Огляд літератури

Вступ

Серед найважливіших зернових культур озима пшениця за посівними площами займає в Україні перше місце і є провідною продовольчою культурою. Вона дає стійкі врожаї в основних районах вирощування і характеризується високою чутливістю до внесення добрив.

Підвищення стійкості зернового господарства можливе при освоєнні зональних систем землеробства, які забезпечують раціональне використання виробничих ресурсів і біокліматичного потенціалу певного регіону. При цьому як сукупність факторів інтенсифікації, так і їх у формуванні врожаю суттєво різняться залежно від зони, рівня родючості ґрунту, використання біологічного потенціалу сорту, забезпеченості органічних і мінеральних добрив та ін..

Мета курсової роботи – висвітлити питання впливу органічних і мінеральних добрив на підвищення врожаю і якості зерна.

Пшениця є найважливішою продовольчою культурою світу, їй належить провідне місце серед зернових культур. Це найцінніша й найбільш розповсюджена зернова культура. За посівними площами озима пшениця займає в Україні перше місце.

Озима пшениця поширена в усіх країнах світу: від Полярного кола до Південної Америки і Південної Америки. У світовому землеробстві зустрічаються озимі, напівозимі («дворучки») і ярі її форми. Озиму пшеницю вирощують головним чином у південних, помірних та субтропічних широтах. У районах помірного клімату вона може культивуватися там, де взимку є стійкий сніговий покрив і температура повітря нижча -15 С під снігом або без нього тримається нетривалий час.

Коренева система пшениці сильно розвинена, представлена первинною, що розвивається із зародка, і вторинною – з вузла кущення.

Стебло – прямостояча соломина, що складається з 5-7 міжвузлів. Висота коливається від 50-70 до 200 см. Рослина пшениці здатна утворювати велику кількість стебел з бруньок, розташованих у вузлі кущення.

Листок лінійної форми, складається з двох частин: нижньої листкової піхви, яка у вигляді трубки охоплює стебло, і верхньої – листкової пластинки. Між піхвою і пластинкою з внутрішнього боку листка є тонка плівка – язичок, із зовнішнього, з обох боків – так звані вушка (ріжки), які частково або повністю охоплюють стебло.

На головному пагоні у більшості сортів озимої пшениці закладається 8-10 листків, на бокових на 1-3 менше. Результати багатьох досліджень свідчать, що розміри листкових пластинок в період їх фотосинтетичної діяльності істотно впливають на формування сухої маси рослин і врожай зерна.

Верхня частина стебла закінчується суцвіттям, що являє собою колос. Стрижень колоса складається з члеників, де розташовано по одному сидячому колоску. Колосок складається із двох симетрично розташованих широких колоскових лусочок, збоку розташований кіль, колосковий (кільовий) зубець і плече.

За способом запилення озима пшениця до самопильних рослин. Однак, як показали дослідження інших вчених, озима пшениця не є облігатним самозапильником, спостерігаються випадки перехресного запилення, особливо в умовах сухої і жаркої погоди на півдні України.

Плід пшениці – зернівка. У зернівці розрізняють власне сім’я (зернина), яка складається із зародка, ендосперми і насінної оболонки. Зародок складається із щитка. Бруньок і зачаткових кореневих пагорків.

Кількість зерен у колосі часто перевищує 30-35 штук, а середня маса зерна в ньому становить 1-1,5 г; маса 1000 зерен – 25-55 г, частіше близько 40 г.

Насіння озимої пшениці проростає трьома-чотирма корінцями (з коливаннями від двох до шести). Кількість зародкових корінців залежить від величини насіння, родючості та вологості ґрунту, строків посівів та інших факторів.

Початок трубкування – період, коли стебловий вузол першого міжвузля піднімається на висоту 2-3 см від поверхні ґрунту. Ця фаза настає через 42-45 днів після появи сходів і триває 42-50 днів.

Колос закладається весною, коли температура повітря досягає 7-8⁰ С, а тривалість дня – більше 12 годин. Колосіння пшениці починається через 3-4 дня після виходу в трубку. Ця фаза триває 5-7 днів. Колос з’являється внаслідок інтенсивного росту стебла, особливо його верхнього міжвузля, з листкової трубки. Похмура погода затримує колосіння. Фосфорні добрива прискорюють колосіння на 2-3 дні, а азотні та гній, навпаки, затримують його.

Цвітіння озимої пшениці настає через 2-3 дні після колосіння і триває 4-6 днів. Починається воно з колосків, що розташовані нижче середини колоса і продовжуються вниз і вверх. Останніми цвітуть верхні та нижні колоски. Посушлива погода прискорює цвітіння. Під час цвітіння відбувається запилення квіток. Цвітіння пшениці триває протягом усієї доби, вдень – краще, вночі – гірше.

