Утворення та військова організація Запорозької Січі

Історія України. Виникнення українського козацтва

Екзаменаційний білет 16

Козак (слово тюркського походження) – вільна озброєна людина.

Перші писемні згадки про козаків датуються 1489 р. та 1492 р. З «Хроніки» польського автора М. Бєльського дізнаємося, що у 1489 р. козаки супроводжували польське військо в поході проти татар. У 1492 р. кримський хан Менглі-Гірей скаржився Великому князю литовському, що українські козаки напали на татарський корабель в гирлі Дніпра.

Причини виникнення козацтва:

Економічні (нестача власної орної землі призводила до народної колонізації земель Дикого поля).

Соціальні (експлуатація населення, кріпацтво).

Політичні (цілеспрямована політика литовців і поляків поставити козаків на службу для захисту кордонів від татар).

Стратегічні (постійна небезпека з боку Кримського ханства та Туреччини).

Національно-релігійні (політика полонізації українців та покатоличення православних).

Для захисту від татар козаки будували укріплення – «засіки», «січі».

Запорозька Січ– центральне укріплене поселення козаків із запасами зброї, боєприпасів, продовольства та козацьким управлінням.

Кіш – загальна назва Запорозької Січі та війська запорозьких козаків.

Відомо дев’ять козацьких січей. Перша розташовувалася на острові Мала Хортиця (нині на території міста Запоріжжя). Вона була зведена в середині 50-х рр. XVI ст. (1555 р.) українським православним князем Дмитром Вишневецьким (оспіваним в українських народних піснях під іменем Байди) і слугувала військовою базою козацтва на пониззі Дніпра.

Устрій Запорозьких козаків

У запорозьких козаків був республікансько-демократичний устрій. Усю владу на Січі мала Козацька рада, яка збиралася тричі на рік, вирішувала ключові питання, обирала отамана (кошового, гетьмана) і старшину (козацький уряд). До складу козацької старшини входили: писар, суддя, осавул, обозний, хорунжий, бунчужний….

Отаман (кошовий, гетьман) був головнокомандувачем козацького війська, мав найвищу судову та виконавчу владу на Січі.

Писар – виборна військова особа, що завідувала військовою козацькою канцелярією. Права рука отамана.

Осавул – виборна особа, помічник отамана, стежив за порядком на Січі та військовому таборі.

Обозний – виборна особа, що керувала військовою артилерією та відала постачанням війська.

Хорунжий – особа, що зберігала і носила прапор Запорозького Війська (корогву).

Бунчужний – виборна особа, помічник отамана, відповідав за бунчук (символ козацької влади), командир частини козацького війська.

Запорозька Січ поділялася паланки (очолювали полковники), паланки на сотні (очолювали сотники), сотні на курені (очолювали курінні отамани).

За межами січі козаки мали зимівники.

Зимівник – назва господарства, хутора козаків, де вони перебували, коли не було військових дій (особливо взимку).

РЕЄСТРОВЕ КОЗАЦТВО

Реєстрове козацтво – це козаки, які перебували на службі у польського короля й були поіменно записані в спеціальний список – реєстр.

У 1572 р. польський король Сигізмунд ІІ Август вперше набрав на службу 300 козаків.

У 1578 р. польський король Стефан Баторій збільшив реєстр до 500-600 козаків і надав їм клейноди (символи влади) та привілеї.

Привілеї реєстрового козацтва:

Звільнялися від податків.

За службу отримували платню та землю.

Мали право не підкорятися місцевому керівництву.

Мали власний суд.

З виникненням реєстрового козацтва, козаки отримали офіційне визнання як окремий соціальний стан. Козаки, які не входили до реєстру, вважалися поза законом. Запорозька Січ повинна була підпорядковуватися гетьману реєстрового козацтва.

Центром реєстрового козацтва було м. Трахтемирів.

Формування та розташування реєстрового козацтва наприкінці XVI – початку XVIIст.

