Законодавчі акти Литви, Польщі та Угорщини як джерела історії України середини ХІV – першої третини ХVІІ ст

В період перебування українських земель у складі Великого князівства Литовського, Руського і Жемайтійського та у складі Польського Королівства діяли різні державні політичні, військові, судові, міські й інші органи влади та установи, що займалися правовим регулюванням суспільних відносин, управлінням поточними державними справами, містами, громадами та ін. Ці установи здійснювали діяльність насамперед за допомогою документів актового і діловодного характеру. Виділимо види установ, які залишили створені ними документи, що є для нас історичними джерелами:

1. Король, Великий князь і їх канцелярії.

2. Польський і Литовський сейми, сеймики земель. Люблінський сейм 1569 р., що був своєрідним польсько-литовським, виробляв умови унії. Збереглось дві редакції "Щоденника" Люблінського сейму.

3. Міські магістрати в містах магдебурзького права, наприклад, у Львові (з 1356), Ратному (з 1420), Луцьку (з 1462), Кам'янці (з 1509), Києві (з 1516), Ковелі (з 1518), Крем'янці (з 1533) тощо.

4. Суди гродські та земські, підкоморні, копні.

5. Скарб коронний.

6. Місцеві князі й інші вельможі та їх канцелярії.

7. Інші структури.

Королівська і великокнязівська канцелярія, як і загально­державні сейми, творили законодавчі акти, що мали загально­державне значення, хоч і монархи, і сейми часто приймали певні рішення стосовно окремих земель, замків, міст та ін.

Одним з перших державних актів Польщі й Литви, що уніфіковував становище українських земель в обох державах, був Городельський привілей 1413 р. Він випливав з умов Городельської унії між польським королем Ягайлом і Великим князем Вітовтом. Крім домовленості, що після смерті Вітовта Великим князем Великого князівська мав стати польський король (династична унія), привілей передбачав уніфікацію органів управління в обох державах, а головне — зрівняння в правах і привілеях польських та литовських шляхтичів католицького віросповідання. Оскільки привілей на православну шляхту не поширювався, він толерував католицизм і був засобом католицької експансії на схід.

Толерування католицької шляхти продовжив привілей Ве­ликого князя Казимира з 1447 p., який звільнив шляхту від обо­в'язку посилати своїх залежних селян для виконання повинностей перед Великим князем. Католицькій шляхті надавалось також право суду над "своїми" селянами. У 1468 р. був прийнятий Судеб­ник Великого князівства Литовського, який кодифікував норми кримінального права за традицією Руської Правди і визначав систему судочинства.

До важливих законодавчих документів Великого князівства Литовського, Руського і Жемайтійського належать так звані устави, що регулювали земельні відносини, принципи феодаль­ного землеволодіння, відносини між землевласниками і селянами. Так, 1514 р. була прийнята Устава для Віленського і Трокського повітів, 1557 р. — Устава на волоки, що мала набути загально­державного значення. Вона була схвалена Великим князем Великого князівства Литовського, Руського і Жемайтійського, королем Польщі Сігізмундом II Августом (останнім представником династії Ягеллонів). Згідно з Уставою, вся земля поділялася на ділянки величиною від 16,8 га до 21,3 га залежно від місцевості. Ділянка називалася волокою. Селянин отримував одну, половину або чверть волоки. Масиви кращих волок становили земельну площу поміщицького господарства. Залежно від того, якою частиною волоки користувався селянин, визначалися його повинності перед поміщиком: величиною грошового та нату­рального податку у вигляді однієї-двох бочок вівса, кількох копиць сіна, гусей, курей, яєць, а також стації (натурою або грішми) та виконанням панщини у маєтку поміщика (два чи більше днів на тиждень від волоки). Визначалася міра покарання селян за невиконання повинностей, у тому числі панщини. За один невихід селянин платив грошовий штраф, за два — барана, а за три міг бути підданий фізичному покаранню — побиттю різками. Городники, селяни, які користувалися лише городами,-відробляли на тиждень один день панщини.

Генеральними правовими кодексами, що регулювали державні й суспільні відносини в Литві, були Литовські статути. Перший Литовський статут прийнятий 1529 р. (Старий), Другий (Волин­ський) — 1566 р., Третій (Новий) — 1588 р.

