План і передбачення»

Великі цикли економічної кон’юнктури».

Центральною проблемою у колі наукових інтересів М. Д. Кондратьєва є наступні економічні питання:

- Серйозно підійшов до концепції змішаних форм впливу на економіку - з боку держави, торговельно-підприємницьких структур, місцевих органів влади, окремих селянських господарств.

- Висунув вимоги ринкової перевірки методів державної політики.

- Виходив із необхідності поєднання на базі непу планових і ринкових принципів, висунув ідею тісного зв’язку і рівноваги аграрного та індустріального секторів економіки.

- Вважав необхідним подати першочергову допомогу господарствам, наближеним до фермерського типу, здатним забезпечити швидке нарощення виробництва товарного хліба.

- Програма була зорієнтована на підтримку міцних сімейних трудових господарств, здатних стати основою економічного підйому в країні.

- Розробку проблеми економічної динаміки безпосередньо пов’язував із прогностичною функцією економічної науки.

- Показав багатогранність механізмів розгортання криз, підкреслив важливість структурних характеристик при їх дослідженні, поглибивши таким чином аналіз цієї проблеми, яка набула поширення у радянській літературі через півстоліття.

- Сформулював у своїх працях гіпотезу про існування великих циклів кон’юнктури.

Вивчаючи зворотні процеси, М. Кондратьєв виділяв такі періоди коливань економічної активності:

- менше року (сезонні);

- три з половиною роки, торговельно-промислові цикли тривалістю 7-11 років;

- великі цикли кон’юнктури – 50-60 років.

Особливістю досліджень є відчутне прагнення економістів подолати схоластичність політичної економії соціалізму, виробити теоретичні підстави для удосконалення господарського механізму радянської економіки, посилення в ньому ролі економічних важелів.

Вивчення в цьому аспекті проблеми товарно-грошових відносин продовжують згадані вище економісти, а також О. Агафонов, В. Бабич, В. Кононенко, Я.Лінійчук, І.Лукінов, В. Найдьонов, В. Рибалкін, В. Сотченко. І. Ястремський.

Невдалі спроби реалізації концепції прискорення соціально-економічного розвитку (1985) та радикальної економічної реформи (1987) сприяли переосмисленню багатьох існуючих теоретичних положень. Ідеї необхідності ускладнення економічної структури суспільства відповідно до ступеня його соціально-економічної зрілості, визнання рівноправності різних форм власності, переосмислення закономірностей суспільного прогресу у бік розвитку ринкової економіки торували шлях до формування принципово нової економічної парадигми, яка базується н,а визнанні приватної власності, ринку і конкуренції як рушійних сил суспільно-економічного прогресу. Разом з тим жорсткий ідеологічної пресинг командно-адміністративної системи так і не дозволив радянським економістам до початку 90-х рр. XX ст. вийти з-під впливу догм марксистсько-ленінської політичної економії соціалізму.

Тільки остаточний розвал радянської суспільної системи, який ознаменував тобою відкритість країн колишнього СРСР для здобутків світової економічної теорії і практики, проклав шлях до відродження економічної науки в Україні на загальноцивілізаційних засадах. Природно, що це відродження почалося з усвідомлення необхідності докорінного перегляду традиційних теоретико-методологічних засад радянської економічної науки на базі засвоєння світового науково-практичного досвіду економічного розвитку, однією з важливих складових якого були й теоретичні здобутки провідних українських економістів дореволюційної школи та вчених української діаспори.

3. Утвердження адміністративно-командної моделі економіки та її поступовий крах (кінець 40-х — 80-і роки XX ст.)

Роки війни та окупації надзвичайно негативно позначились на економіці країни. Без перебільшення можна сказати, що народногосподарський комплекс України був ущент зруйнований.

У роки війни республіка зазнала колосальних матеріальних і людських втрат. За підрахунками спеціалістів, демографічні втрати України протягом січня 1941- липня 1946 рр., які ще й досі уточнюються, становили більше ніж 9 млн. осіб, або понад 22 % загальної кількості населення.

