Особливості української ренесансної архітектури

Ренесансна архітектура Львова.

Оборонна архітектура.

Особливості української ренесансної архітектури.

Архітектура другої половини 16 – першої половини 17 ст.

Контрольні запитання та завдання

1. Висвітліть особливості архітектури 14 – 16 ст.

2. Розкрийте специфіку замкової архітектури.

3. З’ясуйте особливості розвитку готичної архітектури в Україні.

4. Охарактеризуйте пам’ятки архітектури Дрогобича доби Пізнього Середньовіччя.

У другій половині 16 ст. ренесанс поширився в українських землях, значна частина яких перебувала у складі Речі Посполитої. До цього часу належать перші взірці нового стилю, близькі до канонів Високого Відродження. Водночас відбувався синтез ренесансу з місцевими українськими традиціями, сформувався галицький ренесанс.

Основні риси архітектури Відродження:

– у плануванні будівлі переважає радіальна симетрія: храм зазвичай має форму рівноконечного (грецького) хреста з куполом у центрі, замок – форму правильного чотирикутника з вежами по кутах; будівля складається з підкреслено правильних геометричних фігур. Типовий ренесансний фасад включає прямокутний ризаліт, трикутний фронтон і кругле вікно-люкарну;

– у декорі переважає елегантна лаконічність. Використовуються античні ордерні мотиви або рослинний орнамент; широко застосовується декор у вигляді розеток, раковин, картушів із рельєфами або присвятними написами. Колони використовуються рідко, їх заміняють пілястри (прямокутні вертикальні виступи) й аркади з півциркульними прорізами;

– вікна відіграють важливу роль в оформленні фасаду, найчастіше становлячи єдину прикрасу стін. Форма віконного прорізу – півциркульна або прямокутна; лиштва – з геометричним або квітковим орнаментом. Популярним елементом стає сандрик (мініатюрний фронтон або карниз, розташований безпосередньо над вікном); основний будівельний матеріал – м’який камінь, що піддається різьбленню, а також випалена цегла. Стіни штукатуряться або облицьовуються шліфованим каменем. Для Пізнього Відродження характерне декорування цоколів, кутів або навіть усієї стіни ваговитим рустом.

Вплив містобудівної та архітектурної практики європейського Відродження позначився на українському зодчестві вже на початку 16 ст. Кращі умови для цього були в західноукраїнських землях, де відбудовувалися старі та закладалися нові міста, основою яких часто були магнатські фортеці (Броди, Жовква, Бережани, Меджибож, Тернопіль та ін.). Регулярне планування відповідно до ренесансних вимог характерне насамперед для Львова і Кам’янця-Подільського. У плані кожне місто мало вигляд прямокутника, поділеного на частини – місця проживання основних громад – руської, польської, вірменської. У центрі кожної частини – ринкова площа, від якої паралельно розходяться вулиці, у центрі міста – велика площа з ратушею. У Львові основні в’їзні брами сполучалися широкими магістралями, що було однією з найпрогресивніших рис у тогочасному європейському містобудуванні.

Практика планування львівського середмістя була втілена у створенні центру в м. Жовква архітектором Павлом Щасливим, вихідцем з Північної Італії. Незважаючи на всі перебудови й руйнування, і сьогодні окремі площі та вулиці Львова, Жовкви, Кам’янця, Бродів мають неповторний ренесансний вигляд.

Отже, архітектура набула нового змісту, оновлюючи конструктивну систему та пластично-декоративні засоби. Ренесансне зодчество містило нові ознаки: чітку симетричність, ордерність, горизонтальність членування на поверхи, багатство декоративного оздоблення фасадів.

Дата добавления: 2015-05-23