Адміністративно-територіальні зміни України в 1945- пер. пол. 1950-х рр

Початок Української революції, утворення Центральної Ради.

Білет № 11

27 лютого 1917 р. у Росії перемогла революція. Цього дня у Петрограді було утворено два нових реальних органи влади: 1) Тимчасовий комітет IV Думи (згодом - Тимчасовий уряд) на чолі з князем Г. Львовим; 2) Петроградська рада робітничих, солдатських депутатів.
Падіння самодержавства, демократизація суспільства сприяли піднесенню національно-визвольних процесів. Виникла можливість самовизначення України і відродження її державності. На порядку денному постало питання про необхідність єдиного центру укр. руху. З ініціативи Товариства українських поступовців (з кінця березня реорганізоване в "Союз автономістів-федералістів") 4 березня 1917 р. представниками українських партій і громадських організацій була утворена Українська Центральна Рада. Період існування ЦР: 04.03.1917-29.04.1918. Політ.партії, що входили до ЦР: 1) Укр.Націонал.Партія (УНП); 2) Товариство Укр.Поступовців (ТУП); 3) Укр.Соціал. Демократ. Робітнича Партія (УСДРП). Мета: здобути автономію України. Голова ЦР: М. Грушевський. 10 червня Центральна Рада прийняла Перший Універсал, який проголосив Україну автономією в складі Росії, відродивши тим самим українську державність. 15 червня був утворений виконавчий орган Центральної Ради - Генеральний Секретаріат на чолі з В. Винниченком. До уряду увійшли С. Петлюра (секретар військових справ), Б. Мартос (секретар земельних справ), В. Садовський (секретар юстиції) та інші. За партійною приналежністю уряд був переважно соціал-демократичним. ЦР від початку була уособленням 3 представництв: національного, соціально-класового, територіального. З самого поч. утвор. ЦР в її лавах виникло 2 течії: автономісти(за федеральний союз з Росією М. Грушевський, В. Винниченко, С. Єфремов), самостійники (за повну незалежність У. М. Міхновський).

Питання про повоєнні кордони активно обговорювались на Тегеранський(1943) та Ялтинський (1945) конференціях лідерами країн антигітлерівської коаліції. Остаточні контури повоєнних кордонів УРСР сформувалися в процесі укр.-польського, укр.-чехословацького та укр.-румунського територіальних розмежувань. Суть цих розмежувань полягала в міжнародному юридичному визнанні факту включення протягом 1939-1945рр. Зх.обл. України до складу СРСР. Першим кроком на шляху укр.-польського територіального розмежування в сер. 40-х рр. стала Люблінська угода між УРСР і польським прорадянським Тимчасовим Комітетом Національного визволення, що була укладена 9 вересня 1944 р. 16 серпня 1945р. між СРСР і Польською Республікою було укладено договір щодо радянсько-польського держ. кордону. Остаточно процес укр.-польського розмежування завершився 1951 р. За Договором між СРСР та Чехословаччиною від 29 червня 1945 р. Закарпатська Україна возз'єдналася з Україною у складі Радянського Союзу. Упродовж 1944-1946 рр. здійснювався обмін населенням: із України в Польщу переселився майже 1 млн. чоловік, переважно поляків, із Польщі в Україну - 520 тис. українців. 10 лютого 1947 під час підписання радян-румунського договору, в якому Румунія визнавала права УРСР на Півн. Буковину, Хотинщину, Ізмаїльщину, тобто юридично зафіксувала кордони, встановлені в червні 1940. 19 лютого 1954 р. Верховна Рада СРСР на ознаменування 300-річчя приєднання України до Росії прийняла рішення про включення Кримського півострова до складу УРСР. Таким чином завершилося формування сучасної території України.

Дата добавления: 2015-05-23