За формою оподаткування 5 страница

виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг

вартісного характеру, що мають цінову визначеність»(ч.1 ст.З ГК);

б) ця діяльність побудована на відносинах між суб'єктами

господарювання, що перебувають під юрисдикцією різних держав;

в) вона може здійснюватися як на території України, так і за її межами, як

з перетином митного кордону України, так і без такого перетину.

Однак останньому протирічить визначення ЗЕД у ч.і ст. 377 ГК - «ЗЕД -господарська діяльність, що в процесі її здійснення потребує перетинання митного кордону майном та/або робочою силою. При цьому кваліфікуючою ознакою ЗЕД є перетин митного кордону.

Правовою формою реалізації ЗЕД є зовнішньоекономічний договір (контракт). У міжнародних договорах, як єдиний критерій для визначення міжнародного характеру договору використовують критерій місцезнаходження комерційних підприємств сторін на територіях різних держав. Це є доказом того, що перетин митного кордону є не обов'язковою умовою зовнішньоекономічного договору.

ЗЕД притаманні загальні ознаки господарської діяльності (виробництво продукції, виконання робіт, надання послуг; діяльність здійснюється на професійних засадах; отримання прибутку). Належність зовнішньоекономічних відносин до господарських визначає і методологію регулювання цих відносин.

Методи:

а) метод автономних рішень суб'єктів господарювання (добровільно

вступати в зовнішньоекономічні зв'язки; здійснювати будь-які види ЗЕД і

зовнішньоекономічні операції, окрім заборонених законом; укладати

зовнішньоекономічні договори та визначати зобов'язання за ними в межах

законодавства тощо);

б) метод владних приписів, згідно з яким діяльність суб'єктів

господарювання підпорядковується обов'язковим моделям правовідносин,

визначеним законодавством (необхідність отримання експортних або імпортних ліцензій; дотримання порядку розрахунку в іноземній валюті; дотримання порядку та строків проведення окремих видів зовнішньоекономічних операцій); в) метод рекомендацій, згідно з яким держава регулює поведінку суб'єктів господарських відносин шляхом рекомендованих моделей відповідних правовідносин.

60. Валютне регулювання — це діяльність держави в особі уповноважених нею органів, що передбачає проведення законодавчих, економічних та організаційних заходів, котрі визначають порядок здійснення операцій з валютними цінностями на території країни. Фактично валютне регулювання охоплює цілий комплекс важелів, які дають змогу державі регламентувати всі види операцій з валютними цінностями, здійснювані суб’єктами ринку.

При цьому до складу валютних цінностей належать не лише власне іноземна валюта у вигляді банкнотів, казначейських білетів, монет, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території відповідної іноземної держави, а й банківські метали (золото, срібло, платина, метали платинової групи), платіжні документи та інші цінні папери, виражені в іноземній валюті або банківських металах (акції, облігації, купони до них, векселі (тратти), боргові розписки, акредитиви, чеки, банківські накази, депозитні сертифікати, інші фінансові та банківські документи).

Основними завданнями валютного регулювання є:

захист національної валюти, що передбачає мінімізацію зовнішніх і внутрішніх факторів впливу на її купівельну спроможність;

установлення оптимального режиму обмінного курсу національної валюти, спроможного збалансувати інтереси експортерів та імпортерів задля ефективної участі країни у міжнародному поділі праці;

регламентація порядку використання іноземної валюти суб’єктами валютного ринку країни, що визначає динаміку його кон’юнктури, а відтак і стан обмінного курсу;

захист прав власності на валютні цінності, що є необхідною умовою ефективного руху валютного капіталу та розвитку валютного ринку країни;

визначення статусу національної валюти, що передбачає встановлення відповідного режиму її конвертованості для забезпечення стратегічних завдань розвитку національної економіки та її участі у світовому господарстві.

Залежно від виду використовуваних державою інструментів валютне регулювання може бути прямим або опосередкованим.

Пряме валютне регулювання являє собою сукупність законодавчих та нормативно-правових актів, а також адміністративних дій органів державної влади, що визначають порядок проведення операцій з валютними цінностями.

Опосередковане валютне регулювання передбачає використання економічних важелів впливу на поведінку суб’єктів валютного ринку шляхом створення у них економічної зацікавленості у проведенні тих чи інших валютних операцій.

В Україні головним виконавчим органом валютного регулювання, що видає нормативні акти у сфері валютної політики держави та використовує сукупність інструментів для впливу на валютні операції суб’єктів ринку, є Національний банк України.

