Розпад Австро-Угорщини. У 1918 р. економічна криза та неврожай, складна обстановка на фронті та розпад сусідньої Російської імперії зумовили розпад Австро-Угорщини

У 1918 р. економічна криза та неврожай, складна обстановка на фронті та розпад сусідньої Російської імперії зумовили розпад Австро-Угорщини.

У жовтні 1918 р. імператор Карл І закликав народи імперії згуртуватись, сформувавши національні комітети. Такі комітети були організовані, але вони зайнялись не укріпленням та централізацією імперії, а відстоюванням інтересів національних меншин.

28 жовтня чехословацький національний комітет проголосив незалежність Чехословаччини. 29 жовтня було проголошено Королівство сербів, хорватів і словенців. 31 жовтня в Будапешті (Угорщина) відбулось збройне повстання, і імператор Австрії втратив контроль над країною. У ніч з 31 жовтня на 1 листопада 1918 року відбулось Листопадове повстання у Львові, внаслідок якого було утворено Західно-Українську Народну Республіку (ЗУНР). Територія ЗУНР включала українські етнічні землі і охоплювала Галичину, Буковину і Закарпаття. 6 листопада у Кракові було проголошено про відновлення Польщі.

Листопадове повстання у Львові

12 листопада проголосила незалежність ще одна українська держава — Карпатська Русь. У цей же день Карл І зрікся престолу. Австро-Угорщина припинила своє існування. Також у ході розпаду імперії виникли Тарнобжезька республіка, Західно-Лемківська республіка, Східно-Лемківська республіка, Словацька Радянська республіка та інші.

Таким чином, на території колишньої імперії виникло декілька нових держав — Чехословаччина, Польща, Австрійська республіка, Угорщина. Інші регіони країни увійшли до складу Румунії, Югославії та Італії.

Досвід державотворення на українських землях, незважаючи на поразки, сприяв зростанню національної самосвідомості українців та був важливим для подальших державотворчих процесів українського народу.

2. ПЕРЕДУМОВИ УКЛАДАННЯ ВАШИНГТОНСЬКИХ ДОГОВОРІВ — ПОСИЛЕННЯ СУПЕРНИЦТВА ВЕЛИКИХ ДЕРЖАВ НА ДАЛЕКОМУ СХОДІ

Загострення протиріч між США та Англією

Боротьба за сфери впливу в Китаї. Американці, домагаючись панування на всій території Китаю під гаслом впровадження своєї політики «відкритих дверей», вимагали обмеження впливу інших держав і, перш за все, Англії. Фундаментом такої політики було усвідомлення своєї економічної переваги в післявоєнному світі. Інтереси Англії та США стикались також в інших країнах Південно-Східної Азії.

Питання про морські озброєння. > У 1919 р. Конгрес США підтвердив прийняту ще в роки війни програму військово-морського будівництва, згідно з якою американський флот на 1924 р. мав стати найбільшим у світі. Це означало прямий виклик англійській перевазі на морі. Вести суперництво в умовах тривалої гонки морських озброєнь Англія, через відносну слабкість своєї економіки, вже не могла.

Англо-японський союз та СІІІА. Англії довелось піти назустріч американським вимогам і в питанні щодо англо-японського союзу. Маючи на початку сторіччя антиросійську, потім антинімецьку спрямованість, цей союз після Першої світової війни був націлений переважно проти США.

Дипломатія США вимагала ліквідації англо-японського союзу. Цей союз викликав суперечності навіть у самій Британській імперії. Представники Канади та Південно-Африканського Союзу неодноразово заявляли, що добрі відносини з США — це основа їхньої зовнішньої політики, а союз із Японією псує ці відносини. Виступаючи на конференції країн Британської імперії у 1921 р., канадський прем’єр Майєн запропонував замість англо-японського союзу укласти договір чотирьох держав — США, Англії, Японії і Франції. У результаті конференція ухвалила перенести остаточне вирішення цього питання на спеціальну конференцію за участю США.

Погіршення англо-японських відносин

На той час відносини між Англією та Японією значно погіршились. У самій Англії були впливові противники відновлення союзу з Японією. Зміцнення позицій Японії в Китаї під час Першої світової війни завдало серйозної шкоди англійським інтересам у цій країні.

