І Теоретична частина

ІІІ Домашнє завдання

ІІ Практична частина

Для самостійної роботи студентів виносяться наступні завдання:

1. Скласти опорний конспект згідно запропонованого плану.

2. Оцінити рівень засвоєння даної теми, виконавши відкритий тест на формування та структурування відповіді:

· Комерційний розрахунок — це...

· Самофінансування — це...

· Під організацією фінансів підприємств розуміють форми...

· Назвіть основні чинники, які впливають на організацію фінан­сів підприємств.

· Фінансова діяльність — це діяльність, спрямована на...

· Фінансовий механізм підприємства — це сукупність форм і ме­тодів...

· Назвіть основні фінансові методи...

· Що включає поняття фінансові важелі...

· Фінансову роботу на підприємстві здійснюють за трьома основними напрямами:

1)...

2)...

3)...

· Грошові фонди це частина...

· Завдання фінансиста на підприємстві — раціонально організу­вати фінансову роботу...

Опрацювати літературу:

1. Ярошевич Н.Б. Фінанси підприємств: навч.посіб./Н.Б.Ярошевич.-К.:Знання, 2012. – 341с. (ст. 13-16)

2. Шило В.П., Ільіна С.Б., Доровська С.С., Барабанова В.В. Фінанси підприємств (за модульною системою навчання): теоретично – практичний посібник. – Київ: ВД «Професіонал», 2006. – 288с. (ст. 25-29)

3. Слав’юк Р.А. Фінанси підприємств: Навч.посібник.-Київ: ЦУЛ, 2002.-460с. (ст. 8-11)

Тема 3 Формування капіталу підприємства (Самостійна робота студентів)

План

1. Поняття капіталу. Власний і позиковий капітал підприємства

2. Статутний фонд як джерело фінансово-господарської діяльності підприємства

3. Формування та рух коштів статутних фондів під­приємств

1. Формування капіталу є основною початковою умовою ство­рення підприємства.

Термін "капітал" походить від латинського слова "capitalis", що у буквальному перекладі означає "основний, головний". Капітал є однією з фундаментальних економічних категорій, сутність якого розглядали економічна школа фізіократів, пред­ставники класичної політекономії А. Сміт та Д. Рікардо, нео­класична економічна школа, К. Маркс та низка інших видатних економістів. Проте досі не існує універсального визначення капіталу. Виходячи з характеристик капіталу, що складають його сутність в економічній літературі, капітал розглядають як:

1. Об'єкт економічного управління.

2. Накопичену цінність.

3. Виробничий ресурс (фактор виробництва).

4. Інвестиційний ресурс.

5. Джерело доходів.

6. Об'єкт тимчасового надання переваги.

7. Об'єкт купівлі-продажу.

8. Об'єкт власності та розпорядження.

9. Носій фактора ризику.

10. Як носій фактора ліквідності.

Отже, капітал — накопичений шляхом заощадження запас еко­номічних благ у формі грошових коштів і реальних капіталь­них товарів, залучений його власниками в економічний процес як інвестиційний ресурс і фактор виробництва з метою отри­мання доходів, функціонування яких в економічній системі базується на ринкових принципах і пов'язане з факторами часу, ризику і ліквідності.

Є такі основні класифікації капіталу:

1. За належністю підприємству:

· власний капітал;

· позиковий капітал.

2. За цілями використання:

· виробничий капітал (засоби підприємства, які інвестовані в його операційні активи для здійснення виробничо-збутової діяльності);

· позиковий капітал (використовується у процесі інвесту­вання в грошові інструменти (короткострокові та довгострокові депозитні вклади в комерційних банках), а також боргові фондові інструменти (облігації, депозитні сертифікати, векселі тощо));

· спекулятивний капітал (використовується у процесі здій­снення спекулятивних фінансових операцій, що базуються на різниці в цінах).

3. За формами інвестування:

· капітал у фінансовій формі;

· капітал у матеріальній формі;

· капітал у нематеріальній формі.

4. За об'єктом інвестування:

· основний капітал (характеризує ту частину капіталу, яка інвестована в усі види його необоротних активів);

· оборотний капітал (характеризує ту його частину, яка інвестована в усі види його оборотних активів).

5. За формами знаходження у процесі кругообігу:

· капітал у грошовій формі;

· капітал у виробничій формі;

· капітал у товарній формі.

6. За формами власності:

· приватний капітал;

· державний капітал.

7. За організаційно-правовими формами діяльності:

· акціонерний капітал (капітал підприємств, створених у формі акціонерних товариств);

· пайовий капітал (капітал підприємств, створених у фор­мі товариств з обмеженою відповідальністю, командитних товариств, повних товариств, товариств з додатковою відпові­дальністю тощо);

· індивідуальний капітал (капітал приватних підприємств).

8. За характером використання в господарському процесі:

· виробничий капітал (характеризує ту його частину, яка бере безпосередню участь у формуванні доходів і забезпеченні операційної, інвестиційної та фінансової діяльності підпри­ємства);

· невиробничий капітал (характеризує ту його частину, яка інвестована в активи, що не беруть безпосередньої участі в здійсненні господарської діяльності підприємства і форму­ванні його доходів).

