І Теоретична частина. Дати відповіді на запитання:

ІІІ Домашнє завдання

ІІ Практична частина

Дати відповіді на запитання:

1. У чому полягає сутність грошового обороту підприємства і з якими напрямками діяльності він пов'язаний?

2. Назвіть форми грошового обороту на підприємстві.

3. В чому суть безготівкових розрахунків і окресліть сферу їх застосування?

4. В чому суть готівкових розрахунків, окресліть сферу їх застосування

5. Назвіть види банківських рахунків.

6. Як юридичній особі відкрити поточний рахунок в банку?

Вивчити тему «Сутність розрахункових відносин. Способи і форми розрахунків»

· Ярошевич Н.Б. Фінанси підприємств: навч.посіб./Н.Б.Ярошевич.-К.:Знання, 2012.

· Непочатенко О.О. Фінанси підприємств. Навч.посіб.-К.: Центр учбової літератури, 2011.

· Поддєрьогін А.М. Фінанси підприємств: Підручник/Мін-во освіти і науки України, КНЕУ.-4-те вид., перероб. та доп.-К.: КНЕУ, 2006.

Тема 5 Організація безготівкових розрахунків та вимоги до їх проведення (Самостійна робота студентів)

План

1. Суть безготівкових розрахунків та їх класифікація.

2. Характеристика форм безготівкових розрахунків.

3. Економічна відповідальність за несвоєчасність здійснення розрахунків.

1. Безготівкові розрахунки — це платежі, які здійснюються шля­хом перерахування коштів з рахунку платника на рахунок одер­жувача.

Принципи організації безготівкових розрахунків:

1. Грошові кошти суб'єктів підприємницької діяльності підля­гають обов'язковому зберіганню на рахунках в банку (за винятком ліміту залишку готівки в касі підприємства).

2. Всі розрахунки та платежі здійснюються у безготівковому порядку за формами і розрахунковими документами, визначеними Національним банком України, і закріпленими у договорах про розрахунково-касове обслуговування.

3. Операції на знову відкритих поточних рахунках підприємств здійснюються лише після повідомлення податкових органів про відкриття такого рахунку.

4. Платежі здійснюються в межах залишків коштів на банків­ських рахунках або в межах наданого банківського кредиту.

5. Платежі за товарно-матеріальні цінності та послуги здійснюються після відвантаження товарів чи надання послуг, одночасно з ними або в порядку попередньої оплати. В умовах нестабільності грошових розрахунків основний спосіб платежу — це попередня оплата.

Суть безготівкових розрахунків полягає в тому, що платежі здійсню­ються шляхом списання коштів з банківського рахунка платника на бан­ківський рахунок одержувача, тобто проведенням відповідних записів на банківських рахунках учасників розрахунків. Підставою для здійснення безготівкових розрахунків є подання до банку спеціальних розрахунко­вих документів:

· платіжного доручення;

· платіжної вимоги-доручення;

· реєстру документів за акредитивом;

· реєстру чеків тощо на паперових но­сіях, або в електронному вигляді.

Безготівкові грошові розрахунки класифікують на підставі та­ких основних ознак:

За видами господарських операцій:

· грошові розрахунки за товарними операціями;

· грошові розрахунки за нетоварними операціями.

За місцерозташуванням банківських установ, що обслуговують розрахунки:

· місцеві;

· міжміські;

· міжнародні.

За фактом здійснення оплати:

· попередня чи авансова оплата продукції, товарів, робіт, послуг;

· оплата після реалізації продукції.

За умовою оплати договорів:

· акцептна форма оплати;

· безакцептна форма розрахунків.

За джерелами фінансування:

· грошові розрахунки власними засобами підприємства;

· грошові розрахунки за рахунок кредитів і інших позикових засобів;

· грошові розрахунки за кошти клієнта.

2. Підприємства використовують (залежно від форми розрахунко­вого документа) такі форми безготівкових розрахунків:

· платіжні доручення;

· платіжні вимоги-доручення;

· чеки;

· акредитиви;

· векселі;

· інкасові доручення (розпорядження).