Аналізуючи економічну систему, що склалася, деякі економісти пропонували здійснити перетворення в дусі непу: за переважаючого панування державного сектора офіційно допустити приватний, який би охоплював сферу обслуговування та дрібне виробництво. В цих умовах, природно, використовувались би ринкові відносини.

Проте надії на перетворення в галузі управління економікою залишилися нездійсненними. З кінця 40-х років було взято курс на посилення адміністративно-командних методів керівництва, на подальший розвиток існуючої моделі економіки, а керівники Держплану були піддані репресіям.

1. У 50-х — першій половині 60-х років основні напрямки економічної політики в Україні залишалися практично незмінними. Однак після смерті Сталіна було зроблено спроби переглянути деякі аспекти економічної політики, не зачіпаючи при цьому основ тоталітарного суспільства.

2. У 1957 р. розпочато реформу управління народним господарством. На думку М. Хрущова, першого секретаря ЦК КПРС і головного реформатора, надцентралізовані галузеві міністерства були неспроможними забезпечити швидке зростання промислового виробництва. Тому волюнтаристським рішенням галузеві міністерства були ліквідовані і замість них утворили територіальні управління — ради народного господарства. Однак Держплан зберігався і продовжував здійснювати загальне керівництво, планування та координацію у всесоюзному масштабі. На території України було створено 11 раднаргоспів. Майже вся промисловість (90 % підприємств) була підпорядкована Раді Міністрів УРСР, внаслідок чого зросла самостійність українських органів управління у прийнятті багатьох рішень. Тисячі заводів, позбувшись опіки центру, запрацювали на повну потужність.

3. Поряд з експериментами у промисловості, М. Хрущов зайнявся реформуванням сільського господарства. Спостерігаючи за успіхами тваринництва, аграрного сектора економіки в США, лідер партії і держави вирішив запровадити окремі досягнення американських фермерів у СРСР. Колгоспам і радгоспам було наказано збільшити посіви кукурудзи, гороху та деяких інших культур, що повинно було підняти рівень кормової бази тваринництва, а, отже, забезпечити потреби споживачів у молоці, м'ясі, маслі тощо. Але добру ідею було повністю дискредитовано. Кукурудзу почали сіяти на пшеничних полях і. навіть в Архангельській області. Внаслідок цього у крамницях пшеничний хліб був замінений на кукурудзяний, а вже у 1962 р. СРСР закупив зерно за кордоном.

4. Нове партійно-державне керівництво, очолюване Л. Брежнєвим, знову розпочало свою діяльність з економічної реформи. З метою виживання планово-централізованого господарства вдаються до трансформації діючої системи в змішану економіку. Зокрема, йшлося про останню спробу врятування від краху в середині 60-х років XX ст. радянської адміністративно-командної економіки за рахунок включення до неї елементів ринкового регулювання. Реформування розпочалося з аграрного сектору країни. В основу реформ було покладено принцип забезпечення необхідної еквівалентності міжгалузевого обміну. Для цього планувалося змінити пропорції розподілу національного доходу на користь сільського господарства. У зв'язку з цим були розроблені нові принципи заготівлі сільськогосподарських продуктів: при підвищенні заготівельних цін було знижено план обов'язкових закупівель зерна, який став незмінним протягом 10 років. Понадпланова продукція залишалася в розпорядженні колгоспів. За понадплановий продаж встановлювалися грошові надбавки. Для підвищення особистої матеріальної заінтересованості колгоспників з 1 липня 1966 р. в колгоспах було введено гарантовану оплату праці на рівні тарифних ставок відповідних робітників радгоспів. Піднесенню життєвого рівня сільських працівників також сприяли рішення про зняття необгрунтованих обмежень з особистих підсобних господарств.

