Антропо- та соціокультурогенез первісності 1 страница

Запитання для самоконтролю знань

А

________________________________________ РОЗДІЛ І. Основи теорії культури

стабільних країн Західної Європи, охоплених багатоаспектними процесами економічної інтеграції. Адже збереження національної ідентичності є зворотнім боком цих процесів. Отже, практичною і.теоретичною потребою постає дослідження проблем національного у їх зв'язку із загальнолюдським.

Неоднозначність трактувань сутності національних феноменів породжена їх складністю, багатомаїттям і віртуальним характером. Саме це є причиною спрощеного підходу до проблем національного: дослідники здебільшого вдаються або до соціологічного підходу при тлумаченні національного, або надто психологізують ці явища. Культурологічний підхід, в основі якого лежить зв'язок національної культури і національної свідомості, дає можливість плідніше аналізувати різні події, процеси і явища, пов'язані з національним характером буття певного народу. Коли говорять про національну свідомість, то йдеться про достатньо однорідний духовний феномен, змістом якого є насамперед певний спосіб світосприйняття, корені якого слід шукати в етнічній традиції. Певний стиль мислення і дії виявляються через мовно-понятійні засоби, а певна система естетичних принципів, які своєрідно відображуються нормами поведінки і спілкування, - існуючими обрядами. Національна свідомість відбиває спосіб буття національної спільності і значною мірою визначає його.

Діалектика національного і загальнолюдського в культурі в усі часи була складною і суперечливою. З одного боку, нація самоутверджується виокрем­ленням себе із загальнолюдського загалу, і чим послідовніше вона це робить, тим більші в неї шанси на консолідацію і визнання національної ідеї рушієм суспільних змін. З другого боку, на цьому шляху її підстерігає не тільки гіпотетична можливість звуження своїх орієнтирів, культурної ізоляції, а й цілком реальна небезпека міжнаціональних конфліктів.

Етнонаціональна політика незалежної України формується на основі Конституції України, Декларації про державний суверенітет України, Акту проголошення незалежності України, Декларації прав національностей в Україні, Закону України "Про національні меншини в Україні". Українська держава, керуючись цими основними документами, гарантує всім громадянам України, незалежно від їх національного походження, рівні права в політичній, економічній, соціальній та культурній сферах. Безперечно, Україна як молода держава вирішує ці проблеми поряд з іншими. І якщо ми будемо консолідовані як політична нація і як громадянське суспільство, тоді легшим буде і процес інтеграції в світове співтовариство.

4. Ідея рівноправності культур у сучасному світі

Сучасні гуманітарні науки, в тому числі й культурологія, все більше спрямовують свої дослідження в русло виявлення тенденцій суспільного розвитку. Останніми десятиліттями світова спільнота висуває культурні орієнтири, суттю яких виступають, насамперед, загальнолюдські цінності.

Культурологія: теорія та історія культури _________________________________

Однак культурні злети в історії людства (класична Греція, давній Рим, Ренесанс, Просвітництво) відбувалися здебільшого внаслідок проголошення пріоритету особистісних цінностей. Ймовірно, співвідношення особистісного й загальнолюдського як вагомих факторів культурного розвитку ще чекає остаточного з'ясування у культурологічних дослідженнях.

Культура в житті людини відіграє неоднозначну роль. З одного боку, вона сприяє закріпленню найцінніших зразків поведінки й передаванню їх наступним поколінням. Здіймаючи людину над світом природи, вона створює духовний світ, сприяє духовному розвитку людей і налагодженню стосунків між ними. Культура - цемент будинку громадського життя. І не лише тому, що вона передається від однієї людини до іншої в процесі соціалізації чи контактів з іншими культурами, а й тому, що формує в людей почуття приналежності до визначеної спільноти - нації, народності, етнічної групи. Члени однієї культурної групи, як правило, відчувають порозуміння, довіряють і співчувають один одному більше, ніж стороннім. їхні загальні почуття відбиті в традиціях, звичаях, мові, особливостях національного харчування, одягу, житла, промислів, мистецтва тощо.