2. Післявоєнна відбудова України (1945-1956)

Післявоєнна УРСР у багатьох важливих аспектах виявилася відмінною від довоєнної. Значно розширилися кордони, зросла її політична й економічна вага в СРСР, докорінно змінився етнічний склад населення.

Україна, яка зазнала найбільших втрат у війні, стала однією з держав-засновниць ООН та членом багатьох міжнародних організацій.

Проте, маючи всі зовнішні атрибути суверенної республіки, котра на федеративних засадах входила до Радянського Союзу, вона фактично залишалася частиною унітарної надцентралізованої держави. Всі основні питання життя республіки вирішувалися у Москві сталінським керівництвом, а державна політика реалізовувалася через Комуністичну партію (більшовиків).

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 4 вересня 1945 р. було припинено функціонування Державного Комітету Оборони, натомість про­голошувалося повне відновлення повноважень рад депутатів трудящих та їхніх виконавчих комітетів. Істотних змін зазнав ряд республіканських нар­коматів та місцевих органів влади. Верховна Рада УРСР першого скли­кання у 1946 р. затвердила Указ Президії Верховної Ради про перетво­рення Ради Народних Комісарів на Раду Міністрів і народних комісаріатів на відповідні республіканські міністерства, які поділялися на три групи: загальносоюзні, союзно-республіканські і республіканські. На 60 тис. пра­цівників було скорочено штати адміністративно-управлінського апарату.

Важливою складовою переходу до мирного життя стало відновлення радянських органів державної влади на місцях. Цей процес проходив двома шляхами. Перший - призначення керівних працівників місцевих органів влади спеціально уповноваженими республіканськими та облас­ними структурами. Другий - шляхом залучення до управлінської діяльнос­ті депутатів, обраних ще до війни.

Сталінський режим, забезпечуючи схвалення радами політичної лінії ВКП(б), використовував їх для узаконення своєї, по суті, необмеженої влади. Функціонування місцевих рад ускладнювалося відсутністю належ­ної кількості кваліфікованих кадрів та постійною їх плинністю. Так, у 1945 р. й першій половині 1946 р. змінилося 69,9 відсотка голів виконкомів міських і районних рад [82, с 44].

У перші повоєнні роки зазнав певних змін обласний поділ УРСР. Було утворено Херсонську область, а на возз'єднаних з Україною землях Закар­паття - Закарпатську область. На 01.09.1946 р. кількість адміністративних одиниць в Українській РСР була такою: 25 областей, 81 місто республікан­ського та обласного підпорядкування, 750 районів, 13 округ (у Закарпатті).

У листопаді 1949 р. були внесені зміни до державних символів респуб­ліки, які, однак, не відображали історичних традицій українського народу.

Найважливішим завданням того періоду була відбудова народного го­сподарства, для чого був прийнятий четвертий п'ятирічний план (1946-1950). Передбачалося за п'ять років перевершити довоєнний рівень валового випуску продукції та відновити виробничі потужності. Сталін запропонував ряд грандіозних проектів «перетворення природи», які передбачали будівництво в Україні величезної греблі на Дніпрі, створення великих лісосмуг у степах для боротьби з посухами.

План і надалі базувався на довоєнній моделі розвитку народного гос­подарства з її традиційними радянсько-плановими компонентами, орієн­тацією на важку промисловість, на кількісні показники, «вал». Абсолютно виключалися ринкові елементи, приватна власність, конкуренція, співпра­ця та інтеграція з розвинутими країнами світу. Натомість передбачалися планово-командний тиск держави на трудящих, різниця цін на промислову та сільськогосподарську продукцію (як завжди, не на користь останньої) Всі вказівки диктувалися, доводилися зверху, ставилася вимога їх безу­мовного виконання, а невиконання завдань підлягало осуду та суворій відповідальності

