй виявилась надто слабкою організацією. Провідна роль у її діяльності належала Англії та Франції.

Організаційні основи

Символ Ліги Націй

Основними органами Ліги Націй були Асамблея, Рада та Секретаріат. Місцем для перебування цих органів була обрана Женева (Швейцарія). Держави мали право вийти з Ліги Націй за власним бажанням, вони також могли бути виключені з неї через будь-які серйозні причини.

Практично ж Ліга Націй, офіційно утворена 10 січня 1920 р., не стала універсальним інструментом для підтримки миру та запобігання міжнародним конфліктам. Вона не змогла зупинити розв’язання Другої світової війни. Спадкоємницею Ліги Націй стала Організація Об’єднаних Націй (ООН), створена в 1945 р.

4. МИРНІ ДОГОВОРИ ІЗ СОЮЗНИКАМИ НІМЕЧЧИНИ

На конференції були вироблені основні принципи мирних договорів із союзниками Німеччини — Австрією, Болгарією, Угорщиною та Туреччиною. За їх умовами були зафіксовані державні кордони, пов’язані з утворенням нових національних держав у Центральній та Південно-Східній Європі: Австрії, Угорщини, Польщі, Чехословаччини, Королівства сербів, хорватів і словенців.

Договір з Австрією

За умовами Сен-Жерменського договору з Австрією, підписаного 10 вересня 1919 р., колишня Австро-Угорська монархія припинила своє існування. Частина Південного Тіролю переходила до Італії, Чехія та Моравія стали частиною нової держави — Чехословаччини, Буковина передавалась Румунії (всупереч рішенню Народного віче від 3 листопада 1918 р., яке проголосило про її «возз’єднання з Радянською Україною»).

Австрія могла мати 30-тисячну армію, її флот переходив до союзників.

Заборонялось об’єднання Австрії та Німеччини.

«Особливою декларацією» заборонялись будь-які політичні та економічні зв’язки Австрії з Угорщиною до того часу, доки остання не визнає умови мирного договору.

Договір з Болгарією

За умовами мирного договору з Болгарією, підписаного 27 листопада 1919 р. в Нейї, частина її території відійшла до Королівства сербів, хорватів і словенців, а також Румунії. Південна Добруджа лишилась у складі Румуні ї.

Болгарію позбавили виходу в Егейське море.

Чисельний склад армії обмежувався кількістю до 20 тис. чоловік.

Договір з Угорщиною

4 червня 1920 р. у Великому Тріанонському палаці Версаля було підписано мирний договір із Угорщиною, за яким Хорватія, Бачка й західна частина Банату передавались Королівству сербів, хорватів і словенців, Трансільванія та східна частина Банату — Румунії; Словаччина і Закарпатська Україна — Чехословаччині.

Угорщина могла мати армію до 35 тис. чоловік і повинна була сплачувати репарації переможцям.

Договір із Туреччиною

Севрський договір, укладений державами-переможницями з Туреччиною 10 серпня 1920 р., зафіксував поділ Османської імперії, яка втрачала близько 80% своїх володінь (Палестину, Трансйорданію, Ірак, Сирію, Ліван та інші території).

Зона чорноморських проток контролювалась країнами Антанти (головним чином Англією). Протоки були демілітаризовані, а будь-які нечорноморські держави отримували право на проходження через них своїх військових кораблів.

Туреччина, якій лишили частину півострова Мала Азія та смужку європейської території з містом Константинополем, опинилась, власне, у становищі колоніальної залежності.

У цілому договори країн Антанти із союзниками Німеччини мали суперечливий характер і приховували в собі передумови майбутніх конфліктів.

5. УКРАЇНСЬКЕ ПИТАННЯ НА КОНФЕРЕНЦІЇ

Боротьба УНР за міжнародне визнання

В умовах формування державності для України в 1917-1920 рр. винятково велике значення мали відносини з іноземними державами.

Керівники Центральної Ради домагались офіційного визнання Антантою Української Народної Республіки. Проте Антанта щодо України проводила двоїсту політику.

З одного боку, вона повністю підтримувала білогвардійський рух.

Одночасно ж, намагаючись утримати УНР від переговорів із Німеччиною, Франція та Англія у грудні 1917 р. визнали уряд УНР, проте допомоги від них у складних умовах війни Україна так і не отримала.

Підписання Брестського договору

У цій складній зовнішньополітичній ситуації, для зміцнення свого авторитету на міжнародній арені й дипломатичного визнання іншими державами УНР почала шукати зближення з Німеччиною. 9 лютого 1918 р. між УНР, Німеччиною та її союзниками був підписаний у Бресті мирний договір.

Згідно з договором УНР, повністю відокремившись від Росії, була визнана державами Центрального блоку. За цим договором припинялась війна між Україною та державами Центрального блоку. Німеччина й Австро-Угорщина зобов’язувались надавати допомогу Україні. З іншого боку, уряд УНР зобов’язувався постачати до Німеччини й Австро-Угорщини продовольчі товари.

Брестський договір був великим успіхом молодої української держави і поклав початок міжнародному правовому визнанню України. Гетьманський уряд і Директорія змогли розширити міжнародні зв’язки України. Україну визнало чимало держав, проте вона не змогла налагодити (не з своєї вини) нормальні відносини з країнами, від яких багато в чому залежала її доля, — радянською Росією і Польщею.

Значно ускладнилось становище України, коли на півдні країни висадились війська Антанти. Після поразки держав німецько-австрійського блоку Антанта прагнула контролювати розвиток подій на всіх територіях, залишених військами противника. Однак вторгнення військ Антанти в Україну не сприяло розв’язанню жодного з питань, навколо яких точилась жорстока боротьба.

Участь української делегації в роботі конференції

Не змогла вирішити цих питань і Паризька мирна конференція, куди в січні 1919 р. прибула об’єднана делегація УНР і ЗУНР. При цьому посли обох українських держав діяли самостійно.

Позиція Антанти. Жодна із делегацій не мала підтримки від країн Антанти. Особливо ворожою щодо ЗУНР була позиція Франції, зацікавленої у зміцненні Польщі як противаги Німеччині на Сході.

Позиція Польщі. Зі свого боку польська делегація намагалась переконати учасників конференції в тому, що утворення незалежної Української держави — цілком в інтересах німців та австрійців, що українці нібито охоплені пробільшовицькими настроями, і це становить загрозу для Європи.

Доля Східної Галичини. У червні 1919 р. представники Антанти на Паризькій конференції визнали права Польщі на окупацію Східної Галичини. При цьому зауважувалось, що поляки в цьому регіоні будуть управляти тимчасово і нададуть краєві автономію.

Проте остаточно доля Східної Галичини мала вирішитись у майбутньому.

Дата добавления: 2015-05-23