З іншого боку, культура не тільки зміцнює солідарність між людьми, але і є причиною конфліктів як усередині груп, так і на особистісному рівні. Вона здатна за підтримки моральних та правових норм закріпити несправедливість, марновірство, нелюдяну поведінку. Крім того, все, створене в рамках культури для підкорення природи, може бути використане для знищення людства.

У дослідженнях окремих проявів культури з метою отримати можливість знизити напруження у взаємовідносинах людини з витвореною нею культурою, у визначенні місця й ролі специфічного прояву кожної культури та їх взаємних зв'язків і впливів учені оперують такими категоріями як "етноцентризм" та "культурний релятивізм". Етноцентпршм - схильність людини оцінювати всі життєві явища крізь призму цінностей власної етнічної групи, яка розглядається в якості еталона (зразка); розуміється як перевага власних культурних цінностей над усіма іншими. Американський соціолог Уільям Саммер назвав етноцентризмом такий погляд на суспільство, при якому "визначена група вважається центральною, а інші групи вимірюються й співвідносяться з нею"¹. Ця тенденція проявляється в таких позитивних виразах, як "обраний народ", "істинне вчення", "надраса", та в негативних - "відсталі народи", "примітивна культура", "грубе мистецтво" тощо.

Значною мірою етноцентризм властивий для усіх суспільств², і навіть патріархальні народи відчувають перевагу власної культури над культурою

¹ Див:. Фролов С.С. Основи социологии: Учеб. пособие. - М.: Юрист, 1997. - С. 52.

² Не тільки суспільства, а й переважна більшість соціальних груп етноцентричні. З
численних досліджень учених різних країн видно, що люди схильні переоцінювати власні
культурні пріоритети і при цьому недооцінювати всі інші.

___________________________________ РОЗДІЛ І. Основи теорії культури

усіх інших народів, яка здається їм брутальною та абсурдною. Тому він визначається як загальнолюдська реакція, що зачіпає всі групи в суспільстві і майже кожного його індивіда.

Групи, в яких явно присутні прояви етноцентризму, як правило, життєздатніші за ті, що є більш терпимі до інших культур і субкультур. Етноцентризм згуртовує групу та виправдовує пожертви й мучеництво заради її процвітання й добробуту; без нього неможливо виявити й патріотизм. Етноцентризм - необхідна умова прояву національної самосвідомості і навіть звичайної групової лояльності. Можливі й крайні прояви етноцентризму, наприклад, націоналізм чи шовінізм, при яких висловлюється зневага до культур інших народів. Однак у більшості випадків етноцентризм прояв­ляється у толерантних формах, і основний принцип його дії ґрунтується на ідеї переваги власних цінностей, хоч і допускається думка про наявність існування кращих культурних зразків.

У повсякденному житті ми стикаємося з явищем етноцентризму практично щоденно: коли порівнюємо себе з людьми іншого віку, статі, представниками інших груп та регіонів - у всіх випадках, коли існують відмінності в культурних зразках представників різних соціальних груп. Будь-коли ми ставимо себе в центр іншої культури й пояснюємо її, порівнюючи зі зразками власного культурного середовища¹.

Говорячи про значну роль, яку етноцентризм відіграє в процесах групової інтеграції, у згуртуванні членів груп навколо культурних зразків, треба відзначити і його консервативну роль, негативний вплив на розвиток культури. Історичний досвід показує, що консервативний прояв етно­центризму, при якому стан власної культури визначається як найкращий, найдосконаліший, а сама така культура не потребує ніяких змін, а тим більше запозичень з інших культур, може значно уповільнити й навіть загальму­вати процеси суспільного розвитку. Етноцентризм може також виступати в якості інструмента, що діє проти змін внутрішнього устрою суспільства. Так, ще в Стародавньому Римі у представників неімущих верств культи­вувалася думка, що вони, незважаючи на злидні, громадяни великої імперії, а тому - вище за інші народи.

