Нотатки редактора 2 страница

Адміністративно-політичний лад, політична автономія Слобожанщини
В прогресивній російській та українській історіографії кінця XIX — початку XX ст. дуже популярними були теми, зв'язані з вивченням державно-правових відносин, взаємин місцевих і центральних органів влади, системи самоврядування та представництва. Актуальність цих проблем в значній мірі пояснювалась пекучою потребою політичних реформ в країні, яка ставала на шлях капіталістичного розвитку. Д. І. Багалій ще в молоді роки засвідчив свій інтерес до названої проблематики, присвятивши кілька спеціальних досліджень виборам на Україні депутатів в так звану «Комиссию для составления проекта нового Уложения» (1767 р.), історії цехів в містах України, проблемам міського самоврядування в Харкові, університетській автономії і таке інше. До осмислення цих питань учений звернувся і в буремні роки революцій, але уже на більш високому рівні — в плані політичного статусу Слобідської України в складі Росії. Заслугою Д. І. Багалія було те, що він чи не першим серед дослідників визначив головну особливість політико-адміністративного ладу краю і більшу, ніж це було на Лівобережній Україні, залежність Слобожанщини від царського уряду.

117. ...Івашко Сірко зрадив... — І. Сірко брав участь у повстанні разом з гетьманом І. Брюховецьким проти царської адміністрації на Україні.

118. ...зла доля рибинського полковника... — цей натяк І. Сірка не мав під собою підстав.

119. Данилевич В. Є. (1872—1936) —російський і український історик, археолог. Див.: Донилевич В. Є. Время образования Слебодских черкасских полков //Сб. статей, посвященньїй В. О. Ключевскому. М., 1909.

120. Новіша розвідка Є. Альбовського — монографія «Харьковские казаки». X., 1914.

121. Див.: Головинеький П. Слободские казачьи полки. Спб., 1864.

122. Клейноди — відзнаки-, регалії та атрибути влади українського козацького війська. До них належали хоругва, бунчук, булава, печатка, пернач, литаври, значки.

123. Лазаревський О. М. (1834—1902)—видатний український ліберальний історик.

124. Див. Твердохлебов А. Наследственное полковничество (переписка по поводу борьбы двух полковничьих родов за полковничий ранг) //Киев. старина. 1887. Май.

125. Є. О. Щербінін — губернатор Слободсько-Української губернії в 1705—1775 рр.

126. Рейтарські полки — важка кіннота, озброєна вогнепальною і холодною зброєю (XVI — XVII ст.).

127. Копейні полки — складалися з піших та кінних воїнів, озброєних списами. Входили до складу створеного Іваном IV стрілецького війська. Існували до зформування Петром І регулярної армії.

128. Див.: Данилевич В. Из истории управлення Слободской Украиной в XVII столетии (К биографии острогожского черкасского полковника И. С. Саса). X., 1906.

129. Приказ Великої Росії, Великоросійський приказ (1687/1688—1700) —відав управлінням великоросійських територій. Йому була підпорядкована і Слобідська Україна, хоча справами українських земель відав Малоросійський Приказ. Залежність від Великоросійського приказу відбивала більшу залежність Слобожанщини від. центрального уряду.

130. Пушкарський приказ — орган державного управління в Росії в XVI — XVIII ст., який відав артилерією армії.

131. Соборне Уложеніе — Соборне Уложення 1649 р., уложення царя Олексія Михайловича, перший друкований кодекс законів Російської держави, який залишався основним зводом законів до першої половини XIX ст. включно.

132. Посольський приказ (1549 — 1720) —відав зносинами з іншими державами.

133. Конфірмовані — затверджені.

134.. ..збори на консистентів...,...порції та рації — збиралися з населення у грошовій формі, вигляді провіанту на користь регулярних військ, які перебували на постої.

135. Абшит — відставка.

