З7.Лютнева революція в Росії 1917 р. та піднесення нац-визв. руху в Укр..Ств ЦР

С. Петлюра видав декларацію із закликом до українців чесно виконувати свій обов'язок перед російською державою. У питаннях зовніш­ньої політики С. Петлюра закликав орієнтуватися на Антанту. Товариство українських поступовців (ТУП) зайняло очікувальну позицію, не ставши на платформу Петлюри чи СВУ.

Серпня 1914 р. вважається днем початку війни. Німеччина прагнула розгромити Росію і загарбати значну кількість тери­торій (частину Польщі, балтійські землі), а також всі українські землі, які повинні були увійти до складу майбутньої Великонімецької імперії. Австро Угорщина намагалася зберегти своє панування в Галичині, на Пів­нічній Буковині й Закарпатті, а також захопити територію Волині й Поділля. Царська Росія прагнула розширити територію держави до Карпатських гір.. Воєнні дії відбувалися на західноукраїнських землях. Для Росії початок війни був успішним. У серпні—вересні 1914 р. відбулася Галицька битва, під час якої російські війська Південно-Західного фронту завдали поразки австрійцям. Східну Галичи­ну, Північну Буковину, Львів, Чернівці було окуповано російською армією, а військову фортецю Перемишль узято в оточення. Перша світова війна мала загарбницький характер. 3,5 млн українців були мо­білізовані до російської армії, а 250 тис. українців з Галичини й Буковини — до австро-угорської. Відверто проавстрійську позицію зайняла утворена в серпні 1914 р. у Львові Головна Укра­їнська Рада (ГУР), до складу якої входили ра­дикальна, соціал-демократична, націонал-демо-кратична партії. Вона закликала українців підтримати воєнні зусилля Австро-Угорщини проти Росії. Очолив Раду К. Левицький. З ініціативи ГУР у 1914 р. було сформовано легіон Українських січових стрільців (УСС) кількістю 2,5 тис. осіб, У травні 1915 р. Головна Українська Рада у Відні реорганізувалася в За­гальну Українську Раду, Німець­ка та австро-угорська влада не підтримали ідеї незалежної України.Паралельно з ГУР політичні емігранти зі Східної України заснували у Львові Союз Визволення України (СВУ),. У жовтні 1914 р. СВУ видав програму «Наша платформа», згідно з якою головна мета Союзу полягала у створенні самостійної Української держави з конституційно-монархічною формою правління. У червні 1918 р. СВУ припинив свою діяльність. На початку війни емігранти-москвофіли з Галичини організували у Києві «Карпато-русский освободительний комитет».

Прорахунки уряду викликали невдоволення народу і призвели до кризи у суспільстві. Почався голод, не вистачало хліба, поширюються робітничі страйки. Особливо складною була ситуація у Петербурзі. Війська столичного гарнізону перейшли на бік робітників. І так почалась Лютнева буржуазно-демократична революція 1917 року. Коли стало відомо про події, почалися виступи, демонстрації на підтримку революції, за таких обставин цар Микола ІІ зрікся престолу і до 12 березня 1917 року царський режим розсипався. Так Лютнева революція дуже швидко перемогла. Особливість революції: швидко впало самодержавство. Тимчасовий уряд очолив князь Георгій Львов. Але поряд із цим органом активно діяла Петроградська Рада. В Україні замість старих ор­ганів влади виникають губернські, міські й пові­тові правління. У містах і селах утворюються Ради робітничих і солдатських та Ради селянських де­путатів. Перебіг доволі хаотичних і стихійних подій під час зміни влади зумовив активізацію національного руху в Украї­ні. Національні політичні сили були роздроблені, і для їхньої консолідації необхідно було створити український керівний центр. Так в Україні виник­ла Українська Центральна Рада (УЦР). УЦР, створена 3—4 березня 1917 р. в Києві на зборах представни­ків Товариства українських поступовців (ТУП) і українських соціал-демок­ратів, стала представницьким органом українських демократичних сил, що очолив національно-демократичну революцію в Україні. Посаду голови УЦР обійняв М. Гру шевський. Видатними діячами УЦР були також Д. Антонович, С. Веселовський, Д. Дорошенко, В. Коваль, Ф. Крижанівський. Партійний склад УЦР був різноманітний: Товариство українських по­ступовців; Українська соціал-демократична робітнича партія; Українська народна партія (УНП). Крім того, до складу УЦР увійшли представники громадських організацій. Як революційний парламент УЦР була визнана на Всеукраїнському національному конгресі (квітень 1917 р.). Тоді ж було обрано новий склад і керівництво УЦР: голова — М. Грушевський, заступники — В. Винниченко й С. Єфремов, виконав­чий орган — Комітет, або Мала Рада. Основні напрямки політичної програми УЦР: боротьба за національно-територіальну автономію у складі 9 українських губерній та етнічних земель; підготовка до виборів в Установчі збори з метою розв'язання питання про автономію України в складі Російської республіки; співпраця з Тимчасовим урядом; захист прав національних меншин. Однак в УЦР не було єдиної думки про майбутній статус України. «Само­стійники» на чолі з М. Міхновським виступали за негайне проголошення незалежності. Автономісти (М. Грушевський, В. Винниченко) бачили Укра­їну автономною республікою у федеративному союзі з Росією. Висновок. Створення УЦР стало видатною подією національно-демократич­ної революції 1917—1920 рр. УЦР виступила організатором і лідером наці­онально-визвольного руху, що охопив широкі верстви населення.

Дата добавления: 2015-05-23