Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Шкільне поле




Читайте также:
  1. Становлення і розвиток науки про дошкільне виховання 1 страница
  2. Становлення і розвиток науки про дошкільне виховання 2 страница
  3. Становлення і розвиток науки про дошкільне виховання 3 страница
  4. Становлення і розвиток науки про дошкільне виховання 4 страница
  5. Шкільне кр-во як галузь загального кр-ва, його роль у навчально-виховному процесі.

Освіта

Історія освіти району починається з XVIII ст. Діти навчались або самими батьками, або надомно у сільського "розумника". Велике значення мала традиція освіти дітей, яку, очевидно, принесли з собою фактичні засновники м.Бахмута козаки Ізюмського полку. У м. Ізюм, за даними дослідників історії шільництва (зокрема П.Мазура), існувала козацька школа. Випускники козацьких шкіл, особливо з козацької старшини часто навчалися у Києво-Могилянській академії. Українське населення за козацьких часів взагалі відрізнялося грамотністю. З приєднанням України до Росії вітчизняна освітня система, яка включала полкові, січові, братські, міські, церковні, монастирські та інші школи, занепадає. Навчання набуло систематичного характеру при будівництві в селах церков і церковно-приходських шкіл. Перші такі школи відкрилися в селах Сріблянка, Трипілля, Луганське наприкінці XVIII століття. Пізніше, на початку ХІХ століття, школи відкриваються в Бахмуті і селах Покровське, Званівка, Красне, Різниківка.

Створене у 1802 році Міністерство народної просвіти розробило статут навчальних закладів трьох ступенів:

І - приходські школи для «низших сословий»;

ІІ - повітові школи для низького недворянського «сословия»;

ІІІ - гімназії для дітей дворян і чиновників.

Відомий педагог К. Д. Ушинський у 1861 році писав: "Народ наш дозрел до такой степени, когда учение его сделалось неизбежным".

Після 1864 року, коли було прийнято "Положение о начальных народных училищах" і проведена земська реформа, освіта на селі набуває подальшого розвитку. Поряд з церковноприходськими відкриваються земські школи і училища Міністерства просвіти. Всі волосні села мали школи, але в них могли навчатися лише 20-30 учнів, тож охоплення навчанням дітей було незначним.

Школи могли відкриватись не лише Міністерством просвіти. Міністерство державного майна у 1843 році відкриває училище в селі Луганське, у 1865 році - в Миколаївці, у 1870 році - у Званівці.

Бахмутське земство відкриває свої початкові училища - 1872 року в селі Покровське, 1875-го - в селі Сріблянка, 1883-го - жіноче училище в с. Луганське.

20-30-і роки ХХ ст. вважаються періодом «суцільної писемності» - набуттям загальної початкової освіти. У кожному селі відкриваються початкові школи, освітні заклади. Але приміщень не вистачає - заняття проводиться в дві, подекуди в три зміни. Більшість вчителів мають середню і неповну середню освіту. У 1927 році методом народного будівництва споруджується Ямська (Сіверська) семирічна школа № 1.

"Суцільна письменність" охопила на початку 30-х років і доросле населення, яке не мало освіти. При школах створювались групи ліквідації неписьменності. Навчання проводилось після роботи, у вихідні дні. Вчителі і старшокласники, спеціалісти села безкоштовно навчали своїх родичів та сусідів. На Ямському доломітному заводі відкривається робфак - робітничий факультет, який надає освітню підготовку для вступу до технікумів та вузів.



Семирічні школи відкрилися у великих селах. Проіснували вони до так званої хрущовської освітньої реформи 1959 року. Середні школи в обсязі 9 класів - до 1939 року, пізніше з 1940 по 1962 рік - 10 класів працювали в базових населених пунктах. В районі такі школи до війни були в селищі Ями (м.Сіверськ), в селах Луганське, Покровське. До 1958 року середні школи були платні (8, 9 і 10 класи) і напівплатні - цезалежало від фінансового стану сім'ї та якості навчання підлітків. З прийняттям Закону про загальну середню освіту з 1958 року навчання в середніх школах стає безкоштовним. Кількість середніх шкіл різко зросла. В районі їх стало одинадцять.