Проблеми соціально-класової структури
Інтерес Д. І. Багалія до соціально-класової проблематики був значним і сталим. Недарма він вважав себе «істориком-соціологом». До висвітлення зв'язаних з цією тематикою питань учений підходив з позицій сучасної йому вітчизняної соціології, беручи за основу формально-юридичні ознаки і місце в суспільстві того чи іншого класу-стану, а не його місце в процесі виробництва та відношення до продуктивних сил. Тому він з легкістю може перелічувати в одному ряду з козаками, селянами, ремісниками «великоросів» та «чужоземців».
Для того щоб краще зрозуміти погляди Д. І. Багалія в даному питанні, слід згадати, що прогресивна суспільно-політична і історична думка другої половини XIX — початку XX ст. прагнула довести рівність всіх громадян перед законом і виступала рішуче проти будь-яких станових привілеїв у напівфеодальній Росії. На практиці це надавало їй виразного анти дворянського спрямування. Ще більш виразно звучав цей мотив в українській історіографії того часу, відбиваючи реально існуючу неповноту соціальної структури української народності (відсут­ність національної аристократії, крупної буржуазії), що поволі, з великим запізненням транс­формувалася в націю. В ліберальній українській історіографії названого періоду була поширена думка про радикальні наслідки Визвольної війни 1648— 1654 рр., в ході якої феодально-шляхетські порядки були нібито скасовані «козацькою шаблею», привілеї станів знищені, а суспільство набуло однорідності (так вважав, напр., О. М. Лазаревський). Ці погляди поділяв і Д. І. Багалій. На думку радянських істориків, феодально-кріпосницькі порядки в ході її були значно послаблені, але не знищені повністю.
Треба зрозуміти виразний антидворянський акцент відповідного розділу книги. Подібно до О. М. Лазаревського, О. Я. Єфіменко Д. І. Багалій прагнув підкреслити, що твердження новоспеченого українського дворянства про «благородне» походження їх предків не мають ніяких підстав. Конкретними фактами він переконував читача, що дворянство українських козацьких старшин в більшості випадків було вигаданим, потрібним для того, щоб довести своє «право» на володіння кріпаками. Ставлення вченого до тих старшинських родів, які всілякими правдами, а частіше кривдами, вибились, як то кажуть, в люди, яскраво простежується на прикладі родів Перекрестових, Кондратьєвих та інших, що здобули сумну славу численними здирствами, безмежним свавіллям, хабарництвом та інтригами. Одночасно Д. І. Багалій визнавав, що серед переселенців на Слобожанщину могли бути і представники українського шляхетства, але лише як поодиноке явище.

Історія землеволодіння
Аграрне питання в другій половині XIX — на початку XX ст. у величезній мірі визначало характер і напрямки історичного розвитку країни. Навколо цієї проблеми розгорталася ідейно-політична боротьба, що знаходила своєрідне відбиття і в, на перший погляд, суто наукових дискусіях. Погляди Д. І. Багалія на історію землеволодіння на Україні формувалися під впливом досить поширеної в історіографії історії України ліберально-народницької концепції, згідно з якою віковічне право селян на землю грунтувалося на«так званому трудовому началі, інакше кажучи, земля повинна була належати тим, хто її обробляє. Як і інші прогресивні історики України (О. М. Лазаревський, О. Я. Єфименко, В. О. Барвінський та ін.), Д. І. Багалій вважав, що в основі селянського землеволодіння на Україні лежала займанщина, тобто та земля, яку зайняли маси українського населення в ході зігнання крупних магнатів-землевласників під час Визвольної війни 1648—1654 рр. і переселення на нові, ніким не зайняті землі Лівобережжя і Слобожанщини. При цьому досить часто на підтвердження цієї думки наводився документ, який ввів у науковий обіг О. М. Лазаревський — розповідь козаків села Покошиці про походження їх земельної власності.
Радянська історична наука, виходячи з того, що крупне феодальне землеволодіння на Україні фактично не було ліквідоване в ході Визвольної війни, як це вважав О. М. Лазаревський та його однодумці, розглядає займанщину не як власність, а як феодальне володіння, що базувалося на давньому звичаєвому праві і здійснювалося під загальним контролем козацько-старшинської адміністрації і царського уряду. Що ж до оповідань селян с. Покошиці, то вони, як вважають сучасні дослідники, відбивають не справжню картину утворення землеволодіння, а народні уявлення про неї (див.: Борисенко В. Я. Соціально-економічний розвиток Лівобережної України в другій половині XVII ст. К, 1986; Гуржий А. И. Зволюция феодальних отношєний на Левобережной Украине в первой половине XVIII в. К-, 1986; Путро А. И. Левобережная Украина в составе Российского государства во второй половине XVIII века: Некоторые вопросы социально-экономического и общественно-политического развнтия. К., 1988).
Слід, однак, зауважити, що в кінці XIX — на початку XX ст. думка про те, що заїмочне землеволодіння було власністю, а не володінням, знаходила підтвердження на практиці. Зокрема, під час так званих старозаїмочних процесів в Харкові, в ході яких розглядалися земельні претензії слобідських селян до державного скарбу, суд прийняв п'ять позитивних рішень, визнавши справедливість цих претензій на тій підставі, що українські селяни і козаки займали пусті землі на правах повної власності (див. докл.: О старозаимочном крестьянском землевладении в местности бывших слободских полков. Спб., 1904).
Вивчаючи проблему форм землеволодіння на Слобожанщині, Д. І. Багалій з прогресивних позицій одстоював право селян на індивідуальну земельну власність і, на відміну від І. В. Лучицького та М. М. Ковалевського, заперечував існування на Лівобережжі та Слобожанщині в XVII — XVIII ст. селянської общини, тотожньої великоросійському «миру». На його думку, земля займалася з самого початку не в общинне, а в індивідуальне землеволодіння.

