Політичний розвиток

Зійшовши на київський престол у 980 р. і зосередивши у своїх руках неподільну владу, Володимир Великий (980— 1015 рр.) започаткував нову добу в історії Київської Русі. Насамперед він послідовно поставив під владу державного центру великі союзи східнослов'янських племен, що залишалися ще незалежними — хорватів і дулібів (981 p.), радимичів і в'ятичів (981—984 pp.). Власне за його князювання процес становлення Київської Русі в основному вже завершувався і почалось її піднесення як цілісного суспільства й держави. І все ж таки не ці заходи вирізняють Володимира серед інших руських князів X ст., високо піднімаючи його над іншими. Він був видатним реформатором, будівничим держави.
Володимир запровадив нове зведення законів звичаєвого права, удосконаливши і доповнивши попередній кодекс "Закон руський" та пристосувавши його до умов часу. Для посилення великокнязівської влади він провів своєрідну адміністративну реформу. Місцевих племінних князьків, котрі нерідко прагнули відокремитись від Києва, замінив високо-князівськими посадниками, своїми синами й найближчими боярами. На зміну родоплемінному поділові давньоруського суспільства прийшов поділ територіальний: державу було поділено на землі-уділи довкола великих міст. Усе це є однією з визначальних ознак справжньої держави.Керуючись передовсім конкретними політичними та економічними чинниками, Володимир спинив вибір на християнстві. Християнська віра появилась у причорноморських краях уже в перших століттях н. є. і скоро дійшла до такого великого центру, як Київ. За князя Ігоря частина княжої дружини була вже християнською і складала присягу в церкві святого Іллі в Києві. Нарешті на княжому престолі до Володимира були вже князі-християни — Аскольд, Ольга, брат Володимира Ярополка князювання Володимира і Ярослава родоплемінна держава почала переростати в ранньофеодальну, а її дружинна форма обернулася на монархічну. Поступово, в міру того, як князі та знать захоплювали землі громад, складався клас феодалів-землевласників. Земля, як основне багатство й джерело добробуту, перебувала у власності феодалів на чолі з князем, який утримував бояр і дружину. У літописах перші звістки про князівське землеволодіння датуються кінцем XI ст. З XII ст. починає запроваджуватися велике індивідуальне земельне володіння бояр. Його виникнення знаменувало подальший розвиток феодальних відносин і вплинуло на структуру держави й характер влади.

Дата добавления: 2015-05-23