Найважча ситуація склалась у сільському господарстві - цій хронічно хворій галузі радянської економіки Значні втрати під час війни, другоряд­не місце у соціалістичному плануванні, згубна сталінська політика, не­сприятливі погодні умови - все це призвело до надзвичайно тяжкого яви­ща - голоду 1946-1947 років, який охопив усю територію республіки, крім західних областей За неповними даними, за ці роки у 16 східних областях України померли від голоду майже 800 тис людей [ЗО, с 372] Водночас у період голоду з Радянського Союзу було вивезено 1,7 млн пудів хліба як безплатну допомогу Польщі, Чехословаччині, Болгарії та іншим країнам «народної демократи» Радянське керівництво всіляко замовчувало мас­штаби трагедії, звинувачуючи у труднощах «саботажників» Незважаючи на явні хронічні проблеми колгоспної системи, була відновлена та активі­зована державна політика примусової колективізації, «розкуркулення» і масової депортації середняків Західної України (1948-1953) її результатом стало створення 7190 колгоспів, які об'єднали 98% селянських госпо­дарств, та виселення у східні райони понад 65 906 родин Такі дії радян­ської влади викликали обурення й опір та ще більше загострили брато­вбивчу війну на західноукраїнських землях

У 1947 р проведено грошову реформу, результатами якої стало вилучення грошей у тих, хто заощадив певні їх суми Особливо боляче реформа вдарила по селянству, сільській інтелігенції В умовах відсутності установ Ощадбанку в сільській місцевості, обмін грошей, що зберігались у населення, здійснювався з розрахунку 1 10

Скасування карткової системи у 1947 р призвело до значного зростання цін на продукти Нові ціни більше ніж у три рази перевищили довоєнний рівень, тоді як зарплата загалом збільшилася лише наполовину

На початку 1954 р. ЦК КПРС прийняв рішення про зменшення чисельності адміністративно-управлінського апарату міністерств і відомств. У жовтні цього ж року у прийнятій спеціальній постанові.ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР викривалися недоліки в структурі міністерств і відомств та визначалися заходи щодо поліпшення роботи державного апарату. В ре­зультаті за 1954-1955 pp. у республіці було звільнено з посад понад 61 тис. чиновників [5, с. 34]. В одне міністерство об'єднано міністерства місцевої і паливної промисловості України.

Значний економічний спад, занепад соціально-культурної інфраструктури Криму у післявоєнний період, різке зменшення кількості населення внаслідок насильницького виселення корінних мешканців - кримських та­тар, змусили московську владу вдатися до оптимального в тих умовах кроку - передачі Кримської області РРФСР у підпорядкування Українській РСР. 26 квітня 1954 р. Верховною Радою СРСР після детального обго­ворення та погодження на всіх рівнях та за участю всіх заінтересованих сторін, був прийнятий відповідний закон «Про передачу Кримської області із складу РРФСР до складу Української РСР». При його прийнятті були дотримані всі необхідні конституційні процедури та вимоги. Процес пере­дачі відбувся не тільки за обопільною згодою двох республік, а, що важ­ливо, за ініціативою Російської Федерації. Слід також зазначити, що в жодних офіційних документах немає й згадки про «дарунок з нагоди 300-річчя воз'єднанння України з Росією».

Одержавши занедбаний регіон, Україна відразу спрямувала значні кошти на відбудову і піднесення економіки та соціально-культурної сфери Криму. Це сприяло швидкому зростанню промислового і сільськогосподарського виробництва, підвищенню добробуту населення півострова. Тому можна стверджувати, що повернення у 1954 році Криму Україні було цілком виправданим кроком, правильність якого підтверджена логікою подальших подій. Цю подію слід трактувати як акт історичної справедливості.

Цього ж року було ліквідовано Ізмаїльську область та утворено Чер­каську.

3. Післявоєнна відбудова України (1945-1956)

Післявоєнна УРСР у багатьох важливих аспектах виявилася відмінною від довоєнної. Значно розширилися кордони, зросла її політична й економічна вага в СРСР, докорінно змінився етнічний склад населення.

Україна, яка зазнала найбільших втрат у війні, стала однією з держав-засновниць ООН та членом багатьох міжнародних організацій.

Проте, маючи всі зовнішні атрибути суверенної республіки, котра на федеративних засадах входила до Радянського Союзу, вона фактично залишалася частиною унітарної надцентралізованої держави. Всі основні питання життя республіки вирішувалися у Москві сталінським керівництвом, а державна політика реалізовувалася через Комуністичну партію (більшовиків).