136. Цехи — корпоративні організації ремісників за професією в містах середньовічної Європи.

137. Кушніри — ремісники, що вичиняли хутро і шили хутряні вироби.

138. Звичаєве право — сукупність неписаних норм, звичаїв, санкціонованих верховною владою.

139. Магдебурзьке право — система правових норм, що регулювали рівень міського само­управління в містах середньовічної Європи. На Україні було більш обмеженим, ніж в Західній Європі. З поширенням в останній чверті XVIII ст. на території України загальноросійських законів фактично припинило свою дію. Остаточно було скасоване по всій Україні 1831 р.

140... у віно... — придане.

141. Ланд-міліція — поселенське військо, створене Петром І для захисту південних кордонів Російської держави від татар.

142. Компути — списки козаків. Визначали належність до козацького стану з відомостями про майнове становище, проходження служби тощо.

143. Слов'яно-Сербія — адміністративно-територіальна одиниця (1753—1764 рр.), що включала територію сучасних Луганської, Донецької, Полтавської обл.

144. Вінтер-квартири — зимові квартири, на яких розміщували регулярні війська.

145. Гоф-квартира — тут: штаб-квартира.

146. Цілюрики — прав, цирульники, перукарі, що виконували також обов'язки лікаря.

147.... кріпацтво... було не дуже тяжке... — це можна сказати лише стосовно періоду до остаточного закріпачення селян.

148. Ця відмінність соціального устрою Слобожанщини і Російської держави була лише формальною.

149. Див.. прим. 121.

150. Див.. прим. 72.

151. Некруцький — рекрутський.

152. Див. Топографическое описание Харьковского наместничества. 1788. 3-є изд. X., 1888. Про цю історичну пам'ятку див.: Литвиненко М. А. «Топографическое описание Харьковского наместничества» 1788 р. як джерело для вивчення історії Слобідської України другої половини XVIII ст. //Укр. іст. журн. 1966. № 1.

153. ...«економічеських крестьян»... — економічні селяни — феодально залежні від держави селяни. Ця категорія з'явилася внаслідок проведення 1764 р. секулярізації церковних земельних володінь. Згодом злилися з загальною масою державних селян.

154. Купці 1гільдії — згідно з указом 1775 р. мали капітал більше 10 тис. крб.; купці II гільдії володіли капіталом від 1 тис. до 10 тис. крб., /// гільдії — від 500 до 1 тис. крб.

155. Партикулярних — тут: тих, що не мають прямого відношення до справи, відокремлених.

156. Каптенармус — особа, яка відала обліком;, збереженням, розподілом військового майна роти чи відповідного їй підрозділу.

157. Мрії про відродження козаччини були поширені в українському суспільстві аж до скасування кріпацтва. Ці питання були предметом обговорення і в вищих ешелонах влади в моменти загострення міжнародної ситуації або воєн, в яких брала участь Росія (1812, 1830, 1855 рр.),

158. Демократичним — тобто за походженням.

159. Безспорними — фактичними.

160. Про Харківський колегіум див. докл. в розділі 11.

161. Четвертні землі — четвертним називалося землеволодіння служилих людей, поселених на південних кордонах Російської держави, в основному в районі Бєлгородської лінії. В даному контексті четверть — умовна одиниця земельного наділу.

162. Пікінерські — копейні. Див. прим. 127.

163. До описання економіки краю ученій підходив з точки зору опанування людиною природних багатств (звідси класифікація ремесел за здобутками зоологічними, мінеральними тощо).

164. Див. прим. 19.

