Нотатки редактора 3 страница

Г. С. Сковорода
Д. І. Багалію належить честь першого академічного видання зібрання творів видатного філософа (див.: Сочиненйя Григория Савича Сковороди, собранньїе и редактированньїе проф. Д. И. Багалеем. X., 1894), яке ввело оригінальні ідеї Г. С. Сковороди в обіг культурного і науко­вого життя тогочасної Росії, Учений присвятив видатному українському філософу низку г рунтовних статей і розділів у монографіях ще в дожовтневий період. Свою пізнішу роботу — монографію «Український мандрований філософ Григорій Савич Сковорода» (1926 р.) —дослідник називав кращою з своїх наукових праць (з незрозумілих причин вона потрапила після смерті Д. І. Баталія у так званий спецфонд).
Оцінка внеску Д. І. Баталія в дослідження доробку Г. С. Сковороди в радянській науці залежала від тієї інтерпретації, яку вчені давали самому філософу і яка часто грішила «осучасненням»: перебільшенням опозиційності, матеріалізму, соціальної загостреності поглядів тощо. Єдиною спеціальною науковою розвідкою на згадану тему залишається стаття Н. В. Комаренко «Д.«І. Багалій — дослідник життя й творчості Г. С. Сковороди» (В кн: Григорій Сковорода: 250: Матеріали про відзначення 250-річчя з дня.народження. К, 1975. С. 168-175).

279. Прокопович Ф. (1681—1736) — український церковний і громадський діяч.

280. Див. прим. 268.

281. Див.: Кудринский Ф. Философ без системи (Опьіт характеристики Григория Савича Сковороди) //Киев. старина. 1898. № 1—3.

282. Див.: Зеленогорский Ф. А. Философия Г. С. Сковороди, украинского философа XVIII столетия. X., 1894.

283. Лебедев А. С. (1833—1910) — професор Харківського університету, автор досліджень з історії Слобідської України. Йдеться про: Лебедев А. С. Г.. С. Сковорода как богослов //Сб. Харьк. ист.-филол. о-ва. 1896. Т. 8.

284. Див.: Краснюк М. Религиозно-философское воззрение Сковороди //Вера и разум. 1901. № 16, 18, 21, 22.

285. Див.: Ефименко А. Я.. Южная Русь. Спб., 1905. Т. 2. С. 236—254; С. 255—275.

286. Пан-Іванівка — нині с. Сковородинівка Золочівського р-ну Харк. обл.

287. В цей час Д. І. Багалій ще не втратив віри в творчі можливості Центральної ради.

288. Дата заснування Харкова залишається спірною. Див. прим.63.

289. Див.: Б агалей Д. И., Миллер Д. П. История города Харькова за 250 лет его существования. X., 1905. Т. 1.

290. Див. прим. 166.

291. ...соціалізація та муніципалізація... — іронічний натяк на проекти аграрних перетворень, що обговорювалися в російському суспільстві в 1917 р.

292. ...оттак з'явився у Харкові командуючий клас... — Д. І. Багалій суперечить собі. В 5 і 8 розділах змальована більш об'єктивна картина цього процесу.

293. Див.: Рейнгардт Ф. О. Харьков 20-тих и 30-тих годов //Харьк. сб. 1887. Вьіп.1.

294. Див.: Багалей Д. И. Опыт истории Харьковского университета (по неизданним материалам). X., 1893—1898. Т. 1 (1802—1815),

295. Саме наприкінці 1917 р., коли Вчена рада Харківського, університету гостро дебатувала питання про ставлення до Центральної ради і в зв'язку з цим до української державності, Д. І.Багалій разом з своїм однодумцем і колегою проф. М. Ф. Сумцовим відкрито висловились в підтримку Центральної ради. Тоді ж Д. І. Багалій почав викладання українською мовою. Більшість викладачів університету сприйняли поведінку Д. І. Багалія і М. Ф. Сумцова більш ніж прохолодно.

296. Цебріков — харків'янин, служив чиновником у Петербурзі, автор ненадрукованих спогадів про Харків першої половини XIX ст.

