Розвиток архітектури бароко 18 ст

У 18 ст. в Україні у великих містах відновлюється храмове будівництво, ведеться реконструкція зруйнованих споруд. Нетривалий період благополуччя настає у 1720 – 1740-х рр., коли Україною управляв освічений гетьман Данило Апостол. Після скасування в 1721 р. указу Петра І про заборону будувати з цегли в усіх містах (крім Петербурга і Москви), у 40 – 60-х pp. 18 ст. в Україні було споруджено багато монументальних будівель.

У 18 ст. в Києві видатні архітектурні споруди були створені за проектами іноземних зодчих. Із 1730-х рр. в Україні працювали такі видатні архітектори, як німець Йоган Шедель, італійський архітектор Бартоломео Растреллі, росіянин Іван Мічурін, українці Степан Ковнір, Федір Старченко, Іван Зарудний. Йоган Шедель (1680 – 1752) на запрошення Києво-Печерської лаври керував будівництвом великої дзвіниці, яка згодом стала називатися дзвіницею Шеделя. На той час вона була найвищою спорудою в Російській імперії (висота – 96,52 м). Й. Шедель добудував верхні поверхи Софійської дзвіниці, яка була споруджена наприкінці 17 ст. на кошти І. Мазепи і мала спочатку три яруси. Зовні стіни дзвіниці зберегли пишну барокову пластику.

За проектом видатного архітектора Бартоломео Растреллі (1675 – 1744) у стилі бароко була споруджена Андріївська церква. Довершеність ліній, чіткі пропорції, дивовижна гармонія форм і навколишнього ландшафту принесли їй загальне визнання і славу. Церква була закладена 1744 р. на Андріївській горі, на початку Андріївського узвозу у зв’язку з приїздом імператриці Єлизавети I до Києва. Місце для будівництва було обране так вдало, що невелика за розмірами, легка і витончена церква зайняла домінуюче положення, вона височить над Подолом і прилеглими дніпровськими схилами. Цей ефект архітектор підсилив, спроектувавши високий підмурівок. Будівництвом храму керував помічник БартоломеоРастреллі – Іван Мічурін у 1747 – 1754 рр. Висота церкви – 60 м (без стилобату – 40), довжина – 30 м, ширина – 23 м. Зовні це п’ятикупольний храм: чотири малих куполи поставлені на контрфорси, розміщені по діагоналях будівлі. Силует церкви побудований на контрасті між масивним центральним куполом і витонченими кутовими банями, що направляють рух архітектурних мас угору. Зовні контрфорси прикрашені пілястрами й прикриті трьома парами колон із капітелями коринфського ордеру. До Андріївської церкви з боку вулиці ведуть круті чавунні сходи. Уся маса церкви спирається на двоповерховий будинок-стилобат із вісьмома кімнатами на кожному поверсі, стіни якого є фундаментом церкви. Навколо неї – тераса з балюстрадою, з якої відкривається мальовнича панорама Подолу й Дніпра. В основі споруди – грецький хрест, західна частина дещо видовжена для влаштування притвору. Автором внутрішнього оздоблення церкви є Б. Растреллі. Ліплення, що виготовлялося з гіпсу, а потім вкривалося позолотою, має вигадливі форми квіткових гірлянд, стилізованих пальмових гілок, листя аканту, рокайлів, голівок херувимів. Храм має дивовижно святковий вигляд: на тлі зеленувато-блакитних стін виступають білі пілястри, колони і золото капітелей.

Найкращі досягнення цивільної архітектури простежуються в Києві та кількох великих містах, де працювали видатні архітектори. На цивільну архітектуру вплинуло палацове будівництво Петербурга та Москви, а також поширене на Волині та Правобережжі будівництво, що належало до так званого барокового класицизму, за яким стильова двозначність була виявом нових естетичних потреб, симптомом відриву від декоративної перенасиченості бароко й усвідомленого повернення до ордерної системи. Монастирські комплекси, окремі споруди потребували нового розуміння зв’язку з довкіллям і введенням висотних споруд для організації ансамблю.

У Києві в середині 18 ст. було збудовано два палаци – Царський, або Маріїнський (1755, архітектор П. Неєлов), і Кловський (1754 – 1758, архітектори П. Неєлов і С. Ковнір). Царський нагадував палац у Перово під Москвою архітектора Б. Растреллі й вирізнявся багатством форм та органічним зв’язком із парком (первісний вигляд втрачений у зв’язку з переробками). Первісно Маріїнський палац мав перший поверх – кам’яний, другий – дерев’яний. Палац згорів 1819 р., у 1870 р. за проектом архітектора К. Маєвського він відновлений і в такому вигляді зберігся до нашого часу. К. Маєвський зумів чітко відтворити творчі особливості Б. Растреллі. Палац має П-подібну форму, збагачений ризалітами (частина будинку, що виступає за основну лінію фасаду) та боковими одноповерховими флігелями (житлова бічна прибудова до головного будинку чи будиночок у дворі головного будинку). Фасад прикрашають білі колони, у всьому простежуються зручність і гармонійність. Кловський палац дещо інший, однак повторює П-подібний план. Палац, на жаль, не зберіг первісного вигляду.