165. Четей, чети — чверть.

166. Див.: Зуев В. Путешественньїе записки. Спб., 1787.

167. Десятина — у XVIII ст. 1, 0925 га.

168. Див. прим. 72.

169. Г онтарі — ремісники, що покривали дах будівлі гонтою (кровельними матеріалами у Вигляді тонких дощечок).

170. Тертичники —пильщики дошок.

171. Римарі — ремісники, що займалися виготовленням шкіряного сільськогосподарського реманенту (збруї).

172. Шаповали — майстри, що виготовляли з вовни різне вбрання.

173. Сідельники — ремісники, що виготовляли сідла.

174. Стельмахи — майстри, що виробляли вози та сани.

175. Кирея — плащ, довга верхня одежа; велика свита з каптуром.

176.... од Духова дня,..—з понеділка після свята Трійці, яка наступала на 50-й день після Пасхи.

177. Перша Пречиста... — українська назва релігійного свята Успення Пресвятої Богородиці (15 серпня старого стиля).

178. Друга Пречиста — свято Різдва Богородиці (8 вересня старого стиля).

179. Другий тиждень Великого посту — Великий піст перед Пасхою наступав за 7 тижнів до свята.

180. Пилипівка 21 падолиста — релігійне свято (21 листопада старого стиля).

Вибори до Комісії для складання нового Уложенія 1767 р.
Матеріал 6-го розділу малює цікавий епізод з історії парламентської практики часів просвіченого абсолютизму. Комісія для складання нового кодексу законів країни складалася з виборних представників різних станів (окрім кріпосного селянства), які, отримували накази від своїх виборців. 573 депутата Комісії на своїх засіданнях в 1767— 1768 рр. обговорили і прийня: ли ряд законопроектів, але коли в 1768 р. в центрі дебатів опинилися питання обмеження чи ліквідації кріпосного права, демократизації політичного ладу країни, Катерина II поспішила скористатися розпочатою в 1768 р. війною з Туреччиною і розпустила Комісію.
Д. І. Багалій дав яскраву картину численних зловживань, свавілля царської бюрократії, якими супроводжувалися вибори «обранців народу» на Слобожанщині. Вимагаючи, щоб вибори проходили «тихо, мовчки, поштиво», адміністрація жорстоко розправлялася з тими депутатами, які повірили облудним закликам уряду про демократичні перетворення.

181. Єдваб — дорога шовкова тканина.

182. Кав'яр — ікра.

183. Барило — посуд для рідини з двома днищами і опуклими стінками, стягнутими обручами.

184. Прасол — дрібний торговець здебільшого в'яленою рибою і сіллю. Тут: захожий торговець.

185. Цебер — велике вілро.

186. Сулія — велика бутель.

187. Див. прим. 166.

188. Див. прим. 152.

189. Див. прим. 152.

190. Див. прим. 166.

191. Золотник — 4,266 г.

192. Четверть — 8,5 пудів.

193. Г ранець — міра рідини.

194. Кварта — міра рідини; посудина.

195. Звичайно ж, не від заселення, а від рівня соціально-економічного розвитку і правових норм.

196. Помісним правом і заїмкою користувалися водночас як українці, так і великоросіяни.

197. Перевісище — сітка для ловитви птахів, тут: місце ловитви дичини.

198. Селіванов Т. І. — директор першої харківської, гімназії і училища шляхетних дівчат. Мова йде про його розвідку «Старозаїмочне землеволодіння» (Харьковские губернские ведомости: Прибавление,1863. № 1, 2).

199. Шиманов О. Л. — харківський юрист, дослідник аграрної історії Слобожанщини, член Харківської української громади в, другій половині XIX ст. Д. І. Багалій має на увазі його роботу «Главнейшие моменти в истории старозаимочного Землевладения Харьковской губернии» (К., 1883).

200. Апраксій П. Н. — командуючий російським військом на Слобожанщині в 1713—1714 рр.

201. Грошей — монет.

202. Злотий — тут: місцева назва монети на Правобережній Україні вартістю 15 копійок.

203. Титарь — церковний староста.

204. Таляр, талер — велика срібна монета багатьох європейських країн XVI — XIX ст. В Росії таляри були відомі як «єфимки». На українських землях були в обігу до XVIII ст.

205. Секвестровані — від: секвестр — заборона або обмеження, покладене державою на користування приватним майном.

206. Швабські — німецькі.