Етноцентризм може бути штучно посиленим у будь-якій групі з метою протистояння іншим групам у випадку конфліктної взаємодії. Уже одне згадування про небезпеку, скажімо, для якоїсь групи згуртовує її членів, підвищує рівні групової лояльності та етноцентризму. Періоди напруженості у відносинах між націями чи національностями завжди супроводяться зростанням інтенсивності етноцентричної пропаганди: можливо, це пов'язано з підготовкою членів групи до боротьби, до можливих наступних позбавлень і жертв (показовим є протистояння прихильників футбольних клубів різних країн, континентів і навіть регіонів однієї країни: так звані "дербі" між "Міланом" та "Інтером" в Італії, "Реалом" та "Барселоною" в Іспанії, "Динамо" та "Шахтарем" в Україні та ін.).

Культурологія: теорія та історія культури _________________________________

Якщо члени однієї соціальної групи будуть розглядати культурні зразки та цінності інших груп тільки з погляду етноцентризму, дійти до порозуміння і взаємодії буде дуже важко. Тому існують підходи до інших культур, які пом'якшують дію етноцентризму і дозволяють знаходити шляхи до спів­робітництва та взаємозбагачення культур різноманітних груп. Одним з основних таких підходів вважається культурний релятивізм - розуміння іншої культури на підставі аналізу її власних зразків і цінностей. Тобто для того, щоб зрозуміти цінності та зразки іншої культури, необхідно аналізувати їх з точки зору не "своєї" власної культури, а через призму їх функціонування в межах даної "чужої" культури, через здатність пов'язати їхню специфіку, конкретні риси з особливостями розвитку цієї "чужої" культури. Кожний культурний елемент повинен співвідноситися з особливостями тієї культури, частиною якої він є. Цінність і значення такого елемента можна розглядати тільки в контексті функціонування визначеної культури¹. Такі елементи можуть і не мати суттєвих відмінностей, але коли вони складають цілі культурні комплекси, ці відмінності обов'язково себе виявлять. Важливо тільки підійти до них не з погляду домінування "своєї" культури, а з погляду культурного релятивізму. Така, не етноцентрична, точка зору сприяє зближенню, розвитку та взаємозбагаченню різних культур.

Слід зрозуміти основне положення культурного релятивізму, згідно з яким деякі елементи окремої культурної системи правильні та загальноприйняті тому, що вони себе добре зарекомендували саме в цій системі. Інші елементи вважаються неправильними та непотрібними тому, що їх застосування породжувало б хворобливі та конфліктні наслідки тільки в певній соціальній групі або тільки в певному суспільстві.

Прояв етноцентризму, як і культурного релятивізму, пов'язаний з функціонуванням культурних універсалій, що існують у кожній культурі. Соціологи виділяють їх більше 60-ти: спорт, краса тіла, праця, хореографія, звичаї (наприклад, дарувати подарунки), гостинність, заборона крово­змішення, жарти (анекдоти), релігійні обряди, виготовлення знарядь праці, житло, одяг, виховання тощо. На культурні універсали впливають навколишнє середовище, особливості історичного розвитку тощо. Так, для різних країн і народів можуть бути характерні різні види спорту, уявлення про красу тіла, елементи хореографії і т.п. Головне те, що в різних культурах у тій чи іншій формі ці елементи культури існують. Навіть ті елементи культури, які можна віднести до біологічних чинників її функціонування (виховання дітей, потреба в їжі і теплі, вікові розходження між людьми, заборона вбивства, засудження

¹ Теплий одяг в нагоді у Арктиці, проте він не потрібен у тропіках. Віз як основний засіб пересування цілком задовольняв українців та інших мешканців середньої смуги Європи, але зовсім не придатний у народів Півночі, де для цього використовують нарти та інші транспортні засоби на полозах.

________________________________________ РОЗДІЛ І. Основи теорії культури

неправди тощо), є універсаліями, що створюють певну локальну або регіональну спільноту, об'єднують їх у певний культурний тип.

Проте культура не тільки зміцнює солідарність між людьми, вона є причиною конфронтацій. Це можна простежити на прикладі мови - головного елемента будь-якої національної культури. Національна мова об'єднує людей, можливість спілкуватися нею сприяє зміцненню членів соціальної спільноти. З іншого боку, загальнонаціональна мова виключає тих, хто не володіє нею або говорить цією мовою дещо інакше.

