Українська держава гетьмана скоропадського

Незважаючи на те що Центральній Раді вдалося знову повернутися до влади, вона не мала підтримки серед широких верств населення з різних причин:
• великих промисловців та землевласників, а також кайзера Німеччини відлякували соціалістична орієнтація і соціалістичний склад ЦР (націоналізація землі, 8-годинний робочий день);
• зрусифіковану частину населення не влаштовував національний характер влади;
• національно-демократичні кола і пробільшовицькі елементи (тут їх позиції співпадали) — підтримка ЦР німецької окупації і пограбування України;
• значна частина населення була незадоволена тим, що ЦР не могла «навести порядок»;
• німецька окупаційна влада була незадоволена політикою «прихованого саботажу» з боку ЦР, що не давало їй можливості швидко і регулярно вивозити награбовані в Україні продукти і сировину.
Протягом останніх двох місяців свого існування Центральна Рада з державного органу перетворилася фактично в дискусій ний клуб, у засіданнях якого брали участь не більше 40 чол.
У результаті дії всіх цих сил Центральна Рада не змогла утри матись при владі. Опозиційні їй сили вирішили створити міцну авторитарну владу, надавши їй, за історичною аналогією, форму гетьманату. На це була згода і німецького командування.
29 квітня 1918 р. на з'їзді хліборобів (6500 делегатів) було об рано гетьмана України, яким став Павло Скоропадський, нащадок гетьмана України часів Петра І Івана Скоропадського. Йому в цей час виповнилося 45 років, у минулому він був ад'ютантом царя Миколи II. Гетьман оголосив про встановлення «Української Держави» (на відміну від «Української Народної Республіки» Центральною Радою).
Скасовувались заходи ЦР щодо націоналізації великих маєтків і культурної автономії. Проголошувалась недоторканність приватної власності. Великі прерогативи надавались самому гетьману: верховна виконавча влада, затвердження законодавчих актів, призначення отамана (голови) Ради міністрів, управління зовнішньою політикою і військовими справами (гетьман був Верховним воєводою). Владу гетьмана можна розглядати як надзвичайне поєднання монархічних і диктаторських засад, з урахуванням історичних традицій і національного характеру української держави. Страйки на заводах заборонялися, у металургійній промисловості був установлений 12-годинний робочий день, для боротьби з незадоволеними широко використовувалися локаути.
Разом з тим гетьманський уряд досяг значних успіхів у справі визнання України як окремої держави на міжнародній арені. Дипломатичні відносини були встановлені з 12 країнами, у тому числі (крім Німеччини, Австро-Угорщини і Туреччини, чого досягла ще Центральна Рада) з Нідерландами, Данією, Іспанією, Італією, Норвегією та іншими, а також з політичними новоутвореннями на території колишньої Російської імперії (Грузією, Литвою, Кримом, Кубанню). Тривалий час у Києві велися пере говори з Радянською Росією про укладення мирної угоди та визначення кордонів. 12 червня 1918 р. сторони підписали договір про перемир'я, мирна ж угода так і не була підписана, оскільки делегація Раднаркому відмовилася від подальших переговорів.
Гетьманський уряд зайняв активну позицію стосовно Кримської проблеми. У заявах Німеччині МЗС Української держави заявляв, що Крим економічно, політично та етнографічно пов'язаний з Україною, тому нормальний розвиток України неможливий без Криму. Указувалося також, що створення татарської держави в Криму є невиправданим, тому що татари складають тільки 14% населення.
Гетьман застосував до Криму економічну блокаду. Через місяць уряд Сулькевича, який зрозумів залежність Криму від економіки України, повідомив, що згоден розпочати переговори про форми державного об'єднання з Україною. Дипломатичними зусиллями до української держави було приєднано Гомельський повіт Могилівської губернії, Суджанський, Білгородський, Корочанський, Гайворонський повіти Курщини, Валуйський повіт Воронезької губернії, уперше Холмщина та 12 повітів Берестейщини. Велися переговори з Румунією щодо українських земель Бессарабії, про входження етнічно української Кубані до складу України.

Повернення землі поміщикам, насильницька реквізиція хліба, масові репресії викликали гостре незадоволення серед різних верств населення. Виник і швидко зростав повстансько-партизанський рух проти німецьких окупантів і гетьманського режиму. Відновлення багатьох дореволюційних порядків означало накопичення того вибухового матеріалу в суспільстві, який уже привів до потрясінь 1917 р. і неминуче повинен був реанімувати їх знову. Гетьмана компрометувала залежність від німців, які нещадно грабували Україну, російське оточення, яке прагнуло до відновлення «единой и неделимой» Росії.

Підвищено авторитет Православної Церкви, надання їй статусу Екзархату і автономії у складі РПУ; покладено початок Українській Автокефальній Православній Церкві.

Щодо прорахунків діяльності гетьманату П. Скоропадського, то вони полягали в наступному:

1. Повернення поміщиків у свої маєтки і «вибивання» компенсації з селян за збитки, завдані маєткам. Каральні експедиції в села для отримання потрібної кількості продуктів, щоб розрахуватися з Німеччиною за військову допомогу.

2. Закон про засоби боротьби з розрухою сільського господарства, за яким дозволялося примусово використовувати в поміщицьких маєтках реманент селян. Невирішеність аграрного питання на практиці.

3. Закон про локаути (відновлення закону 1905 р. Російської імперії), тобто заборона страйків, що вело до значного обмеження демократизму. Збільшення тривалості робочого дня до 12 годин.

4. Зайняття чиновницьких посад росіянами (в основному), більшість в уряді були членами російської партії кадетів. Відновлення дореволюційної адміністративної системи, яка існувала за царату: повернення до губерній, повітів та волостей, скасування міського і земського самоврядування.

5. Помилкова ставка лише на багаті і заможні верстви населення, відсутність політичної гнучкості.

6. Не вдалося провести мобілізацію. Не спромоглися реалізувати власні плани зі створення достатньо боєздатної армії (вдалося створити лише 60-тисячне військо).

7. Заблокування конституційного процесу.

8. Велика залежність від німецько-австрійської військової адміністрації. Орієнтація лише на держави німецького блоку. Невдача спроб зав'язати відносини з країнами Антанти.

9. Засилля в Україні промонархічно настроєних росіян, які негативно ставились до незалежності Української держави, виступаючи з намірами відновлення «єдиної і неділимої» Росії.

10. Фактична відсутність реальної протидії деструктивним діям і пропаганді більшовицьких сил в Україні.

11. Прийняття Акта про федерацію з майбутньою небільшовицькою Росією тощо.

Отже, в діяльності гетьманату П. Скоропадського, як бачимо, були досягнення і прорахунки. Наголосимо на тому, що своїм «Актом про федерацію з небільшовицькою Росією» гетьман перекреслив головні здобутки на шляху державотворення, оскільки цей «акт» означав фактично офіційне скасування державної самостійності України.

Дата добавления: 2015-05-23