207. Заполоч — кольорові бавовняні нитки для гаптування.

208. Мінея — див. прим. 250.

209. Реп ' ї — предмет, який використовується під час литургії.

210. Шльонські —сілезькі.

211. Шандали — свічники.

212. Квітка Г. Ф. (Квітка-Основ'яненко, 1778—1843) —український письменник, основоположник художньої прози в новій українській літературі.

213. Див.: Ефименко А. Я Южная Рус ь Т. 1.

214. Тарновський В. В. (1837—1899) —український громадський і культурний діяч, збирач і власник великої колекції старожитностів і рукописів з історії України, яку він подарував Чернігівському земству. На її базі було відкрито Чернігівський історичний музей (1902 р.).

215. Поль О.М. (1832—1890)—підприємець, краєзнавець і археолог, дослідник минулого Катеринославщини (Дніпропетровщини). Зібрав значну колекцію предметів старовини, з яких було започатковано музей його імені в Катеринославі.

216. Редін Є. К. (1863—1909) — професор історії мистецтв Харківського університету.

217. Див.: Таранушенко С. Старі хати Харкова. X., 1922; Його ж. Мистецтво Слобожанщини XVII — XVIII в. X., 1928.

218. Див.: Лукомский Г. К. Старинньїе усадьб ы Харьковской губернии. Пг., 1917. Ч. 1.

219. Каразін В. Н. (1773—1842) —засновник Харківського університету.

220. Паліцин О. О. — дворянський просвітитель, архітектор. В 80—90-х роках XVIII ст. очолював гурток прогресивної інтелігенції.

221. Див.: Топографическое описание Харьковского наместничества. 1785. [рукопис]. Див. про нього: Пирко В. А. Топографическое описание Харьковского наместничества 1785 г. //Пробл. ист. географии России. М., 1983. Вьіп. 4.

222. Призьба — невисокий, найчастіше земляний насип уздовж стін хати.

223. Сволок — деревина, що підтримує стелю.

224. Див. прим. 166.

225. Книш — паляниця.

226. Див. прим. 152

227. Сам — в сполученні з порядковим числівником утворює складний прикметник, який означає в стільки разів більше того, що, наприклад, посіяно, скільки показує числівник. Так, сам 7 — всемеро.

228. Див.: Калиновский Г. Описание свадебньїх украинских простонародних обрядов... Спб., 1777.

229. Див. прим. 152, 221.

230. Можливо, йдеться про: Пассек В. Историко-статистическое описе ниє Харьковской губернии. 1836//Материалам для статистики Российской империи. Спб.,.1839г Отд. 2.

231. Мочульський В. І. — статистик, археолог, зоолог, автор «Военно-сїатйстического описання Харьковской губернии». Спб., 1850.

232. Див.: Філарет (Гумилевский). Историко-статистическое описание Харьковской епархии. X., 1853.

233. Д. І. Багалій залишає без коментарів ідеалістичну характеристику слобожан, зроблену автором «Топографического описання Харьковского наместничества».

234. Незалежність Київської митрополії від Московського патріарха тривала до 1686 р.

235. Антиминси — чотирикутна плахта з льняної або шовкової тканини з зображенням сцени покладання Христа в труну і чотирьох євангелістів. Використовувалась для покриття пре­столу під час богослужіння.

236. Див. прим. 232.

237. Вільно — колишня назва м. Вільнюса.

238. Могила П. С. (1596—1647) —український політичний, церковний, культурний діяч, митрополіт Київський і Галицький, що стояв у витоків Києво-МогилянськоІ колегії (Київської академії).

239. Тріоди — дві книги-молитвословника, що використовуються при богослужінні.

240. Баранович Л. (1620—1693) — письменник, церковний діяч, деякий час виконував обов'язки київського митрополита, ректора Києво-Могилянської колегії.

241. Харківський колегіум — навчальний заклад, створений за зразком Києво-Могилянської колегії. Заснований 1721 р. у Бєлгороді як семінарія. У 1727 (1726?) переведений до Харкова. Після відкриття Харківського університету (1805 р.) став вузькостановим навчальним закладом, пізніше — знову духовною семінарією.

242. Стефан Яворський (1658—1722)—український письменник, філософ, церковний діяч, екзарх, охоронець всеросійського патріаршого престолу.

243... люди, посвячені в стихарь... — ті, що мають право носити стихарь. Стихарь — довге, з широкими рукавами верхнє убрання дияконів. Одягається при богослужінні.