На українських землях, що входили до Речі Посполитої, було розвинуте кам’яне будівництво. Після другого поділу Польщі 1793 р. Правобережжя, Волинь і Поділля відійшли до Російської імперії, а Галичина з 1772 р. перебувала у складі Австрії. Тут будівництво проводилося з ініціативи окремих магнатів та монастирів запрошеними з різних країн архітекторами, які привносили європейські стильові особливості. Архітектура Галичини й Поділля дещо відмінні від споруд Волині – не лише в художньому вирішенні, а й у будівельному, бо в Галичині переважав камінь, а на Волині – цегла.

У 18 ст. житлове будівництво у Львові та Кам’янці-Подільському продовжувалося за давніми традиціями. Різких змін і оновлень не відбулося. Переважали триповерхові будинки, рідко – чотириповерхові, без господарських замкнених дворів; житло – спрощене і скромне. Крупних споруд було створено небагато, але кожна пам’ятка вражає стильовою чіткістю і високим художнім вирішенням. До таких належать ратуша у Бучачі (бл. 1750), над створенням якої працювали архітектор Бернард Меретин і скульптор Іоан Пінзель. Ратуша розташована у центрі міста, у плані – квадрат (14 х 14 м), споруда двоповерхова, по центру здіймається двоярусна вежа (35 м). Фасади оформлені коринфським ордером і великою кількістю скульптур (спочатку їх було 30, збереглося 9). Ратуша – найвитонченіший твір Б. Меретина, вражає легкістю і стрімкістю.

Шедеврами бароко Галичини вважають церкву Святого Юра та Домініканський костел у Львові, Домініканський костел у Тернополі й Успенський собор Почаївської лаври.

Собор Святого Юра побудований за проектом Бернарда Меретина у 1744 – 1770-х рр. у стилі пишного бароко. Споруда вирізняється гармонійністю композиції і стильовою єдністю елементів та деталей. Храм прикрашений монументальною скульптурою видатного митця Іоана Пінзеля. Аттик над порталом увінчаний скульптурною групою «Юрій Змієборець». Храм має центричну пірамідальну композицію. Підкресленість головного фасаду поєднується із всефасадністю українських храмів. Собор стоїть на кам’яній терасі, до вхідного порталу ведуть барокові парадні сходи. Фасад розчленований пілястрами, що надає споруді особливої чіткості й гармонійності. Інтер’єр храму вражає багатством і різноманіттям іконопису. На особливу увагу заслуговують ікони вівтаря з постатями пророків, які відзначаються шляхетністю образів, трактованих з позицій гуманізму, знаного художника 18 ст. Луки Долинського. У підземній частині собору – крипті – знаходяться саркофаги видатного діяча Греко-Католицької Церкви митрополита Андрея Шептицького та інших ієрархів. Навпроти собору стоїть палац митрополитів, споруджений архітектором С. Фесінґерому 18 ст. у стилі рококо з деякими елементами класицизму. Апартаменти палацу мають багате оздоблення. З іншого боку храму височіє дзвіниця, на якій висить найдавніший дзвін України (напис на ньому датований 1341 р.). Зі східної тераси подвір’я храму відкривається чудова панорама міста.

Своєрідним храмом західної школи бароко є Успенський собор Почаївської лаври. З переходом Лаври до унії у 1721 р. стару церкву 1649 р. було розібрано, а на її місці у 1771 – 1783 рр. збудовано новий Успенський собор. Загальна композиція комплексу – терасна, будівлі розміщені на схилах із поступовим підвищенням до головного акценту – Успенського собору. Головний фасад за католицькою традицією прикрашають дві вежі під кутом 45° до головної осі, що підкреслює всефасадність собору – характерну рису українських церков. Загалом композиція з однією центральною банею на восьмерику і двома бічними вежами співзвучна кращим зразкам козацького бароко – соборам Троїцького монастиря в Чернігові та Мгарського монастиря біля Лубен на Полтавщині. Успенський собор Почаївської лаври – пам’ятка перехідного періоду від бароко до класицизму.

Дата добавления: 2015-05-23