На 1918-1919 рр. японські капіталовкладення в Китаї майже досягли суми англійських капіталовкладень. У липні 1921 р. «Китайська асоціація» в Лондоні (організація англійських промисловців, що вели торгівлю з Китаєм) звернулась до англійського міністерства закордонних справ з вимогою замінити англо-японський договір угодою чотирьох держав.

Суперництво між США і Японією

На перший план на Далекому Сході виступали суперечності між США та Японією. Територіальні придбання Японії в Китаї та на островах Тихого океану, значне посилення її економічного та політичного впливу викликали зростання стурбованості серед американських правлячих кіл.

Після завершення війни далекосхідні ринки стали вагомішими для американських підприємців та банкірів. Цьому сприяло офіційне відкриття в 1920 р. Панамського каналу, який значно скоротив морський шлях між портами США і Далеким Сходом.

Відносини між двома країнами ускладнювались також через їх намагання посилити свій вплив на сході Радянської Росії.

Правлячі кола як США, так і Японії, почали відкрито говорити про можливість воєнно-морського зіткнення. Основні сили американського флоту були переміщені з Атлантичного на Тихий океан.

3. ВАШИНГТОНСЬКА КОНФЕРЕНЦІЙ. ДОГОВОРИ ЧОТИРЬОХ, П’ЯТИ, ДЕВ’ЯТИ ДЕРЖАВ

Початок роботи конференції

Вашингтонська конференція

Вашингтонська конференція проходила 12 листопада 1921 р. — 6 лютого 1922 р. У роботі конференції брали участь представники США, Англії (з 1921 р. — Сполучене королівство Великої Британії і Північної Ірландії), Китаю, Японії, Франції, Італії, Нідерландів, Бельгії і Португалії. Були присутні делегати від британських домініонів та Індії. Ініціаторами дипломатичної зустрічі у Вашингтоні виступили США, які розраховували домогтися на конференції сприятливого для себе вирішення питання щодо морських озброєнь та закріплення нового співвідношення сил у Китаї і басейні Тихого океану. Делегації Радянської Росії та Далекосхідної республіки (маріонеткової держави, створеної Радянською Росією), не були допущені на конференцію.

Провідна роль на конференції належала Сполученим Штатам. Своїм першочерговим завданням вони вважали ліквідацію англо-японського союзу. Переговори про це велись цілком таємно між главами американської, англійської та японської делегацій — Юзом, Бальфуром і Като.

Договір чотирьох держав

Договір чотирьох держав був підписаний 13 грудня 1921 р. Свої підписи під ним поставили представники США, Великої Британії, Франції та Японії. Він передбачав спільний захист сторонами, які уклали договір, «територіальних прав» на Тихому океані. У договорі було зафіксовано, що після його ратифікації англо-японський союз втрачав свою силу.

Це був великий успіх американської дипломатії: Великій Британії довелось відмовитись від англо-японського союзу і дати згоду на участь в угрупованні, де головна роль належатиме Сполученим Штатам.

Свідчать документи

Із Трактату між США, Британською імперією, Францією, Італією та Японією щодо обмеження морських озброєнь (6 лютого 1922 р.)

Стаття 1. Держави, що укладають договір, дають свою згоду на обмеження озброєнь на морі...
Стаття 4. Загальний тоннаж лінійних кораблів, який може підлягати заміні, не буде перевищувати для Сполучених Штатів 525 000 тонн, для Британської імперії — 175 000 тонн, для Японії — 315 000.
Стаття 5. Жодна із країн-учасниць договору не буде... будувати лінійних кораблів водотоннажністю понад 35 000 тонн.
Стаття 6. Жоден лінійний корабель будь-якої країни-учасниці договору не буде озброєний гарматами калібру понад 16 дюймів (406 міліметрів).

?Що мав на меті цей Договір?
Інтереси якої держави насамперед він враховував?

Договір п’яти держав (США, Британії, Японії, Франції та Італії) був підписаний 6 лютого 1922 р. і спрямований на обмеження військово-морських озброєнь та зміну їхніх співвідношень на користь США.

Після Першої світової війни прихильники гонки озброєнь в США вимагали, щоб США побудували військовий флот, який зміг би протистояти флотам Великої Британії та Японії, разом узятим. На верфях США було закладено велику кількість лінкорів, крейсерів та інших кораблів.