У 1950-і роки в районі відкриваються вечірні школи, які проіснували до середини 1980-х років.

З 1963 року середні школи переходять на одинадцятирічне навчання і отримують статус «школи з виробничим навчанням». Але більшість з них не мали належних умов, отже виробниче навчання набуло формального характеру в місцевих господарствах. У цей період набувають популярності новостворені навчальні заклади - школи-інтернати. Спроба тодішних керівників країни з інтернатів зробити елітну школу, на зразок ліцеїв XIX століття, не мала успіху. Декілька років витрачалися досить великі суми на їх будівництво і обладнання. У нашому районі відкриваються Луганська, Ямська, Парасковіївська школи-інтернати. Перші учні з великим бажанням, при незначній оплаті за утримання, йшли туди навчатись, деякі з них закінчували навчання з медаллю, зокрема Лідія Колєно (нині директор Миньківської школи).

Економічна криза 1963-64 років підірвали матеріальну базу шкіл-інтернатів. Так, Парасковіївську школу-інтернат перевели в розряд допоміжних, а Сіверську школу-інтернат (1980) і Луганську школу-інтернат (1983) взагалі ліквідували. Школи постійно знаходилися в процесі реформування: ще не закінчилася одна, розпочинається інша реформа. У 80-і роки ХХ ст. всі середні школи мали трактори, причепи, плуги, але не мали землі. З початку 1990-х років з'явилася земля, але вийшла з ладу стара техніка. Починаючи з 1980 року школи району поступово переходять на навчання дітей з 6-річного віку, тож 2002 рік - рік загального охоплення навчанням дітей-шестирічок - в районі сприйняли спокійно батьки і вчителі.

Перший етап комп'ютеризації шкіл району припав на 1985 рік. Сьогодні завершений другий етап комп'ютеризації. З допомогою шкільних комп’ютерів учні не тільки оволодівають основами комп’ютерної грамотності, а й мають можливість працювати в мережі Інтернет. Це забезпечує школярам району рівні можливості з учнями обласних міст та столиці.

Сільський учитель, сьогодні, як правило, відчуває розуміння і підтримку місцевих органів влади, оптимістично налаштований на майбутнє.

Становлення дошкільної освіти в районі відбувалося повільно. Традиційно заробітна плата батька дозволяла утримувати сім'ю. Для матерів не завжди знаходилася робота. В багатодітних сім'ях старші діти виховували менших. При МТС та в радгоспах літні дитячі садки з'являються наприкінці 40-х років ХХ ст. Літні дитсадки повільно реформувалися у цілорічні відомчі дитсадки. Подекуди з'являються ясла-садки лікувальних закладів (50-і роки). Перші дошкільні заклади місцевої влади відкриваються наприкінці 50-х - на початку 60-х років. Інтенсивне будівництво типових приміщень у 1960-80-і роки повністю задовольнило потребу в дитячих садках.

Позашкільна освіта набула розвитку в районі на початку 60-х років. Це були районний будинок піонерів (1964 р.) в с. Красне (перший директор Микола Соколов) і станція юннатів.

У 1990-роки відбулося об'єднання цих закладів у центр позашкільної освіти, який нині очолює творчий керівник Алла Кишинська.

Професійна освіта підлітків розпочалася в районі на початку XX століття з відкриттям у 1911 році дворічного Кам'янського сільськогосподарського училища за рішенням Департаменту землеробства. Проіснувало училище 30 років. Після війни (1943-52 роки) воно розташувалося в с.Красне. З 1952 року училище отримало статус обласної сільськогосподарської школи і проіснувало до 1969 року. За роки існування училище підготувало для сільського виробництва 2250 кваліфікованих спеціалістів.

