Тема 9. Арабські країни уXVIII ст

Зміст теми

Арабські країни Близького Сходу. Відцентрові тенденції у політичному становищі Порти. Фактичний розпад Османської імперії. Арабські самостійні державні утворення феодально-регіоналістського типу. Регентства. Мамлюцький емірат у Єгипті. Дейський Алжир. Мекканський шерифат у Хіджазі. Держава Хасанідів в Іраку. Володіння аль-Азмів у Сирії. Вотчини династів Курдистану, Лівану і Неджду. "Розкольницькі" імамати: зейдитів у Ємені, хариджитів в Омані.

Економічне становище арабських країн. Деградація господарства. "Бедуїнізація" Близького Сходу. Ремесло і торгівля. Міста. Причини занепаду.

Розклад староосманської політичної системи. Зміни у складі правлячого класу. Мамлюки. Співвідношення світської та духовної влади. Військовий характер арабських режимів XVIII ст. Міські аяни. Боротьба аянів і яничарських угруповань за владу.

Піднесення інтелектуального та духовного життя. Його традиційний характер. Фольклор і народна культура. Місцеве мистецтво. Вплив османських шкіл на розвиток архітектури, мініатюри та музики. Куттаби і медресе. Література. Жанр біографії і мандрівок. Творчість Абу аль-Гані Набулсі (1641 — 1731 рр.). Суфізм. Ісламський фундаменталізм. Муртада аз-Забіді (1739 — 1791 рр.). Ваххабіти.

Відносини із Заходом. Криза "османізму" як світоглядної системи. Поширення почуття арабського регіоналізму. Відродження культу арабських звичаїв і мови.

Мамлюцький Ірак. Його становлення (1704 — 1723 рр.). Політика Хасан-паші. Кавказькі мамлюки. Політичний лад. Відносини з бедуїнами. Ірак в другій половині XVIII ст.

Сирія. Яничари та боротьба за владу. Прихід до влади Ізмаїл-паші аль-Азма (1725 р.). Заходи по впорядкуванню системи управління. Військово-олігархічний режим. Сирія під управлінням роду Аль-Азмів (1725 — 1883 рр.). Сімейна унія. "Анклавний" Халеб. Соціально-політична дестабілізація. Голодні бунти та яничарські заколоти.

Ліван. Сирійські сектанти. Система васально-сюзеренних зв’язків. Прихід до влади роду Шехабів. Друзи та мароніти. Християнська колонізація центрального Лівану.

Розвиток торгівлі, ремесла, терасного землеробства. Шовківництво. Боротьба за оновлення (1736 — 1790 рр.). Латинізація церкви. Європеїзація духовенства.

Особливості формування самобутньої ліванської державності. Ісламський фундаменталізм.

Палестина. Спроба утворення самостійної арабської держави у середині 1770-х років. Держава Захір аль-Омара. Ідея арабської народності. Політика віротерпимості.

Деспотичний характер режиму. Господарський лад та економічна політика. Зовнішня політика. Війна з Портою. Відновлення староосманських традицій. Режим Ахмеда Джеззара.

Ваххабіти в Аравії. «Пуритани пустелі». Мухаммед ібн Абд аль-Ваххаб (1703 — 1792 рр.). Екстенсивний характер господарства Аравії. Кочове скотарство та поливне землеробство оази.

Номінальний характер влади Порти. Конгломерат еміратів. Боротьба між еміратами Бану Халід і Мекканським шерифатом Хашимітів.

Поширення ваххабізму. Підкорення ваххабітами еміратів і кочових племен Неджду. Вихід за межі Аравії наприкінці XVIII ст. Напад на Кербелу. Імперія ваххабітів.

Османський Єгипет та північноафриканські вілайєти у XVIII ст.

Особливості регіоналізму. Формування незалежних арабських держав. Формальна належність до Османської імперії. Особливості державного устрою. Внутрішня та зовнішня політика регіоналістських державних утворень. Їх культурно-цивілізаційні цінності та звичаї. Спільні риси історичного розвитку.

Література

1. Апродов В.А. Тысячелетия Восточного Магриба. – М.: Наука, 1976.

2. Ацамба Ф.М., Кириллина С.А. Религия и власть: ислам в Османском Египте (XVIII-первая четверть XIXв.). – М., 1996.

3. Аяш А. Марокко: Итог одной колонизации/ Пер. с французкого-М., 1958.

4. Дьяков Н.Н. Младоалжирцы и антиколониальная борьба в Алжире на рубеже XIX-XXвв. – М., 1985.

5. Жюльен Ш.-А. История Северной Африки: Тунис, Алжир, Марокко: в 2т. – М., 1963.

6. История Алжира в Новое время: (Середина XVI-начало XXв.). – М., 1981.

7. История Алжира в Новое и Новейшее время/ Ланда Р.Г., Миронова Е.И., Симонов Е.Л. и др.- М., 1992.

8. История Африки в XIX-начале XXв. – М, 1984.

9. История Ливии в Новое время.- М.,1981.

10. История Ливии в Новое и Новейшее время.- М.,1992.

11. История Судана в Новое и Новейшее время. – М., 1992.

12. КошелевВ.С. Египет: от Ораби-паши до Сада Заклула. 1879-1924. – М., 1992.

13. Ланда Р. Г. История Алжира, XX век. – М., 1999.

14. Луцкий В.Б. Новая история арабских стран. – М., 1966.

15. Смилянская И.М. Социально-экономическая структура стран Ближнего Востока на рубеже Нового времени. – М.: Наука, 1979.

Види навчальної діяльності студентів

А). Лекція не передбачена робочим планом.

Б). Семінарське заняття не передбачено робочим планом.

В). Завдання для самостійної роботи студентів.

1. Нанести на контурну карту арабські території Османської імперії.

2. Дати ґрунтовне визначення поняття «імамат». Навести приклади.

3. Пояснити характеристику Північної Африки, зроблену російським послом у Порті графом П.А. Толстим, що це – «речі посполиті», де правлять паші, «разом з першими людьми – жителями тих місць».

4. Охарактеризувати економічне становище арабських країн у XVIIIст. Пояснити причини глибокої диференціації між ними.

5. Проаналізувати соціальну опору арабських режимів XVIIIст.

6. Виокремити спільні та особливі риси у розвитку арабських країн у складі Османської імперії.

7. Пояснити причини невдалої спроби створення самостійної арабської держави в Палестині.

8. Розкрити сутність учення Мухаммеда ібн Абд аль-Ваххаба (1703-1792рр.).

9. Пояснити причини та наслідки занепаду мамлюцького емірату в Єгипті.

10. Скласти історичний портрет Ахмеда Караманли (Лівія).

11. Пояснити, чому розклад османських порядків найінтенсивніше проявив себе у Тунісі за правління Хусейнідів.

12. Проаналізувати причини домінування в Алжирі традиційної ісламської свідомості. Чому Алжир можна назвати «найбільш османською» з усіх арабських країн XVIIIст.?

Дата добавления: 2015-05-23