9. За характером використання власниками:

· споживчий капітал;

· накопичуваний (капіталізований) капітал.

У процесі формування капіталу необхідно враховувати вар­тість його залучення з різних джерел. Розглянемо складові власного і позикового капіталу в бухгалтерському балансі під­приємства.

Бухгалтерський баланс — це звіт про фінансовий стан підприємства, який відображає на певну дату його активи, зобов'язання та власний капітал. За формою баланс є таблицею з двох частин: ліва (Актив) показує склад, розміщення та ви­користання господарських засобів і складається з трьох розділів; права (Пасив) відображає джерела утворення та цільове вико­ристання господарських засобів і складається з 5 розділів. Підсумок Активу балансу завжди повинен бути рівним підсум­ку Пасиву.

Під впливом господарських операцій, які відбуваються на підприємстві, склад засобів та їхніх джерел безперервно змі­нюється. У бухгалтерському обліку ці зміни відображаються у вигляді збільшення або зменшення відповідних статей Ак­тиву і Пасиву балансу.

Але всі ці зміни рівність балансу не порушують. Якщо під­сумок Активу і Пасиву балансу не є рівними — баланс складено неправильно, в бухгалтерському обліку допущено помилку.

Приклад:

Баланс (форма № 1)

Пасив	Код рядка	На початок звітного періоду	На кінець звітного періоду
І. Власний капітал
Статутний капітал
Пайовий капітал
Додатковий вкладений капітал
Інший додатковий капітал
Резервний капітал
Нерозподілений прибуток (непокритий збиток)
Неоплачений капітал
Вилучений капітал
Усього за розділом І. Власний капітал

Власний капітал характеризує загальну вартість засобів підприємства, що належать йому на праві власності та які воно використовує для формування визначеної частини активу. Ця частина активу, сформована за рахунок інвестованого в підприємство власного капіталу, — чисті активи підприємства. Влас­ний капітал містить у собі різні за економічним змістом, принци­пами формування і використання джерела фінансових ресурсів: статутний, додатковий, резервний капітал тощо (табл. 1):

Таблиця 1.

Характеристика складових власного капіталу

Пасив	Код рядка	Коментар до статті
І. Власний капітал		Власний капітал складає статутний капі­тал, додатковий капітал, нерозподілений прибуток тощо
Статутний капітал		Відображають зафіксовану в статутних документах загальну вартість активів, які є внеском учасників до капіталу підпри­ємства
Пайовий капітал		Відображають суму пайових внесків членів спілок й інших підприємств
Додатковий вкладений капітал		Акціонерні товариства показують суму, на яку вартість реалізації випущених акцій перевищує їхню номінальну вартість
Інший додатковий капітал		Відображають збільшення вартості активів у результаті їхньої переоцінки (дооцінки), а також безоплатно одержані необоротні активи
Резервний капітал		Відображають суму резервів, створених відповідно до статутних документів та чинного законодавства
Нерозподілений прибуток (непокритий збиток)		Відображають суму нерозподіленого при­бутку або непокритого збитку. Суму не­покритого збитку наводять у дужках, що означає від'ємне значення
Неоплачений капітал		Відображають суму заборгованості учасни­ків товариства за внесками до статутного капіталу. Суму відображають у дужках і при обчисленні підсумку розділу беруть з від'ємним значенням
Вилучений капітал		Відображають вартість акцій власної емісії, викуплених товариством в учасників. Суму відображають у дужках і при обчисленні під­сумку розділу беруть з від'ємним значенням
Усього за розділом І		∑ (300 + 310 + 320 + 330 + 340 + 350 + + 360 + 370)

Також до власного капіталу підприємства відносять без­оплатні надходження й урядові субсидії, які відображають у дру­гому розділі пасиву балансу.

Власний капітал характеризують такі основні позитивні особливості:

· простота залучення, оскільки рішення, пов'язані зі збіль­шенням власного капіталу (особливо за рахунок внутрішніх джерел його формування), приймають власники і менеджери підприємства без необхідності отримання згоди інших господа­рюючих суб'єктів;

· вища здатність отримання прибутку в усіх сферах діяльності, оскільки при його використанні не потрібна сплата по­зикового відсотка в усіх його формах;

· забезпечення фінансової стійкості розвитку підприєм­ства, його платоспроможності у довгостроковому періоді, а від­повідно, і зниження ризику банкрутства.

Разом із тим, йому властиві недоліки:

· обмеженість обсягу залучення, а, отже, і можливостей істотного розширення діяльності підприємства в періоди спри­ятливої кон'юнктури ринку;

· висока вартість порівняно з альтернативними позикови­ми джерелами формування капіталу.

Таким чином, підприємство, що використовує тільки влас­ний капітал, має найвищу фінансову стійкість, але обмежує темпи свого розвитку.

Позиковий капітал товариства характеризує залучені для фінансування розвитку підприємства на поворотній основі кошти чи інші майнові цінності.