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 4 вересня 1945 р. було припинено функціонування Державного Комітету Оборони, натомість про­голошувалося повне відновлення повноважень рад депутатів трудящих та їхніх виконавчих комітетів. Істотних змін зазнав ряд республіканських нар­коматів та місцевих органів влади. Верховна Рада УРСР першого скли­кання у 1946 р. затвердила Указ Президії Верховної Ради про перетво­рення Ради Народних Комісарів на Раду Міністрів і народних комісаріатів на відповідні республіканські міністерства, які поділялися на три групи: загальносоюзні, союзно-республіканські і республіканські. На 60 тис. пра­цівників було скорочено штати адміністративно-управлінського апарату.

Важливою складовою переходу до мирного життя стало відновлення радянських органів державної влади на місцях. Цей процес проходив двома шляхами. Перший - призначення керівних працівників місцевих органів влади спеціально уповноваженими республіканськими та облас­ними структурами. Другий - шляхом залучення до управлінської діяльнос­ті депутатів, обраних ще до війни.

Сталінський режим, забезпечуючи схвалення радами політичної лінії ВКП(б), використовував їх для узаконення своєї, по суті, необмеженої влади. Функціонування місцевих рад ускладнювалося відсутністю належ­ної кількості кваліфікованих кадрів та постійною їх плинністю. Так, у 1945 р. й першій половині 1946 р. змінилося 69,9 відсотка голів виконкомів міських і районних рад [82, с 44].

У перші повоєнні роки зазнав певних змін обласний поділ УРСР. Було утворено Херсонську область, а на возз'єднаних з Україною землях Закар­паття - Закарпатську область. На 01.09.1946 р. кількість адміністративних одиниць в Українській РСР була такою: 25 областей, 81 місто республікан­ського та обласного підпорядкування, 750 районів, 13 округ (у Закарпатті).У листопаді 1949 р. були внесені зміни до державних символів респуб­ліки, які, однак, не відображали історичних традицій українського народу.

Найважча ситуація склалась у сільському господарстві - цій хронічно хворій галузі радянської економіки Значні втрати під час війни, другоряд­не місце у соціалістичному плануванні, згубна сталінська політика, не­сприятливі погодні умови - все це призвело до надзвичайно тяжкого яви­ща - голоду 1946-1947 років, який охопив усю територію республіки, крім західних областей За неповними даними, за ці роки у 16 східних областях України померли від голоду майже 800 тис людей [ЗО, с 372] Водночас у період голоду з Радянського Союзу було вивезено 1,7 млн пудів хліба як безплатну допомогу Польщі, Чехословаччині, Болгарії та іншим країнам «народної демократи» Радянське керівництво всіляко замовчувало мас­штаби трагедії, звинувачуючи у труднощах «саботажників» Незважаючи на явні хронічні проблеми колгоспної системи, була відновлена та активі­зована державна політика примусової колективізації, «розкуркулення» і масової депортації середняків Західної України (1948-1953) її результатом стало створення 7190 колгоспів, які об'єднали 98% селянських госпо­дарств, та виселення у східні райони понад 65 906 родин Такі дії радян­ської влади викликали обурення й опір та ще більше загострили брато­вбивчу війну на західноукраїнських землях

У 1947 р проведено грошову реформу, результатами якої стало вилучення грошей у тих, хто заощадив певні їх суми Особливо боляче реформа вдарила по селянству, сільській інтелігенції В умовах відсутності установ Ощадбанку в сільській місцевості, обмін грошей, що зберігались у населення, здійснювався з розрахунку 1 10

Скасування карткової системи у 1947 р призвело до значного зростання цін на продукти Нові ціни більше ніж у три рази перевищили довоєнний рівень, тоді як зарплата загалом збільшилася лише наполовину