5. Концептуальні ідеї реформи (косигінська реформа) були досить прогресивними для того часу і відповідали прагненням і уявленням ініціаторів господарської перебудови, їх суть і мета зводились до: гармонійного поєднання економічних і адміністративних методів управління (за домінування перших над другими), оптимального поєднання його галузевого і територіального принципів, а також централізованого планового керівництва економікою та оперативно-господарської самостійності підприємств, зміцнення господарського розрахунку тощо.

Порівняно з дореформеним періодом, у другій половині 60-х років акцент було зроблено на різке підвищення матеріальної зацікавленості підприємств та їхніх колективів, а не окремих працівників. Завдяки такому новаторському підходу була переглянута й система планово-економічних показників роботи підприємств. Тепер керівники підприємств чітко знали, що після передачі однієї частини прибутку державі друга залишається в їхньому розпорядженні, і витрачали ці кошти на власні потреби за допомогою спеціальних фондів. Для підвищення матеріальної зацікавленості робітників запровадили збільшення оплати праці в тій частині, яка безпосередньо залежала від поліпшення загальних результатів роботи підприємств, підвищуючи частку премій у заробітній платі робітників, ІТР і службовців. Запрацювала система винагород за поліпшення загальних річних результатів роботи підприємств.

6. Економічна реформа забезпечила динамічний розвиток України у восьмій п'ятирічці (1966—1970 рр.). Про це свідчать як вищі, ніж у попередні роки, темпи зростання, так і велике значення абсолютних приростів обсягів виробництва.

7. Економіка України у 70-ті роки потребувала нових якісних поштовхів для.подальшого розвитку: впровадження нових технологій, інтенсифікації використання трудових ресурсів (яких вже не вистачало), переорієнтації структури виробництва на високотехнологічні цикли тощо. Через брак нових технологій традиційно розвинуті індустріальні галузі економіки республіки — видобуток вугілля, металевих руд, важке машинобудування, виробництво металів — почали занепадати. Всі ці елементи або були відсутніми в економічних планах центру, або мали у них здебільшого декларативний характер. Відтак цей період став часом уповільнення економічного розвитку, який перетворився на якісний занепад на початку 80-х років.

8. Наприкінці 70-х — початку 80-х років економіка України, як і всього Радянського Союзу, входила в смугу тотальної кризи. Вона була неефективною, неконкурентно-здатною, а більшість спроб оживити її мала суто адміністративний чи навіть ідеологічно-декларативний характер. Основними причинами такого становища були низька ефективність економічної системи, в основі якої була покладена загальнодержавна власність на засоби виробництва, і надзвичайно централізована, планова економіка, з якої вилучено ринкові сили.

Централізована планова економіка зумовила величезну бюрократію, яка увічнювала неефективність виробництва. Фактично, неможливо було взагалі спланувати економіку такої великої держави, як СРСР. Відсутність ринку призводила до відсутності інформації, яку постачає суспільству система ринкових цін.

9. На початку 80-х років радянська економіка ввійшла в смугу стагнації. У натуральному вираженні рівень виробництва в ряді галузей не лише не збільшувався, а навпаки, знижувався. Фактично призупинилося зростання продуктивності праці. А на середину 1980-х років криза в СРСР охопила всі сфери життя. Розладнана економіка хронічно не забезпечувала потреб країни. Рік у рік падав рівень життя населення. Зниження цін на нафту і природний газ на міжнародному ринку та агресія в Афганістані завдали нищівного удару і без того критичному економічному станові. Тотальний контроль душив будь-які прояви незалежної думки.

М.С. Горбачов на квітневому партійному пленумі 1985 р. оголосити про зміну економічної, соціальної та зовнішньої політики. Оточивши себе групою відомих економістів, спеціалістів, М. Горбачов проголосив курс на проведення політичних і економічних реформ.

У процесі проведення економічних реформ можна виділити три етапи:

1. Реформа А. Аганбегяна (квітень 1985 р.), суттю якої було соціально-економічне прискорення розвитку країни на основі широкого впровадження досягнень НТП, створення нового господарського механізму. Але невдовзі стало зрозумілим, що реформування економіки вимагає якісних структурних змін в радянській економічній моделі.

