Біоетика і принцип поваги прав та гідності людини

Універсальні принципи і норми біоетики

Основні принципи, якими оперує біоетика. Принципи біоетики тісно пов'язані з питаннями регулювання медичної діяльності та вносять чіткість у розуміння зв'язку біомедичної етики і права. Можна виділити чотири основні принципи біоетики: принцип пошани людської гідності, принцип «твори добро і не заподіюй зла!», принцип визнання автономії особи і принцип справедливості. Правил також чотири. Це правдивість, конфіденційність, недоторканність приватного життя і добровільна інформована згода. В сукупності вони утворюють етичні «координати», що описують відношення до пацієнта як до особи.

Під автономією особи пацієнта розуміють фізичну і психічну недоторканність при наданні медичної допомоги. Цей принцип має тісний зв'язок з концепцією інформованої згоди, про яку буде сказано далі. Ключова ознака автономії пацієнта - будь-які заходи, спрямовані на проникнення крізь тілесну або духовну оболонку пацієнта, виправдані лише тоді, коли вони здійснюються за його згоди. Етична цінність автономії пацієнта полягає в тому, що дії лікаря спрямовані на благо хворого з метою його одужання, але які здійснюються всупереч його волі і бажанню, - недопустимі.

Процес інформування пацієнта, завдяки якому останній набуває знань, повинен проводитися так, щоб у неосвіченої спочатку людини з'явилася певна компетентність щодо стану свого здоров'я і тих маніпуляцій, які щодо нього планують здійснити медики. Це положення знаходить у повній відповідності з принципом автономії особи пацієнта.

Важливо зазначити ту обставину, що принцип автономії особи пацієнта, як ключової у розумінні ролі і значення біоетики в контексті соціальної регламентації сфери медицини, є свого роду сполучною ланкою між принципами біоетики і однією з головних її проблем - взаєминами між лікарями і пацієнтами. "За останні тридцять років принцип автономії займає фактично головну роль у всіх дискусіях з медичної етики. Можна стверджувати, що це найбільш радикальна переорієнтація у довгій історії Гіппократівської традиції. Певною мірою завдяки цим змінам взаємовідносини між лікарем і хворим поступово стають все більш відкритими і шанобливими"1.

Медицина, що працює сьогодні на молекулярному рівні, все більш стає “прогностичною ”. Французький імунолог і генетик Ж. Доссе вважає, що прогностична медицина “допоможе зробити життя людини довгої, щасливої і позбавленої хвороб ”. Проте тільки одне “але ”, з точки зору Ж. Доссе, стоїть на шляху цієї світлої перспективи. Це — “особа або група осіб, рухомих жаданням влади і нерідко заражених тоталітарною ідеологією ”.

Прогностичну медицину ще можна було б визначити як безсуб'єктну, позбавлену індивідуальності, тобто здібну до діагностування без суб'єктивних показників, скарг і тому подібне пацієнта. І це дійсно реальний і безпрецедентний важіль контролю і влади, як над окремою людиною, так і над всім людством. Ці тенденції і пояснюють, чому в 60-70-х роках ХХ століття формулюється така форма медичної етики як біоетика, яка починає розглядати медицину в контексті прав людини.

Основним моральним принципом біоетики стає принцип пошани має рацію і достоїнства людини. Під впливом цього принципу міняється рішення “основного питання ” медичної етики — питання про відношення лікаря і пацієнта. Як відомо, патерналізм працював в режимі незаперечного пріоритету або “первинності ” авторитету лікаря. Сьогодні ж гостро коштує питання про участь хворого в ухваленні лікарського рішення. Це далеко не “вторинна ” участь оформляється в ряд нових моделей взаємовідношення лікаря і пацієнта. Серед них — інформаційна, дорадча, інтерпретаційна. Кожна з них є своєрідною формою захисту прав і гідності людини.

Етична наука, як свідчить сказане, все активніше долучається до вироблення морально-правових засад збереження людського життя, що стає об´єктом науково-дослідницького інтересу. Біоетика ставить моральні обмеження на ті експерименти над здоров´ям людини, що небезпечні для її життя. Останнім часом у зв´язку з актуалізацією питання про клонування тва­рин та органів людини, проблема набула особливої гостроти. Виникла необхідність більш широкого формулювання питань зв´язку природничих наук із етикою.

При всій різноманітності підходу до розв´язання проблеми вчені доходять згоди, що всебічне вивчення наукою феномена людини має, поряд із логікою, включати етику, тобто те, що називають "нормами науки", — етичні стандарти. Вони управ­ляють соціальними взаємодіями вчених. Формулюючи прин­цип взаємозв´язку природничо-наукових досліджень та етич­них цінностей, американський учений П. де Форест пише: "Гло­бальний суспільний інтерес науки випливає з того, що вчений відповідальний перед людством загалом і не лише індивідуально за ті дії, які він здійснює як вчений, але і колективно — за застосування результатів науки в кожній країні і в усьому світі". Об´єктом моральної оцінки в сфері науки є не лише наслідки застосування її даних у практиці, але і самі про­цеси дослідження, а також "внутрішній світ" науки: тематика Досліджень, характер постановки та проведення експериментів тощо. Моральний критерій поширюється також на особистість Ученого: від його моральних якостей великою мірою залежить об´єктивність, науковість результатів.