Платіжне доручення — це письмове доручення власника ра­хунка перерахувати відповідну суму зі свого рахунка на рахунок отримувача коштів.

Платіжні доручення застосовуються в розрахунках щодо місце­вих, а також міжміських поставок за товари (роботи, послуги). Вони забезпечують максимальне наближення строків отримання товарно-матеріальних цінностей і здійснення платежу, прискорю­ють обертання оборотних коштів; запобігають виникнення креди­торської заборгованості у покупців.

Рис. 1. Механізм здійснення розрахунків платіжними дорученнями

Розрахунки платіжними дорученнями здійснюються також за не­товарними операціями. Це платежі до бюджету, цільових державних фондів; платежі кредитним установам, за банківськими позичками.

Платіжне доручення приймає банк тільки в межах коштів на розрахунковому рахунку, крім доручень на перерахування до бю­джету сум податків, зборів, обов'язкових платежів і внесків до дер­жавних цільових фондів.

Якщо постачальник (отримувач коштів) не має рахунка в бан­ку, то розрахунки між постачальником і покупцем платіжним до­рученням не можливі, підприємство може виконати розрахунок гарантованим платіжним дорученням через підприємства зв'язку.

Розрахунки платіжними дорученнями здійснюються за такою схемою (рис. 1):

1. постачальник відвантажує продукцію (виконує роботи, по­слуги);

2. постачальник виставляє рахунок-фактуру за продукцію;

3. покупець подає до банку, що його обслуговує, платіжне до­ручення;

4. банк покупця списує з його рахунка кошти;

5. банк покупця повідомляє покупця — власника рахунка про списання коштів;

6. банк покупця передає електронним зв'язком або надсилає платіжне доручення на відповідну суму до банку постачальника;

7. банк постачальника (отримувача коштів) зараховує кошти на рахунок постачальника;

8. банк постачальника повідомляє постачальника про надхо­дження коштів на розрахунковий рахунок випискою з розрахунко­вого рахунка.

Переваги:

· відносно простий і швидкий документообіг;

· прискорення руху коштів;

· можливість використання цієї форми розрахунків за нетовар­них платежів.

Платіжні вимоги-доручення — це комбінований розрахунковий документ, який складається з двох частин. Верхня частина — вимога підприємства-постачальника до підприємства-покупця сплатити вартість товару, виконаних робіт, послуг. Нижня частина — доручен­ня покупця (платника грошових коштів) банку, який його обслуговує, переказати належну суму коштів з його рахунка на рахунок постачаль­ника. Цей розрахунковий документ заповнює постачальник і направ­ляє покупцеві. Покупець, коли він згоден оплатити товар, заповнює нижню частину цього документа і направляє його у свій банк для пере­казу акцептованої суми на розрахунковий рахунок постачальника.

Розрахунки платіжними вимогами-дорученнями застосовують­ся переважно в міжміських розрахунках за відвантажені товарно - матеріальні цінності.

Вони можуть бути з акцептом або без акцепту. Платники мають право повністю відмовитись від акцепту платіжної вимоги-доручення, коли товари не було замовлено; коли товари відвантажено не на погоджену адресу; коли їх доставлено достроково; коли вони недоброякісні; коли не погоджено ціну товару.

Часткова відмова від акцепту платіжної вимоги-доручення може бути, коли поряд із замовленими відвантажено і якісь до­даткові товари; коли документально встановлено наявність недо­броякісної або не укомплектованої частини товару; у разі завищен­ня цін, арифметичних помилок у товаротранспортних докумен­тах тощо.

