Господарство України й формування його соціалістичної моделі у міжвоєнні роки

Тема 12. Економічний розвиток України в умовах радянської економічної системи та його трактування в економічній думці

1.Господарство України й формування його соціалістичної моделі у міжвоєнні роки.

2. Розвиток української економічної думки й політекономії соціалізму в умовах тоталітаризму.

3. Утвердження адміністративно-командної моделі економіки та її поступовий крах (кінець 40-х — 80-і роки XX ст.).

Розвиток світового співтовариства у 20—30-х роках XX ст. багато в чому визначили неоднозначні результати Першої світової війни (серпень 1914 — листопад 1918 рр.). Війна винищила мільйони людей, зруйнувала колосальні продуктивні сили, знищила матеріальні та духовні цінності.

Підпорядкування українського господарства мілітарно-імперським інтересам негативно впливало на стан його структури та темпи розвитку. Напередодні війни господарський комплекс України був одним із найбільш розвинутих аграрно-індустріальних регіонів Російської імперії, який багато в чому визначав її воєнну міць. Питома вага валової продукції крупної промисловості України у загальноросійському виробництві у 1913 р. становила 20,7 %, металообробної - 20,2 %. Внаслідок багатомільйонних мобілізацій в армію, реквізицій, бездарного господарювання, організаційного колапсу, інфляції тощо економіка України з кожним воєнним роком усе більше занепадала.

Тяжкі умови воєнного часу супроводжувалися продовольчою кризою, руйнуванням транспорту, нестримною інфляцією, катастрофічним зниженням життєвого рівня, шо найбільше вдарило по становищу широких верств населення. За роки війни купівельна спроможність карбованця зменшилась майже в 4 рази, а індекс зростання товарних цін досяг 702, тобто виходить, що фактична купівельна спроможність карбованця знизилась до 14 коп.

Принципова і послідовна відданість лідерів Української Центральної Ради (УЦР) соціалістичній ідеології, постійне загравання з Тимчасовим урядом в Петрограді, фатальна нерішучість у державницьких діях та боязнь «самостійництва» призвели до того, що більшовики із РСДРП провели у Харкові 24-25 грудня 1917 р. «Перший Всеукраїнський з'їзд Рад робітничих, солдатських і частково селянських депутатів», який обрав Всеукраїнський Центральний виконавчий комітет (ВУЦВК) — фактично другий державний орган в Україні.

1 листопада 1918 р. була проголошена Західно-Українська Народна Республіка (ЗУНР) у м. Львові, яка виникла як альтернатива польським націоналістичним силам, які намагалися захопити і взяти під контроль центр Східної Галичини. Переможена у першій світовій війні Австро-Угорська імперія спочила на цвинтарі історії, і це дало поштовх до незалежності поневоленим нею народам.

Більшовицький режим проводив в Україні жорстку економічну політику, відому під назвою «воєнного комунізму».

1. Ця політика передбачала націоналізацію всієї землі, промислових підприємств, закладів торгівлі, примусову мобілізацію в армію, централізований розподіл продуктів і товарів першої необхідності.

2. Одночасно з націоналізацією промисловості була введена продрозверстка, за якою з 26 січня 1919 р. встановлювалась державна монополія на хліб, цукор, сіль і газ. Обсяг продрозверстки на хліб визначили в 140 млн. пудів.

3. Воєнно-комуністичні методи соціалістичного господарювання запроваджувались і в промисловості. Прискореними темпами проводилась націоналізація середніх і невеликих підприємств, здійснювана в першу чергу місцевими органами влади за вказівкою центрального комітету більшовиків.

За ініціативою цього органу здійснювалась жорстка централізація господарства через діяльність главків, яких на кінець 1920 р. було вже 45.

Політика «воєнного комунізму» призвела до натуралізації господарських відносин. Гроші, особливо паперові, швидко знецінювалися, і натомість запроваджувались розрахунки різними дефіцитними товарами (цукром, сіллю, милом, сірниками, гасом тощо).

Навесні 192І р. збанкрутіла політика «воєнного комунізму» була замінена новою економічною політикою (НЕП).

1. Згідно з НЕП господарські зв'язки міста і села повинні були розвиватися за двома напрямами: по лінії товарообміну (в натуральній формі) і місцевої ринкової торгівлі.

