Теорія раціональних очікувань та “нова класична макроекономіка”

Проте самі доктрини «неокласичного відродження» характери­зуються скрайнім радикалізмом, заперечують необхідність втру-\ чання держави в економіку і за теоретико-методологічними підхо-1 дами є суто неокласичними. Незважаючи на певні відмінності, їм притаманний ряд спільних ознак: вони виходять з того, що жит­тєздатність капіталістичної системи зумовлюється внутріш­німи стимулами економічного розвитку; головна цінність суспі­льства не соціальна справедливість, а свобода; гарантом загальної свободи є економічна свобода, яка ототожнюється з ринком, конкуренцією. Представники цього крила неокласичної школи рішуче виступили проти активного втручання держави в еко­номіку, не погоджуючись навіть на ту обмежену роль, яку визнавав за нею, наприклад, Фрідмен. Ідеї консерватизму втілено в низці економічних теорій, у тім числі в теоріях «раціональних очікувань» та «економіки пропо­зиції». Теорія раціональних очікувань. У 60-х-70-х рр. зростає розу­міння того, що регулюючого впливу держави недостатньо для за­безпечення збалансованого та стабільного економічного зростання, оскільки такий вплив не враховує дії чинників, що не підлягають кількісному оцінюванню, наприклад, інформації і прогнозів. Існує два підходи до оцінки очікувань: «адаптивні очікування» і «раціональні очікування». «Адаптивні очікування» спираються на колишній досвід: знан­ня наслідків певних економічних дій, урахування колишніх поми­лок. На підставі «адаптивних очікувань» фірми пристосовуються до економічної ситуації, виробляють стратегію поведінки. «Раціональні очікування» базуються на наукових прогнозах, що враховують функціонування реальної економічної моделі: ди­наміку цін, витрат, рівень ставки процента, наслідки конкретної економічної політики, вплив урядових рішень на макроекономічні показники тощо. Загальновизнаним автором ідеї «раціональних очікувань», відпо­відно до якої очікування визнають раціональними, якщо вони збіга­ються з прогнозом, отриманим на підставі аналізу моделі, уважають Дж. Мута, який сформулював 1965р. цей постулат і відобразив його в побудованій ним моделі. Лише через 10 років до цієї ідеї по­вернувся і використав її Р. Лукас.

Нова класична економіка Економіка пропозиції. За докладнішого аналізу економіки, коли до уваги беруться суб'єктивні та об'єктивні чинники, науковці дій­шли висновку, що політика стимулювання попиту менш ефективна, ніж можна було б сподіватися. Вона прискорює темпи інфляції, за­безпечуючи лише короткочасний позитивний вплив на виробництво та зайнятість. Напрошувався висновок, що самої лише політики фінансового та грошового впливу не досить для стабілізації економіки. Тому багато економістів вирішило, що політику впливу на попит треба замі­нити політикою впливу на пропозицію. На відміну від кейнсіан- | ців, які вважали, що попит породжує відповідну пропозицію, вони; висунули тезу про залежність сукупного попиту від сукупної пропо­зиції. Саме цю ідею було покладено в основу дебатів з проблем «економіки пропозиції», спрямованих на визначення напрямків ста­білізації економіки. Авторами цієї ідеї були спочатку політики, які, критикуючи чин­ну систему взаємовідносин держави та ринку, розробляли заходи для її реформування, виходячи з принципу визначальної ролі вироб­ництва щодо розподілу і споживання та розглядаючи пропозицію як один з елементів саморегуляції. Економіка пропозиції за основу моделі бере не підприємство, не фірму, а індивідуума індивідуальний капітал та індивідуальну працю, які виробляють з певною метою. Тому державне регулюван­ня ринку має бути спрямоване на підвищення прибутковості, дохід­ності, на розвиток виробництва, а не виходити з проблем бюджету та вирішування їх за допомогою оподаткування. Отже, основним в теорії «економіки пропозиції» було запере­чення маніпулятивної фіскальної політики та існуючої системи прогресивного оподаткування як такої, що негативно впливає на ділову активність, оскільки не стимулює заощаджень та інвестицій, зумовлює нераціональний розподіл факторів виробництва, перероз­поділ національного доходу між виробництвом та споживанням на користь останнього і стає причиною приховування доходів, що, у кінцевому підсумку, призводить до виникнення тіньової економіки, ї бартерного обміну, скритої зайнятості. Представники школи «економіки пропозиції», захищаючи прин­ципи вільного підприємництва, піднесли проблему оподаткування до рангу конкретної економічної політики, обґрунтовуючи свої висновки економетричними моделями та програмами дальшого роз­витку ек-ки.

Дата добавления: 2015-05-23