Партійна система— це сукупність діючих у країні політичних партій та відносин між ними, які складаються в боротьбі за державну владу та у процесі її здійснення

Суть, типи, характеристика партійних систем

Система взагалі — це сукупність елементів, що перебувають у відносинах і зв'язках один з одним, яка утворює певну цілісність, єдність. За аналогією партійну систему можна розуміти як цілісну сукупність діючих у країні політичних партій та відносин між ними. Однак таке розуміння надто абстрактне. Деякі дослідники вважають, що до складу партійної системи входять не всі наявні в країні політичні партії, а лише ті, які діють легально. Інші наголошують на тому, що партійну систему складають лише ті партії, що прагнуть до влади, беруть участь у боротьбі за неї, справляють на її здійснення відчутний вплив. Згідно з цією точкою зору, до партійної системи не входять дрібні, маловпливові партії, які не беруть участі у здійсненні влади. На такому розумінні, на нашу гадку, найбільш прийнятному, грунтується типологія партійних систем.

Типологія:

У країнах сучасного світу склались різніпартійні системи. Розрізняються вони залежно від кількості діючих у країні політичних партій, основних принципів їхньої взаємодії, за ідеологічною та іншими ознаками. Одними з найбільш деталізованих є типології партійних систем, запропоновані італійсько-американським політологом Дж. Сарторі та польським соціологом і політологом Є. Вятром. Дж. Сарторі розрізняє сім типів партійних систем:

1) однопартійна;

2) з партією-гегемоном;

3) з домінуючою партією;

4) двопартійна;

5) поміркованого плюралізму;

6) поляризованого плюралізму;

7) атомізована.

В основу цієї типології покладено ідеологічну ознаку: однопартійна система є моноідеологічною, атомізована — ідейно різнорідною. Між цими двома полюсами залежно від ступеня розвитку й варіантів ідеологічного плюралізму в діяльності партій розташовуються решта п'ять партійних систем.

Є. Вятр розділив партійні системи на альтернативні й неальтернативні. Альтернативною є така система, в якій хоча б один альтернативний колектив політиків організований у вигляді політичної партії або політичних партій і має реальні шанси замінити колектив, що є правлячим у даний момент. У межах цієї системи можуть бути:

 система багатопартійної роздрібненості, в якій жодна партія або група партій не має очевидного переважання, а влада здійснюється коаліціями, що змінюються за складом;

 двоблокова система, в якій існують декілька політичних партій, що поділяються на два політичних блоки, між якими ведеться постійне суперництво за владу;

 двопартійна система, де хоча й існують дрібніші партії, але справжнє суперництво за владу відбувається між двома найбільшими партіями системи.

 В неальтернативній системі конституційні принципи або фактичне співвідношення сил приводять до того, що немає

 справжнього суперництва між політичними партіями за владу. Різновидами цієї системи можуть бути:

 система кооперації партій, яка характеризується блокуванням головних політичних партій і фактичним зникненням дієвої опозиції;

 система партій національної згоди (або домінуючої партії), в якій існують численні політичні партії й ведеться боротьба за владу на виборах, але одна партія постійно домінує над усією політичною системою й неподільно здійснює владу, а інші партії діють або як критики уряду, або як представники окремих груп інтересів, маючи чітко обмежену і, як правило, локалізовану базу впливу;

 обмежені партійні системи, в яких існують різні політичні партії і між ними здійснюється суперництво за політичний вплив, але влада перебуває в руках однієї політичної сили — найчастіше армії, котра заявляє, що вона незалежна від партій і стоїть над ними;

 однопартійна система, яка виключає існування інших політичних партій, крім правлячої*.
В сучасній західній політології найчастіше розрізняються три основних типи партійних систем: двопартійна система (біпартизм), багатопартійна система й «система двох з половиною партій». Розглянемо докладніше окремі типи партійних систем.

41. Політичний процес структура і суть

Політичний процес – сукупність дій, що здійснюється суб’єктами, носіями та інститутами влади по реалізації своїх прав та прерогатив у політичній сфері.
Суть: \ характеризує механізм дії політичної системи, політичну свідомість, політичну культуру
\ виступає сукупністю результатів переплетіння різних видів політичної поведінки соціальних спільностей, соціальних верств і т.п..
\ не вносить обумовленостей, а лише показує, що одні елементи політичної системи відтворюють її, другі – руйнують, треті – творять, тобто розкриває рух, динаміку, еволюцію політичного життя.