Передбачалася така техніка здійснення товарообміну: сільськогосподарські машини та устаткування, реманент, добрива, інші промислові товари держава повинна була передавати кооперації, яка, своєю чергою, розподіляла їх серед селян в обмін на надлишки продуктів і фуражу. Ці товари і продукти повинні були належати державі. Товари ж самої кооперації обмінювалися між кооперативами, а також між кооперативами і приватними особами.

2. Запроваджений замість відміненої продрозверстки продподаток був значно меншим за останню. Доводився продовольчий податок до селян заздалегідь, до початку польових робіт. Після виконання поставок з податку в селянських господарствах залишалася значна частина виробленого продукту, яким вони могли розпоряджатися за власним розсудом.

3. Успіхи сільського господарства допомогли відродити промисловість, поступове відновлення якої сприяло подальшим досягненням сільськогосподарського виробництва, забезпеченню змички між містом селом, становленню ринку в масштабах країни.

4. Згідно з непом, у галузі передбачапося повернути дрібні та середні підприємства їх власникам, здійснити децентралізацію управління промисловістю. Була відмінена обов'язкова трудова повинність, дозволялося використання найманої праці та оренди, залучення іноземного капіталу, підприємства почали об'єднуватись у трести. Як основна промислова госпрозрахункова одиниця трести проіснували приблизно дев'ять років. Протягом цього періоду організаційні форми трестів, їх соціально-економічна сутність не залишалися у своєму первісному вигляді: після зміни господарської системи вони еволюціонували, причому в більшості випадків у результаті коливань економічної політики більшовицької партії, а не ринкового механізму.

5. У період непу в промисловості, поряд із відроджуваними державними і кооперативними підприємствами та їх об'єднаннями, з'явилися невеликі приватні фабрики і заводи. Однак через протидію партійно-державних структур приватний капітал не зміг укоренитися. Часткова денаціоналізація в широку приватизацію так і не перетворилась.

У другій половині 20-х рр. починається відмова від непівських методів господарювання, оскільки вони суперечили принципам більшовицької ідеології, яка все більше набирала тоталітарного характеру, та викликали внутрішні економічні суперечності в країні. Крім того, на XIV з'їзді партії більшовиків у грудні 1925 р. було взято курс на індустріалізацію, можливість реалізації якого пов'язувалась з ретельним плануванням господарського життя. Підставами для індустріалізації вважалося підвищення товарності сільського господарства, розвиток легкої промисловості і на основі цього піднесення важкої промисловості та збалансований розвиток економіки.

Розглядався й інший шлях індустріалізації — її пришвидшення, який базувався на перерозподілі доходів між галузями і групами населення та обмеженні споживання. Однак радянський уряд не міг піти першим тривалим шляхом розвитку села і легкої промисловості, оскільки доктрина «комуністичного острова в капіталістичному оточенні» вимагала швидкого озброєння пролетарської держави дня війни за світовий комунізм. Тому було обрано другий шлях.

За таких умов з'явилися дві відомі моделі п'ятирічок — модель Микола Кондратьєва і модель Держплану.

а) М. Д. Кондратьєв (1892-1938) — учень М. Туган-Барановського, один із найвидатніших економістів XX ст. Світову популярність він здобув як автор теорії великих циклів, дослідник питань економічної кон'юнктури:і економічної динаміки. Наприкінці 1920-х рр. М. Кондратьсв із групою колег розробив модель першої п'ятирічки. Він визнавав історичну необхідність індустріалізації, але основою розв'язання проблеми вважав гармонійний розвиток усіх сфер економіки, і передусім промисловості та сільського господарства. На думку М. Кондратьєва, сільське господарство може надавати основні засоби для індустріалізації і як експортер, і як місткий ринок для промислових галузей, тому В підґрунтя його моделі було покладено ідею продовження НЕПу, підвищення товарності сільського господарства, та його інтенсифікації. Та оскільки всі ці процеси не могли бути реалізовані швидко, остільки М. Кондратьєв був проти форсованої індустріалізації, вважав, що на найближчі роки має бути збережена структура аграрно-індустріального розвитку.