2. Реформа М. Рижкова-Л. Абалкіна (1987-1989 рр.), суттю якої була формула «самостійність», «самофінансування», «самоокупність». В основі реформи лежало дві складові:

а) розширення самостійності трудових колективів (було прийнято закон «Про державне підприємство та об'єднання»);

б) розширення сфери дії приватної ініціативи (за законами «Про кооперацію», «Про індивідуальну трудову діяльність» та ін.).

3. Концепція переходу до регульованої ринкової економіки (1990-1991 рр.), суттю якої було запровадження під контролем держави ринкових механізмів. Гострі дискусії велися про темпи та методи переходу до ринкових відносин (Явлінський, Шаталін).

Тема 13. Формування засад ринкового господарства в Україні (90-ті роки ХХ ст. та початокxxi cт.)

1. Процес трансформації економіки незалежної України. (90-ті роки).

2. Економічна ситуація в країні у 2000-х роках.

3. Втрачені можливості України.

1. Процес трансформації економіки незалежної України. (90-ті роки)

Зміна політичного статусу України вимагала радикальних перетворень у господарському житті країни. Однак українська політична верхівка була не готова і не здатна до рішучих дій, а, навпаки, була налаштована до повільних реформ та поступової трансформації економіки. Суть

Стратегії економічної трансформації можна умовно розділити на три групи:

- модель трансформації країни, що розвивається;

- модель економічної реконструкції;

- модель системних перетворень.

1. Першу модель, як правило, реалізують економічно відсталі держави. її ключовий елемент — індустріалізація як основний засіб подолання економічної відсталості й скорочення розриву з індустріально розвиненими державами.

2. Модель економічної реконструкції була успішно реалізована в країнах Західної Європи та Японії після Другої світової війни. Післявоєнна реконструкція, паралельно з політичними та економічними змінами, також відбувалася в колишньому Радянському Союзі та країнах Східної і Центральної Європи, де була створена економічна система радянського типу.

3. Модель системних перетворень можна розглядати як певну комбінацію елементів першої та другої стратегій. Але системні зміни передбачають перехід від адміністративно-командної економіки до ринкової господарської системи.

Практичні кроки із структурної перебудови національної економіки розпочалися із певних реформ. Відповідно до характеру (специфіки, особливостей) реформ, які почала здійснювати Україна, процес трансформації економіки можна умовно розділити на три етапи.

Перший етап трансформації (1991 — перша пол. 1994 рр.) включав найбільш необхідні базові реформи, пов'язані, передусім, з політичним переходом до незалежної держави. Було розпочато перетворення економіки країни як однієї зі складових загальносоюзного господарського механізму, на повноцінну національну економіку, здатну інтегруватися у світогосподарську систему. Це, своєю чергою, вимагало створення відповідного інституційного та законодавчого середовища, докорінної перебудови всіх існуючих суспільних структур та переходу до принципово нового політичного і соціально-економічного стану.

1. Прийняття у жовтні 1991 р. Верховною Радою України «Основних напрямів економічної політики в умовах незалежності», які передбачали структурну перебудову господарства України.

З метою підготовки законодавчого поля для переходу до ринкової економіки було прийнято низку законів, а саме : «Про власність», «Про бюджетну систему», «Про підприємництво», «Про банки і банківську діяльність» тощо, які певною мірою створювали передумови ринкової трансформації української економіки.

Розвиваючи затверджену Верховною Радою Концепцію переходу України до ринкової економіки, у березні 1992 р. парламент ухвалив «Основи національної економічної політики України».

Цей документ передбачав такі заходи:

- приватизацію;

- структурну перебудову й модернізацію промисловості,

Однак прийняті законодавчі акти не були реалізовані на практиці, а мали переважно декларативний характер, оскільки уряд України розпочав реалізацію нав'язаної ззовні так званої політики «шокової терапії», в основі якої лежали рекомендації експертів Міжнародного валютного фонду (МВФ) і Світового банку.