Рис. 2. Механізм здійснення розрахунків платіжними вимогами дорученнями

Розрахунок за допомогою платіжної вимоги-доручення здій­снюється за такою схемою (рис. 2):

1. постачальник відвантажує продукцію покупцеві;

2. разом із документами на відвантажену продукцію поста­чальник передає платіжну вимогу-доручення на оплату;

3. покупець передає вимогу-доручення в банк, який його об­слуговує, для переказу коштів;

4. банк покупця (платника коштів) списує з рахунка покупця кошти;

5. банк покупця сповіщає випискою покупця — власника ра­хунка про списання коштів із його розрахункового рахунка;

6. банк покупця направляє в банк постачальника платіжну вимогу-доручення;

7. банк постачальника зараховує кошти на рахунок постачаль­ника;

8. банк постачальника повідомляє постачальника про надхо­дження коштів на розрахунковий рахунок випискою з розрахун­кового рахунка.

Переваги:

· ця форма розрахунку більше відповідає фінансовим та госпо­дарським інтересам постачальників і покупців;

· зміцнює договірні відносини в господарстві;

· прискорює оформлення розрахункових документів;

· платежі здійснюються за згодою платника після попередньої пере­вірки розрахункових і товаротранспортних документів постачальника.

Розрахунковий чек — це документ стандартної форми з доручен­ням чекодавця своєму банкові переказати кошти з рахунка чекодав­ця на рахунок пред'явника чека (отримувача коштів). Розрахунко­вий чек, як і платіжне доручення, заповнює платник. На відміну від платіжного доручення чек передається платником підприємству — отримувачу платежу безпосередньо під час здійснення господар­ської операції. Отримувач платежу подає чек у свій банк для оплати.

Грошові чеки застосовуються тільки для отримання підприєм­ствами з рахунків у банківських установах готівки для виплати заробітної плати, премій і винагород, дивідендів, коштів на відряд­ження, на господарські витрати.

Чек як грошовий документ короткострокової дії не має статусу законного платіжного засобу. Обіг чеків не регулюється законодав­ством, а визначається потребою комерційного обороту. Через це роз­рахунки чеками носять умовний характер: видача боржником чека ще не означає оплати його зобов'язань перед кредитором. Зобов'язан­ня погашається тільки після повної оплати чека банком-платником.

Чекова форма розрахунків потребує від банківської установи до­тримання відповідних правил: банк зобов'язаний упевнитись у до­стовірності чека. Чек може бути оплачений тільки тою особою, яку вказано в ньому (іменний чек); або пред'явником, якщо чек видано на пред'явника. Чекодавець не тільки несе відповідальність за оплату чека банком-платником, а й зобов'язаний забезпечити цей платіж, заздалегідь надавши банку необхідні кошти для покриття своїх чеків. За видачу чека без покриття чекодавець несе відповідальність.

Розрахунковий чек із чекової книжки чекодавець виписує під час здійснення платежу і віддає за отримані ним товари (виконані роботи, надані послуги). При цьому чекодавець переписує залишок ліміту з корінця попереднього розрахункового чека на корінець виписаного і зазначає новий залишок ліміту.

Розрахунковий чек підписує службова особа чекодавця, яка має право підписувати розрахункові документи, та скріплює відбитком печатки чекодавця. Якщо розрахунковий чек підписує службова особа чекодавця за дорученням керівника підприємства, то право підпису розрахункового чека обумовлюється в цьому дорученні.

Приймаючи розрахунковий чек до оплати за товари (виконані роботи, надані послуги), чекодержатель перевіряє: відповідність його встановленому зразку; правильність заповнення; відсутність виправлень; відповідність суми корінця чека сумі, зазначеній на самому чеку; строк дії; достатність залишку ліміту за чековою книжкою для оплати чека; наявність на ньому чіткого відбитка штампа або печатки банку та даних чекодавця.

Рис. 3. Механізм здійснення розрахунків чеками

Розрахунковий чек, оформлений з порушенням вимог, до опла­ти не повинен прийматися.

Чекодержатель здає в банк розрахункові чеки разом із трьома при­мірниками реєстру чеків, якщо розрахунки чекодавця і чекодержателя відкриті в одному банку, і в чотирьох примірниках — якщо розрахунки чекодавця і чекодержателя відкриті в різних банках.