244. Євангеліє напрестольне — текст Євангелія з крупним шрифтом, використовується священником під час литургії.

245. Служебник — православна богослужебна книга, яка містить тексти для церковних служб кожного дня.

246. Требник — книга з молитвами для треб. Треба — богослужебний обряд, який здійснюється на прохання самих віруючих.

247. Тріода — прав, тріодь — зібрання триспівних канонів. Тріодь посна містить служби від тижня митаря до світлої Пасхи.

248. Трифолой — прав, трефолой (грец. анфологіон) — книга, в якій зібрані служби свят — господських, богородичних і святих.

249. Апостол — книга діяній і послань учнів Христа — апостолів.

250. Мінеї — Четьї-Мінеї — твори російської церковно-історичної повчальної літератури, в яких за місяцями і днями йшли оповідання з життя святих православної церкви.

251. Октонх — прав, октоїх — книга церковних співів на 8 голосів.

252. Шестоднев — твори релігійно-богословського змісту, створені з метою підтвердження християнського вчення про творення світу за 6 днів. Як правило, складалися з 6 окремих трактатів і містили відомості з природознавства і історії.

253. Псалтир слєдованная — Псалтир — одна з книг Старого завіту. Слєдованная — тобто та, яка знаходиться після інших книг Священного писання.

254. Євангеліє толкове — текст Євангелія, яким користуються миряни.

255. Скуфья — ясно-червоносиня оксамитова шапочка, відзнака білого духовенства.

256. Єпітрахіль — частина одягу священника при богослужінні. Мала вигляд широкого і довгого шматка тканини, що обгартувалася навколо шиї, а кінці вільно спадали.

257. Воздухи — три покриття для блюда і чаші з святими дарами.

258. Срачиця — нижнє покриття для церковного престолу.

259. Часослов — книга з церковними часами.

260. Храмові свята — щорічні релігійні свіятїі. на честь освячення місцевих храмів.

261. Див. прим. 232

262. Нотний ірмолай (прав: Ірмологій) — богослужебна книга, що містила тексти молитвених співів, які виконувалися під час богослужіння.

263. Житецький П. Г. (1837-1911) —видатний український філолог, фольклорист.

264. Данилевський Г. П. (1829—1890) —російський і український письменник, автор популярних історичних романів — «Княжна Тараканова», «Спалена Москва», оповідань, повістей з історії України.

265. Див. прим.. 101

266. Очевидно, Д. І. Багалій має на увазі спогади професора Харківського ун-ту І. Ф. Тимковського (див.: Мсквитянин.1852. Кн. 20; Рус. архив. 1874. Т. 1).

267. Лазарееськй О.М. (1834-1902)- український історик, член Історичного товариства Нестора-літописьця, один з засновників журн. «Киевская старина».

268. Луб'яновський Ф.П. (1777-1869) — сенатор, пензенський і подольський цивільний губернатор, родом з с. Млин Зіньківського повіту Полтав. губ. Автор книги «Воспоминания, 1767—1834» (М., 1872).

269. Посошков І. Т. (1652--1726)— російський економіст, публіцист.

270. Філанджієрі Г. (1752—1788) — італійський публіцист, правник, економіст.

271. Климовський С. (?—1730) — козак Харківського полка, автор двох віршованих трактатів, віршів, популярної пісні «їхав козак за Дунай».

272. Вишенський І. (сер. XVI —20-ті роки XVII ст.) — видатний український письменник-полеміст, виступав проти польсько-католицької реакції, уніатства.

273. Галятовський І. (?—1688) — письменник, громадсько-політичний і церковний діяч, ректор Києво-Могилянської колегії.

274. Радивиловський А. (?—1688)—літературний і церковний діяч, намісник Києво-Печерської лаври з 1671 р.

275. Ковалинський М. І. — поміщик Харківської губернії, учень Г. С Сковороди, автор біографії філософа, написаної в 1794 р. (див.; Сковорода Г. С. Собр. соч. Спб., 1912. Т. 1).

276. Радянські дослідники вважають, що Г. С. Сковорода писав староукраїнською книжною літературною мовою останнього періоду її функціонування.

277. Кониський Г. (1717—1795) —ректор Київської академії, білоруський архієпископ.

278. Див.: Иванов П. В. Жизнь и поверья крестьян Купянского уезда Харьковской губернии. X., 1907.

Дата добавления: 2015-05-23