Потреба в механізаторах постійно зростала. 10 вересня 1943 року, коли в Донбасі ще гриміли гармати, в Артемівську відкривається сільське ремісниче училище №16 (нині сільське профтехучилище № 147). За 60-річну історію училище підготувало понад 14000 кваліфікованих робітників, переважно трактористів і водіїв автомобілів. Історія другого професійного училища № 145 розпочалася у 1956 році від фабрично-заводських училищ №25 і №126 селища Яма. Училище №25 відкрилося в 30-і роки ХХ ст. і готувало робітників для доломітного заводу та його шахт. У 1943 році відкрилося училище № 126, яке готувало професійних робітників для різних галузей виробництва: ковалів, слюсарів, токарів.

Училище механізації сільського господарства № 5, як до 1964 року називали СПТУ № 145, підготувало майже 12000 робітників - трактористів, слюсарів тваринницьких ферм, агрохіміків і лаборантів.

У 1956 році 250 випускників ПТУ № 147 виїхали на освоєння цілини до Казахстану. У 1957 році училище закінчив майбутній директор ВНДІ «Сіль» - Крашеннінік Г.С. У 1962 році училище закінчив майбутній директор радгоспу "Хімік" Костянтинівського району В. Лембіш. 5 випускників училища стали артистами і музикантами, один нині грає за футбольну команду «Арсенал» (м. Київ).

Понад 35 років в училищі працюють Микола Корнієнко, Леонід Костєв, Володимир Чуйков.

Учбове господарство училища має 888 га землі, 30 тракторів, 6 комбайнів, 14 автомобілів, іншої сільгосптехніки - 180 одиниць.

Для якісного забезпечення освітніх установ технічними засобами освіти та навчальними фільмами майже 30 років існувала районна фільмотека. Кращим завідувачем її був Олег Мірошниченко.

Щороку з 1984 по1989 роки освітяни району виходили переможцями Всесоюзного конкурсу сільських освітніх закладів країни. Колектив району шість разів отримував диплом I ступеня і грошову премію в розмірі 10000 крб.

Сьогодні в районі працюють: 29 шкіл, в яких навчається 5633 учнів; 3 школи-дитсадки; 27 дошкільних закладів, в них дітей 1066; 626 вчителів і вихователів.

Всі приміщення шкіл і дитячих садків являють собою типові будівлі.

У 2002 році 40% випускників шкіл району вступили до вищих учбових закладів.

У 2001 році команда Новолуганської школи перемогла в обласній акції "Дистанційна освіта - розуміння, можливості, знання".

У 2002 році команда Сіверської школи №2 зайняла третє місце в обласній інтернет-олімпіаді.

Серед освітян району чотири заслужених учителя України: Лінник Олександра, Озерова Віра, Скоріна Олена, Терещенко Василь. Всього нагороджено орденами і медалями 62 освітянина.

Один з розділів районної програми соціальної розбудови сіл включав заходи щодо поліпшення профорієнтаційної роботи та впровадження нових підходів до організації суспільно-корисної праці з учнями шкіл. Усі середні школи району (11) мали необхідний сільгоспінвентар, добре обладнані кабінети механізації, навчально-дослідні ділянки землі. Згідно з розробленою програмою було використано умови кожної школи. Діти займалися різними видами суспільно-корисної праці: допомагали доглядати телят і поросят, доїти корів, вирощувати свиней, кролів, нутрій, займалися бджільництвом і розведенням риби, в'язали віники, старші виготовляли прокладки для тракторних двигунів, орали землю, обробляли соняшник, кукурудзу і буряки. І це була не гра в працю: трудові справи школярів відповідали вимогам і правилам господарчих розрахунків. Учні були переконані в тому, що їх праця потрібна господарствам, вони також знали, за який обсяг праці скільки отримають платні. А зароблені гроші стали додатком до сімейного бюджету. Тільки у 1988 році 23 учнівських бригади під час своєї сільськогосподарської практики на майже 1000 га орендованої землі виробили продукції на 2 млн 180 тисяч карбованців; надоїли 320 т молока, здали 5,4 т м'яса, 650 кг риби, 520 кг лікарських трав і 220 кг меду. Теоретичні заняття з основ тваринництва проводять головні технологи сільських підприємств - зоотехніки, ветеринари; практичні заняття - кращі робітники. Необхідними знаннями учні оволодівали і на факультативних заняттях у школі. Створені умови давали змогу вчити школярів не лише технологічним прийомам, а й суті технологічних процесів, їх економічному обґрунтуванню.

