Соціально-економічний та політичне становище в україні на сучасному етапі

Заснування української центральної ради її соціальна база і програма

ЕКЗЕМЕНАЦІЙНИЙ БІЛЕТ №31

Як тільки до Києва дійшла звістка про повалення самодержавства, члени керівної Ради “ТУП” прийняли рішення створ. Загальну орг., яка б об’єднала б усі укр. нац. організації і стала на чолі руху. 4(17) березня була утворена нова політична організація яку назвали Центральною Радою. Головою УЦР було заочно обрано відомого укр. Історика, професора Михайла Грушевського.

Спочатку ЦР відігравала роль київської організації і не змогла відразу сформулювати політичну програму своєї діяльності. У ній точилася боротьба між автономістами і самостійниками.
Київських самостійників на той час очолював М.Міхновський – один із видатніших пропагандистів ідеї незалежності України, засновник УНП. Самостійники ще 3 березня 1917 року оголосили про організацію УЦР, яка мала перетворитися на орган тимчасового державного управління всіма сферами життя незалежної Укр. З часом Рада повинна була скликати Укр. Парламент й сформувати підпорядкований йому уряд.

Діяльність Ради була спрямована здебільшого на розв’язання нац. питання.
З розгортанням нац. Визвольного руху позиції автономістів перемогли. Гасло нац. Територіальної автономії було основною стратегічною метою УЦР.
Резиденцією ЦР став Педагогічний музей у Києві. На місцях створювались губернські, повітові й міські нац.Ради. Вони організовували видання газет і брошур укр.мовою, створювали культурно освітні організації – “Просвіти”

19—21 квітня 1917 р. у Києві в приміщенні Купецького зібрання проходив Український національний конгрес. Делегатами його були 1500 осіб. Головою з'їзду було обрано М.С.Грушевського. Основними рішеннями конгресу стали прийняття постанови про необхідність домагання національно-територіальної автономії для України і перебудова Російської держави на федеративну демократичну республіку; було обрано новий склад Центральної Ради на чолі з М.С.Грушевським.

Багатовимірність сучасної кризи в Україні свідчить, що глибина падіння вітчизняної економіки значно перевищує аналогічні показники більшості країн світу. Це пояснюється диспропорціональністю функціонування національної економіки, загостренням довготермінових системних протиріч:
– компенсацією надлишкового споживчого попиту стійким негативним сальдо торговельного балансу;
– залежністю низькотехнологічного експорту від кон’юнктури світового ринку;
– неефективністю фінансової системи і зростанням зовнішнього боргу [5].

Проведений аналіз демонструє, що специфіка національної економічної кризи визначається не лише впливом світової, а й структурними дисбалансами, нерозвиненим внутрішнім
ринком, значним внутрішнім боргом, низьким рівнем науково-технологічної та інноваційної активності. Однак за умов формування ефективної антикризової державної політики,
спрямованої на трансформацію національної економіки у напрямі її модернізації, застосування інноваційно-інвестиційних моделей, вико- ристання значного внутрішнього
потенціалу можна буде створити стабільну економічну систему.

Дата добавления: 2015-05-23