Валютне регулювання — одна із форм державного впливу на учасників зовнішньоекономічної діяльності з метою дотримання інтересів національної економіки, що забезпечується через відповідне валютне законодавство. У зв’язку з цим основним засобом, що забезпечує ефективність здійснюваного валютного регулювання, є валютний контроль.

Валютний контроль — це сукупність заходів, спрямованих на забезпечення виконання встановлених державою законів, норм і правил проведення валютних операцій. Згідно з чинним законодавством України всі валютні операції за участі резидентів і нерезидентів підлягають валютному контролю.

Основні завдання валютного контролю такі:

визначення відповідності здійснюваних валютних операцій чинному законодавству та наявності необхідних для цього ліцензій;

перевірка виконання резидентами зобов’язань в іноземній валюті перед державою, а також зобов’язань щодо продажу валюти на внутрішньому валютному ринку;

перевірка обґрунтованості здійснюваних платежів в іноземній валюті;

перевірка повноти та об’єктивності обліку і звітності за валютними операціями суб’єктів господарювання;

перевірка зобов’язань щодо декларування валютних цінностей та іншого майна резидентів, яке перебуває за межами України.

Органи, що здійснюють валютний контроль, мають право вимагати й одержувати від резидентів і нерезидентів повну інформацію про здійснення ними валютних операцій, стан банківських рахунків в іноземній валюті у межах повноважень, визначених чинним законодавством.

В Україні відповідно до положень Декрету Кабінету Міністрів «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» основними державними органами, що мають повноваження у сфері валютного регулювання і валютного контролю, є такі: 1) Національний банк України; 2) Кабінет Міністрів України; 3) Державна податкова адміністрація України; 4) Державний комітет зв’язку та інформатизації України; 5) Державна митна служба України. Крім того, окремі завдання з валютного контролю покладаються й на уповноважені банки.

61. Міжнародні фінансові інституції поділяються на дві групи: всесвітні та

регіональні. До всесвітніх належать Міжнародний валютний фонд (МВФ),

група Світового банку та Банк міжнародних розрахунків. Регіональні

створюються за континентальною ознакою: Європейський банк реконструкції

та розвитку; Азіатський банк розвитку; Африканський банк розвитку;

Міжамериканський банк розвитку та ін.

Міжнародний валютний фонд є провідною світовою фінансовою інституцією,

яка має статус спеціалізованої установи ООН. Він був заснований на

міжнародній конференції в Бреттон-Вудсі в 1944 р., а фінансові операції

почав здійснювати з 1947 р. Основними цілями діяльності МВФ є сприяння

розвитку міжнародної торгівлі й співробітництва у сфері валютного

регулювання та надання кредитів у іноземній валюті для вирівнювання

платіжних балансів країн — членів Фонду.

Кількість голосів кожної країни у Фонді визначається у такий спосіб: 250

голосів незалежно від розмірів квоти плюс один голос на кожні 100 тис.

SDR квоти. При цьому Статут МВФ передбачає періодичний (не менше одного

разу на п’ять років) загальний перегляд квот. Це пов’язано з тим, що

змінюється як рівень розвитку окремих країн, так і їх місце у світовій

торгівлі.

За необхідності, крім власного капіталу, МВФ може використовувати

позичкові кошти. За статутом він може отримувати кошти в будь-якій

валюті як від офіційних органів, так і на приватному ринку позичкових

капіталів. Досі позики отримувались від казначейств та центральних

банків країн — членів Фонду, а також від Швейцарії та Банку міжнародних

розрахунків. З приватного ринку кошти не залучались.

Міжнародний валютний фонд є координуючою всесвітньою фінансовою

інституцією. Його діяльність сприяє стабільності національних та

світової валютних систем і забезпеченню на цій основі сталого

економічного розвитку та надійності міжнародних економічних відносин.

Діяльність МВФ охоплює три основні напрями: кредитування з метою надання

фінансової допомоги окремим країнам, у яких утворилось від’ємне сальдо

платіжного балансу, регулювання міжнародних валютних відносин, постійний

нагляд за світовою економікою. При цьому фінансові операції, які є

основним напрямом діяльності, МВФ здійснює тільки з офіційними органами

рямом діяльності, МВФ здійснює тільки з офіційними органами

країн — членів Фонду.

Кредитування здійснюється з різними цілями у різних формах та на різних

умовах. Воно включає кредитування для потреб вирівнювання платіжного

балансу, компенсаційне фінансування та допомогу найбіднішим країнам.

Основну роль у фінансовій діяльності МВФ відіграють кредити на

вирівнювання платіжного балансу. Використання окремих механізмів

фінансування обумовлюється характером проблем з платіжним балансом.

