Становище українських земель у складі Великого князівства Литовського і королівства Польського

В цій державі власне литовський елемент становив 1/10 населення. Частка ж руських (українців і білорусів) була переважаючою. Переваги литовського елементу в цій державі випливали, головно, з того, що в ній родоначальником правлячої династії був литовський князь Гедимін (з 1316 до 1341 pp.), потім його син Ольгерд (з 1342 до 1377 pp.). Від Ольгерда влада у Великому князівстві перейшла, однак, не до його сина Ягайла, а до племінника Вітовта (з 1392 до 1430 pp.), так само з Гедиміновичів. Потім Великим князем став брат Ягайла Свидригайло (з 1430 до 1435 pp.) та ін. На західних і південно-західних землях Русі династія Гедиміновичів вважала себе одночасно спадкоємицею Рюриковичів, що ґрунтувалось на її родинних зв'язках з давньоруськими княжими родинами і швидко виявилось у культурі й побуті, навіть в іменах. Як уже зазначалось, Ольгерд посадив на удільне княжіння в Києві сина Володимира (1362—1392 pp.). Останнього після тривалої боротьби змінив у Києві внук Ольгерда Олелько Володимирович (1440—1455 pp.). Мовою управління, суду, культурної творчості у Великому князівстві від самого початку була тодішня літературна руська мова, яка мала великі писемні традиції. В XIV—XV ст. у ній помітними стали два відгалуження: староукраїнської та старобілоруської мов, що розвивалися на давній літературній традиції і живилися народнорозмовною практикою відповідних територій. Починаючи від Гедиміна, великі князі іменували себе "господарями" "Литвинов і Русинов", а свою державу — Великим князівством Литовським, Руським і Жемайтійським.

Не зовсім послідовні визначення етнічного характеру Литовсько-Руської держави подано у колективній монографії з етнічної історії України, що вийшла друком 1990 р. В одному місці зазначається: Велике князівство "справедливо називають Литовсько-Руською державою, оскільки 9/10 її території і населення складали східні слов'яни". Однак в іншому місці згадуються "несприятливі обставини, що привели до розчленування (українських земель. — С. М.) і їх приєднання до Великого князівства Литовського", і через це "Україна була насильно розчленована й загарбана іноземними феодалами, а українська народність — позбавлена можливості створити свою державність і опинилася під загрозою асиміляції". Йдеться також про те, що українське населення зазнавало в Литовській державі "соціального гноблення та політичних обмежень" [10, с. 43, 77]. У такому підході простежується намагання ототожнювати "іноземний гніт" із соціальним гнобленням, хоча це не одне й те саме. Коли говоримо про поліетнічний характер Литовсько-Руської держави, то не слід забувати про її класовий характер. Як у всіх феодальних державах, так і в Литві носієм суверенітету була панівна феодальна верхівка суспільства на чолі з Великим князем. Українські ж селяни, як і білоруські чи литовські, а з ними й інші трудові верстви населення становили лише соціальний ґрунт, на якому піднімалася держава Гедиміновичів, що була одночасно державою Острозьких, Сангушків, Чорторийських, Дубровицьких, Вишневецьких, Ружинських феодальних родів і знаті, котрі вели свою генеалогію і від Гедиміновичів, і від Рюриковичів. Вважати, що в XIV—XV ст. селянство могло стати носієм національної державності, означає нехтувати принципами історизму. Політетнічний характер Литовсько-Руської держави засвідчував найперше політетнічний склад тієї верстви, яка творила апарат управління і користувалася благами власної держави.

Безперечно, панівне і рівне становище української національної верхівки з литовською створювало певні позитивні умови життя всього народу, зокрема у сфері освіти, мови, релігії, народного та професійного мистецтва

Система державного управління краєм зазнала глибоких змін, які були тісно пов'язані зі зміною земельних відносин. Упродовж другої половини XV ст. центральна влада на чолі з Великим князем відмінила поділ усієї держави, в тому числі України за принципом удільних князівств і запровадила адміністрацію, що стала залежнішою від центральної влади. Найбільший удар відносній самостійності української феодальної знаті, чимало якої походило з литовських родин, був нанесений ліквідацією у другій половині XV ст. удільних Київського (1471 p.), Волинського, Подільського князівств, котрими досі правили Ольгердовичі, Любартовичі, Коріятовичі (потомки Коріата, брата Ольгерда) і сформуванням воєводсько-повітової та земельної адміністрації. Найчастіше нові адміністративні одиниці очолювали ті самі князі й інші вельможі, але їх статус відтепер визначався не традицією удільної автономії, а волею Великого князя. Поряд з різними родинами Гедиміновичів, що зукраїнізувались, у числі князівської верхівки феодалів було чимало родин, які вели свої лінії від Рюриковичів: Михайло Хотетовський, Патрикій та Олександр Звенигородські, Іван Четвертинський, Дмитро Городецький, Федір Несвіжський, князі Острозькі, Заславські та ін.

Система державного управління краєм зазнала глибоких змін, які були тісно пов'язані зі зміною земельних відносин. Упродовж другої половини XV ст. центральна влада на чолі з Великим князем відмінила поділ усієї держави, в тому числі України за принципом удільних князівств і запровадила адміністрацію, що стала залежнішою від центральної влади. Найбільший удар відносній самостійності української феодальної знаті, чимало якої походило з литовських родин, був нанесений ліквідацією у другій половині XV ст. удільних Київського (1471 p.), Волинського, Подільського князівств, котрими досі правили Ольгердовичі, Любартовичі, Коріятовичі (потомки Коріата, брата Ольгерда) і сформуванням воєводсько-повітової та земельної адміністрації. Найчастіше нові адміністративні одиниці очолювали ті самі князі й інші вельможі, але їх статус відтепер визначався не традицією удільної автономії, а волею Великого князя. Поряд з різними родинами Гедиміновичів, що зукраїнізувались, у числі князівської верхівки феодалів було чимало родин, які вели свої лінії від Рюриковичів: Михайло Хотетовський, Патрикій та Олександр Звенигородські, Іван Четвертинський, Дмитро Городецький, Федір Несвіжський, князі Острозькі, Заславські та ін.

Дата добавления: 2015-05-23