Повернення науки в Європу

Поступово наука поверталась і в Європу. Іскри древніх знань здавна зберігалися в монастирях, де монахи переписували старі книги і навчали молодих послушників латинської грамоти, щоб вони могли читати святу Біблію.

На той час латинь була єдиною письмовою мовою, і, щоб навчитися грамоті, треба було навчитися латині: спочатку вивчити напам’ять півсотні псалмів, а потім освоїти азбуку.

Крім того, в монастирській школі навчали церковному співу і трохи – рахунку. В цьому і полягала тодішня освіта.

Освіченими людьми, само собою, вважалися монахи, їх називали кліриками. Вони носили тонзуру і користувалися великою повагою. Клірик міг стати священиком або писарем у графа, якщо тільки він дотримувався гідного для монаха образу життя, тобто не вступав у шлюб.

З давніх часів вчені монахи намагалися зібрати в одну книгу все, що залишилось від стародавніх знань, і скласти обширні манускрипти, що оповідають про життя святих, магічні властивості чисел і трохи про медицину і географію.

В VII столітті Ісідор Севільський написав двадцять томів «Етимології», а століттям пізніше Біда Достопочтенний склав обширну «Церковну історію Англії».

Імператор Карл Великий, наслідуючи древнім, створив свою Академію, але це був лише невеликий гурток вчених монахів; тут складали латинські вірші та вели літописи.

З цих літописів видно, що тодішні грамотії уявляли Землю плоскою, у вигляді величезного диску, оточеного океаном. Край Землі губився в темряві і був заселений дивними племенами – одноногими людьми і людьми – вовками.

Легенда говорить, що в Х столітті молодий монах Герберт вирушив у пошуках знань в Іспанію. Він навчався «забороненим наукам» у одного арабського мудреця, а потім спокусив його дочку і з її допомогою вкрав тайні книги.

В цих книгах було написано, що Земля має форму кулі, що число можна записати з допомогою особливих знаків – цифр, і ще багато іншого.

Потім монах Герберт розповідав про все це людям і за свою вченість був обраний папою під іменем Сильвестра ІІ, але морок неосвіченості був настільки густим, що слухачі Герберта мало що зрозуміли з його розповідей, і франки, як і раніше, вважали Землю плоскою.

Мусульманська Іспанія була для європейців ближче, ніж Константинополь, тому вони їздили в Іспанію, де вчилися у арабів тому, що ті запозичили у греків.

Після того, як християни відвоювали у мусульман столицю Іспанії Толедо, їм дісталися багаті бібліотеки з сотнями написаних арабською в’яззю книг.

Єпіскоп Раймунду призвав вчених монахів з усієї Європи, і вони разом з арабськими і єврейськими мудрецями переклали ці книги.

Серед них був медицинський трактат Ібн Сіни (Авіценни), філософські манускрипти Ібн Рушда (Авероеса), алхімічні досліди Ібн Хайана (Гебера), а також арабські переклади Платона, Арістотеля, Евкліда, Птоломея.

В Іспанії європейці познайомилися з папером, магнітною голкою, механічним годинником, перегонним кубом для одержання алкоголю.

Праця перекладачів продовжувалася протягом всього ХІІ століття, і весь цей час грамотії Європи тягнулися в Іспанію за новими книгами.

Вчених підштовхувало нетерпіння їхніх учнів, адже в ХІІ столітті в Європі відкрився потяг до знань, виросли торгові міста, а купці не могли обійтись без освіти.

В містах з’явилися «загальні школи», доступні не тільки для монахів. В цих школах викладалися «сім вільних мистецтв», які розпадалися на «трівіум» і «квадріум».

«Трівіум» − це були «граматика», «риторика» і «діалектика», а «квадріум» складався з «арифметики», «астрономії», «музики» і «геометрії», причому «астрономія» насправді була астрологією, а «геометрія» − географією.

В арифметиці більшу частину курсу займало тлумачення таємного смислу цифр, а вершиною премудрості вважався поділ багатозначних чисел.

Під риторикою розумілося мистецтво складати листи, грамоти і юридичні документи – це була дуже важлива для городян наука, яка з часом лягла в основу всієї вищої освіти.

5. Створення університетів.

Слід зазначити, що в епоху панування варварів не існувало права і законів у тому сенсі, як їх розуміємо зараз.

У варварів були свої варварські «правди», збірники законів, але головним законом був «божий суд» − судовий поєдинок на мечах. Хто перемагав, той і правий.

Купці, які не бажали битися на мечах, користувалися законами загиблої Римської імперії, уривками кодексу, складеного колись імператором Юстініаном, що збереглися.

В кінці ХІ століття болонський ритор Ірнерій поновив римський кодекс законів і заснував першу юридичну школу.

З часом ця школа розрослась, в Болонью стали приїжджати тисячі учнів з усієї Європи, і в кінці ХІІ століття школа Ірнерія перетворилася в «університет» - вчену «корпорацію», цех з майстрами-магістрами, підмайстер’ями-бакалаврами і учнями-студентами.

Як і у всіх цехів, в університеті був свій прапор, свій статут, своя скарбниця і свій старшина-ректор. (Доречі, назва «ректор» (лат. rector) в перекладі означає «начальник цеху»).

Звання магістра (або доктора) присвоювалося після екзамену-диспуту, коли нового «майстра» одягали в мантію і вручали йому перстень і книгу – символ науки.

Римські папи підтримували повагу до вченого цеху і наділяли докторів бенефіціями – доходами від церковного майна. Вони будували і гуртожитки для бідних студентів – «колегії».

Пізніше магістри почали читати в цих колегіях лекції, і, таким чином, з’явилися нові учбові заклади – коледжі.

В університеті було чотири факультети, один з них, «артистичний», вважався підготовчим: це була колишня «загальна школа», де вивчали «сім вільних мистецтв».

Лише невелике число студентів витримували всі іспити і продовжували навчання на старших факультетах – юридичному, медичному і богословському.

Юристи і медики навчалися п’ять років, а богослови – п’ятнадцять. Їх було зовсім мало, і здебільшого це були монахи, які присвятили своє життя богу.

Поява університету принесла Болоньї шану і немалі вигоди, тому незабаром і в інших містах прийнялися заводити вищі школи на зразок Болонського закладу. В середині ХІІІ століття в Італії було 8 університетів.

Найбільш знаменитим університетом Англії був університет в Оксфорді, де в ХІІІ столітті викладав знаменитий астролог і алхімік Роджер Бекон.

Р.Бекон мешкав у башті, на вершині якої ночами проводив свої спостереження, щось виміряв і креслив з допомогою дивних приладів. Його вважали чаклуном і марновірно боялися.

Він склав трактат, в якому в умисно туманних, зрозумілих тільки обізнаним фразах писав про секрет пороху і збільшувального скла; він вчив визначати місцезнаходження з допомогою широти і довготи.

Р.Бекон писав також про те, що в майбутньому з’являться машини, які будуть возити людей, і машини, котрі літатимуть по небу – важко сказати, як в ті часи могли прийти в голову такі думки.

Врешті-решт, Р.Бекона звинуватили в чаклунстві і заточили у в’язницю, звідки він вийшов лише незадовго до смерті.

Дата добавления: 2015-05-23