Джерела позикового капіталу можна розділити на дві гру­пи — довгострокові (відображають у третьому розділі пасиву балансу) і короткострокові (відображають у четвертому розділі пасиву балансу). До довгострокового належать ті позикові дже­рела, термін погашення яких перевищує дванадцять місяців. До короткострокового позикового капіталу можна віднести кредити, позики, а також вексельні зобов'язання з терміном по­гашення менш одного року та кредиторську заборгованість.

Необхідність залучення позикових коштів як джерела фі­нансування підприємств визначається характером кругообігу основних і оборотних коштів.

Як правило, за рахунок власних оборотних коштів підпри­ємства створюють мінімальні запаси товарно-матеріальних цінностей. Але потреба в коштах для створення запасів упро­довж року коливається, особливо у підприємств із сезонним характером виробництва.

З позиції ефективності використання фінансових ресурсів підприємству раціонально вкладати в оборотні кошти мінімум власних фінансових ресурсів у розмірах, достатніх для створен­ня лише мінімальних запасів товарно-матеріальних цінностей і витрат виробництва; а всі інші потреби в оборотних коштах доцільно задовольняти за рахунок позикових ресурсів.

Позиковий капітал характеризують такі позитивні особли­вості:

· досить широкі можливості залучення;

· забезпечення зростання фінансового потенціалу підпри­ємства при необхідності істотного розширення його активів і зростання обсягу господарської діяльності;

· нижча вартість порівняно з власним капіталом за раху­нок забезпечення ефекту "податкового щита" (вилучення витрат з його обслуговування з бази оподаткування при сплаті подат­ку на прибуток).

У той же час використання позикового капіталу має недоліки:

· використання цього капіталу створює найбільш небез­печні фінансові ризики в господарській діяльності підприєм­ства — ризик зниження фінансової стійкості й втрати плато­спроможності. Рівень цих ризиків зростає пропорційно зростанню питомої ваги використання позикового капіталу;

· активи, сформовані за рахунок позикового капіталу, дають меншу (при інших рівних умовах) норму прибутку, яка знижується на суму позикового відсотка, що виплачується;

· висока залежність вартості позикового капіталу від ко­ливань кон'юнктури фінансового ринку;

· складність процедури залучення (особливо у великих роз­мірах), оскільки надання кредитних ресурсів залежить від рішен­ня інших господарюючих суб'єктів (кредиторів), вимагає у де­яких випадках відповідних сторонніх гарантій або застави (при цьому гарантії страхових компаній, банків чи інших суб'єктів господарювання надаються, як правило, на платній основі).

Таким чином, підприємство, що використовує позиковий капітал, має більш високий фінансовий потенціал свого роз­витку (за рахунок формування додаткового обсягу активів) і мож­ливості приросту фінансової рентабельності діяльності, однак більшою мірою генерує фінансовий ризик і загрозу банкрутства (які зростають за збільшення питомої ваги позикових коштів у загальній сумі капіталу, що використовується).

Структура капіталу — співвідношення власних і позикових коштів, що використовує підприємство в процесі своєї госпо­дарської діяльності. Управління структурою капіталу на під­приємстві зводиться до двох основних напрямів:

1. встановлення оптимальних для цього підприємства про­порцій використання власного і позикового капіталу;

2. забезпечення залучення на підприємство необхідних ви­дів і обсягів капіталу для досягнення розрахункових показни­ків його структури.

2. Статутний фонд — це виділені підприємством або залучені ним на засадах, визначених чинним законодавством, фінансові ресурси у вигляді грошових коштів або матеріальних цінностей, нематеріальних активів, цінних паперів, які закріплені за підпри­ємством на засадах власності або повного господарського відання.

За допомогою статутного фонду підприємство формує влас­ний капітал. Порядок і джерела формування статутних фондів залежить від типу підприємства і форми власності. Ці права закріплені Господарським кодексом. Величина статутного фонду та реальні надходження коштів до нього контролюють органи державної влади і банки.

Розмір статутного фонду фіксують у статуті підприємства і знаходить своє відображення у пасиві балансу.

Величина власного капіталу в процесі здійснення підприєм­ницької діяльності може змінюватися, проте розмір статутного фонду (статутного капіталу) у балансі залишається незмінним. Змінити розмір статутного капіталу у балансі можна лише у разі внесення змін до статуту підприємства. Розмір статут­ного фонду підприємства визначається установчим договором і фіксується у статуті. Вклад (внесок), оцінений у гривнях, становить частку учасника у статутному фонді. Порядок оцін­ки вкладів визначається в установчих документах товариств.

Незалежно від типу підприємства і форми власності власний капітал може зростати за рахунок:

1. безпосереднього приєднання до нього частини прибутку (капіталізації чистого прибутку);

2. введення в дію об'єктів капітальних вкладень за рахунок власних коштів, централізованих коштів та інших спеціальних джерел фінансування;

3. дооцінки основних засобів унаслідок проведення пере­оцінок;

4. дооцінки оборотних активів.

Зменшення власного капіталу може відбуватись шляхом:

1. нарахування зносу основних засобів;

2. уцінки основних і оборотних засобів;

3. за рахунок збитків.

