Взаємовідносини між УЦР, Генеральним Секретаріатом та Тимчасовим урядом (березень – жовтень 1917 р.)

Політико-правове становище Закарпаття в складі Чехословаччини (1920 – 1930 рр.).

Проголошення об’єднання Закарпаття з Чехословаччиною 8 травня 1919 р. зібралися представники ужгородської, хустської і Пряшевской народних рад і, утворивши Центральну народну руську раду, проголосили об’єднання Закарпаття з Чехословаччиною. На це рішення великою мірою вплинула діяльність закарпатській еміграції, представники якої вели переговори з чехословацькими діячами, головним чином з Т. Масарикові, з метою включення Закарпаття в майбутню республіку чехів і словаків на федеративних засадах. Проведений плебісцит серед закарпатських громад дав 2/3 голосів на користь приєднання. На підставі цих актів народного волевиявлення і в результаті дипломатичних зусиль чехословацьких політиків, Паризька мирна конференція та Вер-Жерменский мирний договір (10 вересня 1919 р.) санкціонували передачу Закарпатті до складу Чехословаччини, де цього краю гарантувався автономний статус.

Тиск Тимчасового уряду на делегацію Генерального секретаріату не обмежувався кулуарними й кабінетними дискусіями з юристами-фахівцями та затвердженням урядової "Інструкції». 26 липня в Києві донські козаки й кірасирський полк учинили збройну провокацію проти українського полку ім. Б.Хмельницького, внаслідок якої 20 богданівців було вбито, а ще більше поранено. Наприкінці липня є російській пресі почали з'являтися інсинуації про таємні зносини УЦР з правлячими колами Австро-Угорщини та Німеччини. Немов по команді, активізувалася діяльність чорносотенних російських шовіністичних організацій, які, протестуючи проти "Примусової українізації», намагалися довести, що політика УЦР є ворожою Росії та суперечить бажанням більшості місцевого населення, а українська мова — штучна, тож її запровадження гальмуватиме розвиток освіти й науки. Звичайно, все це, а насамперед урядова позиція, викликало серед українців рішучий опір, 6 серпня "Робітнича газета" в передовій статті "Дрібне шахрайство у великій справі" так охарактеризувала рішення уряду: „Коли правительство мусило сплатити свого векселя, з'ясувалося, що Тимчасовий уряд — не є правительство, гідне великої держави, а є дрібний крупи, який своїми шахрайства ми хоче залагодити великі політичні проблеми".

У серпні на адресу УЦР надійшли сотні телеграм із рішеннями й резолюціями зборів і мітингів, які засуджували дії Тимчасового уряду та його "Інструкцію”. Наведемо одну з таких резолюцій, опубліковану в „Робітничій газеті" за 12 серпня 1917 р.: „Об'єднане засідання представників організацій Олександрівська на Катеринославщині, партії соціалістів-революціонерів, соціал-демократів, залізничних товариств, січі „Хортиця” й товариства «Просвіта” обміркувавши інструкцію Временного правительства Генеральному секретаріатові, гостро засуджує політику буржуазних членів правительства в українській справі, протестує проти звуження компетенції Генерального секретаріату шляхом несправедливого обмеження автономії України й рішуче заявляє, що всіма силами підтримуватиме Раду в її боротьбі за втілення в життя конституції України, розробленої Центральною Радою". «Інструкція» знайшла підтримку лише серед представників партії кадетів. Решта учасників шостих загальних зборів УЦР. засудивши позицію уряду” шукала виходу зі становища, що склалося. На той час існували дві тенденції, два різні погляди на розвиток революційної ситуації в Україні та в Росії.

Радикально налаштовані учасники шостих загальних зборів УЦР, насамперед представники націонал-революціонері в і частина українських есерів, вважаючи, що революція "Стоїть напередодні свого поглиблення», наполягали на розриві стосунків з Тимчасовим урядом і самочинному впровадженні «Статуту Генерального секретаріату». Для цього були навіть формальні підстави. УЦР могла розцінювати рішення уряду як розрив київських угод, бо в «Інструкції» взагалі не згадувалося про автономію України, навіть про те, що це питання розглядатимуть Всеросійські установчі збори. Отже, 2-й Універсал втрачав усякий компромісний сенс і його денонсація УЦР загострила б політичну ситуацію. Рада, принаймні, мала змогу повернути собі авторитет революційного лідера, яким свідомо поступилася задля державотворчої діяльності, хай і не повновартісного. але конкретного закладання підвалин автономної України.
Конструктивної співпраці між Тимчасовим урядом і Генеральним секретаріатом (за винятком спільної боротьби із заколотом генерала Корнілова), по суті, не було. Офіційний Петроград зволікав із наданням відповідних повноважень Генеральному секретаріатові, а в жовтнів наслідок заяви УЦР про проведення Українських установчих зборів між ними спалахнув новий конфлікт. Цей акт уряд розцінив як намір УЦР підірвати державну владу.

Дата добавления: 2015-05-23