б) Цілком протилежну модель було розроблено в Держплані під керівництвом академіка С. Г. Струміліна. Держплан виступав за прискорений розвиток важкої індустрії, за швидку, примусову ліквідацію багатоукладності, за відмову від непу та від ринку, за максимальне посилення регулювальної ролі держави. Модель Держплану цілком відповідала поглядам Й. Сталіна, що й забезпечило вибір — визнання держпланової моделі. М. Кондратьєва було названо захисником куркульства, його звинуватили в буржуазній ідеологи, у 1930 р. він був заарештований і в 1938 р. розстріляний.

В таких умовах було прийнято перший п'ятирічний план розвитку народного господарства СРСР, розрахований на 1928/29—1932/33 господарські роки. У плані висувалося три завдання - розгортання часткової колективізації сільського господарства на добровільній основі (з охопленням наприкінці п'ятирічки до 20% селянських домогосподарств) і піднесення рівня народного добробуту.

1. Політика форсування індустріалізації не виправдала себе і в Україні. Тут також не були виконані сталінські вказівки директивного характеру про різке збільшення видобутку вугілля, випуску чавуну, сталі, прокату тощо. Необдуманий стрибок в індустріалізації України поглибив диспропорції у розвитку господарства, зменшення виробництва сільськогосподарської продукції, що спричинило голодування населення. З 1928 р. була введена карткова система розподілу продуктів, яку почали відміняти лише з 1935 р.

2. Паралельно з індустріалізацією партійно-держ'авні органи взялися до форсованої, організації колгоспів.

Новостворені колгоспи не могли впоратися з покладеними на них функціями, зокрема з виконанням хлібозаготівельних планів. Через відсутність у колгоспників матеріальної зацікавленості у підвищенні громадського виробництва, низький рівень механізації і машинізації, отоварювання трудоднів за залишковим принципом тощо, сільськогосподарське виробництво почало швидко деградувати. З року в рік у першій п'ятирічці обсяг державних заготівель ставав усе меншим.

3. У той час промисловий розвиток України у роки першої п'ятирічки був кращим у тому плані, що в республіці було побудовано ряд нових промислових підприємств, серед них кілька великих і високотехнічних. До них можна віднести Дніпрогес у Запоріжжі, Зуєвську і Штерівську електростанції; спорудження таких металургійних гігантів, як «Азовсталь», «Запоріжсталь», «Криворіжсталь»; побудову електрометалургійного заводу з випуску інструментальної сталі «Дпіпроспецсталь», Харківського тракторного заводу, Краматорського, машинобудівного заводу. Внаслідок будівництва і пуску нових металургійних заводів Україна вийшла на одне з перших місць у світі за рівнем розвитку чорної металургії.

4. Сільськогосподарське виробництво і жителі села зазнали непоправного удару від примусової колективізації. Політика «ліквідації куркульства як класу» призвела до знищення і руйнації сотні тисяч селянських сімей і господарств. Щоб не віддавати худобу в колгоспи, селяни масово забивали її. Валовий збір зерна через зниження врожайності постійно зменшувався.

Репресивні методи колективізації та жорстокість партійно-державної політики хлібозаготівель викликали явне невдоволення у селян і, особливо, в молоді.

5. Жорстоке вилучення у селян всіх харчових запасів прирекло їх на голодну смерть. Взимку 1932—1933 рр. в селах України розпочалась друга, ще жахливіша хвиля масового голоду як засобу терору, який був «виховним» заходом, покаранням за опір селян колективізації, за їх небажання йти в колгоспи. Голодомор 1932-1933 рр.. зумовлений недолугою аграрною політикою Всеросійської комуністичної партії (більшовиків) на чолі із Й. Сталіним, забрав близько 10 мли. людей.

Як і попередні два, третій п'ятирічний план (1937 — 1941) було провалено через стихійний опір робітників подальшій індустріалізації, складні умови та переважання фізично! праці, низький рівень механізації.

Початок німецько-радянської війни у червні 1941 р. приніс нові біди на голову українського народу і нову окупацію. Починаючи з перших днів війни Україна стала ареною запеклих боїв, а до кінця жовтня вся її територія вже була окупована німецькими військами.

Окупаційний режим, встановлений фашистами на всій території України на кінець червня 1942 р., характеризувався масовим знищенням громадян, у тому числі мирного населення, тотальним терором, грабежем продовольства і матеріальних ресурсів, експлуатацією трудових ресурсів і варварським використанням виробничих потужностей.

Дата добавления: 2015-05-23