Вкладами (внесками) учасників підприємства можуть бути будинки, споруди, обладнання та інші матеріальні цінності, цінні папери, права користування землею, водою та іншими природними ресурсами, будинками, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права (серед них на інтелектуальну влас­ність), грошові кошти, в тому числі в іноземній валюті.

Бюджетні кошти, кошти, одержані в кредит та під заставу, забороняється вносити як вклад до статутного фонду підпри­ємства.

3. Підприємство — самостійний господарюючий статутний об'єкт, який має права юридичної особи та здійснює виробничу, науково-дослідницьку та комерційну діяльність з метою одержання прибутку. Підприємство завжди є юридичною особою.

Юридичною особою визнається організація, що має відо­кремлене майно, може від свого імені набувати майнових і особистих немайнових прав і нести обов'язки, бути позивачем і відповідачем у суді (ст. 23 Цивільного кодексу).

Основним законодавчим актом, що визначає правовий ста­тус підприємств, у тому числі приватних, є Закон України "Про підприємства в Україні". Саме цей закон містить положен­ня щодо їх створення, реєстрації, реорганізації та ліквідації. Принципи управління підприємством регламентують установ­чі документи (статут, установчий договір).

Підприємства мають право створювати філії, представниц­тва, відділення та інші відокремлені підрозділи з правом від­криття поточних рахунків.

Філією вважається структурно відокремлена частина юри­дичної особи, що розміщена поза межами розташування керів­ного органу юридичної особи та виконує ту саму діяльність, що і юридична особа. Філія має своє керівництво, підпорядко­ване керівництву юридичної особи.

Представництво є структурно відокремленою частиною юридичної особи, що діє за межами розташування юридичної особи від її імені. Діяльність представництва обмежується винятково представницькими функціями — укладання угод, здавання-приймання продукції тощо.

Залежно від форм власності, що діють в Україні, розріз­няють такі види підприємств (ст. 63 Господарський кодекс України) (рис. 2.):

· приватні (діють на основі приватної власності грома­дян);

· колективні (діють на основі колективної власності);

· комунальні (діють на основі комунальної власності те­риторіальної громади);

· державні (діють на основі державної власності);

· підприємства, засновані на змішаній формі власності (на базі об'єднання майна різних форм власності);

· інші підприємства.

Залежно від способу створеннята формування статут­ного фонду підприємства поділяють на:

- унітарні — створені одним засновником, який виділяє для цього майно, формує статутний фонд, не розділений на частки, затверджує статут, розподіляє доходи, безпосередньо або через призначеного ним керівника управляє підприємством та формує його трудовий колектив на засадах трудового найму, вирішує питання реорганізації та ліквідації підприємства. Унітарними є державні, комунальні підприємства, а також підприємства, засновані на власності громадян, релігійних організацій або приватній власності;

- корпоративні — створені, як правило, двома чи більше засновниками за їхнім загальним рішенням, які діють на основі об'єднання майна та (або) підприємницької чи трудової діяль­ності засновників (учасників), їх спільного управління спра­вами, а також на основі корпоративних прав. Корпоративними є кооперативні підприємства, підприємства створені у формі господарського товариства, а також інші підприємства, засно­вані на власності двох і більше осіб.

Державні та муніципальні підприємства — утворюють­ся компетентними органами державної влади в розпорядчому порядку на базі відокремленої частини державної (муніципаль­ної) власності, як правило, без поділу її на частки, і входить до сфери її управління. Орган державної влади, до сфери управління якого належить підприємство, є представником влас­ника (держави (територіальної громади)). Майно державного (муніципального) підприємства перебуває у державній (муні­ципальній) власності й закріплюється за таким підприємством на правах господарського відання. Органом управління держав­ного (муніципального) підприємства є керівник підприємства, що призначається органом влади, до сфери управління якого входить підприємство. Державні підприємства діють на основі Положення.

Різновидом державних підприємств є казенне підприєм­ство, яке створюється рішенням Кабінету Міністрів України у галузях, в яких основним (понад 50 %) споживачем продукції є держава, переважаючим (понад 50 %) є виробництво суспільно необхідної продукції, яке не може бути рентабельним; і де за умовами господарювання неможлива вільна конкуренція.

Приватні підприємства — це організаційно-правова фор­ма підприємства, заснована на власності фізичної особи, тобто окремого громадянина, але має права юридичної особи. У цьо­му разі власник підприємства одночасно є засновником під­приємства та підприємцем. Приватне підприємство є статутним суб'єктом — діє на підставі статуту. Створивши таке підпри­ємство, засновник здійснює господарську діяльність безпосе­редньо, але може також наймати працівників. Законодавство не визначає розміру мінімального статутного фонду приватно­го підприємства. Розмір статутного фонду приватного підпри­ємства визначає його власник. Для приватних підприємств законодавством не передбачена фіксована (в установчих доку­ментах) сума статутного капіталу.

Створивши юридичну особу, підприємець несе відповідаль­ність за зобов'язаннями юридичної особи лише у розмірі май­на юридичної особи. Приватне підприємство має бути заснова­не лише однією фізичною особою, інакше воно буде вважатися господарським товариством.

