Виникнення дисидентського руху

Проголошення УНР. III Універсал.

За нових обставин, коли юридично перестав існувати всеросійський уряд, Центральна Рада і Генеральний Секретаріат активізували свою діяльність по державотворенню в Україні. Найбільш важливими кроками на цьому шляху були такі: - 31 жовтня Центральна Рада прийняла рішення щодо поширення її повноважень на територію Харківщини, Катеринославщини, Херсонщини, материкової Таврії, частину Курської і Воронезької губерній - етнічні українські території. Розширилися структура і компетенція Генерального Секретаріату; - 7 листопада Центральна Рада прийняла Третій Універсал, проголосивши утворення Української Народної Республіки (УНР) як автономії у складі Російської республіки, яка повинна була стати "федерацією рівних народів". УНР планувала вступити у федеративні стосунки з тими державами, які утворяться на руїнах імперії. На думку багатьох істориків, це було помилкою Центральної Ради: на момент прийняття Третього Універсалу склалися всі умови для проголошення повної державної незалежності України. Та, керуючись власною ідеологією, Центральна Рада зробила ставку на федеративну Росію, змарнувавши цим багато енергії і часу. Третій Універсал проголосив широку програму соціально-економічних перетворень, зокрема: скасував велику приватну власність на землю, встановив 8-годинний робочий день, проголосив широкі демократичні свободи і ліквідацію смертної кари, на 9 січня 1918 р. призначив Українські Установчі збори, яким Центральна Рада мала передати владу.

У середині 1950 — середині 1960-х pp. знову посилилася антирелігійна кампанія. Якщо 1954 р. в Україні було закрито 64 церкви, то в 1962 р. їхня кількість досягла 1144.
В Україні зароджується дисидентський рух. Поява дисидентів стала відповіддю на деформацію радянської політичної системи, на порушення прав і свобод громадян УРСР. Дисидент-інакомисляча людина, яка не згодна з існуючим режимом. В Україні дисидентами стали генерал П. Григоренко, юрист Л. Лук'яненко, науковець М. Горинь літератор В. Марченко, поет В. Стус, художниця А. Горська, а також В. Чорновіл, О. Заливаха М. Руденко, Ю. Литвин, В. Мороз та багато інших.
Були створені легальні й підпільні організації метою діяльність яких стала ліквідація диктату союзного центру й забезпечення вільного розвитку національних відносин, української культури, мови звичаїв. Найбільш відомими з них були Об'єднана партія звільнення України (1953—1959 pp.), Український національний комітет, Український національний фронт, а також створений 1959 р. Український робітничо-селянський союз на чолі з Л. Лук'яненком. Союз ставив за мету вихід України зі складу СРСР мирним шляхом. Дисидентські групи були засновані в основному в Західній Україні, їх лідерами стали молоді галицькі українці, виховані на традиціях ОУН-УПА. До складу груп входили студенти, робітники, інтелігенція. Вони поширювали літературу, видавали підпільні журнали, підтримували зв'язки з підпільною греко-католицькою церквою.
Влада, вбачаючи в діяльності дисидентів серйозну загрозу існуючому режиму, почала застосовувати до них арешти та судові процеси за статтею «зрада Батьківщині». У 1961 р. були арештовані Л. Лук'яненко, І. Кандиба, С. Вирун та інші. У травні 1961 р. у Львові почався закритий судовий процес, над Українським робітничо-селянським союзом, на якому Л. Лук'яненко «за зраду Батьківщині» був засуджений спочатку до вищої міри покарання, а пізніше вирок було замінено 15-річним засланням. Подібній розправі були піддані учасники Українського національного фронту Д. Квецько, 3. Красовський.

Дата добавления: 2015-05-23