Прагнення людства знайти оновлену систему моральних і духовних орієнтирів, новий духовний потенціал знайшла своє втілення в новій міждисциплінарній галузі знання - біоетиці. В умовах швидкого розповсюдження нових технологій, що радикально міняють не тільки життєдіяльність, але і природу людини, біоетика захищає фундаментальні людські цінності - право людини на життя, автономію і свободу вибору, обґрунтовувавши їх етичними принципами благоговіння перед життям і етичної відповідальності за все, що живе. Її метою є вивчення умов, при яких можливо збереження Життя на землі. Сучасна біоетика має 2 основних напрями:

• медичний - сконцентровано навколо відносин "лікар-пацієнт", найчастіше цей напрям називають біомедичною етикою або медичною біоетикою;

• екологічний - обґрунтовує цінність і права окремих живих істот (біоцентризм) і природних екосистем, дикої природи, біогеоценозів і ін. (екоцентризм).

Головна ідея біоетики полягає в тому, що загальнолюдські цінності не повинні розглядатися окремо від біологічних фактів - людина все ще є частиною природи, їй необхідна здорова їжа, свіже повітря, чиста вода, дикі куточки природи, вона не може існувати без тварин, без лісів, річок і ґрунту, які є не тільки екологічними ресурсами, але і головною умовою виживання людства.

Сьогодні ця проблема особливо гостро стоїть у зв'язку з "небезпекою знання", яким володіє сучасна людина, що винайшла численні біомедичні, біохімічні, військово-промислові, сільськогосподарські технології, що дозволяють втручатися в самі основи життя на землі, новітні комп'ютерні теле- і відео-технології, що змінюють звичний стиль життя і образ мислення людини.

Біоетика покликана відповідати таким вимогам. По-перше, Необхідна єдність науки і гуманістичних цінностей. По-друге, Необхідно, щоб гуманістичні цілі ставилися вище за дослід­ницькі. По-третє, необхідне регулювання наукових досліджень з позицій гуманістичних цінностей. Регулювання має включа­ти і заборони на деякі види експериментів з участю людини, що можуть бути небезпечними для її життя. По-четверте, необ­хідна розробка правил біомедичних робіт з урахуванням прав людини, включаючи юридичні норми

Виходячи із запропонованої раніше багаторівневої системи соціального регулювання медичної діяльності, наступним після лікарської етики і медичної деонтології рівнем є біомедична етика (біоетика). Розвиток біоетики став реальним і можливим тільки в другій половині XX ст., коли світова спільнота зіткнулася з двома важливими обставинами: 1) пріоритет прав людини і зосередження уваги до захисту цих прав і 2) прогрес багатьох напрямів медицини (трансплантологія, генетика, реаніматологія та ін.). Розвиток нових медичних технологій виявив велику кількість морально-етичних проблем, які не могли бути вирішені в рамках лікарської етики і деонтології. У зв'язку з цим виходом із ситуації, що склалась, стало закріплення біоетики як міждисциплінарної галузі знань, як науки, що дає можливість пояснити морально-етичні і правові аспекти медицини.

Важливу роль у розумінні біомедичної етики як одного з рівнів регулювання медичної діяльності відіграє визначення самого поняття. У контексті розгляду рівнів соціального регулювання медичної діяльності біоетика (біомедична етика) — це міждисциплінарна наука, що займається вивченням морально-етичних, соціальних і юридичних проблем медичної діяльності в контексті захисту прав людини.

Вимоги практичної медицини та біології, з одного боку, і соціально-гуманістичні очікування суспільства, з іншого, викликають необхідність звернення до розгляду універсальних етичних принципів, на базі яких біоетикою виробляються конкретні моральні норми поведінки лікаря і медика-дослідника. В умовах розвитку генної інженерії і нових біомедичних технологій вони повинні бути покладені в основу системи забезпечення здоров'я населення. Міжнародна громадськість і науково-медичне співтовариство веде постійну роботу в цьому напрямку. Про це свідчать етичні принципи біомедичних досліджень, розроблені Нюрнберзьким кодексом (1947), Гельсінкської декларації (1964), Міжнародної Конвенції Ради Європи «Про права людини в біомедицині»(1997), Загальної Декларації ЮНЕСКО про біоетику та права людини (2005) та ін.. У число основних вони включають такі принципи біоетики, як принцип автономії особистості, інформованої згоди, конфіденційності.

Дата добавления: 2015-05-23