Основу Першого Литовського статуту становили норми Руської Правди та польського шляхетського законодавства. В преамбулі визначалися права й обов'язки Великого князя — бути на сторожі шляхетських вольностей, погоджувати свої рішення з радою панів. Земля, якою користувалися селяни, оголошувалася власністю панів. За останніми у власність закріплювалися землі, даровані їм за службу або куплені. Узаконювався розшук селян-втікачів, оголошувалася заборона на прийом феодалами чужих селян.

Другий Литовський статут 1566 р. формально був досконалішим правовим документом. Він складався з 14 розділів: першого — про Великого князя, другого — про військову службу, третього — стосовно карного права, інші розділи регулювали сферу земель­ного, цивільного, адміністративного права, міського та сільського самоуправління й інші сфери суспільного життя. Встановлювався термін розшуку збіглих селян до десяти років.

Третій Литовський статут прийнятий 1588 р., уже після Люблінської унії. На ньому більшою мірою позначилися норми права Польського Королівства. Термін розшуку збіглих селян збільшувався до 20 років. У Київській, Волинській і Подільській губерніях цей статут мав чинність аж до 1840 р. Усі три Литовські статути, як й інші законодавчі акти загальнодержавного значення Великого князівства Литовського, опубліковані у виданні "Законодательные акты Великого княжества Литовского ХV-ХVII вв." (Л., 1936).

Земельні відносини, зокрема панщизняні, на землях, що від середини XIV ст. підпали під владу Польщі, регулювалися Пйотрковським (прийнятим на з'їзді в Пйотркові 1346 р. для Великопольщі) та Віслицьким (прийнятим у Віслиці 1347 р. для Малопольщі) статутами. Їх дія на руські воєводства поширювалась у XV ст. Статути відміняли право "мертвої руки" (manus mortua), згідно з яким поміщик присвоював собі частину спадщини після смерті залежного від нього селянина, вста­новлювали умови селянського виходу з панщизняної залежності, передбачали перехід від натуральної ренти до грошової, визна­чали норми карного права та ін. Тоді ж, у XV ст., статути були перекладені руською мовою (з латинської). Пйотрковський статут мав 34 артикули, Віслицький — 59.

Згідно з "Єдиним декретом" угорського короля Людовіка Анжуйського, з 1351 р. регулювались земельні та суспільні відносини на українському Закарпатті, що до 1526 р. перебувало у складі Угорщини (до битви під Мохачем). За декретом, феодали мали право володіти землею. Селянам заборонялося переходити від одного землевласника до іншого. Феодалам на території їх володінь дозволялося втручатись в особисте життя залежних селян, а також (що дуже важливо) чинити суд над ними.

До найбільших зібрань джерельних матеріалів актового характеру (дипломатики) належать матеріали Литовської та Польської (Коронної) метрик. Ці метрики від XV ст. серіями вписних книг велися при дворах відповідно Великого князя Литовського і короля польського.

У книги, які відводилися на записи актів з певних сфер державного та суспільного життя, вписувалися королівські або великокнязівські універсали, декрети, мандати, конституції та постанови сеймів, дарчі грамоти, вироки трибуналів чи гродських судів, договори з іноземними державами, важливі описові мате­ріали, що вели державні службовці, наприклад, люстрації замків, міст чи королівських маєтностей. Окрім актів, які виходили від центральної влади, у книги метрик записувалися важливі акти провінційного значення: договори між місцевими князями, місцевими князями і монастирями, дарчі або інші грамоти місцевих вельмож, архієпископів, умови замирення ворогуючих між собою панів.

До Коронної (Польської) метрики входили такі серії книг, як Книга вписів (Кsiieg wipisow? Libri inscri ptiorum) за 1447— 1794 рр. (налічує 361 oдиницю збереження); Книга посольств (Libгі legationum) за 1501-1761 рр. (становить 44 одиниці збереження); Книга з печатками (Sigillata) за 1658-1794 рр. (має також 44 одиниці збереження); Книга публічних справ Libгі transactionum) або канцелярські за 1591-1794 рр. Зберігається 117 книг. Окремі серії Коронної метрики становить Мазовецька метрика за 1414-1526 рр. у 21 книзі; Книги асесорського суду за 1591-1744 рр. у 21 книзі; Книги референдарського суду за 1591-1794 рр. у 65 то­мах; копії Литовської метрики за 1450-1551 та за 1775-1792 рр. у 32 томах; Книги люстрацій за 1469-1820 рр. у 96 томах.