Банк чекодержателя зобов'язаний перевірити заповнення рекві­зитів реєстру чеків згідно з вимогами та своєчасність пред'явлення їх до оплати. Суми розрахункових чеків, оформлені з порушенням вимог цієї Інструкції, викреслюються з реєстру чеків з виправлен­ням його загального підсумку і повертаються чекодержателю.

Якщо чекодавець і чекодержатель обслуговуються в одному бан­ку, то після перевірки правильності заповнення реквізитів розра­хункових чеків і реєстру чеків банк на підставі першого примірни­ка реєстру чеків списує кошти з відповідного рахунка чекодавця та зараховує їх на рахунок чекодержателя.

Розрахунок чеком здійснюється за такою схемою (рис. 3):

· постачальник передає товар покупцеві;

· покупець передає чек постачальнику;

· постачальник передає чек у свій банк;

· банк постачальника направляє чек для оплати в банк по­купця;

· банк платника списує кошти з рахунка покупця товару;

· банк платника повідомляє платника про списання коштів;

· банк платника переказує банку постачальника відповідні кошти;

· банк постачальника зараховує кошти на рахунок постачаль­ника;

· банк постачальника повідомляє постачальника про зараху­вання коштів на його рахунок.

Переваги:

· відносна швидкість розрахунків і надходження коштів на ра­хунок постачальника, що сприяє зменшенню дебіторської забор­гованості.

Недоліки:

· недостатня гарантія платежу, оскільки на рахунку чекодав­ця може не бути потрібних коштів;

· неможливість розрахунків чеками на велику суму;

· складність оформлення чека.

Акредитив — це розрахунковий документ із дорученням однієї кредитної установи іншій здійснити за рахунок спеціально задепонованих коштів оплату товаротранспортних документів за відвантажений товар.

Постачальник подає в банк, що його обслуговує, заяву із зазначен­ням умов використання задепонованих коштів. Після повідомлення про відкриття акредитива постачальник відвантажує товар і не пізніше трьох робочих днів після цього подає в установу банку реєст­ри рахунків і транспортні або інші документи, які підтверджують відвантаження. Якщо документи відповідають умовам акредитива, кошти того самого дня зараховуються на рахунок постачальника.

За операціями з акредитивами всі зацікавлені сторони мають справу тільки з документами, а не з товарами, послугами або інши­ми видами виконання зобов'язань, з якими можуть бути пов'язані ці документи.

Банк-емітент може відкривати такі види акредитивів:

· покритий — акредитив для здійснення платежів, за якими завчасно бронюються кошти платника в повній сумі на окремомурахунку в банку-емітенті або у виконуючому банку — "Розрахун­ки за акредитивами";

· непокритий — акредитив, оплата за яким, у разі тимчасової відсутності коштів на рахунку платника гарантується банком - емітентом зарахунок банківського кредиту.

Акредитив може бути відкличним або безвідкличним. Це за­значається на кожному акредитиві. У разі відсутності такої познач­ки акредитив вважається безвідкличним.

Відкличний акредитив може бути змінений або анульований банком-емітентом у будь-який час без попереднього повідомлення бенефіціара. Усі розпорядження про зміни умов відкличного ак­редитива або його анулювання заявник може надати бенефіціару тільки через банк-емітент, який повідомляє виконуючий банк, а останній — бенефіціара.

Якщо виконуючий банк не є банком-емітентом, то зміна умов відкличного акредитива або його анулювання відбувається тільки після отримання від виконуючого банку відповідного повідомлен­ня, яким підтверджується те, що до часу зміни умов або анулюван­ня акредитива документи за акредитивом не були подані.

Документи за акредитивом, що відповідають умовам акредити­ва та подані бенефіціаром і прийняті виконуючим банком до отри­мання останнім повідомлення про зміну умов або анулювання ак­редитива, підлягають оплаті.