У Великій Британії представники різних суспільних верств і регіонів вживають декілька десятків форм англійської мови, що відрізняються одна від другої, - діалекти, жаргони, сленги. Хоч усі володіють англійською мовою, деякі групи вживають "більш правильну" англійську, ніж інші. У США існує "тисяча і одна" різновидів англійської мови. У країнах з розвинутими економічними, політико-правовими відносинами загальнонаціональна мова підтримує згуртованість товариства. Між людьми, що говорять однією мовою, майже автоматично виникають порозуміння і співчуття. У мові знаходять висвітлення знання людей про традиції, що склалися в товаристві, а також про поточні події. Мова, таким чином сприяє формуванню почуття ідентичності на рівні колективу, спільноти.

Хоч мова є могутньою об'єднуючою силою, водночас вона спроможна і роз'єднувати людей. Група, що користується певною мовою, вважає всіх, хто говорить нею, "своїми", а людей, які вживають суржик або говорять іншою мовою - "чужими". Мова - головний символ антагонізму між англійцями і французами, що мешкають у Канаді. Боротьба між прихильниками та супротивниками викладання двома мовами - англійською та іспанською - у південних штатах Америки свідчить, що мова може створювати гострі політичні проблеми.

Виникнення непорозумінь у розвитку культури може бути пов'язано з дією глобальних конфліктів, які з особливою силою виявилися в XX ст., засвідчуючи ту істину, що все, створене в рамках культури для приборкання природи, може бути застосовано для знищення самої природи, цивілізації, усього людства. Не вдаючись до типології конфліктів (конфліктологія -окремий напрям у гуманітарних науках), спробуємо визначити основні причини їх виникнення, пов'язані із розвитком культури.

Конфлікти, як правило, проявляються тоді і там, де і коли: 1) не збігається культурна орієнтація певної групи спільноти із загальноприйнятими, інколи й офіційно закріпленими, культурними цінностями (іконоборство); 2) культурні цінності однієї спільноти насаджуються іншій (місіонерство, етноцентризм, ксенофобія¹, колонізації та війни і т.п.); 3) в рамках культури певної спільноти відбувається "розмиття", нівелювання цінностей (елліністична Греція, бароко

¹ Ксенофобія (від грец. xenos - чужий і phobos - острах) - нав'язливий острах перед іншими етносами, боязливо-насторожене й навіть вороже ставлення до них та їхніх культур.

Культурологія: теорія та історія культури _________________________________

в Європі, вплив тоталітарних режимів тощо); 4) один рівень культури починає витісняти інші рівні, а саме там, де масова (утилітарна) культура поглинає й витісняє культуру елітарну (високу) й побутову (народну).

Найраціональнішим шляхом розвитку й сприйняття культури в суспільстві є поєднання рис і етноцентризму, і культурного релятивізму, коли індивід, відчуваючи гордість за культуру своєї групи чи народу й висловлюючи схильність до основних зразків цієї культури, в той же час зрозуміє й інші культури, поведінку членів інших груп, визнає їх право на існування та розвиток.

Отже, у світі немає культур першорядних чи другорядних, розвинутих чи відсталих, прогресивних чи регресивних. Усі культури світу рівноправні, кожна з них є складовою світового культурного цілого, створеного людством протягом тривалого історичного часу.

Щодо місця й ролі української національної культури необхідно зазначити: українці віками творили власну самобутню культуру, успадковуючи культурні цінності своїх предків, переймаючи і творчо осмислюючи надбання інших народів. Характерною рисою української культури є її відкритість, само­достатність, здатність до творчих злетів. Завдяки цьому вона протягом своєї історії тричі змогла відродитись і зберегти дух нації, її генетичний код і життєздатність в умовах колоніального гніту. Українська культура, розвиваючись певний час у лоні литовської, польської, російської та інших культур, оцінювалась окремими дослідниками як похідна та провінційна. На її розвиток негативно впливала відсутність власної державності, єдиної національної політики в галузі культури тощо. В умовах колоніальної залежності сковувався творчий дух і самобутність нації, гальмувались культурні процеси. Проте вони не припинялися, і навіть в умовах жорстких антинаціональних утисків українці не завдяки, а швидше всупереч цим утискам творили власну культуру. Інша річ, що через такі утиски українська культура не була в епіцентрі світового культурного розвитку. Проте навіть в умовах відсутності власної держави вона здійснювала значний культурно-освітній вплив на розвиток культури інших слов'янських народів, особливо російського.