297. Комлишинський В. С — професор фізики Харківського університету,.в 1836/37 р — ректор.

298. Білецький-Носенко П. П. (1774—1856) —український педагог, перекладач, письменник.

299. Див.: Неслуховський Ф. Из моих воспоминаний //Ист„ вестн. 1890. Апрель.

300. Погодін М. П. (1800—1875) — відомий історик, професор Московського університету.

301. Боровиковський Л. І. (1806—1889) — український поет-романтик. Уклав словник української мови. Відомий як фольклорист і етнограф.

302. Маслович В. Г. (1793—1841) —український письменник, журналіст, видавець сатиричного журналу «Харьковский Демокрит» (1816 р.).

303. Манжура І. І. (1851—1893) —фольклорист, етнограф, уродженець Харкова.

304. Шпигоцький О. Г. (? —?) — український поет-романтик першої половини XIX ст.

305. Див.: Де-Пуле М. Х арьковскии университет и Д. И. Каченовский: Культурний очерк и воспоминания из 40- X годов //Вестн. Еврогіи. 1874. Кн. 1.

306. Магістерську дисертацію М. І. Костомарова «О причийах и характере унии в Западной России» було знищено в 1842 р. за розпорядженням міністра народної освіти.

307. Єфименко П. С. (1835—1908)—український громадський діяч, член Харківсько-Київського таємного товариства. Автор праць з Історії, статистики, етнографії України.

308. Див. прим. 213.

309. Див:: Лавровский П. А. О малорусском наречии //Журн. мин-ва нар. просвещения.1859. № 6.

310. Теличенко І. В. — дослідник історії Лівобережної України кінця XVII — XVIII ст.

311. Плохинський М. М. (1864—1906) —український історик-архівіст, автор праць з історії Лівобережжя і Слобожанщини. З 1888 р. жив і працював у Харкові.

312. Міллер Д. П. (1862—1913) —український історик і громадський діяч.

313. Краснов А. М. (1862—1914) — професор загальної і фізичної географії Харківського університету, ботанік, дослідник історії степів Слобідської України.

314. Робакова О. П. — харківська культурна діячка, автор праць з історії України.

315. Пильчиков Д. П. (1821 —1893) — український громадський і культурний діяч, член Кирило-Мефодіївського товариства, Полтавської української громади, один із фундаторів Товариства ім. Т. Г. Шевченка у Львові; з 1876 р. мешкав у Харкові.

316. Драгоміров М. І. (1830—1905) — російський військовий діяч, теоретик, педагог; з 1889 р.— командуючий Київським військовим округом; з 1898 р.— Київський, Подільський і Волин­ський генерал-губернатор.

317. Українську студентську громаду було організовано в Харкові в 1897 р. з ініціативи Д. В. Антоновича. В ній брали участь студенти Харківського університету. В 1907 р. було засновано Українську громаду в Харківському університеті.

Встановлення кріпацтва
Історія кріпацтва в Росії була однією з тих наукових проблем, яка викликала інтерес широких верст» суспільства. Д. І. Багалій був далекий від ідеалізації царської адміністрації на Україні і вважав, що царський уряд, всупереч своїм заявам, активно сприяв закріпаченню українських селян і козаків, діючи фактично рука об руку з козацькою старшиною. Таким чином, історик об'єктивно показував спільність інтересів козацької старшини і царського уряду.

Класова боротьба
Можливо, однією з найбільш помітних прогалин в роботі Д. І. Багалія слід вважати відсутність систематизованих фактів про розвиток класової боротьби на території Слобідської України. Ученому взагалі була чужою марксистська теорія класової боротьби як рушійної сили історії, він намагався підкреслювати не антагонізми, а консолідацію різних соціальних верств в ім'я творчої праці на шляху до прогресу. В «Історії Слобідської України» ми знаходимо Лише побіжні згадки про народні протести проти скасування козаччини у 1767 р., повстання проти царських воєвод у 1668 р., участь слобожан у повстаннях під проводом С. Разіна, К. Булавіна та деякі інші.