Конституція Японії 1946 р

Війна за незалежність США. Декларація незалежності 1776 р.

За умов передреволюційного становища 5 вересня 1774 р. почав роботу перший Континентальний конгрес, на який прибули представники 12 колоній. Це й започаткувало створення представницького органу, спільного для всіх колоній. Він виник і функціонував всупереч колоніальній адміністрації, і від нього походить назва законодавчого органу США. У документах, прийнятих Конгресом («Декларація прав і потреб колоній» і «План асоціації першого Континентального конгресу»), вимагалось відмінити «нестерпні закони», підтверджувався бойкот англійських товарів, засуджувалась система управління колоніями. Для контролю за виконанням бойкоту пропонувалось обрати комітети нагляду і спостереження. Пізніше вони стали називатися комітетами безпеки і виконували роль революційних органів. У квітні 1775 р. між колоністами і англійськими військами почали точитися бої. Заможний плантатор, учасник англо-французької війни Джордж Вашингтон був призначений головнокомандуючим військами колоністів. Поступово формувались комітети для ведення війни — з питань фінансів, мореплавства, закупівель. Конгрес проводив конфіскацію земель прибічників короля.

Кожна колонія прийняла конституцію, але одного зразка. Губернатори, що раніше призначались, стали обиратись; ради, що існували при губернаторах, були перетворені у виборні сенати (верхня палата). Збори делегатів, або законодавчі збори у малонаселених колоніях, були перетворені у палати депутатів (нижня палата). Поразка англійських військ змусила Англію піти на укладання миру і визнати незалежність колоній.

Колоністи намагалися уладнати конфлікт з Англією мирним шляхом, направивши королю петицію, але уряд на чолі з Піттом відкинув петицію і надіслав до Америки нові військові сили. У відповідь на це конгрес офіційно оголосив про незалежність колоній і прийняв знамениту Декларацію незалежності. Декларація перш за все обґрунтовувала право американців на відокремлення від Англії, право народу на опір гніту. У Декларації прав, прийнятих конвентами кожної колонії, стверджувалось, що «народ є верховним володарем всякої влади. Жодна людина і жодна група людей не мають права на якісь переваги чи привілеї. Все населення у політичному відношенні повинно мати однакові права. Законодавча, виконавча і судова гілки влади / повинні бути роздільні».

Конститу́ція Япо́нії — діючий основний закон держави Японія. Проголошена 3 листопада 1946 року, набула чинності 3 травня 1947 року.Конституція Японії 1947 року замінила попередню Конституцію Великої Японської Імперії, що втратила чинність після поразки Японії у Другій світовій війні 1945 року. До 2008 року, по сьогодні, жодних поправок до діючої Конституції Японії внесено не було.Конституція Японії проголошує японську націю носієм державного суверенітету, а Імператора Японії — символом цієї нації. Конституція гарантує членам нації, особам які мають японське громадянство, основні права людини, якщо вони не протирічать громадському благу. За Конституцією влада поділяється на три гілки — законодавчу, виконавчу і судову, які уособлюються Парламентом Японії, Кабінетом Міністрів Японії і Верховним Судом Японії відповідно. Найвищим органом державної влади визначається двопалатний парламент. Виконавча вертикаль очолюється Прем'єр-міністром Японії. Регіональним і громадським об'єднанням на місцях надається право самоврядування. Імператор позбавлений впливу на державне управління. Конституція Японії відома як «Мирна конституція» завдяки статті 9, в якій передбачено відмову Японії від війни як засобу ведення державної політики та відмову від утримання війська. Діюча Конституція Японії є Верховним законом Японії, а усі постанови, укази і рескрипти, що протирічать їй не визнаються чинними.

Дата добавления: 2015-05-23