Безвідкличний акредитив — це акредитив, який може бути ану­льований або умови якого можуть бути змінені тільки за згодою на це бенефіціара, на користь якого він був відкритий, і банка-емітента.

Такий акредитив становить собою тверде зобов'язання банка - емітента сплатити кошти в порядку та в строки, визначені умова­ми акредитива, якщо документи, передбачені ним, подано до бан­ку, зазначеного в акредитиві, або банку-емітента та дотримано стро­ки й умови акредитива.

Умови акредитива є дійсними для бенефіціара, поки він не по­відомить про згоду на внесення змін до них банку, який авізував йому ці зміни. Бенефіціар має письмово повідомити про погоджен­ня або відмову щодо внесення змін.

Акредитивможе бути авізований бенефіціару через інший (авізуючий) банк. Авізуючий банк, якщо він не є виконуючим банком, не несе зобов'язань щодо сплати за акредитивом.

Рис. 4. Механізм здійснення розрахунків із використанням акреди­тивної форми

У всіх акредитивах обов'язково має передбачатися дата закін­чення строку і місця подання документів для платежу. Дата, яку зазначено в заяві, є останнім днем для подання бенефіціаром до оплати реєстру документів за акредитивом та документів, перед­бачених умовами акредитива.

Акредитив, кошти за яким заброньовані в банку-емітенті, за­кривається ним після закінчення строку, зазначеного в акредитиві, з додаванням нормативного строку проходження документів спецзв'язком від виконуючого банку до банку-емітента або після отримання від виконуючого банку підтвердження про невиконання акредитива.

Схема здійснення розрахунків із використанням акредитивної форми має такий вигляд (рис. 4):

1. покупець, доручає банку, що його обслуговує, відкрити ак­редитив;

2. банк покупця відкриває акредитив;

3. банк покупця сповіщає покупця про відкриття акредитива;

4. банк покупця повідомляє банк постачальника про відкрит­тя акредитива постачальнику на конкретну суму;

5. банк постачальника сповіщає постачальника про відкрит­тя акредитива;

6. відвантаження товару;

7. покупець повідомляє банк про виконання умови акредитива;

8. банк покупця переказує банку постачальника суму коштів з акредитива;

9. банк постачальника зараховує кошти на рахунок постачаль­ника;

10. банк постачальника повідомляє про це свого клієнта.

Переваги:

· ця форма розрахунку дає постачальнику впевненість у тому, що відвантажений товар буде своєчасно оплачено;

· для постачальників (отримувачів коштів) акредитивна фор­ма розрахунків надійна, відносно проста і приваблива, оскільки га­рантує оплату.

Недоліки:

· покупцям розрахунки з використанням акредитива не вигідні, бо на певний час кошти вилучаються з обороту, що погіршує фінан­сове становище підприємств-покупців.

Вексельна форма розрахунків — розрахунки між постачаль­ником (отримувачем коштів) і покупцем (платником коштів) з відстрочкою платежу, які оформлюються векселем.

Вексель —цінний папір, який засвідчує безумовне грошове зобов’язання векселедавця сплатити після настання строку ви­значену суму грошей власнику векселя (векселедержателю).

Є різні види векселів (рис. 5):

· казначейські — один із видів державних цінних паперів, які випускаються для покриття видатків державного бюджету..Вони можуть бути використані: для здійснення розрахунків, для зара­хування сплати податків до державного бюджету, як застава для забезпечення інших платежів та кредитів. Векселедавцем і, відпо­відно, платником за казначейськими векселями є Головне управ­ління Державного казначейства. Такі векселі видаються на пред'яв­ника зі строком платежу не більше одного року;

· приватні — емітуються корпораціями, фінансовими група­ми, комерційними банками. Спеціального забезпечення ці папери не мають. Як гарантія їхньої надійності виступає рейтинг векселе­давця, стабільність його фінансового стану та авторитет на ринку цінних паперів;