У цілому четверта п'ятирічка, позначена потужною індустріалізацією, дала дивовижні та неоднозначні результати У 1946-1950 рр на розвиток важкої промисловості спрямовано 88% державних капіталовкладень, що дало до 1950 р збільшення на 15% промислового виробництва порівняно з 1940 роком У Західній Україні, де до війни важкої промисловості практично не існувало, прогрес у цій галузі особливо вражав до 1950 р промислове виробництво зросло на 230% У 50-х роках Україна знову стала однією з провідних індустріальних країн Європи

Проте таке стрімке зростання промисловості відбувалося за рахунок нехтування випуску товарів народного споживання і не привело до підви­щення життєвого рівня населення На 1950 р легка промисловість ледве досягла 80% довоєнного рівня Купити у той час пару взуття, одяг чи на­віть буханець хліба було проблемою

Важливе значення надавалося керівництвом СРСР інтенсивній радянізацм всіх сторін соціально-економічного і культурного життя Західної України У грудні 1945 року ЦК КП(б)У створив спеціальний відділ по західних областях, згодом підрозділи такої спрямованості були організовані в галузевих наркоматах, інших органах влади республіки Питаннями західних областей відав один із заступників голови Уряду, а в наркоматах один із заступників наркома Ця проблема постійно перебувала на контролі владних структур Плани розміщення відповідних галузей, розвитку продуктивних сил краю розглядались і вирішувалися в Уряді, Держплані, різних наркоматах.Кадрова політика радянського уряду в Західній Україні відзначалася тим, що майже всі ключові посади займала нова еліта - радянська но­менклатура, надіслана з інших республік СРСР та східних областей УРСР

Для здійснення соціалістичних перетворень сюди прибули 86 тисяч партійних радянських працівників спеціалістів, робітників, які були да­лекими від проблем регіону, не знали і не хотіли знати особливостей і традицій західноукраїнських земель, адже головне їх завдання полягало у передачі «досвіду соціалістичного будівництва» При цьому здійсню­валася відверта дискримінація місцевих кадрів, яким у той час не дові­ряли Станом на 1 січня 1947 р із загальної кількості працюючих на но­менклатурних посадах обкомів, міськкомів і райкомів партії (63 060 осіб) вихідців із Західної України було 30 443, або 49 відсотків до загальної кількості [93, с 50]

Надзвичайно швидка індустріалізація Західної України мала на меті не лише створення нового промислового центру України, а й зміну традицій­ної структури населення краю, її етнічного складу, збільшення у ній пито­мої ваги тих елементів, які б могли служити надійною соціальною базою радянської влади Зокрема, до західних областей переселилася значна кількість росіян, які внаслідок цілеспрямованої державної політики стали значним етнічним чинником Як результат, чисельність росіян, яких до Другої світової війни в Західній Україні майже не було, у 1959 р становила 330 тисяч осіб, або 5 відсотків населення [78, с 421]

Смерть Сталіна відкрила нову добу в радянській історії Виснажливий, марнотратний, нераціональний метод правління за допомогою терору та примусу не можна було застосовувати протягом необмеженого часу До змін прагнула навіть верхівка партії Існувала очевидна й нагальна необхідність загального послаблення жорсткого сталінського тотального контролю

Першою, хоча й тимчасовою, ознакою змін стало запровадження «ко­лективного керівництва», яке змінило одноосібне правління диктатора Період функціонування цього органу державного управління, що складав­ся з вищих партійних і урядових функціонерів, був лише перехідним ета­пом перед правлінням нового сильного партійного лідера Жорстока боротьба за владу завершилася перемогою Микити Хрущова, політична кар'єра якого була тісно пов'язана з Україною.