Здобуття Україною незалежності, розбудова самостійної держави, зростання свідомості нації і складний процес переходу до нового суспільства на зламі епох відкривають нові обрії розвитку української культури. Усе це зумовлює зростання інтересу до вивчення її історії в контексті розвитку світової культури.

________________________________________ РОЗДІЛ І. Основи теорії культури

1. Десять біблійних заповідей - це культурна норма чи культурна цінність?

2. Які чинники відіграють вирішальну роль у забезпеченні життєдіяльності етносу?

3. Що таке субкультура? Які функції виконують субкультури в розвитку суспільства?

4. Визначте роль і місце субкультури в динаміці розвитку культури.

5. Яке позитивне і негативне значення відіграють у суспільстві контр-культури?

6. Чи спроможні субкультури змінити сутність пануючої в суспільстві культури?

7. У чому полягає сутність етноцентризму?

8. Визначте, в чому, на Вашу думку, проявляється негативна, а в чому позитивна роль етноцентризму? Яке їх співвідношення? Наведіть приклади.

9. Що таке культурний релятивізм? Яку роль відіграє він у розвитку культури?

10. Як Ви розумієте ідею рівноправності культур?

11. Поясність, що є змістом національної свідомості?

12. На якій основі формується етнонаціональна політика незалежної України?

6. Література

Абульханова-Славская К.А. Жизненньїе перспективи личности // Психология и образ жизни личности. - М: Наука, 1987.

Актпуальньїе проблеми культури XX века. - М.: О-во "Знание", 1993.

Бородкж Ф. М., КорякНМ. Внимание: конфликт! - Новосибирск: Наука, 1989.

Борухов Б. Л. Культура зеркал и зеркала культури //Человек и мир. -Саратов: Изд-во СИМСХ, 1992.

Грушевицкая Т.Г., Попков В.Д., Садохин А.П. Основи межкультурной коммуникации: Учеб. для студ. вузов (Под ред. А.П. Садохина. - М: Юнити-Дана, 2002.

Духовное становление человека. - М.: Знание, 1972.

Здравосмьіслов А. Г. Потребности. Интересьі. Ценности. - М.: Политиздат, 1986.

Коган Л. Н. Цель и смисл жизни человека. - М: Мисль, 1984.

Культпурология. Основи теории и истории культури: Учеб. Пособие / Под ред. И.Ф. Кефели. - С.-Пб.: "Спец. Л-ра", 1996.

Макаров С. Ф. Разрешение конфликта // ЗКО. - 1989. - № 7.

Мартпьінюк И. О. Проблема жизненного самоопред еления молодежи / опит прикладного исследования. - К.: Наук, думка, 1993.

Культурологія: теорія та історія культури _________________________________

Мертпон Р. Социальная структура и аномия // Социология преступности.

- М.: Прогресе, 1966.

Моральний вьібор / Под ред. А. И. Титаренко. - М.: Изд-во МГУ, 1980. Наумова Н. Ф. Социологические и психологиские аспекти целе-направленного поведения. - М.: Наука, 1988.

Новьіе ценности образования. Вьш. 5 / Под ред Н.Б. Крьілова, Е.А. Ершова.

- М.: Инноватор, 1996.

Ольшанский В. Б. Личность и социальньїе ценности // Социология в СССР. - М.: Мьісль, 1996. - Т. 1.

Розов Н.С. Цености в проблемном мире. - Новосибирск: Изд-во Новосиб. Ун-та, 1998.

Українська та зарубіжна культура: Навч. посібник/ М.М. Закович, ІАЗязюн, О.М.Семашко та ін. / За ред. М.М. Заковича. - К: Т-во "Знання", КОО, 2000.

Франк С. Л. Зтика нигилизма // Вехи. Из глубиньї. - М.: Мьісль, 1991.

Фромм 9. Психоанализ и зтика. - М.: Республика, 1993.