· фінансові — мають у своїй основі депозитну природу. Якщо класичний вексель видається за реальної товарної угоди, то фінансовий в основному використовується для мобілізації грошових ре­сурсів;

Рис. 5. Класифікація векселів

· товарні (комерційні) — використовуються для кредитуван­ня торговельних операцій. Вони визначають умови векселедавцем боржником своїх обов'язків перед постачальником-кредитором за поставлену продукцію, надані послуги, виконані роботи;

· прості (соло-векселі) — виписуються і підписуються боржником (векселедавцем) і є його борговим зобов'язанням оплатити кредитору вказану суму в установлений час. Векселедавець бере на себе зобов'я­зання особисто сплатити за векселем певну суму грошей у точно зафік­сований час у майбутньому або в час, визначений власником векселя;

· переказні — це документ, який регулює вексельні відносини трьох сторін;

· забезпечені — це векселі, гарантовані заставою, яка надаєть­ся кредиторові, банку або продавцеві доти, доки борг не буде спла­чено. Заставою може бути дебіторська заборгованість, товарні за­паси, цінні папери, основні виробничі запаси, обладнання;

· на пред'явника — це такі векселі, що сплачуються негайно після прийняття їх дебітором. Вексель, що оплачується в термін, указаний у документі, називається строковим;

· доміцильован і — це векселі, в яких вказується конкретне місце платежу;

· у безпаперовій формі — як запис на електронних рахунках.

Рис. 6. Механізм здійснення розрахунків із використанням векселя

Розрахунки з використанням векселя здійснюються за таким порядком (рис. 6):

1. постачання товару;

2. акцепт векселя в банку, який обслуговує покупця;

3. передача векселя;

4. платіжне доручення банку, який обслуговує постачальни­ка, на оплату цього векселя;

5. облік векселя (може бути наданий кредит) постачальника у межах облікової ставки;

6. пред'явлення векселя до оплати у встановлений строк;

7. отримання платежу.

Векселі на основі взаємної довіри суб'єктів ринкових відносин функціонують в обігу як розрахунковий засіб, боргове зобов'язан­ня та як різновид цінних паперів, що має значні переваги над па­перовими грошима. Векселі не знецінюються, в обігу перебувають визначений договором час, скорочують потреби в готівці, зменшу­ють витрати грошового обороту і прискорюють його. Предметом вексельного зобов'язання можуть бути тільки гроші.

Інкасове доручення (розпорядження) застосовується у випад­ках стягнення в безспірному порядку сум фінансових санкцій, не­доїмки в бюджет із податків, штрафів, нарахованих державними податковими органами.

3. Розрахункова дисципліна передбачає дотримання суб'єктами гос­подарювання визначених правил проведення розрахунків. Платіжна дисципліна передбачає забезпечення оплати підприємством своїх фі­нансових зобов'язань у повному обсязі та у встановлені строки. Стан платіжної дисципліни залежить від фінансового стану підприємства.

Залежно від того, які суб'єкти застосовують санкції, останні поді­ляються на договірні, банківські (кредитні), фінансові.

Договірні санкції спрямовані на забезпечення повного й безумов­ного виконання господарських угод. Такі санкції застосовуються у ви­гляді сплати неустойки, яка визначається у відсотках до суми невикона­ного зобов'язання.

Банківські (кредитні) санкції застосовуються до підприємств за порушення ними кредитної дисципліни; за незадовільний стан обліку і звітності; нецільове використання кредитних ресурсів; порушення планових строків введення об'єктів, на які отримано кредит, в експлуа­тацію; за несвоєчасне повернення отриманих кредитів.

Перед застосуванням кредитних санкцій банк може виставити ви­могу підприємству ліквідувати недоліки і порушення, які були виявлені в процесі аналізу діяльності підприємства, а також проведення поточних кредитних і розрахункових операцій.

Фінансові санкції застосовуються за порушення суб'єктами гос­подарювання фінансової дисципліни. Вони застосовуються державними органами, податковими адміністраціями.

Дата добавления: 2015-05-23