Відповідальність школярів-практикантів підкріплювалася відповідальністю базових господарств. Так, для підготовки операторів машинного доїння корів радгосп ім. 1 Травня обладнав у Зайцівській школі систему "Імпульс-620", на фермі дівчатам виділили постійних 10 робочих місць, закріпили досвідчених доярок. Хлопці цієї школи, починаючи з 8 класу, оволодівали професіями слюсаря з ремонту сільгосптехніки і тракториста безпосередньо на робочих місцях на ремонтно-тракторному підприємстві і в шкільному кабінеті механізації. Школярі замінили шістьох кваліфікованих робітників, оплата у юнаків - підрядно-преміальна. Після закінчення школи юнаки складали кваліфікаційні екзамени районній державній комісії на права трактористів.

Працюючи на договірній основі з господарствами за правилами госпрозрахунку, учнівські бригади позитивно впливали на керівництво підприємств - воно ставало відповідальнішим, обов'язковішим, хоча інколи де в чому ризикувало.

Новолуганські школярі-старшокласники з радгоспом ім. 1 Травня вперше уклали договір на вирощування кормових буряків у 1982 році. Площа 20 га, середня врожайність 450 ц з гектара. Побоювався директор О. Пастухов: провалять школярі справу, - будуть тварини без соковитих кормів. Восени школярі здали шефам продукцію: більше як у 2,5 рази від договірної, урожай на деяких ділянках досягав по 1200 ц з гектара. Після цього директор вже не сумнівався в можливостях учнівської бригади.

Вперше доїти корів розпочали учні-практиканти Парасковіївської школи. Керівник учнівської практики - вчителька англійської мови Ганна Коваленко разом з дітьми взяла під опіку дві групи корів. Парасковіївка - це соляники-шахтарі, залізничники, транспортники, службовці, будівельники, але не доярки. Голова колгоспу О. Корчагін вагався, чи можна давати дітям дійних корів, та все-таки погодився на допомогу учнівської бригади. Укладена угода - учні повинні надоїти 50 тисяч літрів молока. А коли підбивали підсумки, то вийшло всі 58 тисяч. Краща учениця-доярка Ліна Ясиновська на республіканських змаганнях юних доярів у 1984 році посіла перше місце. Багато колишніх учнів шкіл зараз працюють на селі, і це все завдяки старанням їхніх батьків, вчителів, працівників господарств. Справи юних трударів з Бахмутчини помітили й оцінили: публікації в пресі, участь у виставці досягнень у Москві, перемоги на обласних і республіканських конкурсах юних доярок і юних рільників, проведення обласних семінарів інспекторів шкіл з трудового навчання і завідуючих відділами освіти. Учнівські покоління змінюються, алев школах залишилися незмінними підходи до виховання завтрашнього сільського трудівника. Учнівським бригадам залишилося місце в історії, а на зміну їм прийшли АгрОШі - агрооб'єднання школярів.





Дата добавления: 2015-05-23; Просмотров: 62; Нарушение авторских прав?;


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



ПОИСК ПО САЙТУ:


Читайте также:



studopedia.su - Студопедия (2013 - 2018) год. Не является автором материалов, а предоставляет студентам возможность бесплатного обучения и использования! Последнее добавление ip: 54.242.236.164
Генерация страницы за: 0.003 сек.