Приватний підприємець, громадянин, визнається суб'єктом підприємництва в разі здійснення ним підприємниць­кої діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи. Існують деякі види діяльності, яку законодавство дозволяє здійснювати лише юридичним особам (наприклад, операції з лікарськими засобами, психотропними речовинами і прекурсорами), тому якщо суб'єкт підприємниць­кої діяльності хоче займатися такими видами діяльності, він зобов'язаний реєструватися як юридична особа — тобто створю­вати приватне підприємство.

Підприємствами колективної власності є господарські то­вариства, виробничі кооперативи, підприємства споживчої кооперації.

Господарське товариство — це підприємство (організація), створене на засадах угоди між юридичними та (або) фізичними особами шляхом об'єднання їх майна та здійснення підприєм­ницької діяльності з метою одержання прибутку. Господарські товариства завжди є об'єднаннями кількох осіб та юридични­ми особами. Види господарських товариств, правила їх ство­рення, діяльності, права й обов'язки їхніх учасників і заснов­ників в Україні визначає Закон України "Про господарські товариства". В Україні існують такі види господарських товариств (орга­нізаційно-правові форми підприємництва):

· акціонерні товариства;

· товариства з обмеженою відповідальністю (ТзОВ);

· товариства з додатковою відповідальністю (ТзДВ);

· повні товариства;

· командитні товариства.

Акціонерне товариство, товариство з обмеженою та това­риство з додатковою відповідальністю створюються і діють на підставі установчого договору і статуту, повне та командитне товариство — на підставі установчого договору.

У господарських товариствах створюють резервний (стра­ховий) фонд у розмірі, встановленому установчими докумен­там, але не менше як 25 % статутного фонду. Резервний фонд створюють шляхом щорічних відрахувань до резервного фонду з прибутку підприємства, розмір яких визначають установчими документами, але не може бути меншим від 5 % суми прибутку.

Резервний капітал — це частина власного капіталу, що виділяють з прибутку організації для покриття можливих збитків і втрат.

Будь-які зміни, що вносять до установчих документів товариства, підлягають державній реєстрації за тими самими правилами, що встановлені для державної реєстрації товариства.

Припинення діяльності товариства відбувається шляхом його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) або ліквідації. Товариство ліквідується:

1. після закінчення строку, на який воно створювалося, або після досягнення мети, поставленої при його створенні;

2. за рішенням вищого органу товариства;

3. на підставі рішення суду або арбітражного суду за поданням органів, що контролюють діяльність товариства, у разі систематичного або грубого порушення ним законодавства, або за банкрутства.

Ліквідація товариства-проводиться призначеною ним ліквідаційною комісією, а у разі банкрутства та припинення діяльності товариства за рішенням суду — ліквідаційною комісією, призначеною цими органами.

Акціонерне товариство — господарське товариство, що має статутний фонд, поділений на визначену кількість акцій рівної номінальної вартості, учасники якого несуть відпові­дальність за зобов'язаннями товариства тільки майном товариства.

Рис. 1. Класифікація видів підприємств за Господарським кодексом України

Акція — цінний папір без визначеного часу обігу, що за­свідчує участь у статутному фонді акціонерного товариства, підтверджує членство в акціонерному товаристві та право на участь в управлінні ним, дає власнику акції право на одержання частини прибутку у вигляді дивіденду та на участь у роз­поділі майна у разі ліквідації товариства.

Акції можуть бути:

· іменними;

· привілейованими;

· на пред'явника;

· простими.

Привілейовані акції дають власникові переважне право на одержання дивідендів та на пріоритетну участь у розподілі майна товариства в разі його ліквідації, але власники привілейованих акцій не мають права брати участь в управлінні акціонерним товариством. Привілейовані акції, можуть випускатися з фіксованими (у відсотках до їхньої номінальної вартості) щорічно виплачуваними дивідендами. Виплата дивідендів здійснюється у розмірі, зазначеному в акції, незалежно від величин отриманого товариством прибутку. Якщо прибуток відповідного року є недостатнім, виплата дивідендів за привілейованими акціями здійснюється з резервного фонду.

Акціонери відповідають за зобов'язаннями товариства тільки в межах належних їм акцій. Загальна номінальна вартість випущених акцій становить статутний фонд товариства; статутний фонд акціонерного товариства не може бути меншим суми, еквівалентної 1250 мінімальним заробітним платам, виходячи зі ставки мінімальної заробітної плати, чинної на момент створення акціонерного товариства.

Мінімальна заробітна плата — це законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може здійснюватися оплата за виконану працівником місячну, погодинну норму праці (обсяг робіт). Розмір мінімальної заробітної плати встановлюється і переглядається Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік і є обов'язковим на всій території України для підприємств, установ, організацій усіх форм власності, а також для фізичних осіб.

Бувають відкриті та закриті акціонерні товариства.

Відкрите акціонерне товариство (ВАТ) — це акціонерне товариство, акції якого можуть розповсюджуватися шляхом відкритої підписки та купівлі продажу на біржах; закриті акціонерні товариства (ЗAT) — усі акції розподіляють між засновниками і не можуть відкрито купувати та продавати. ЗАТ має право випускати лише іменні акції.