2. Здійснена за прикладом Росії на початку 1992 р. лібералізація цін в умовах відсутності конкуренції призвела уже в тому ж році до їх вибухового зростання та подальшого розкручування маховика інфляції.

Внаслідок цього в другій половині 1993 р. (за даними Світового банку) Україна пройшла через найвищу в світі гіперінфляцію — 10256 %. Отже, політика лібералізації значно поглибила кризу, викликала неабияке зростання собівартості продукції і подальше падіння виробництва, а також призвела до зниження рівня життя основної маси населення.

3. Через падіння виробництва й стрімке зростання собівартості продукції різко зменшились бюджетні надходження від промисловості, тоді як видатки бюджету невпинно зростали. Спроба поліпшити ситуацію за рахунок емісійних кредитів лише вивела Україну в перші ряди серед інших країн за обсягами дефіциту державного бюджету.

Впродовж 1993 року грошова емісія зросла у 25 разів, що призвело фактично до руйнування фінансової системи і призупинення інвестиційного процесу в країні. Процес інфляції, який був свідомо запущений, спершу розв'язав проблему дефіциту товарів та надлишку грошей, оскільки усі заощадження населення були просто знецінені, а отже, ліквідовані.

4. Криза охопила майже усі галузі важкої промисловості. Найбільше падіння відбулося в транспортному і сільськогосподарському машинобудуванні, хімічній промисловості та інших галузях, що були значною мірою залежні від поставок матеріали? і комплектуючих з колишніх радянських республік.

5. Не оминула криза і сільське господарство України: за три роки незалежності обсяг сільськогосподарської продукції скоротився на 25 %; зменшилося поголів'я великої рогатої худоби (ВРХ), свиней, овець і кіз; значно скоротилася кількість птиці. Зменшення поголів'я не припинилося і в 1994 р. У 1993 р. у колгоспах реалізація ВРХ на забій скоротилася проти 1990 р. на 43 %, свиней і птиці — на 57 %, овець і кіз_ — на 49 %. У 1990 — 1993 рр. обсяг виробництва багатьох сільськогосподарських продуктів було відкинуто на 1,5 — 20 років назад.

Підсумки І етапу трансформаційних перетворень показали, що він був надзвичайно складним і майже катастрофічним. Внаслідок відсутності всебічно обґрунтованої комплексної програми ринкових реформ та механізму їх послідовного практичного втілення Україна потрапила в особливо складне економічне становище, про що переконливо свідчили панівні в цей час.в економічній сфері тенденції. Лише за три роки (1991-1993 рр.) катастрофічно скоротився національний дохід України (на 39 %). За ці роки більше ніж удвічі знизилась продуктивність праці, у два рази зросла собівартість промислової продукції. Здійснювалися деіндустріалізація країни, фізичне руйнування продуктивних сил, руйнування інтелектуального потенціалу суспільства. Низька продуктивність праці, невідповідність якості окремих видів продукції світовим стандартам, високі ціни негативно вплинули на конкурентоспроможність наших підприємств.

Другий етап економічних перетворень (друга половина 1994 — 1996 рр.) розпочинається в умовах перебування економіки України в глибокій системній кризі, масштаби якої виявилися найбільшими, порівняно з іншими перехідними економіками посткомуністичних країн.

1. Цей етап практично розпочався з президентських виборів, що відбулися влітку 1994 р. Новий Президент Леонід Кучма в основу курсу економічних реформ ставить завдання прискорення формування ринкових відносин. Президентська програма реформ передбачала розвиток підприємництва, лібералізацію торгівлі, створення нової законодавчої бази, кардинальні зміни в грошово-кредитній політиці, безкомпромісну боротьбу зі злочинністю та хабарництвом. Додатково ставилась мета прискорити процес приватизації, досягти фінансової стабілізації, створити відповідну ринкову інфраструктуру тощо.