У Радянському Союзі почалася своєрідна «відлига», що торкнулася всіх сфер громадсько-політичного життя, в тому числі державно-управлінської. Були дещо розширені права республік в економічному й культурному житті, у відання республік центр передав низку підприємств союзного підпорядкування. У 1954-1956 pp. в УРСР створювалися нові союзно-республіканські міністерства: чорної металургії, вугільної, паперової та деревообробної, легкої, текстильної промисловості, вищої освіти, зв'язку; республіканські міністерства: автомобільного транспорту, юстиції. Укра­їнському уряду надаються додаткові права у плануванні виробництва і розподілу продукції промислової кооперації, колгоспів і радгоспів. Питома вага республіканської промисловості в Україні підвищилася з 36% у 1953 р. до 76% у 1956 році. Були дещо розширені можливості в справі планування, бюджетні права УРСР. Однак ці позитивні тенденції державного будівництва не набули подальшого розвитку та відповідного законодавчого закріплення, центр і надалі зберігав свій командно-унітарний статус. Вказівка будь-якого союзного відомства була законом для уряду УРСР, не кажучи вже про інші управлінські структури республіки.

На початку 1954 р. ЦК КПРС прийняв рішення про зменшення чисельності адміністративно-управлінського апарату міністерств і відомств. У жовтні цього ж року у прийнятій спеціальній постанові ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР викривалися недоліки в структурі міністерств і відомств та визначалися заходи щодо поліпшення роботи державного апарату. В ре­зультаті за 1954-1955 pp. у республіці було звільнено з посад понад 61 тис. чиновників [5, с. 34]. В одне міністерство об'єднано міністерства місцевої і паливної промисловості України.

Значний економічний спад, занепад соціально-культурної інфраструктури Криму у післявоєнний період, різке зменшення кількості населення внаслідок насильницького виселення корінних мешканців - кримських та­тар, змусили московську владу вдатися до оптимального в тих умовах кроку - передачі Кримської області РРФСР у підпорядкування Українській РСР. 26 квітня 1954 р. Верховною Радою СРСР після детального обго­ворення та погодження на всіх рівнях та за участю всіх заінтересованих сторін, був прийнятий відповідний закон «Про передачу Кримської області із складу РРФСР до складу Української РСР». При його прийнятті були дотримані всі необхідні конституційні процедури та вимоги. Процес пере­дачі відбувся не тільки за обопільною згодою двох республік, а, що важ­ливо, за ініціативою Російської Федерації. Слід також зазначити, що в жодних офіційних документах немає й згадки про «дарунок з нагоди 300-річчя воз'єднанння України з Росією».

Одержавши занедбаний регіон, Україна відразу спрямувала значні кошти на відбудову і піднесення економіки та соціально-культурної сфери Криму. Це сприяло швидкому зростанню промислового і сільськогосподарського виробництва, підвищенню добробуту населення півострова. Тому можна стверджувати, що повернення у 1954 році Криму Україні було цілком виправданим кроком, правильність якого підтверджена логікою подальших подій. Цю подію слід трактувати як акт історичної справедливості.

Цього ж року було ліквідовано Ізмаїльську область та утворено Чер­каську.

Білет 17

1Боротьба, яка розпочалася в середині XVII ст. на українських землях, насамперед мала на меті звільнення українського народу з-під панування Речі Посполитої.
З-поміж основних її причин можна виділити наступні:
-Соціальні причини. До середини XVII ст. вкрай загострилася соціально-економічна ситуація, пов’язана з трансформацією поміщицьких господарств у фільварки.

-Національно-політичні причини. Відсутність власної державності, обмеження українців у правах, проголошення їхньої неповноцінності, асиміляційні процеси – все це підводило до того, що як самостійний суб’єкт український народ міг зійти з історичної сцени..
-Суб’єктивні причини. Особиста образа і бажання помститися за розорений польськими панами хутір Суботів та збезчещену сім’ю самого Богдана Хмельницького.
Національна революція, яка розпочалася в 1648 р. і пройшла у своєму розвитку три основні періоди:
I період (лютий 1648 – серпень 1657р.) – початок і найбільше піднесення національно-визвольної та соціальної боротьби, яка привела до утворення Української національної держави – Гетьманщини.
II період (вересень 1657 – червень 1663 р.) – громадянська війна, що привела до поділу козацької України на Лівобережну і Правобережну.
III період (червень 1663 – вересень 1676 р.) – боротьба за возз’єднання української держави, за її суверенітет. Тобто закінчується українська національна революція після падіння гетьмана П. Дорошенка у 1676 р.
Отже, народне повстання, яке розпочалося 1648 р., охопивши більшу частину території та населення України, незабаром переросло у визвольну війну, а війна, зумовивши докорінні зміни в суспільному розвитку, поступово переросла в національну революцію.
2Суспільно-політичне та культурне життя в Україні наприкінці 40-х — на початку 50-х рр. відбивало ті ж процеси, що мали місце в СРСР: ще більше утвердився тоталітарний режим, а культ особи Й. Сталіна досяг апогею. Суспільно-політичне життя було монополізоване Комуністичною партією. Надмірна централізація політичного життя, відсутність демократії і свобод громадян, застосування методів воєнного комунізму, ідеологічний наступ сталінщини, новий виток політичних та ідеологічних репресій — все це негативно відбилось на психологічній та моральній атмосфері суспільства.