Засновники акціонерного товариства укладають між собою договір, що визначає порядок здійснення ними спільної діяль­ності зі створення акціонерного товариства. Для створення акціонерного товариства засновники повинні повідомити про намір створити акціонерне товариство, здійснити підписку на акції, провести установчі збори і державну реєстрацію акціо­нерного товариства.

Строк відкритої підписки на акції не може перевищувати 6 місяців. Особи, які хочуть придбати акції, повинні внести на рахунок засновників не менше 10 % вартості акцій, на які вони підписалися, після чого засновники видають їм письмове зобов'язання про продаж відповідної кількості акцій. Якщо до кінця підписки не вдалося покрити підпискою 60 % акцій, акціонерне товариство вважається не заснованим. Особам, які підписалися на акції, повертають внесені ними суми чи майно впродовж 30 днів.

Зареєстроване державними органами акціонерне товариство здійснює емісію (випуск) цінних паперів відповідно до вимог Державної комісії по цінних паперах та фондовому ринку, яка проводить реєстрацію випущених акцій. Не пізніше ніж через 6 місяців після реєстрації випуску акцій акціонерне товариство зобов'язано видати акціонерам акції (сертифікати акцій).

Акції купують учасники при створенні акціонерного товариства на підставі договору з його засновниками. Засновники акціонерного товариства повинні бути держателями акцій на суму не менше ніж 25 % статутного фонду товариства. До дня скликання установчих зборів особи, які підписалися на акції, повинні внести з урахуванням попереднього внеску не менше 30 % номінальної вартості акцій. У разі, коли всі акції розподіляють між засновниками, вони повинні внести до дня скликання установчих зборів не менше 50 % номінальної вартості акцій.

Установчі збори акціонерного товариства скликають у строк, зазначений у повідомленні, але не пізніше ніж через 2 місяці з моменту завершення підписки на акції, і вважають правомочними, якщо на них присутні особи, що підписалися більш як на 60 % акцій. Голосування на зборах проводиться за принципом: одна акція — один голос. Рішення про створення акціонерного товариства, його дочірніх підприємств, філій та представництв, про обрання ради акціонерного товариства (спостережної ради), виконавчих і контролюючих органів та про надання пільг засновникам за рахунок акціонерного товариства повинні бути проголосовані більшістю у ³/₄ голосів присутніх, інші питання приймають простою більшістю голосів. Установчі збори встановлюють термін повної оплати акціонерами вартості акцій, він не може перевищувати 1 рік від моменту реєстрації товариства.

Вищим органом акціонерного товариства є загальні збори акціонерів. Загальні збори акціонерів скликають не рідше 1 разу на рік, якщо інше не передбачено статутом товариства, і визнають правомочними, якщо в них беруть участь акціонери, що мають відповідно до статуту товариства більш як 60 % голосів.

Виконавчим органом акціонерного товариства, що здійснює керівництво його поточною діяльністю, є правління, голова і члени якого є акціонерами товариства, обираються загальними зборами акціонерів. Голова правління товариства має пра­во без довіреності здійснювати дії від імені товариства. Правління підзвітне загальним зборам акціонерів і спостережній раді. Загальні збори обирають і можуть відкликами членів виконавчого органу, спостережної ради і ревізійної комісії.

Спостережна рада товариства створюється з акціонерів у цілях контролю за діяльністю правління.

Контроль за фінансово-господарською діяльністю товариства здійснюється ревізійною комісією, що також створюється з акціонерів. Без висновків ревізійної комісії загальні збори акціонерів не мають права затверджувати річний баланс товариства.

Акціонерні товариства можуть збільшити статутний капітал шляхом додаткового випуску акцій. Проте у балансі акціонерних товариств сума статутного капіталу залишається незмінною. А суму додаткової емісії акцій відображають у статті "Додатковий вкладений капітал".

Зменшити статутний капітал акціонерні товариства можуть шляхом викупу й анулювання власних акцій або зменшення номінальної вартості акцій.

При цьому товариство не має права:

· придбати власні акції до повної оплати всіх раніше випущених акцій;

· приймати рішення про зменшення статутного фонду, якщо попередній випуск акцій не зареєстрований;

· допускати, щоб сумарна, номінальна вартість акцій, що залишаються в обігу, стала нижче мінімального розміру статутного фонду, передбаченого чинним законодавством на дату ухвалення рішення про зменшення статутного фонду;

· зменшувати статутний фонд при наявності заперечень кредиторів (термін подання заперечень кредиторів не може бути меншим 30 днів з дати опублікування повідомлення про намір зменшити статутний фонд).

Акціонер не має права вимагати від AT викупити належні йому акції. Органи управління AT не мають права вимагати від акціонера продати належні йому акції. Вирішення питан­ня про придбання акціонерним товариством акцій власного випуску належить до компетенції його найвищого органу управління — загальних зборів акціонерів.