Виділення кредитів залежить від трьох основних чинників: потреби в

ресурсах для вирівнювання платіжного балансу, квоти країни та виконання

вимог Фонду. Механізм кредитування полягає в тому, що МВФ продає

необхідну країні валюту за її національну валюту. Кошти надходять до

центрального банку країни-позичальника і використовуються на формування

валютних резервів.

Загалом система кредитування, що використовується МВФ, включає чотири

форми: безпосереднє, поетапне, пільгове та спеціальне фінансування.

62. ФМ - це процес управління формуванням, розпод ілом і використанням фінансових ресурсів господарського суб’єкта та оптимізації обороту його грошових коштів. Загальну схему дії ФМ можна представити в вигляді декількох етапів: 1) фінансове завдання, тобто визначення цілей використання капіталу; 2) вибір методів, важелів і прийомів використання фінансових ресурсів і капіталу; 3) прийняття рішення, складання програми заходів і фінансового плану; 4) організація виконання рішення; 5) контроль за виконанням рішення; 6) аналіз та оцінка результатів. Необхідність ФМ випливає з його функцій та завдань, тобто ФМ направлений на управління активами, капіталом, інвестиціями, грошовими потоками, фінансовим ризиком. Важливе місце в системі ФМ займає розробка фінансової стратегії і тактики, здійснення планування, аналізу, контролю різних аспектів фінансової діяльності підприємства,, створення організаційних структур, що забезпечують прийняття та реалізацію управлінських рішень щодо всіх сторін фінансової діяльності. Основними завданнями ФМ є: а) формування достатнього обсягу фінансових ресурсів; б) найефективніше їх використання; в) вдосконалення управління грошовими потоками; г) максимізація прибутку при мінімізації фінансового ризику; д) забезпечення беззбиткової діяльності п-ва.

Основною метою ФМ є забезпечення максимізації добробуту власників п-ва в поточному та перспективному періодах, збільшення ринкової вартості п-ва (протиріччя з максимізацією прибутку). В процесі реалізації своєї головної цілі ФМ направлений на вирішення наступних задач: 1) формування достатнього обсягу фінресурсів відповідно до завдань розвитку підприємства в майбутньому періоді (визначення потреби, оптимальної структури власних і залучених фінансових ресурсів); 2) забезпечення найбільш ефективного використання сформованих фінансових ресурсів в розрізі основних напрямків діяльності п-ва (пропорції з врахуванням виробничого, соціального розвитку розвитку, доходів на інвестований капітал власників, стратегічних цілей); 3) оптимізація грошового обороту (синхронізація об’ємів поступлення і витрачання фінансових ресурсів, підтримка певного рівня ліквідності); 4) максимізація прибутку при мінімізації фінансового ризику (прагнення до максимізації не балансового, а чистого прибутку через ефективну податкову, амортизаційну і дивідендну політику з мінімально допустимим ризиком); 5) мінімальний рівень ризику при очікуваному рівні прибутку (через диверсифікацію операційної і фінансової діяльності, через ефективні форми страхування); 6) забезпечення постійної фінансової рівноваги, беззбиткової діяльності (через високу фінансову стійкість, платоспроможність, оптимальну структуру капіталу, активів, ефективність формування і використання фінансових ресурсів).

63. Функції ФМ поділяються на 2 групи: 1)функції ФМ як керуючої системи; 2) функції ФМ як спеціальної галузі управління п-вом. До 1 групи відносяться: розробка фін.стратегії, створення орг.структур, які забезпечують прийняття та реалізацію упр. рішень щодо всіх аспектів фін. діяльності п-ва; формування ефективних інформ. систем, які забезпечують обґрунтування альтер. варіантів упр. рішень; здійснення аналізу різних аспектів фін. діяльності п-ва; здійснення планування фін. діяльності п-ва за основними її напрямками; розробка дієвої системи стимулювання реалізації прийнятих упр. рішень у галузі фін. діяльності; здійснення контролю за реалізацією прийнятих упр. рішень. До 2 групи належать: управління активами (оборотними, необоротними); управління капіталом (оптимізація структури, управління власним, залученим капіталом); управління інвестиціями (реальними, фінансовими); управління грошовими потоками (по операційній, інвестиційній, фін. діяльності); управління фін. ризиками та запобігання банкрутства. Фін. механізм - це система управління фінансами п-в, призначена для організації фін. відносин і фондів грошових коштів з метою їх ефективного впливу на кінцеві результати роботи. Він складається з 5 взаємопов’язаних елементів: 1) фін. методів (планування, прогнозування, інвестування, кредитування, самокредитування, самофінансування, тощо); 2) фін. важелів (прибуток, доход, аморт. відрахування, фінансові санкції, ціна, орендна плата, дивіденди, відсоток, дисконт, цільові економічні фонди, вклади, пайові внески, інвестиції(прямі, венчурні, портфельні), котирування валютних курсів, форми розрахунків, види кредитів, франшиза, преференція, курси валют, ЦП; 3) правового забезпечення: закони, укази Президента, постанови; 4) нормативного забезпечення (інструкції, нормативи, норми, методичні вказівки, інша нормативна документація. 5) інформаційного забезпечення: інформація різного роду і виду.