Структура політичного процесу включає: систему політично-владних стосунків і політичну діяльність соціальних спільностей, верств та індивідів.

Компонентами структури політичного процесу є: формування мети та завдань політичних структур, політичних інститутів (політична система суспільства, її елементи - держава, політичні партії та політичні рухи та ін.); конституювання й створення політичних інститутів, розробка, прийняття та реалізація рішень та нормативних актів управління; підтримка населенням держави функціонування політичних інститутів, організацій і владних структур; контроль за функціонуванням політичних інститутів і владних структур і спрямування їх розвитку.

42. Політична діяльність: суть, структура, детермінанти

Політична діяльність – вид суспільної діяльності суб’єктів політики, уособленої як потреба в сукупності осмислення дій, що грунтується на врахуванні політичних інтересів, мобілізації політичної волі з метою досягнення політичних цілей.

Структура:

1) Політичне керівництво державою і суспільством
- визначення цілей і завдань
- формування політичної стратегії і тактики
- прогнозування політичного розвитку

2) Політичне функціонування:
- діяльність політичних інститутів (державних структур, політичних партій, громадських об’єднань)
3) Участь громадян у політичному житті суспільства
- належність до партії чи політичного об’єднання
- діяльність у виборчих органах державної влади
- участь у виборах, референдумах

4) Політичний маркетинг
- форма організації й управління політичною практикою
- формування і вивчення політичних потреб
- організація політичного бізнесу і використання політичної арени

Детермінанти:

На характер політичної діяльності впливають об'єктивні та суб'єктивні детермінанти, які змінюються під впливом політичних дій та процесів, що відбуваються у суспільстві.

До об'єктивних детермінант належать суспільні потреби, інтереси певних соціальних груп, інституцій, угруповань тощо. До суб'єктивних детермінант — політична свідомість, правова, політична, психологічна культура тощо. Зрозуміло, що об'єктивні та суб'єктивні детермінанти політичної діяльності перебувають у діалектичному взаємозв'язку, що визначає структуру, спрямованість і результативність політичної діяльності.

43. Режими протікання процесів:

1) Режим функціонування

Відбиває здатність структур та механізмів влади лише до простого відтворення рутинних стосунків між громадянином і державою, відносин між політичною елітою та електоратом.

2) Режим розвитку

На новий рівень виводять політику, структуру та механізми. Це означає, що правлячі кола знайшли мету і методи управління, що відповідають змінам та співвідношенням, інтенсивною взаємодією мікро- та макрофакторів влади.
Розвиток політичного процесу відбиває наростання складнощів та структурованості його змісту.

3) Режим занепаду
Динаміка політичного процесу набуває негативного характеру.
Вжиті режимом заходи втрачають управлінську здатність, а сам режим – законність.
Приклад - соціалістичні країни Європи та Азії

44. Суть, види, специфіка рішень

Суть:

Політичне рішення – здійснюваний в індивідуальній чи колективній формі процес визначення завдань політичних дій, етапів, способів її досягнення.

Рішення є засобом узгодження інтересів, розв'язання назрілих проблем суспільства.

Специфіка:

Рівень об’єктивності й реалістичності рішення залежить від ряду факторів:
1) Якість і обсяг інформації про проблему
2) Детальне врахування обставин, які взаємодіють між собою й утворюють відносну ситуативну цілісність
3) уникнення спрощення ситуації
4) за можливості, залучення до реалізації рішення широких мас, які зацікавлені в виконанні рішення
5) прогнозування впливу рішення

Види:
- фундаментальні (приймаються відповідно до Конституції чи революційним шляхом)
- локальні рішення, які мають адміністративний характер
\ за значення для влади: значні, нейтральні
\ за часом прийняття: чергові, перспективні, своєчасні, запізнілі, прогностичні
\ за терміном дії: короткочасні, довгочасні, безперервно діючі
\ за інноваційності: новаторські, рутинні
\ за силою впливу: обов’язкові, рекомендаційні

45. Основні категорії аналізу політичних рішень

Залежно від характеру проблеми виділяють такі типи політичного аналізу: 1) дискриптивний, який зосереджує увагу на подіях минулого, котрі необхідні для вирішення сучасних проблем;

2) предикативний (прогнозуючий, передбачаючий), який виявляє можливі наслідки реалізації кожної моделі дій;
3) прескриптивний, який виключає рекомендації для отримання ефективніших результатів.

???

46. Політична соціалізація

Суть:

Дата добавления: 2015-05-23