Дисидентський рух в Україні

Дисидентство — рух незгодних, рух інакомислячих. У більших або менших масштабах дисиденти виявляли себе протягом усієї історії СРСР як протест проти антинародних дій партійно-державного режиму, недотримання ним конституційних положень та очевидних порушень соціальної справедливості. Його представники в Україні спочатку виступили проти недоліків існуючої системи, ігнорування марксистсько-ленінських ідей, порушення законів, прав людини, свободи слова, совісті (віросповідання), друку, за вільний розвиток української мови і культури, за правду історії. Ідеологія дисидентства, зароджена як сумнів у доцільності окремих ланок існуючої системи, поступово викристалізувалась у тверде переконання необхідності докорінних змін у суспільстві, повалення комуністичного тоталітарного режиму.

Дисидентський рух в Україні, що неминуче набрав національно-демократичного забарвлення, заявив про себе ще в середині 50-х — на початку 60-х років. Шестидесятники — молоде покоління талановитих літераторів і митців, які здобули собі визнання не тільки творчою, а й громадською діяльністю. Серед перших дисидентських організацій і груп в Українібули:

— Українська робітничо-селянська спілка, що утворена у 1968 р. на чолі з юристом Левком Лук'яненком. Завдання — несиловими методами домогтися виходу України зі складу СРСР, стати незалежною державою. За офіційними даними органів, спілка мала політичну програму і об'єднувала близько 30 членів.

— Об'єднана партія визволення України;

— Український національний фронт. Видавав журнал "Воля й Батьківщина";

— Український Національний Комітет.

Судові процеси над представниками політичної опозиції відбувалися у Києві, Донецьку, Запоріжжі, Рівному, Тернополі, Чернівцях, Луганську. При цьому радянське керівництво заявляло про відсутність переслідувань з політичних мотивів.

Після зміщення М. Хрущова репресії проти дисидентів посилюються. У серпні — вересні 1965 р. заарештовані літературний критик Іван Світличний, художник Панас Заливаха, публіцист та історик Валентин Мороз, поет-перекладач Святослав Караванський та ін. (всього близько 20 чол.). Ще раніше Петра Григоренка позбавили генеральського звання, кинули на примусове "лікування" у психіатричну лікарню.

Значення боротьби дисидентів полягає в тому, що відбулось організаційне й ідейне оформлення національно-демократичного руху, викривалася тоталітарна суть й антиукраїнський характер радянського режиму, дальшого розвитку набули національна самосвідомість і національна культура, підтримувалась віра в можливість опору репресивній державі.

Національно-демократичний рух 60-х років заклав основу для подальшого розгортання дисидентського руху, в якому зрештою виділились три основні напрями:

а) національно-визвольний — боротьба за вільний розвиток української мови й культури, за відновлення самостійної України;

б) правозахисний — вимоги дотримання в СРСР основних прав і свобод людини, викриття злочинів тоталітарної системи;

в) релігійний рух — за відновлення в Україні заборонених релігійних конфесій, за свободу віросповідання.

Дата добавления: 2015-05-23