У Книгах вписів поміщена Руська метрика, або Волинська, що містить вписи актів з Волині, Київщини, Брацлавщини, Чернігівщини після того, як ці землі 1569 р. ввійшли в Корону. "Руські" акти стосуються 1569-1673 рр. Вони вписувалися в Коронну метрику (її руську частину) давньоукраїнською і давньобілоруською мовами в кириличній графіці.

Після Віденського конгресу й утворення Царства Польського Книги Коронної метрики були перевезені в Петербург. Там з них вилучені книги Руської метрики і долучені до Литовської метрики, де до цього часу зберігаються в Центральному державному історичному архіві Росії давніх актів (ЦДІА ДА Росії). Після Ризького миру 1921 р. Польща зажадала від радянського уряду повернення Коронної метрики у Варшаву. Це було зроблено. В Коронній метриці містяться численні документи, їх копії чи скорочений виклад з Руського і Белзького воєводств, Галицької землі, Західного Поділля. В 38-й Книзі вписів багато актів з міст Галичини, у тому числі тих, що регулювали діяльність львівських цехів шевців, мельників, купців, вірмен-передміщан.

У Книгах люстрацій вміщені люстрації з Белзького, Руського і Подільського воєводств за 1563-1564 рр. Є люстрації зі східних українських територій, проведені у 1569-1570 рр.

Дуже об'ємний акт люстрацій королівських володінь у По­дільському, Брацлавському та Київському воєводствах за 1611 р., потім — за 1615-1616 рр., 1622 р., 1628 р. (з Руського, Белзького та Волинського воєводств), 1629 р. і 1636 р. з Київського, Брацлавського, Подільського і Чернігівського воєводств. Люстрації засвідчували не лише матеріальний стан королівських володінь, а й відносин управителів та орендарів тих володінь з козаками, містами і селянами. Наприклад, про козаків у люстрації Канева написано: "Козацьких домів є 150, які жодних повинностей ані послуху не відбувають, але всілякі пожитки як на полях, так і на ріках собі роблять..., через що жодного пожитку собі не маєш".

У книгах більшості серій книг Литовської метрики є документи з історії України, а окремі серії, як, наприклад, книги переписів головно складаються з описів українських (Середнього Подні­пров'я) та волинських замків. Книги записів становлять привілеї на уряди, землі, людей Волині, Поділля, Київщини, в тому числі на магдебурзьке право Луцьку, Києву та іншим містам. Багато документів книг посольств відображають організацію охорони пів­денного і західного пограниччя Великого князівства Литовського.

Книги Литовської метрики велися в XV—першій половині XVI ст. староруською мовою, з другої половини XVI ст. — польською.

Наприкінці XVI ст. у зв'язку з тим, що книги мали поганий вигляд, з них були зроблені копії, з яких близько '600 книг збереглося. Досі зберігаються в ЦДІА ДА Росії. Оригінальні книги, за винятком кількох перших, під час однієї з пожеж початку XVII ст. згоріли.

Крім метрик Коронної та Литовської, українські історичні процеси відображені в джерелах, що зберігаються в інших фондах Державного архіву актів давніх Польщі у Варшаві (Archiwum Paсstwowe actуw dawnych — АР АД). Так, у фонді згаданого архіву — Архіві коронного скарбу (Archiwum skarbu koronnego) зберігаються численні інвентарні описи з воєводств і староств України, зокрема, інвентарі зі староств Дрогобицького, Галиць­кого, Коломийського, Белзького, Остерського, Теребовлянського, Ковельського, Хмільницького, Вінницького, Білоцерківського, Канівського й інших, головно за період від 1508 р. (найраніші) до 1636 р. (з Володимирського староства).

Значні блоки архівних джерел з історії України зберігаються в іменних фондах польських магнатів: у фонді Сангушка Краківського воєводського архіву міститься 1127 одиниць збереження (інвентарі, виписки з магістратських книг, міст України, різні огляди, "Monumenta ducum in Ostrog" — книга Божа та ін.).

Багаті на джерела з історії України фонди: Любомирських (АРАД), Радзивіллів (АРАД), Замойських (АРАД), Потоцьких (АРАД) та ін. Чимало важливіших архівних документів Польщі опубліковані.

