Травень 1985 р. – постанова ЦК КПРС «Про боротьбу з пияцтвом та алкоголізмом»

Україна в умовах “Перебудови” (1985 – 1991 рр.): спроби змін.

Перебудова в СРСР – це курс, проголошений М.Горбачовим після приходу в 1985 р. до влади в СРСР, що передбачав реформування економіки (від командно-адміністративної до ринкової), демократизацію суспільства і гласність в управлінні державою, відкритість зовнішньої політики, зближення з Заходом, відмову від силових методів розв’язання міжнародних проблем.

Чинники, що зумовили процес перебудови:

У міжнародній сфері:

- реальна загроза відставання від країн Заходу;
- загострення міжблокового протистояння, гонка озброєнь, що підривали економіку та посилювали соціальне напруження в державі;
- участь СРСР у безперспективній війні в Афганістані, яка вела до міжнародної ізоляції Радянського Союзу, значних матеріальних, демографічних та моральних втрат.

У політичній сфері:

- підміна справжнього народовладдя формальним представництвом трудящих у Радах, обмеження їх реальної влади, що зумовлювало відчудження народу від владних структур, формування атмосфери пасивності, утриманства, абсолютного пріоритету державних інтересів щодо особистісних;
- ігнорування принципу розподілу влад, що призвело до невиправданої концентрації влади, зловживання нею, обмеження демократичних засад;
- узурпація значної частини законодавчих функцій виконавчою владою;
- максимальне обмеження самостійності, одержавлення громадських організацій, що блокувало розбудову та розвиток громадянського суспільства;
- обмеження гласності й інформованості суспільства, що не давало змоги громадянам об’єктивно оцінювати суспільні процеси, здійснювати діалог з владою, гальмувало формування політичної свідомості;
- зміцнення політичного монополізму КПРС, що посилювало недовіру до влади, подвійну мораль.

У соціально-економічній сфері:

- затухаючий економічний розвиток, падіння основних економічних показників, що призвело до прогресуючої втрати економічних позицій СРСР на міжнародній арені та загострення соціально-економічних проблем всередині держави (уповільнення темпів зростання реальних доходів населення; загострення житлової проблеми; падіння рівня охорони здоров’я тощо);
- розростання бюрократичного апарату;
- деформування структури розміщення продуктивних сил, що ускладнювало економічне управління, погіршувало екологічну ситуацію, загострювало протиріччя між регіонами;
- зрівнялівка в оплаті праці;
- поглиблення кризи організації праці, яке мало наслідком необґрунтовані фінансові витрати, розбазарювання сировини, нераціональне використання робочої сили тощо;
- фізичне і моральне старіння основних виробничих фондів, що унеможливлювало технологічний процес, зумовлювало низький рівень продуктивності праці, погіршення якості та конкурентоспроможності продукції на світових ринках;
- загострення екологічних проблем, яке призвело до стрімкого зростання техногенного навантаження на природу;
- спрощений підхід до вирішення національного питання, що накопичувало міжетнічні протиріччя;
- ускладнення демографічної ситуації, що знаходило свій вияв у процесах депопуляції (зниженні природного приросту), старінні населення, деформованій структурі робочої сили.

У духовній сфері:

- встановлення ідеологічного диктату в гуманітарній сфері, що деформував духовний розвиток суспільства, обмежував доступ до надбань світової культури;
- блокування розвитку релігії, яке було суттєвим порушенням прав людини;
- посилення процесу русифікації, що гальмувало розвиток мов народів СРСР, пригнічувало національні культури та національну свідомість.

Широкомасштабні суспільно-політичні зміни уможливлювали такі чинники:

- міжнародна розрядка 70-х років, Гельсінський процес надали імпульсу міждержавним контактам, започаткували обмін ідеями, що ставили під сумнів засади комуністичного будівництва, чим суттєво підривали ідейну монолітність радянського суспільства;
- прихід до влади в Радянському Союзі нової політичної команди на чолі з М.Горбачовим, що створило потенційну можливість розпочати реформи «згори»;
- накопичення суспільством певного досвіду реформ (реформи М. Хрущова, О. Косигіна тощо), що озброювало правлячу еліту навичками масштабного суспільного реформування;
- дисидентський рух, який концентрував та організовував опозиційні сили, зберігав прогресивні суспільні ідеали, був стрижнем широкої народної опозиції, що в перспективі могла стати гарантом незворотності реформаційного курсу, каталізатором радикальних суспільних змін;
- наростання в країні невдоволення існуючими порядками, моральна готовність частини суспільства до реформ.

Дата добавления: 2015-05-23