Оборонна архітектура

Важливим залишалося оборонне будівництво. В Україні часто використовувалася традиційна фортифікаційна система з глибокими ровами, земляними валами та дерев’яними стінами. Такі стіни краще, ніж кам’яні, витримували гарматний обстріл, проте їх було легко спалити. Такі неприступні фортеці були споруджені у Ніжині, Білій Церкві, Києві.

Будівництво кам’яних замків було поширене переважно на правобережжі Дніпра, а також на Волині, Поділлі, в Галичині і на Буковині. Литовські та польські магнати, закріплюючи тут своє панування, будували передовсім оборонні замки-фортеці, а біля них виростали центри торгівлі, промислів, тобто міста, і вони були оборонними центрами для цілих областей (Луцьк, Володимир-Волинський, Крем’янець та ін.). Перший з них існував ще з князівських часів і був спершу дерев’яний, а згодом укріплення заступила цегла. Великий замок був не тільки палатою князя; але вміщував замкове управління, приміщення для сторожі, а також кафедральний собор. Значне місце в системі оборонних укріплень на межі Волині й Поділля займав Крем’янець, відомий своїми оборонними спорудами ще за навали Батия (13 ст.), а одним з найбільших був замок в Острозі – резиденція князів Острозьких (із 15 ст.).

На Поділлі теж будували укріплені замки для оборони прикордонних територій перед татарськими набігами, одним із яких був замок у Меджибожі, відомий ще з 12 ст. У 16 ст. ним володіли пани Синявські. З кінця 12 ст. значну роль починає відігравати Кам’янець-Подільський, що займав центральне місце на кордоні між Україною і Молдовою. Побудований над рікою Смотрич, він мав цілу систему укріплень та вулиць з ринковою площею і житловими будинками. Міські будови Кам’янця-Подільського близькі за своєю формою до інших укріплених міст Правобережної України, Поділля й Галичини. Будували їх українські майстри, використовуючи певною мірою вироблені європейськими майстрами фортифікаційні типи оборонних споруд.

Водночас на території України будувалися фортеці, над спорудженням яких на запрошення Речі Посполитої працювали іноземні спеціалісти, втілюючи останні європейські досягнення. Гійом Левассер де Боплан проектував замок у Кременчуці та фортецю Кодак над Дніпром (1635), очолював будівництво цитаделі в Новгороді-Сіверському (1646), працював над поліпшенням укріплень Бара. Італієць Андреа дель Аква споруджував фортецю у Бродах, француз Нікола Дюбуа займався фортифікацією Збаража, а Павло Щасливий, виходець з Італії, на межі 16 – 17 ст. будував замок у Жовкві.

Розвиток ренесансних форм у замках простежується по-різному: від використання в них окремих декоративних елементів до домінування у цілій споруді. В архітектурі замків велика увага зверталася на зручність та красу. Палаци в Збаражі, Золочеві та Підгірцях не приховувались мурами, як у давніших замках, а значно виступали над ними. З оновленням оборонної системи палац набував більшої самостійності, що давало змогу вільно розмістити будівлі у просторі й надати їх зовнішньому виглядові репрезентативності та декоративної пишноти (Збараж, Золочів, Підгірці). Палац Підгорецького замку створив разом із довкіллям єдине ціле, в чому виявляється ренесансна ідея гармонії людини з природою.

Підгорецький замок було збудовано протягом 1635 – 1640-х рр. під керівництвом італійського архітектора Андреа дель Аква на замовлення коронного гетьмана Станіслава Конєцпольського. Видатний французький інженер Гійом де Боплан створив проект укріплень. Палац триповерховий, у плані має вигляд квадрата, сторона якого дорівнює 100 м, з бічними ризалітами. Фасад декорований виразними віконними лиштвами, пілястрами, кутовим рустуванням. Ризаліти увінчані елегантними шатровими перекриттями зі шпилями. Оборонна частина ансамблю – це чотири п’ятикутні бастіони, розташовані по кутах споруди. З трьох боків палац був оточений глибоким ровом, з північного боку, зверненого до долини, мав гарну терасу з балюстрадою і скульптурами. До замку в’їжджали через велику браму – портал з двома колонами. Підгорецький замок є одним із найкращих у Європі взірців поєднання ренесансного палацу з бастіонними укріпленнями.

Крім замків, оборонну функцію виконували численні храми: монастирі, церкви, костели, синагоги. Навколо них зводились фортифікаційні споруди: високі вали, огороджені частоколом і оточені глибокими ровами. Кам’яні храми будувались з обов’язковим урахуванням можливості оборони. Великі монастирські ансамблі мали вигляд справжніх фортець. На Львівщині нагадували фортеці монастирі в Перемишлянах, селах Смереківці, Верхній Дорожів, у м. Сокалі.

Отже, європейські ренесансні тенденції, що приникають на українські землі, дещо зменшують суворість та грізну неприступність замків, фортець. Чимало замкових комплексів набувають вигляду розкішних палаців, а зовнішні оборонні стіни вдосконалюються, видозмінюються стрільниці, з’являються елементи декору. Будівлі на території замкових комплексів, передусім житлові, втрачають оборонне значення, віконні отвори набувають більших розмірів. Навколо замків розташовувалися парки, прикрашені скульптурою.

Дата добавления: 2015-05-23