2. Водночас 1995 рік приніс певні позитивні зрушення: для цього року була характерна певна стабілізація грошово-кредитної сфери. Зупинити спад виробництва не вдалося, але відбулося різке його сповільнення (12,2 % проти 22,9 % у 1994 р.). Рівень інфляції в Україні становив 181,7 % на рік і був майже вдвічі нижчим, ніж у Росії. Це зміцнило національну грошову одиницю (купоно-карбованець) і створило передумови для проведення грошової реформи. У вересні 1996 р. в обіг було запроваджено гривню — національну українську валюту.

3. У цей час суттєво зросли темпи приватизації: у 1995 р. в Україні було роздержавлено 16265 об'єктів, з яких 4051 становили загальнодержавну власність. Це вдвічі більше, ніж за попередній рік. У підсумку за 3,5 роки частка державної власності в Україні скоротилася з 96 до 62%. Уже в середині 1995 р. на недержавних підприємствах України вироблялося понад 40 % промислової продукції. Активно продовжувалася приватизація і в 1996 р., наприкінці якого організаційно-правову форму змінили близько 46 тис. об'єктів державної власності, а 18 % із них становили об'єкти великої приватизації, незавершеного будівництва і частка державної власності в спільних підприємствах.

4. Загалом, в 1995 р. було вперше подолано тенденцію зниження життєвого рівня населення, зростання номінальної зарплати почало випереджати зростання цін на споживчі товари. Позитивним у соціальній, сфері став початок зростання з жовтня 1994 р. доларового еквівалента середньої зарплати. У грудні 1995 р. він досяг 68,2 дол. порівняно з 30,6 дол. у грудні 1994 р.

Незважаючи на деякі позитивні (миттєві, незначні) зміни, економіка країни все ще перебувала у глибокій кризі. Цілком очевидно, що треба було ставити за мету побудову соціального ринкового господарства. Катастрофічний стан української економіки був зумовлений прорахунками у виборі стратегії і тактики реформ, що виявилися в непідготовленій лібералізації цін, відсутності активної структурної політики, розладі фінансово-грошової системи, відсутності дієвого управління державними підприємствами. Як наслідок, у країні здійснювалися прискорена криміналізація економіки, перехід колосальних грошових засобів до тіньового обороту, які перестали працювати на національну економіку, а обслуговували інтереси вузького кола мафіозно-спекулятивних структур.

В Україні з осені 1996 р. починається новий, 3 етап трансформації (1996 — 1999), який характеризувався проголошенням курсу реформ на створення державно регульованої, соціально спрямованої ринкової економіки. Малося на увазі, що держава з сильними регулюючими функціями повинна була стати однією із суттєвих ознак економічної моделі післякризового розвитку України. Третій етап затяжних трансформаційних перетворень був пов'язаний із важливою політичною подією — прийняттям Конституції України та введенням національної валюти — гривні.

1. За підсумками економічного розвитку 1996 р. приніс для народу України нові випробування. Валовий внутрішній продукт скоротився на 10 %, промислове виробництво — на 5 %, на 20 % — випуск товарів народного споживання. Однак відбувалося скорочення темпів спаду виробництва, зокрема в галузях, зорієнтованих на експорт (металургія). Величезною залишалася заборгованість із зарплати, пенсій, стипендій, яка розтяглася на багато місяців і навіть років. У наступних 1997-1999 рр. н Україні продовжувався трансформаційний спад. Поряд з тим, починаючи з 1995 р. фіксується вповільнення темпів падіння ВВП: у 1996 р. — скорочення темпів падіння на 10,1 % до 1995 р., а у 1997 — на 3,2% проти попереднього року. Уповільнився спад, виробництва в сільському господарстві.

2. Позитивною тенденцією третього етапу стало зростання фізичного обсягу роздрібного товарообороту, яка вперше під час кризи проявилася у 1997 р. Товарооборот офіційно зареєстрованих підприємств усіх форм власності проти попереднього року в порівняльних цінах збільшився майже на 6 %. Загальний обсяг продажу споживчих товарів населенню за всіма каналами реалізації в 1997 р. також збільшився на 4,2 %.