Не бажаючи втрачати свою морську перевагу, Велика Британія погодилась лише на обмеження граничного тоннажу великих бойових кораблів — лінкорів та авіаносців, котрі з розвитком підводного флоту й авіації втратили своє вирішальне значення.

Договір п’яти держав встановлював співвідношення тоннажу лінійних кораблів та авіаносців для США, Великої Британії, Японії, Франції, Італії в пропорції 5:5:3:1,75:1,75. Також було ухвалене рішення, згідно з яким заборонялось будувати лінкори водотоннажністю понад 35 тис. тонн. Справа в тому, що США тоді ще відставали в будівництві таких кораблів. До того ж лінійні кораблі водотоннажністю понад 35 тис. тонн не могли пройти через Панамський канал. Обмеження не поширювались на кораблі менших класів та підводні човни.

Договір істотно обмежував інтереси Франції, флот якої мав контролювати величезну за розмірами колоніальну імперію.

Успіх американців полягав також у тому, що вони примусили Британію відмовитися від давнього правила, за яким її флот не повинен бути слабшим від флотів двох інших сильніших морських держав разом узятих.

Договір п’яти держав не ліквідував суперечностей між двома провідними морськими державами, але змінив співвідношення сил на користь Сполучених Штатів Америки.

Договір дев’яти держав

Договір дев’яти держав (США, Великої Британії, Франції, Японії, Італії, Бельгії, Нідерландів, Португалії та Китаю) був направлений на дотримання принципу «відкритих дверей» в Китаї і спрямований проти домагань Японії на монопольне панування в цій країні. Він був підписаний 6 лютого 1922 р. Договір відобразив тимчасовий баланс американо-японського суперництва в Китаї.

Боротьба за посилення впливу в Китаї. Укладали цей договір у той час, коли в Китаї не припинялась громадянська війна. Напередодні Вашингтонської конференції в Пекіні відбувся державний переворот, і до влади прийшов уряд, що орієнтувався на Сполучені Штати та Велику Британію.

Японія змушена була евакуювати свої війська з деяких територій Китаю, однак Токіо відхилив вимоги Пекіна про виведення японських військ із Південної Маньчжурії.

Умови «Договору дев’яти»

— Проголошувалась незалежність і цілісність Китаю. Учасники договору зобов’язувались поважати суверенітет, територіальну й адміністративну цілісність Китаю.

— Великі держави зобов’язувались не домагатись поділу Китаю на сфери впливу і дотримуватись принципів «відкритих дверей» і «рівних можливостей».

— Японія відмовлялась від монопольного становища в Китаї і зобов’язувалась повернути йому колишні німецькі концесії в Шаньдуні та вивести свої війська із цього регіону.

Проте для Китаю включення американської доктрини «відкритих дверей» у Договір дев’яти держав означало порушення його суверенітету.

Новий договір був спрямований проти китайського національно-визвольного руху і нічого не змінив у напівколоніальному статусі країни. Держави, які підписали договір, відмовилися повернути Китаю «орендовані» у нього території, заявивши, що ці території «мають надто велике стратегічне значення для них». Для Японії такою територією був Ляодунський півострів, для Британії — Сянган (Гонконг) і Цзюлун (Коулун).

Підсумки Вашингтонської конференції

Вашингтонська конференція продемонструвала зростання впливу США в міжнародних відносинах. У той же час досягнута рівновага була нестійкою. Уже в ході самої конференції США заявили про недостатність японських поступок у Китаї.

Японія відразу після завершення конференції вирішила переглянути рішення, прийняті у Вашингтоні, що породжувало нове, небезпечне вогнище майбутньої конфронтації на Далекому Сході.

4. ЗАВЕРШЕННЯ СТВОРЕННЯ ВЕРСАЛЬСЬКО-ВАШИНГТОНСЬКОЇ СИСТЕМИ. Їі СИЛЬНІ І СЛАБКІ СТОРОНИ

Підвалини післявоєнної стабільності

Версальсько-Вашингтонська система заклала підвалини післявоєнних міжнародних відносин.

Її створення забезпечило вихід із війни, дозволило розрядити післявоєнну напруженість і закласти фундамент для відносно стабільних міжнародних відносин у 1920-ті роки.