Видання історичних джерел є давньою традицією польської історичної науки. З-поміж серійних видань документів виділяються такі:

Історики часто звертаються до іншого польського серійного видання "Zrуdla dziejowe". Двадцять другий том цієї серії вийшов 1896 р. і має назву "Україна". Організатори видання — відомі польські історики Олександр Валер'ян Яблоновський і Адольф Павинський. У деяких томах поряд з документами опубліковані наукові розвідки, наприклад, в 11-му томі: "Староства українські в першій половині XVII ст.", 12-му томі: "Земля Волинська в середині XVI ст." Видання здійснювалося в 70-90-х роках XIX ст.

Особливе значення для дослідження історії західноукраїнських земель XVI ст. має багатотомне видання "Akta grodskie і ziemskie z czasуw Rzeczpospolitej Polskiej z Archiwum tak zwanego bernardyсskiego we Lwowie. W skutek fundacji sw.p. Al-ra hr. Stadnickiego wydane staraniem galicyjskiego wydzialu krajowego".

Видання розпочато 1868 p. Вийшли у світ 24 томи, 25-й том був підготовлений у рукописі й залишився невиданим. Том зберігається у Науковій бібліотеці Львівського університету. Однак перед тим, як зупинитися на цьому виданні, скажемо дещо про систему судівництва в Польщі та на українських землях.

Отже, існували суди гродські, суди земські, магістратські суди у містах за магдебурзьким правом та селянські громадські копні суди. В гродських судах головував воєвода або староста. До суддівського складу входив ще суддя, підсудок і писар. Гродські суди розглядали справи державного та військово-оборонного характеру. Часто такі суди діяли при фортецях державного значення.

Земські суди розглядали цивільні справи шляхти певного повіту. Земський суд вели суддя, підсудок і писар без адміні­стративного начальника. Справи земельні, закріплення чи відчуження земельної власності, спори за землю між шляхтичами розглядали так звані підкоморні суди, які велися обраними шляхтою повіту підкоморіями та писарями.

Сільські громади мали свої копні суди, своєрідний селянський сход — копа або вибрана таким сходом копа: копні суди були повноважними у королівщинах, королівських селах. У поміщиць­ких селах їх повноваження обмежувалися волею поміщика. Магістратські суди розглядали кримінальні та цивільні справи.

При кожному суді — гродському, земському, магістратському, підкоморному, копному — велися книги, що називалися актами. У ті книги, поряд зі справами, які розглядалися судами, запи­сувалися всілякі старостинські, воєводські, міські ухвали, дого­вори й угоди, зобов'язання та права, аlіепасуі (ухвали про відчуження), застави, рівень оподаткування нерухомого майна, привілеї та дарування, сеймові конституції, lauda (ухвали) сеймиків воєводських і воєвод, ухвали конфедерацій, універсали, побори, огляди посполитого рушення, люстрації, тобто всі більш-менш важливі приватні й публічні справи. Такі книги, комплектні чи некомплектні, матеріали з яких збереглися в Архіві бер­нардинському, і становили основу публікації серії "Акти гродські і земські" ("Akta grodskie і ziemskie"). Однак 1-й том і кілька наступних мали збірний характер і не були прив'язані до певного суду. Наприклад, у 1-му томі вміщені різні акти від королівських надань (пожалувань) і привілеїв до списку посполитого рушення і касових книг.

Але вже 11-й том "Akta grodskie і ziemskie" повністю присвячений судам Сянока. Так само низка інших томів складена за принципом прив'язки до міст — центрів гродських і земських судів. Але якщо матеріал з якогось міста зберігся гірше і його не вистачало на стандартний том, робилися томи по двох містах. По місту Галичу (— Львів, 1887. — Т. 12.) відображені документи земського суду, матеріали ж гродського суду цього міста збереглися в малій кількості, вони також вміщені у т. 12. Перші документи стосувалися 1435 р., останні — 1475 р.