3. Болючим місцем в економіці України на третьому трансформаційному етапі залишалась бюджетно-податкова система, яка продовжувала зберігати репресивну спрямованість, не створюючи потрібної мотивації для суб'єктів підприємництва у підвищенні результатів діяльності, насамперед у виробничій сфері, а навпаки — спонукаючи до приховування прибутку від оподаткування. У 1999 р. на тіньовий сектор економіки України припадало понад 50 % усіх економічних операцій (у США — 8 %). Отже, реальний ВВП приблизно удвічі був більший від офіційного, а економіка функціонувала не завдяки державі, а скоріше всупереч їй.

4. Наприкінці 90-х років стали проявлятися позитивні тенденції у зовнішній торгівлі. У 1997 р. її обсяг становив близько 30,5 млрд. дол., з яких близько 14 млрд. припадало на експорт. Негативне сальдо торгового балансу в 1997 р., порівняно з 1996 р., зменшилося з 3 млрд. до 2,5 млрд. дол. Традиційно головним торговим партнером України залишалася Росія, на яку припадало понад 25 % українського експорту і майже половина імпорту. Важливими торговими партнерами України стали також Німеччина, Китай, США, Туркменія, Польща, Туреччина та Італія.

5. Найбільш повільно у розглядуваний період відбувалися зрушення в аграрному секторі. Реформування відносин власності в сільському господарстві відбувалося надзвичайно низькими темпами, поверхово й непродумано. Дозволивши приватизацію земельних ділянок, що перебували в користуванні громадян, основну масу землі — близько 30 млн. га сільськогосподарських угідь, які перебували в користуванні сільськогосподарських підприємств, заходилися роздержавлювати лише від середини 1990-х років, але не як приватну власність безпосередньо селян, а як так звану колективну власність тих самих сільськогосподарських підприємств, які змінили свій статус на недержавний.

6. На кінець 90-х років загрозливих темпів набрала тінізація економіки. Тіньовий сектор економіки України збільшувався катастрофічними темпами, його обсяги на 1999 р. досягай не менше ніж 60 % ВВП. За певними оцінками, у тіньовій економіці в цей час оберталося 10-12 млрд. дол. США і більше як 6 млрд. грн. (для порівняння: в легальному обігу перебувало близько 10 млрд. грн.).

7. Поглиблення кризи і подальше загострення економічної ситуації передусім відбилося на становищі населення. Якщо у 1997 р. ВВП на одну особу в Україні становив 1040 дол. США, то в 1998 р. - 816, а в 1999 р. - близько 600. Протягом 1997-1999 рр. середньомісячна заробітна плата, що виплачувалася вкрай нерегулярно, знизилася у валютному еквіваленті майже вдвічі й становила менше ніж 50 дол. США. Спостерігалося постійне зростання цін на основні продукти та споживчі товари. Збільшилась чисельність офіційно зареєстрованих безробітних, що становила на 1999 р. близько 1,5 млн. осіб. За межею бідності опинилася більша частина українських громадян. За даними ООН, Україна за індексом людського розвитку, який враховує стан здоров'я, рівень освіти та реальну купівельну спроможність населення, з 1994 по 1999 р. перемістилася з 54-го на 102-ге місце у світі.

8. Політична влада в Україні, яка мала бути рушієм і генератором реформаційних процесів, теж проходила певну трансформацію, але вона здійснювалась у напрямі домінування олігархічної криміналізації на самій її верхівці, при постійному протистоянні законодавчої і виконавчої гілок влади, за руйнування в її середовищі національно свідомих представників. За президентства Л. Кучми голови уряду змінювалися кожного року, а то й двічі на рік. Кадрова політика базувалась не на професійно-патріотичному відборі, а на принципі відданості режиму. Така діяльність влади мала катастрофічні наслідки для українського народу та його господарської діяльності. Рівень падіння ВВП у 1998 р. становив 74,2 % і знизився до 40,8 млрд. дол. США, у той час як у 1990 р. він становив 157,9 млрд. дол.

Дата добавления: 2015-05-23