Поштовхом до нової хвилі критики творчої інтелігенції стала редакційна стаття газети «Правда» від 2 липня 1951 р. «Проти ідеологічних перекручень у літературі». У цій статті популярний вірш В. Сосюри «Любіть Україну», написаний ще 1944 р„ називається «в основі своїй ідейно порочним твором», під яким могли підписатися Петлюра, Бандера; М. Рильському нагадували про «серйозні ідеологічні помилки»; гострій критиці піддавалася опера К. Данькевича «Богдан Хмельницький».

Отже, ідеологічний наступ тоталітарного режиму наприкінці 40-х — на початку 50-х років зумовлений низкою внутрішніх і зовнішніх чинників. Погромні ідеологічні кампанії були реакцією на розгортання і поглиблення «холодної війни»; способом посилення культурно-ідеологічної ізоляції країни; формою зміцнення тотального ідеологічного контролю за суспільними процесами; засобом реанімації образу внутрішнього ворога — важливого фактора функціонування тоталітарного режиму; методом нейтралізації активної патріотично настроєної національної еліти. І хоча ці кампанії не могли зупинити духовного розвитку народу в цілому, еони гальмували його досить суттєво, даючи змогу режимові консервуватися, а командно-адміністративній системі стабілізуватися.

3. Реформи Марії-Терезії і Йосифа II кінця XVIII ст. та їх вплив на західноукраїнські землі.

Мета реформ- покращення матеріального становища селян; стабілізація соц.-економ ситуації та укріплення імперії; модернізація управлінської системи – заміна місцевої шлахти на імперських чиновників.

Зміст реформ:

1) Адміністративна реформа

- Поділ корол-ва Галичини та Ладомирії на округи, очол-ні старостами.

- Містами управл. магістрати, признач. імперською адмін-ією.

- Вищий представницький орган краю- сейм, провідні позиції в якому займ. поль шляхта

- Замість поль. законів запровадж-ся загальноімперські.

- Львів- столиця королівства

2) Аграрна реформа

- Складено «Інвентарі», до яких внос. повинності селян і розмір іх податків без права їх збільшення землевласником.

- Заборона тілес. покарань.

- панщина обмеж. 3 днями на тиждень

- Селяни отрим певні громад. права (брати шлюб, навчати дітей у школах, право на само вряд-ня)

- Скас-но поміщ. суд над селянами

- З 1789 скас-но панщину

3) Релігійна реформа:

- Церква підпорядк. державі

- Рим-катол і греко-катол церкви рівні

- рівні права представників різних віросповідань

4) Освітня реформа

- у Відні твор генераль. греко-катол семінарію

- Віднов. діяль-ть Львів університету (1784)

- Створено мережу дитячих початк. шкіл з рідною формою навчання

Реформи сприяли:

- політ. модерн-ії краю

- посил-ню нім впливу та відстор-ню ук-ів від управл-ня

- поширенню серед селянства та греко-катол. духов-ва позитив. ставл-ня до правлячої династії Габсбургів.

Проте після смерті Йосифа II прогрес. перетворення скасовані його наступниками, у т.ч. знову вводиться кріпацтво, панщина і селян. повинності.

Дата добавления: 2015-05-23