Оскільки справи і записи підкоморного суду за змістом мало чим відрізнялися від справ і записів земського суду, в томі вони розміщені не окремо, а за хронологічним принципом, за роками: "У межах землі" ("Termini terrestres") 1435 р., "Termini terrestres" 1436 р. тощо. Всього в 12-му томі по судах Галича міститься 3865 вписів. Певна група матеріалів підкоморних судів за 1460-1475 рр. вміщена окремо під номерами 3866 до 4202 і під заголовком "Фрагменти вписів підкоморних Судів" ("Fragmenta inscriptionum Camenariorum"). Так само під заголовком "Фрагменти вписів гродських судів" ("Fragmenta inscriptionum Castrensium") вміщені справи гродського суду (фрагменти).Том по Сяноку вирізняється тим, що в ньому дуже багато матеріалу про селянські стосунки, хлопів і кметів. Окремі вписи стосуються назв категорій селян, їхніх повинностей, імен, форм селянського самоуправління, певних привілеїв. Усі вписи — латинською мовою.

Том 13-й охоплює акти судів Перемишля. Трапляються певні хронологічні прогалини в актах земських (від 1436 р.), особливо в актах гродських, що починаються від 1462 р. У томі долучені акти (фрагменти) Переворського суду. Є особливий розділ: вічеві перемиські акти. Це унікальні акти. З усіх інших міст вони не збереглися.

В судових справах містяться згадки про "Сеймик у Мостиську" ("Conventio in Mosciska"), куди з'їжджалася шляхта з усієї Червоної Русі й розв'язувалися спірні питання у найвищій інстанції. Один раз такий з'їзд названо Галицькі збори (Conventio generalis) (1437 р., № 379). Згадуються також Conventio Leopoliensis і Conventio Premisliensis. Матеріали вписів дають змогу реконструювати поділ Червоної Русі станом на ті чи інші роки.

Згадуються дистрикти: districtus Striensis (Стрийський, №№ 2494, 5808); Drohobicensis (Дрогобицький, №№ 2686, 3115), а також Lanczuthensis, Przeworscensis, Grodecensis, Samboriensis, Jaroslawiensis тощо. Часто йдеться про такі посади, як возьний: возьний дрогобицький, возьний ярославський.

За опублікованими актами є можливість реконструювати суди, акти з яких не збереглися: філії Галицького суду в Коломиї, Теребовлі та ін.

Актам львівських судів присвячений т. 14-й 1440-1456 рр. Однак по Львову здебільшого збереглися Akta grodskie, а земські лише фрагментарно. Як писали укладачі тому, "Львівські земські акти збереглися в найсмутнішому стані і то до такого ступеня, що навіть про їх впорядкування не можна мислити".

У Львівському першому (порядковому 14-му) томі зберігаються відомості про судівництво в Городку, Глинянах, Жидачеві, Олеську, Сокалі, Щирці, Коломиї, Теребовлі; фігурують повіти Олесько, Самбір, Сняти, Теребовля, Коломия. Під № 2300 вжито топонім "Покуття" ("Pokucze"). Немало матеріалу про сеймики. Під 1443 р. записано про Conventio generalis у Львові. Є записи про привілеї німецьким осадникам на німецькому праві, про те, що "хлопи не хочуть переходити" на німецьке право (1444 р., № 1107) та інші сюжети.

Львівським судовим актам також присвячений т. 15 (за 1457-1500 рр.), а т. 16-й — актам судів Сянока за 1463-1552 рр.; т. 17-й — знову актам судів землі Львівської до 1506 р.; т. 18-й — актам судів Перемишля за 1468-1506 рр.; т. 19-й — своєрідний заключний з воєводств Руського і Белзького. В ньому містяться акти земські Переворська, акти гродські й земські Галича, акти земські й акти гродські Белза.

Т. 20-й, що вийшов у Львові 1909 р. і був опрацьований А.Прохаскою, має справи Вишенського сейму: Landa sejmikowe (ухвали сеймиків). Як відомо, сейм у Вишні спочатку був генеральним сеймом для всього Руського воєводства, а потім став таким лише для Львівської землі.

Великі блоки джерел з історії України зберігаються в архівах Вільно. Достатньо сказати, що тут лише у фонді Трибуналу Великого князівства Литовського, Руського та Жемайтійського Віленського архіву числиться 6 тис. справ.

Публікації литовських джерел містилися здебільшого в археографічних виданнях Росії XIX ст.

Отже, польські та литовські архіви зберігають величезну кількість історичних документів з історії України XIV-XVIII ст.

Так само цінними є численні документи, опубліковані в польських археографічних виданнях. Історик України давнього періоду в дослідницькій діяльності їх обходити не може.

Дата добавления: 2015-05-23