Рішення Паризької і Вашингтонської конференцій включали принципово нові положення в міждержавних відносинах — це і визнання права на самовизначення народів, і відмова від війни як засобу вирішення конфліктів.

Важливою подією стало створення Ліги Націй — першої міжнародної організації для координації відносин між державами.

Були прийняті позитивні рішення стосовно Китаю, які дозволили зберегти цілісність цієї країни.

Деякі європейські країни отримали незалежність і суверенітет.

Слабкість і суперечливість Версальсько-Вашингтонської системи

Поряд із позитивними змінами у міжнародних відносинах Версальсько-Вашингтонська система післявоєнних відносин все ж таки виявилась слабкою і суперечливою.

Економічні наслідки післявоєнних договорів багато в чому зруйнували стару систему господарських зв’язків, різко загострилась боротьба за нові джерела сировини та ринки збуту між вчорашніми союзниками.

Створена країнами-переможницями нова система міжнародних відносин, поява в Європі цілої низки нових держав із взаємними претензіями одна до одної створювали обстановку нестабільності й напруженості.

Поза межами нової системи міжнародних відносин були дві впливові країни — Німеччина, де робила перші кроки демократія, і Радянський Союз, де утвердився більшовицький режим.

Версальський договір принижував державну й національну гідність нової Німецької держави, створюючи передумови для внутрішньої дестабілізації та зростання настроїв реваншизму, перегляду умов договору.

СРСР, який тривалий час не був дипломатично визнаний впливовими країнами світу, вірний більшовицькій ідеології, взяв курс на досягнення своєї стратегічної мети — здійснення світової соціалістичної революції, що істотно вплинуло на розвиток міжнародних відносин у 1920-30-ті роки.

Версальсько-Вашингтонська система затвердила культ сили в міжнародних відносинах і багато в чому зумовила розв’язання нової світової війни. Недосконалість Версальської системи договорів полягала в тому, що вона не ліквідувала протиріччя між провідними країнами світу, які призвели до Першої світової війни. Вона лише констатувала нову розстановку сил на міжнародній арені після завершення війни.

Міжнародні відносини після створення Версальсько-Вашингтонської системи

Нова розстановка сил на міжнародній арені полягала в тому, що після війни головним претендентом на роль світового лідера виступили США. Вони збільшили свій економічний потенціал за роки війни та перетворились із боржника Європи на її кредитора.

Проте США не могли використовувати Лігу Націй як інструмент свого впливу у світі, оскільки Сенат відмовлявся ратифікувати Версальський договір. У Лізі Націй домінантним був вплив Англії та Франції.

Лідери Антанти висунули пропозицію про скликання на Принцевих островах конференції всіх «воюючих груп» в Росії, але в останню мить вона була зірвана західними країнами. Таким чином, «російське питання» конференція також не розв’язала.

Залишались протиріччя між розвиненими країнами та колоніями, залежними територіями. Агресивну колоніальну політику змінила мандатна система, яка реалізовувалась через Лігу Націй. Німецькі колонії та деякі володіння Османської імперії тепер переходили до «передових націй», котрі визначались країнами-переможцями. Англія отримала мандати на Ірак, Палестину, Німецьку Східну Африку, частину Того; Франція — на Сирію, Ліван, Камерун і т.д.

Існували протиріччя серед новостворених держав Європи. У результаті переділу кордонів без врахування інтересів народів виникли райони з компактним проживанням національних меншин — угорців у Румунії (Трансільванія), Словаччині та Югославії; німців у Польщі й Чехословаччині; австрійців в Італії; українців та білорусів у Польщі. Вони потрапляли до цих держав часто всупереч своїй волі та історичним традиціям.

У цілому позитивні можливості створеної системи міжнародних відносин не були повністю використані для стабілізації міжнародної обстановки у світі, а недоліки Версальсько-Вашингтонської системи посилювали старі конфлікти та приховували зародки нових конфліктів.

Великі держави знехтували можливими економічними наслідками укладених договорів, що обтяжували світове господарство надмірними репараційними платежами. Штучно розривались зв’язки, що формувались упродовж століть. Договори з Німеччиною та її союзниками багато в чому наблизили розв’язання Другої світової війни, яка розпочалась через двадцять років після завершення мирної конференції в Парижі.

Дата добавления: 2015-05-23