Акціонерне товариство — емітент може викупити в акціо­нерів тільки оплачені ними акції власної емісії, тобто викуп може бути здійснено тільки на вторинному ринку в осіб, яким ці акції належать. Акціонерне товариство не може викупити свої акції само в себе на первинному ринку при їх первинному розміщенні (емісії), а також не може само передплатити власні акції додаткової емісії. Викуп власних акцій може бути здійснено AT виключно за рахунок сум, що перевищують його статутний фонд, тобто чистого прибутку.

Акціонерні товариства є найбільш складною організаційно - правовою формою підприємництва. До недоліків цієї форми відносять складну структуру управлінських та контролюючих структур. Загальні збори акціонерів, що деколи мають велику кількість (декілька тисяч) учасників, не в змозі вирішувати питання оперативно; інтереси менеджерів товариства (правління) та його власників (акціонерів) часто відрізняються, що призводить до різноманітних махінацій, інтриг усередині самого товариства та нейтралізує його позитивний розвиток.

Товариство з обмеженою відповідальністю — вид господарського товариства, що має статутний фонд, розділений на частки, розмір яких визначається установчими документами. Учасники товариства несуть відповідальність за зобов'язаннями товариства лише в межах їх вкладів. Статутний фонд товариства з обмеженою відповідальністю повинен бути не менше суми, еквівалентної 100 мінімальним заробітним платам.

До моменту реєстрації товариства з обмеженою відповідальністю кожен з учасників зобов'язаний внести не менше 30 % вказаного в установчих документах вкладу та повністю внести свій вклад не пізніше 1 року від моменту реєстрації товариства. Учаснику товариства з обмеженою відповідальністю, який повністю вніс свій вклад, видають свідоцтво товариства.

Припинити участь у статутному капіталі ТзОВ учасник може двома способами:

1) вийти з ТзОВ (при виході учасника з товариства з обмеженою відповідальністю йому виплачується вартість частини майна товариства, пропорційна його частці у статутному фонді (статутний фонд ТзОВ зменшується);

2) відступити (продати, обміняти, подарувати) частку іншому учаснику (або іншим учасникам), третій особі (лише за згодою всіх інших учасників ТзОВ) або самому товариству (тоді статутний фонд ТзОВ не змінюється). При розрахунку сум, виплачуваних учаснику ТзОВ, який виходить з товариства, враховується не лише його частка у статутному капіталі, а й поточний фінансовий стан товариства.

Статутний капітал ТзОВ підлягає зменшенню (з обов'язковою реєстрацією змін у статутних документах), якщо за підсумка­ми другого (і кожного наступного) року вартість чистих активів ТзОВ виявиться меншою його статутного капіталу, а учасни­ки ТзОВ не приймуть рішення про здійснення додаткових внесків.

Якщо вартість чистих активів ТзОВ стане менше встанов­леного Законом мінімального розміру статутного капіталу, товариство підлягає ліквідації.

Зменшення статутного капіталу ТзОВ допускається лише після повідомлення про це кредиторів, які мають право ви­магати дострокового припинення або виконання відповідних зобов'язань товариства і відшкодування їм збитків, а збільшен­ня після здійснення всіма учасниками внесків у повному обсязі.

Вищим органом товариства з обмеженою відповідальністю є збори учасників, які скликаються не рідше 2 разів на рік. Учасники мають кількість голосів, пропорційну розміру їх часток у статутному фонді. Збори учасників товариства обира­ють голову товариства. Збори учасників вважають повноваж­ними, якщо на них присутні учасники, що володіють у сукуп­ності більш ніж 60 % голосів. Одностайність у вищому органі (100 % голосів) необхідна при вирішенні таких питань:

1. встановленні розміру, форми та порядку внесення учас­никами додаткових вкладів;

2. вирішенні питання про придбання товариством частки учасника;

3. виключенні учасника з товариства.

Виконавчим органом ТзОВ є дирекція (колегіальний вико­навчий орган) або директор (одноособовий виконавчий орган). Дирекцію очолює генеральний директор. Членами виконавчо­го органу можуть бути особи, які не є учасниками товариства. Дирекція (директор) діє від імені товариства, підзвітна зборам учасників і організовує виконання їх рішень.

Контроль за діяльністю дирекції (директора) здійснює ревізійна комісія, яку утворюють збори учасників у кількості не менше 3 осіб; це означає, що мінімальна кількість учасників ТзОВ є 3 особи. Без висновку ревізійної комісії збори учасників не мають права затверджувати річний баланс товариства.

ТзОВ в Україні здебільшого є малими підприємствами. Такий вид господарських товариств є найпоширенішим, що пояснюється незначним мінімальним статутним фондом та обме­женням відповідальності за зобов'язаннями товариства виключ­но вкладами учасників, тобто лише майном юридичної особи.

Товариство з додатковою відповідальністю — це това­риство, статутний фонд якого поділений на частки визначених установчими документами розмірів. Учасники такого товари­ства відповідають за його боргами своїми внесками до статут­ного фонду, а при недостатності цих сум — додатково належним їм майном в однаковому для всіх учасників кратному розмірі до внеску кожного учасника. За своєю сутністю товариство з додатковою відповідальністю повністю ідентичне ТзОВ, але його учасники відповідають за борги товариства своїми внеска­ми до статутного фонду, а при недостатності цих сум — своїм особистим майном, але лише в певному обсязі, вказаному в ус­тановчих документах. Статутний фонд товариства з додатковою відповідальністю повинен бути не менше суми, еквівалентної 100 мінімальним заробітним платам.

