Погляди софістів на державу та право. Крім цього розвивалисьтакі теорії як теорій солідаризму, еліт, нових шкіл права, концепцій плюралі­стичної демократії

Крім цього розвивалисьтакі теорії як теорій солідаризму, еліт, нових шкіл права, концепцій плюралі­стичної демократії, соціальної держави і політики загального благоденства та ін.

Засновником соціології права, школи «вільного права» називають Євгена Ерліха

Право коріниться не в текстах законів, не в судових прецедентах, а в житті суспільства. Право, згідно з Ерліхом, — «загальний регулятор поведінки людей». Наука про право є частиною теоретичної науки про суспільство.Вихідні начала самого права,, варто шукати в утворюючих суспільство об´єднаннях і союзах,їх норми і предписания («суспільне право») утворять, за його вченням, право першого порядку. Все приватне право є не що інше, як право об´єднань.

Для охорони його норм і регулювання спірних відносин існують «норми рішень», утворюючих право другого порядку. Ці норми створюються діяльністю держави і юристів. Тому закон, за Ерліхом, не стільки право, скільки засіб забезпечення права

Зміцнення демократичного ладу Афін у другій половині V ст. до н. е. зумовило виникнення нової політичної думки, яку Сократ назвав софістикою.Софісти не утворювали жодної школи.У центрі їхньої уваги були питання права, політики, моралі, способів доказування та ораторського мистецтва. Назва "софіст" походить від давньогрецького "софос" (мудрий) і спочатку вживається для визначення людини, компетентної в якійсь справі(професію вихователя людей — платного вчителя). Значення творчого доробку софістів полягало у тому, що вони раціоналізували погляди на природу, суспільство, державу, політику, право, мораль, форми та норми людського спілкування, місце та роль людини у світі. Оголошення людини мірою всіх речей було основоположним принципом цього античного просвітницького руху.. Вже в античності розрізняли два покоління софістів: старших (Протагор, Горгій, Продик, Гіппій, Антіфонт та ін.) і молодших (Фрасімах, Каллікл, Ликофрон та ін.).

Питання держави і права було поставлено передовсім у відомого представника старшого покоління софістів Протагора,його філософські погляди пройняті релятивізмом (відносністю).Релятивізм Протагора випливав із переконання, що людина є мірилом усіх речей. Торкаючись походження держави і права, Протагор змальовував первісних людей безсилими і нездатними до організованого життя. І перш ніж об´єднатися, людям попередньо необхідно було оволодіти політичним мистецтвом - умінням судити про справедливе й несправедливе. Всі громадяни, на думку Протагора, повинні бути учасниками політичного життя, однаковою мірою брати участь у вирішенні політичних питань. «Держава сама встановлює, що вважати справедливим і несправедливим, і те, що уявляється кожній державі справедливим, то й є для неї таким». А тому закон, вважав філософ, мінливий і цілком умовний продукт людської творчостіЛюдські закони, заявляв Протагор, кращі, ніж ті, які існували в природному стані. Природний стан, на його думку, гірший, ніж теперішній, рабовласницький. Це - стан війни всіх проти всіх, в якому неможливе спільне життя людей. Інший відомий софіст — Горгій, 483–375 рр. до н.е., — підкреслював, що одним з найбільших досягнень людської культури є писані закони, які він називає охоронцями справедливості, яку він ставить за цінністю вище за них.

Гіппій, 460–400 рр. до н.е., перший серед софістів протиставив природне і позитивне право. Природне право є, за твердженням Гіппія, справедливість, в той час як позитивний закон, що змушує дотримуватись умовних і штучних вимог, суперечить справедливості. Закон Гіппій характеризував, як "те, що громадяни пишуть, визначаючи, що повинно робитися і від чого повинно утримуватися".

Природно-правові уявлення розвивав і софіст Антіфонт, біля 400 р. до н.е. Обгрунтовуючи ідею про рівність всіх людей від природи, він посилається на те, що у всіх людей — елінів і варварів, знатних і простих — одні і ті ж природні потреби. Нерівність всіх людей випливає з людських законів, а не з природи. "За природою ми всі у всіх відношеннях рівні", — підкреслював Антіфонт. Розрізняючи "закони полісу" та "закони природи" (природне право), Антіфонт віддає явну перевагу другим. Хоча справедливість, за його оцінкою, полягає у тому, щоб не порушувати закони держави, громадянином якої є, проте, разом з цим, він відзначає, "що багато (приписів, що визнаються) справедливими за законом, ворожі природі (людини)".

Софіст Лікофрон характеризував державне спілкування, як результат договору людей між собою про взаємний союз. "І закон у такому випадку виявляється тільки простим договором, або просто гарантією особистих прав, зробити ж громадян добрими і справедливими він не в силі". Можна зробити висновок, що під "особистими правами" людини він розумів те невідчужуване природне право.

Саме софісти були першими світськими теоретиками політики, держави і права і мали величезний вплив на всю подальшу політичну та правову думку, і не тільки античну. Їхні теоретичні уявлення і, в першу чергу, різні варіанти співвідношення природи і закону, природного і штучного у сфері державно-правових уявлень тощо в різних модифікаціях використовувалися політичними мислителями та теоретиками права античності, середньовіччя та нового часу. Сучасні концепції правового позитивізму та природно-правового напрямку, ідея невідчужуваних прав людини і т.д. беруть свої витоки у вченні софістів.

Дата добавления: 2015-05-23