РОЗДІЛ П. ГЕНЕЗИС КУЛЬТУРИ

ТЕМА 1

ФОРМИ ІСНУВАННЯ ПРАДАВНІХ КУЛЬТУР

1. Антропо- та соціокультурогенез первісності.

2. Духовне життя людини первісної доби.

3. Світоглядні та художньо-естетичні особливості культури. Месопотамії та Єгипту.

4. Запитання для самоконтролю знань.

5. Література.

6. Ілюстрації.

Первісна доба - одна з триваліших та найважливіших етапів культурного розвитку людства. Саме за тих часів формується як сама людина, так і суспільна організація, закладаються основи господарської діяльності, започатковуються релігійні вірування і культи, з'являються різні види мистецтва. Загалом людина первісної доби за інтенсивністю своєї розумової діяльності та культурного освоєння навколишнього середовища навряд чи може посту­питися сучасній людині, оскільки основи цивілізації в її найголовніших проявах були започатковані саме за найдавніших часів.

Культура первісної доби це насамперед культура матеріальна. Особливо велику роль у житті первісної людини відіграли метали та техніка виго­товлення знарядь праці, зброї, прикрас. Тому матеріали, які були провідними в господарському житті, і дали назви відповідним основним історико-культурним періодам: кам'яна доба¹, мідна доба², доба бронзи та заліза.

Знання про культурний та духовний світ людини дають археологічні знахідки, що поділяються на місця проживання давніх людей, поховальні пам'ятки, місця культового призначення та окремі предмети. Як правило, вони доходять до нас у вигляді культурного шару, що являє собою суміш землі та решток археологічних пам'яток. Умовно однотипні пам'ятки, що мають спільні ознаки у спорудженні житла, ритуальних об'єктів, типах виготовлення посуду,

¹ Кам'яна доба - найдавніший період розвитку людства, коли знаряддя праці виготовлялися
з каменю, дерева та кістки. Вона поділяється на палеоліт, мезоліт і неоліт. Нижня хронологічна
межа кам'яної доби - близько 6 тис. років тому (в окремих регіонах, зокрема в Україні, кам'яна
доба закінчилася дещо пізніше).

² Термін дещо умовний, оскільки мідь, як самостійний метал, використовувалася мало.
Значного поширення набули експерименти з виготовлення сплавів. Вдалішим є термін "енеоліт",
що передбачає одночасне використання міді та каменю поряд із бронзою.

Культурологія: теорія та історія культури _________________________________

прикрас, зброї та їхньої орнаментації, називаються археологічними культурами. Часто трапляються й такі пам'ятки, що належать до археологічних культур з близькими ознаками господарської діяльності, духовної культури, ритуальних культів. Це блоки культур, культурні області, що мають як спільні, так і суто специфічні риси. Формування археологічних культур відбувалося за часів раннього палеоліту, а культурних областей, які виникали внаслідок продук­тивної діяльності споріднених етносів, - за неоліту.

За часів первісної доби людство пройшло різні стадії соціокультурного розвитку: від людського стада за часів раннього палеоліту до родової, сусідської та племінної громади за часів мезоліту та неоліту, союзів племен - за часів мідного віку, або енеоліту. За доби мезоліту завершується формування великих рас. На Стародавньому Сході у неоліті утворилися перші держави в Передній Азії, Північно-Східній Африці: Вавилон, Шумер, Єгипет, Ассирія, Урарту та ін.

Культурне освоєння навколишнього середовища починається з появою людини та її трудової діяльності. Еволюційний розвиток людини вивчається в рамках антропогенезу (від грец. antronos - людина, genesis - розвиток; виник­нення та історико-еволюційний процес становлення сучасного типу людини), що є предметом дослідження ряду природознавчих та суспільних наук, у тому числі археології, культурології, філософії. На думку вчених, людина сучасного типу, тобто "людина розумна" (homo sapiens) з'явилася 40-35 тис. років тому. Як вважає російський філософ П. Гуревич, антропогенез, або перехід від природного до надприродного життя людини, стався внаслідок предметної діяльності, використання нею вогню, становлення мовлення; дотримання табу, коли через застосування до себе насильства відбувалось формування людської істоти; виникнення мистецтва; створення свідомих угруповань, що поклали початок суспільній організації; появи міфів, які підпорядкували собі все життя первісної людини - від сімейного укладу до характеру праці і боротьби за виживання¹.