Після запліднення настає фаза формування зерна – його ріст в довжину до розміру, типового для кожного сорту. В цей час ріст стебла припиняється і поживні речовини із листа в стебло пересуваються до зерна, що формується. В ньому з’являється ендосперм, зародок та інше. Зерно помітно збільшується в довжину і через 12-16 днів досягає кінцевої величини, що співпадає з початком молочної стиглості. Цей період характеризується інтенсивним ростом зернівки у довжину, швидким накопиченням в ній води і невеликою кількістю сухих речовин. Кількість води на початку цього періоду досягає 80-82%, а в кінці знижується до 65-70%.

Далі наступає період наливу. При цьому спостерігається помітне збільшення ширини і довжини зернівки, зміна її забарвлення від зеленого до тілесного. На початку наливу вода складає 65-70%, а наприкінці – 42-38%. В цілому, формування зерна при помірно теплій і вологій погоді триває 12-14 днів, а на півдні країни – 10-12; фаза молочної стиглості 8-11, воскової – 6-12 днів.

Озима пшениця належить до холодостійких культур. Насіння її здатне проростати при температурі посівного шару ґрунту 1- 2⁰С, проте оптимальна 12-20⁰. за оптимальної температури і достатньої вологості ґрунту сходи з’являються на 5-6-й день. Найсприятливішими для сівби пшениці є календарний строк із середньодобовою температурою повітря 14-17⁰С. При доброму загартуванні восени вона витримує зниження температури на глибині вузла кущіння до 15-18⁰С морозу, а деякі сорти навіть до мінус 19-20⁰С.

Високою морозо- і зимостійкістю відзначається пшениця, яка утворює восени 2-4 пагони і нагромаджує у вузлах кущіння до 33-35% цукру на суху речовину, що досягається при тривалості осінньої вегетації рослин 45-50 днів з сумою температур близько 520-670⁰С. Протягом вегетації сприятливою середньою температурою є 16-20⁰С із зниженням у період кущення до 10-12⁰С та підвищенням при трубкуванні до 20-22⁰С, цвітінні та наливанні зерна – до 25-30⁰С. Для розвитку сильної кореневої системи кращою температурою ґрунту є 10-20⁰С.

Високі температури і низька відносна вологість повітря знижують запліднення, погіршують умови наливу зерна. Цвітіння, запліднення і налив зерна нормально проходять при температурі 35-40⁰С і відносній вологості повітря не нижче 40%.

Озима пшениця потребує достатньої кількості вологи протягом усієї вегетації. Як правило, високий урожай її спостерігається при весняних запасах вологи в орному шарі ґрунту до 200 мм, а на період колосіння – не менше 80-100 мм при постійній вологості ґрунту 70-80% НВ. Транспіраційний коефіцієнт у пшениці становить 400-500, у сприятливі за вологою роки він знижується до 300, у посушливі – підвищується до 600-700.

Найбільше озима пшениця поглинає вологу в період трубкування, особливо за 15 днів до виколошування з тривалістю близько 20 днів, коли рослина інтенсивно росте і в неї формуються колоски, квіти. В умовах степу велике значення має вологість посівного шару на час сівби пшениці. Знані запаси її у ґрунті необхідні з самого початку бубнявіння насіння, яке у м’якої пшениці відбувається при поглинанні 50-55% води від сухої маси насіння, а у твердої – на 5-15% більше. Тому дружні сходи з’являються лише за наявності в посівному шарі 10-15 мм продуктивної вологи, а процес кущення при вологості орного шару 0-20 см, не менше 20-30 мм.

Про високу потребу озимої пшениці у волозі свідчать витрати нею води при формуванні врожаю, які становлять за вегетацією, залежно від зони вирощування, в середньому 2500-4000 м³ на гектар.

Озима пшениця вибаглива до запасів поживних речовин у ґрунті та її водно-фізичних властивостей. Озимій пшениці найбільше відповідають ґрунти з глибоким гумусовим шаром, гарною структурою та глибоким заляганням ґрунтових вод.

У лісовій зоні України озима пшениця формує високі врожаї з високими хлібопекарськими якостями. При вирощуванні озимої пшениці необхідно, щоб протягом всього періоду вегетації рослини були в достатній кількості забезпечені всіма поживними речовинами, при оптимальному співвідношенні всіх елементів мінерального живлення.

Чим вищі врожаї озимої пшениці, тим більше вона споживає води, азоту, фосфору, калію та інших елементів живлення з ґрунту. За виносом поживних речовин з ґрунту озима пшениця є азотофільною рослиною: 1 ц зерна виносить в середньому з ґрунту азоту - 3,75, фосфору – 1,3, калію – 2,3 кг.

