Політико-правове становище Північної Буковини і Південної Бессарабії у складі Румунії (1920 – 1930 рр.)

Українські землі в складі Румунії. Ще в гіршому становищі були українці в Румунії, яка своєю нетерпимістю національних меншин перевершувала навіть Польщу. В межах країни проживало близько 790 тис. українців. Вони проживали на території Північної Буковини, Бессарабії, повіту Мараморош.

2.1. Північна Буковина. Територія Північної Буковини була анексована румунськими військами в листопаді 1918 р. Згідно Вер-Жерменскому мирного договору 1919 р. за Румунією була визнана Південна Буковина, а за Севрскому мирного договору 1920 р. — і Північна Буковина. Проти таких рішень рішуче протестували офіційні представники ЗУНР, УНР і УРСР. У період румунської окупації Північної Буковини (1918-1940 рр.) були скасовані всі автономні права, які мала ця територія в часи Австро-Угорщини — вона була перетворена в звичайну провінцію Румунії. У 1918-1928 рр. і 1937-1940 рр. територія була надзвичайний стан. Румунізація краю досягла апогею. Румунський уряд відмовився визнавати українців як окрему націю — українців цинічно називали «громадянами румунського походження, забывшими рідна мова». На території цієї країни було заборонено вживання української мови, закриті практично всі навчальні та культурно-просвітницькі установи, газети і журнали. Українські назви населених пунктів і прізвища міняли на румунські. Переслідувалась українська церква

2.2. Бессарабія. В умовах румунської окупації, яка була здійснена в січні 1918 р. парламент Бессарабії проголосив 25 листопада 1918 р. приєднання Бессарабії до Румунії. Українське населення Бессарабії на багатотисячні мітинги і зборах протестувало проти анексії Румунією українських етнічних земель в Бессарабії: Аккерманщины, Измаильщины, Західної Одеській області (Південна Бессарабія) і Хотинщини (Північна Бессарабія). На початку січня 1919 р. на Хотишцине спалахнуло народне повстання проти румунських окупантів, яке було жорстоко придушено регулярними військами. У вересні 1924 р. в Бессарабії сталося Татарбунарское повстання, яке завершилося кривавої розправою над учасниками виступи і політичним процесом (1925 р.) у Кишиневі над керівництвом повстання.

2.3. Політична боротьба. Інтереси українського населення Північної Буковини захищала Українська національна партія (УНА — заснована в 1927 р.), на чолі з В. Залозецким, якій вдалося отримати кілька місць в румунському парламенті. УНП діяла легально, в основному займалася культурно-просвітницької діяльністю і прагнула до компромісу з румунською владою. В умовах національного економічного та соціального гноблення на Північній Буковині посилювався національно-визвольний рух українського населення, як легальне, так і нелегальне діяльність (УВО-ОУН). Незабаром в УНП утворилося більш радикальне націоналістичний крило на чолі з О. Зибачинським, Буд. Квитковским. Воно орієнтованих на молодь і початок створювати конспіративні організації за зразком оунівських. Лише цим організаціям вдалося зберегти свої групи, коли в 1938 р. була встановлена королевська диктатура і діяльність політичних партій була заборонена.

Дата добавления: 2015-05-23