64. Фінансовий менеджмент охоплює три складові:

− операційний менеджмент (управління витратами, цільове планування

прибутку, бюджетне планування та оцінка фінансового стану підприємства);

− інвестиційний менеджмент (розробка інвестиційних проектів та оцінка

їх ефективності);

− власне фінансовий менеджмент (визначення структури та вартості

капіталу, формування портфелю цінних паперів, розробка дивідендної політики та ін.).

Враховуючи функції фінансового менеджменту на підприємстві, виділяють його наступні напрямки:

1. Управління поточною фінансовою діяльністю підприємства – аналіз

фінансової діяльності, управління формуванням та використанням доходів та прибутку, розробка податкової та амортизаційної політики, формування інформаційних систем.

2. Забезпечення ефективності фінансової діяльності у цілому – розробка

фінансової стратегії, запобігання банкрутству, планування фінансової

діяльності, управління інвестиціями, здійснення моніторингу ефективності фінансової діяльності.

3. Управління активами та капіталом підприємства – формування активів

управління оборотними та необоротними активами та інвестиціями,

форм фін рес та забезпечення оптимальної структури капіталу.

65. Об’єкти фінансового менеджменту, їх класифікація за окремими ознаками.

Об’єктами ФМ є:

1. Управління активами:

а)управління оборотними активами;

б)управління необоротними активами.

2. Управління капіталом:

а)формування фінансової структури капіталу;

б)управління формуванням власних фінансових ресурсів;

в)управління залученням позикових фінансових ресурсів.

3.Управління інвестиціями.

4.Управління грошовими потоками.

5.Управління фін.ризиками та упередження банкрутства.

6.Управління прибутком п-ва.

Особливості формування капіталу та фінансових ресурсів, форми та методи розподілу цих фін.ресурсів, обсяги та інтенсивність грошових потоків та інші умови фінансової діяльності суттєво різняться по окремих підприємствах. Тому виникає необхідність класифікації п-в як об’єктів ФМ за окремими класифікаційними ознаками, а саме за:

1) формами власності;

2) організацйійно-правовими формами діяльності;

3) галузевими ознаками;

4) розміром ВК;

5) монопольним становищем на ринку;

6) стадією життєвого циклу.

66. Під фінансовою стратегією (ФС) розуміють формування системи довгострокових цілей фін. діяльності і вибір найефективніших шляхів їх досягнення. Осн. етапами формування ФС є: 1) визначення загального періоду формування ФС (умовами його визначення є тривалість періоду формування заг.стратегії, передбаченість розвитку ек-ки, фін. ринку, галузева належність п-ва, його розмір, стадія життєвого циклу); 2) дослідження факторів зовнішнього фін. середовища та кон’юнктури фін. ринку (вивчаються економіко-правові фактори, розробляється прогноз кон’юнктури фінринку); 3) формування стратегічних цілей фін. діяльності (основна - забезпечення добробуту власників п-ва і підвищення його ринкової вартості,); 4) конкретизація показників ФС за періодами її реалізації (забезпечення динамічності представлення стратегічних нормативів, їх зовнішня і внутрішня синхронізація в часі); 5) розробка фін. політики по окремих аспектах фін. діяльності; 6) розробка системи орг-екон. заходів по забезпеченню реалізації ФС (формування центрів відповідальності, визначення обов’язків їх керівників, розробка системи стимулювання); 7) оцінка розробленої ФС (узгодженість з заг. стратегією, з зовнішнім фін. середовищем, внутрішня збалансованість ФС, її реалізуємість, прийнятність ризиків, результативність ФС). Тактика ФМ – конкретні методи і прийоми для досягнення поставлених цілей - полягає в маркетинг. дослідженнях, прийнятті фін. менеджером цінових рішень, вірній орієнтації на ті чи інші сегменти ринку, інтенсивних зусиллях по просуванню товарів, контролі за реалізацією тощо.

Дата добавления: 2015-05-23