Багаторічні дослідження показали, що переважну кількість головних елементів озима пшениця поглинає в досить стиглі строки. Азот і фосфор у рослини найінтенсивніше надходять від фази весняного кущення до початку колосіння, коли відбувається інтенсивний ріст вегетативних органів і формується колос. Другий максимум у поглинанні азоту і фосфору спостерігається у період наливання зерна. Надходження калію в рослини озимої пшениці най інтенсивніше відбувається в перший період її вегетації. До фази колосіння надходить 83-95% загальної кількості калію. Особливо енергійно калій поглинається рослинами у період від фази весняного кущення до фази колосіння. З ранніх фаз росту та розвитку озимої пшениці й до фази колосіння темп поглинання головних елементів живлення значно випереджає темп приросту сухої речовини. Приріст сухої речовини і надходження поживних речовин вирівнюються до фази молочної стиглості озимої пшениці.

Уперши осінній період рослини озимої пшениці дуже чутливі до фосфору. Достатнє фосфорне живлення підсилює розвиток кореневої системи, підвищує енергію кущення, збільшує синтез вуглеводів у листках і вузлах кущення, сприяє кращому поглинанню азоту. Це створює сприятливі умови для нормального розвитку рослин, підвищує їх стійкість проти низьких температур у зимовий період. Достатнє калійне живлення сприяє нагромадженню в рослинах вуглеводів, підтримує оптимальний водний баланс, підвищує стійкість рослин проти різних захворювань. Помірне азотне живлення дає змогу нормально розвиватися рослинам і створює умови для кращого їх кущення. При надлишку азоту в цей період зменшується нагромадження вуглеводів у рослинах, погіршується умови їх перезимівлі, знижується розвиток механічної тканини, рослини витягуються і вилягають, знижується стійкість рослин проти різних захворювань.

У другий (ранньовесняний) період рослини озимої пшениці найчутливіші до азотного живлення. У ґрунті в цей час мінеральних сполук азоту дуже мало, оскільки мобілізація азоту ґрунту низьких температур протікають повільно, а нітрати постійно вимиваються з кореневмісного шару ґрунту з опадами протягом зими і ранньої весни. Нестача азоту в цей період росту і розвитку рослин озимої пшениці призводить до значного зниження її врожаю, яке вже неможна компенсувати наступним його внесенням.

З усіх агротехнічних заходів найефективнішим фактором поліпшення якості зерна є удобрення озимої пшениці. Тільки за оптимального постачання росли пшениць елементами живлення можна сподіватися на одержання врожаю доброякісного зерна.

Найдоступнішими і універсальними добривами є органічні. Їх роль, особливо в зв’язку з обмеженим застосуванням при ресурсозберігаючій технології мінеральних добрив, значно зростає. Для забезпечення високого врожаю доброякісного зерна доза гною має бути достатньо великою (40-50т/га). Звичайні дози гною (20-30т/га) не забезпечують великого приросту врожаю і ефективного поліпшення якості зерна.

З усіх видів мінеральних добрив найбільше впливають на якість зерна азотні добрива. Фосфорне та фосфорне – калійне удобрення, як правило, не змінює чи погіршує якісні показники. Для виробництва доброякісного зерна система добрив має бути збалансована за елементами живлення і доза азоту має бути достатньо великою, щоб забезпечити приріст врожаю та додаткове накопичення клейковини. При внесені малих доз азоту, як правило, витрачаються на формування приросту врожаю і не вливають на якісні показники зерна, а іноді й погіршують їх.

Отже, для виробництва доброякісного зерна необхідно постачати рослини азотом у період колосіння – формування зерна і в пізніші строки. Пізнє азотне підживлення можна проводити залежно від умов зволоження або по поверхні ґрунту, або у вигляді позакореневих підживлень, використовуючи авіацію, а при наявності технологічної колії – наземні знаряддя. Кращою формою азотних добрив для позакореневого підживлення є сечовина.

Схема досліду

Дослідна ділянка закладалась Лісостеповій зоні України. Ґрунт – сірий опідзолений супіщаний. Основні характеристики ґрунту наведені в таблиці 1.

Таблиця 1. Основні показники ґрунту

Показник	Значення
рН	5,0 мг/100г грунту
Ступінь насичення	68%
Легкогідролізований азот	2,15 мг/100г грунту
Р2О5	5,7 мг/100г грунту
К2О	4,6 мг/100г грунту

В агрохімічному відношенні це середньо родючі ґрунти.

Експериментальні дослідження проводились методом постановки польових дослідів. Польові досліди були закладені в чотирикратній повторності.

Досліджувана культура – озима пшениця. Розмір ділянки – довжина 28 м, ширина 5 м. Загальна площа – 140 м².

У досліді були представлені такі варіанти:

1) фон-Р₆₀ К₆₀;

2) фон +N₆₀ (NH4Cl);

3) фон +N₆₀ (NH₄NO₃);

4) фон +N₆₀ (Ca(NO₃)₂);

5) фон +N₆₀ (NaNO₃);

6) фон +N60 (NH2)2CO).

Дослід було закладено з метою, вивчення дії різних форм азотних добрив на урожай озимої пшениці.

Дата добавления: 2015-05-23