Україна в боротьбі за незалежність протягом XX ст

Радянізація на західноукраїнських землях у 1944—1950-х pp.

Політика радянізації Західної України в 1940-50-х рр..

У період 1939-1940 рр. на західноукраїнських землях радянський режим ще не встиг зміцнитися. Тому після війни партійні і державні керівники СРСР намагались встановити у Західній Україні такий порядок, який діяв на інших територіях Союзу. Цей процес дістав назву «радянізація». Радянізація включала в себе колективізацію, індустріалізацію, культурну революцію і масові репресії проти невдоволених новою владою.

Представники влади намагались провести радянізацію у найкоротші строки, незважаючи на опір місцевого населення. Мешканці Західної України добре пам'ятали перший досвід спілкування з радянською владою. Вони боялися колективізації і переслідувань на релігійному ґрунті, і їхні побоювання виявились недаремними. Для впровадження радянського способу життя в Західну Україну були направлені потужні політичні та військові сили.

Складові радянізації

Особливості

• Націоналізація приватної власності • Колективізація • Індустріалізація • Ліквідація УГКЦ • Культурна революція • Боротьба з ОУН-УПА • Репресії і депортація незгодних з існуючим режимом

• Одночасність процесів відбудови, індустріалізації, колективізації і культурної революції та їх форсовані темпи • Слабкість економічного потенціалу регіону (лише 4 % населення було зайнято в промисловості) • Майже повна відсутність місцевих спеціалістів інженерно-управлінської ланки • Неоднозначне сприйняття населенням соціальних перетворень, пасивний і активний (збройний) опір радянізації • Розвиток регіону був визначений як пріоритетний. Установлювалися спеціальні посади заступника голови уряду УРСР, заступників міністрів. У ЦК КПУ було створено спеціальний відділ у справах західних областей

У другій половині 1980-х – на початку 1990-х рр. у державі, де вся інформаційна структура перебувала під найсуворішим контролем, такий проміжний етап на шляху до свободи слова, як гласність, був особливо потрібним. Завдяки гласності люди долали стереотипи й догми старого мислення, отримували змогу реально оцінювати ситуацію, користуючись об’єктивною інформацією, робити власні висновки. Суспільство стрімко політизувалося. Ще в 1987 р. В. Чорновіл відновив видання «Українського вісника». Поступово стала відкриватися правда про такі сторінки української історії ХХ ст., як Центральна Рада, голод 1921 – 1922 рр., голодомор 1932 – 1933 рр., насильницька колективізація, сталінські репресії, діяльність ОУН – УПА, інші трагічні сторінки історії українського народу; розгорнулася дискусія про національну символіку. Швидка політизація суспільства проявилася в мітингах і демонстраціях, наймасовішим з-поміж яких став людський ланцюг 21 січня 1990 р. з нагоди святкування річниці Акту злуки УНР і ЗУНР. Гласність, лібералізація, повернення народові правди про його минуле підірвали радянські ідеологічні штампи, прискорили процес досягнення справжнього суверенітету України.

Прийнята 16 липня 1990 р. Декларація про державний суверенітет України проголосила волю народу України самостійно вирішувати свою долю.

У 1989—1990 рр. в СРСР поряд із соціально-економічними проблемами гостро постало питання щодо зміни державного ладу країни. 17 березня 1991 р. відбувся Всесоюзний референдум з питання збереження Радянського Союзу. 24 серпня 1991 р. Верховна Рада Української РСР прийняла історичний документ – Акт проголошення незалежності України, в якому, зокрема, підкреслювалося: «Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки урочисто проголошує незалежність України та створення самостійної української держави – України. Територія України є неподільною і недоторканною. Віднині на території України мають чинність виключно Конституція і закони України». Акт проголошення незалежності України, день прийняття якого став національним святом держави, не був випадковим явищем. Прагнення до національного суверенітету випробувано віками. Право самовизначення — це право народу самому визначати свою долю. 1 грудня 1991 р. Україна обирала першого Президента своєї самостійної держави. Уже в першому турі, набравши 61,6 % голосів, переміг Голова Верховної Ради України, у недалекому минулому завідуючий ідеологічним відділом ЦК КПУ, секретар ЦК КПУ Л. Кравчук. Він став першим Президентом незалежної України.

Дата добавления: 2015-05-23