З появою людини сучасного типу культурний розвиток зростав у прискореному темпі. Це насамперед пов'язано з формами, засобами збереження та передавання нащадкам набутого досвіду, навичок та знань, формування соціальних відносин та суспільства загалом.

Етап еволюції, пов'язаний з появою "людини розумної", найзагадковіший та найскладніший. Відносна стабільність фізичного типу людини, починаючи з 40 тис. років тому, також мало проливає світла на процес людської еволюції. Однак цілком очевидно, що сучасна людина сформувалася внаслідок еволюційної полілінійності та стадіальності. Хоч культурне середовище значно зменшило природний добір, однак біологічний розвиток людини не припинився. Протягом сучасної геологічної епохи (голоцену) людина йде шляхом "еволюції втрат", що виявилося в послабленні щелепів та зубної системи. У розвитку людини простежуються й такі різноспрямовані видозміни,

¹ Див.: Гуревич П. С. Культурология: Учеб. - 3-є изд., перераб. и доп. - М.: Гардарики. -2002. - С. 35-36.

_____________________________________________ РОЗДІЛ II. Генезис культури

які за своїми характеристиками відносяться до акселеративного типу (збільшення маси тіла, голови, скелету, прискорення розвитку). Наскільки ці процеси торкаються генофонду, ще до кінця не з'ясовано. Деякі вчені вважають, що послаблення "природного добору" може негативно позначитися на розвитку людства, оскільки призведе до небажаних мутацій, генетичних захворювань, аномалій. Досить реальною, з непередбаченими наслідками залишається й проблема цілеспрямованого впливу людини на власний генетичний матеріал.

Із появою homo sapiens почався новий етап у розвитку людства. Головним результатом антропогенезу стало те, що людина створила не лише духовну сферу, а й суспільну предметність - систему виробництва та відтворення предметних форм, без чого немислима культура як така. Це були знаряддя праці і, що найголовніше, - знаряддя для виготовлення знарядь. Саме через створення предметів матеріальної культури людина набувала суспільного досвіду, передаючи його наступним поколінням. Виготовлення знарядь праці сприяло соціокультурному процесу.

Перші зразки матеріальної культури первісної людини з'являються в ранньому палеоліті¹. Знаряддя праці були досить примітивними і протягом достатньо тривалого часу майже не зазнали змін у засобах оброблення каменю. Поряд із застосуванням палиці та каменю як зброї, людина декількома грубими відщепами почала виготовляти знаряддя праці з гальки шляхом оббивання з одного - (чопери), або обох боків - (чопінги). Удосконалення обробки чопінгів спричинило появу ручного рубила, яке мало досить широке застосування. Технічна новація оброблення ручного рубила полягала в тому, що відбійним інструментом для відщепу використовували не камінь, а дерево, кістку, ріг. Значним кроком уперед у техніці оброблення та використання каменю стали нуклеуси. Це камені, з відщеп яких почали виготовляти знаряддя праці (скребки, свердла). З'являються протосокири-рубила, або клівери. На деяких стоянках віднайдено й списи.

Значний переворот у техніці оброблення каменю стався з широким використанням кременю². Кремнева індустрія, що робилася на відщепах, представлена скребками, трикутниковими гостроконечниками, зубчастими знаряддями для обробки дерева. У ранньому палеоліті люди почали видобувати вогонь, споруджувати округле (зовні сферичне) житло із

¹ Палеоліт (від грец. - палео - стародавній, lithos - камінь). Це перший найдавніший
період кам'яного віку, що датується часом 3-2,6 млн. років - 10 тис. років до н.е. Він поділяється
на ранній палеоліт (3-2,6 млн. - 40-33 тис. років тому; олдувайська, ашельська, мустьєрська
епохи) та пізній палеоліт (40-33 - 10 тис. років тому; ориянська, солютрейська, мадленська
епохи).

Дата добавления: 2015-05-23