Повне товариство — товариство, всі учасники якого зай­маються спільною підприємницькою діяльністю і несуть солі­дарну відповідальність за зобов'язаннями товариства всім своїм майном. Ведення справ повного товариства здійснюється за загальною згодою всіх учасників; усіма учасниками або одним чи кількома з них, які виступають від імені товариства. В остан­ньому випадку обсяг повноважень учасників визначає дору­чення, яке повинні підписати решта учасників товариства. Статутний фонд товариства з повною відповідальністю повинен бути не менше суми, еквівалентної 100 мінімальним заробітним платам.

Передача учасником повного товариства своєї частки іншим учасникам цього товариства або третім особам може бути здійс­нена лише за згодою всіх учасників.

З передачею частки (чи її частини) третій особі здійснюєть­ся одночасно перехід усієї сукупності прав та обов'язків, що належали учаснику, який вибув з повного товариства або від­ступив частину своєї частки.

При реорганізації юридичної особи, учасника повного това­риства або смерті громадянина, учасника повного товариства, правонаступник (спадкоємець) має переважне право вступу до товариства і несе відповідальність за борги учасника, що ви­никли під час діяльності товариства перед товариством, борги товариства перед третіми особами. У разі відмови правонаступ­ника від вступу до повного товариства йому виплачують вартість частки, що належить реорганізованій юридичній особі.

Якщо при ліквідації повного товариства виявиться, що майна не вистачає для сплати боргів, за товариство у недостат­ній частині несуть солідарну відповідальність його учасники всім своїм майном. Учасник товариства відповідає за борги товариства незалежно від того, виникли вони після чи до його вступу до товариства.

Командитне товариство — це товариство, в якому разом з одним або більше учасниками, що здійснюють від імені то­вариства підприємницьку діяльність і несуть відповідальність за зобов'язаннями товариства всім своїм майном, є один або більше учасників, відповідальність яких обмежується вкладом у майно товариства.

Вкладник може вступити до командитного товариства шля­хом внесення грошових або матеріальних вкладів. Сукупний розмір часток вкладників не повинен перевищувати 50 % май­на товариства, зазначеного в установчому договорі. Статутний фонд командитного товариства повинен бути не менше суми, еквівалентної 100 мінімальним заробітним платам.

Управління справами командитного товариства здійснюєть­ся тільки учасниками з повною відповідальністю. Вкладники не мають права перешкоджати діям учасників з повною відпові­дальністю щодо управління справами командитного товариства.

Наявні у командитного товариства грошові кошти, вклю­чаючи виручку від продажу його майна при ліквідації, після розрахунків по оплаті праці найманих працівників товариства і виконання обов'язків перед банками, бюджетом, іншими кредиторами, передусім розподіляють між вкладниками для повернення їм їхніх вкладів, а потім між учасниками з повною відповідальністю.

Іншими видами підприємств колективної форми влас­ності, але не організаційно-правовими формами господарю­вання, є:

· виробничі кооперативи;

· споживча кооперація;

· підприємства об'єднання громадян;

· підприємства релігійних організацій.

Виробничим кооперативом визнається добровільне об'єд­нання громадян на засадах членства з метою спільної вироб­ничої або іншої господарської діяльності, що базується на їхній особистій трудовій участі та об'єднанні майнових пайових внесків, участі в управлінні підприємством та розподілі доходу між членами кооперативу відповідно до їхньої участі у його діяльності. Діє на основі статуту, має статус юридичної особи, найменування виробничого кооперативу повинно містити сло­ва "виробничий кооператив" або "кооперативне підприємство".

Споживча кооперація — система самоврядних організацій громадян (споживчих товариств і їх спілок), а також підпри­ємств та установ цих організацій, яка є самостійною організа­ційною формою кооперативного руху. Діє на основі статуту, має статус юридичної особи. Метою діяльності є досягнення статут­них цілей товариств, спілок і об'єднань, що входять до складу споживчої кооперації, а не отримання прибутку, тому не може вважатися суб'єктом підприємництва. Для підприємств спожив­чої кооперації законодавством не передбачена фіксована (в ус­тановчих документах) сума статутного капіталу. Основою діяль­ності підприємств споживчої кооперації є не статутний капітал, а пайовий капітал, що формується з внесків фізичних і юридич­них осіб у розмірі, передбаченому установчими документами.

Релігійні організації мають право засновувати видавничі, поліграфічні, виробничі, реставраційно-будівельні та сільсько­господарські й інші підприємства, необхідні для забезпечення діяльності цих організацій. Підприємство — об'єднання гро­мадян релігійної організації, засноване на власності громадян або релігійної організації, для здійснення господарської діяль­ності з метою виконання їх статутних завдань. Діє на основі статуту, має статус юридичної особи. Основною метою діяльності є досягнення статутних цілей організації, а не отримання при­бутку, тому не може вважатися суб'єктом підприємництва.

Дата добавления: 2015-05-23