Охарактеризуйте предмет,методи та функції політології

Хімія — досліджує молекулярно-атомні перетворення речовин, тобто, при яких молекули одних речовин руйнуються, а на їх місці утворюються молекули інших речовин з новими властивостями.

Хімія – наука про речовини та їх перетворення.

Хімія - наука про хімічні елементи, їх з'єднання і перетворення, що відбуваються в результаті хімічних реакцій.

Вона вивчає, з яких речовин складається той або інший предмет; чому і як іржавіє залізо, і чому олово не іржавіє; що відбувається з їжею в організмі; чому розчин солі проводить електричний струм, а розчин цукру — ні; чому одні хімічні зміни відбуваються швидко, а інші — повільно.

Головне завдання хімії — з'ясування природи речовини, головний підхід до рішення цієї задачі — розкладання речовини на простіші компоненти і синтез нових речивин. Використовуючи цей підхід, хіміки навчилися відтворювати безліч природних хімічних субстанцій і створювати матеріали, що не існують в природі.
Сьогодні не можна назвати жодної сфери виробництва, де б людина не стикалася з хімією. Практично все життя суспільства пов'язане з численними речовинами, що нас оточують, і хімічними процесами, що відбуваються навколо нас і всередині нас. Хімічними знаннями повинна володіти кожна цивілізована людина. Без них неможлива екологічно грамотна поведінка в побуті, в природі, на виробництві.

Сучасна хімія є широким комплексом наук, що поступово та повільно складався в ході її тривалого історичного розвитку. Практичне знайомство людини з хімією та хімічними процесами сходить до глибокої старовини. Протягом багатьох століть теоретичне пояснення хімічних процесів ґрунтувалося на натурфілософським вченні про елементи-якості. Модифікований вигляд його став засновком для алхімії, що виникла приблизно в III-IV вв. н.е. і що прагнула вирішити завдання перетворення неблагородних металів до благородні

ХІМІЯ У ДАВНИНУ

Саме в глибоку давнину було закладено основи для подальшого розвитку людства. Більшість явищ людського життя зародилися в надрах первісного суспільства: приготування їжі, виготовлення одягу, будівництво житла, землеробство, скотарство, релігійні вірування, мистецтво, а також корисні знання, у тому числі й деякі емпірико-хімічні відомості.
Людину створила праця – виготовлення знарядь і їх застосування. Окремі вчені вважають, що найдавніші люди жили 1,5 – 1млн років тому, інші стверджують, що вони з’явилися більш як 2,5млн років тому. верхня межа первіснообщинного ладу коливається в межах останніх 5 – 6 тисяч років, дещо відрізняючись на різних континентах нашої планети.
Саме в цей період історії людства зроблено одне з найважливіших відкриттів – освоєння вогню. Горіння було першим свідомо викликаним хімічним процесом. Це відкриття дало людям невичерпні можливості. Вони почали варити м’ясо та інші продукти; глина, обпалена вогнем, ставала значно міцнішою. Це мало велике значення для виготовлення посуду і житла. У вогнищі спостережливі люди знаходили іноді скляні кульки і так навчилися варити скло. Усе це дав людям вогонь.

З яких часів люди користуються вогнем? Однозначно відповісти на це питання неможливо. У Східній Африці знайдено обгорілу глину разом з фрагментами кісток. Це дає підстави стверджувати, що людина розпалювала вогнища вже приблизно 1млн років тому. Інші факти свідчать про те, що це сталося значно пізніше. На піщаній обмілині поблизу Ніцци (Франція) знайдено рештки житла з вогнищем, які датуються приблизно 230 тисяч років до н. е.
Люди на цьому етапі розвитку носили шкіряний одяг, вміли обробляти та консервувати шкіру. Вони виготовляли сік з фруктів та овочів, який після настоювання ставав розчином спирту (пиво, вино). Стіни печер покривали малюнками, використовуючи для цього різні мінеральні фарби. Мертвих ховали за певним ритуалом: трупи клали на бурий ферум оксид і посипали ним зверху. З металів стародавні люди використовували золото та срібло, пізніше – мідь, залізо та інші метали. Виготовляли різні прикраси з кварцу, кварциту, кальциту, бурштину, лазуриту та інших мінералів.
У науці важливою проблемою є періодизація первісної історії людства. Серед них найпоширенішою є археологічна, яка базується на відмінностях у матеріалі та техніці виготовлення знарядь праці. Ще філософи стародавнього Китаю та Риму найдавнішу історію поділили на три віки – кам’яний, бронзовий та залізний. Кам’яний вік тривав близько 600 тисяч років, що в кілька сотень разів перевищує всі наступні етапи. Кам’яний вік поступово переходить в бронзовий (мідний). У деяких місцевостях мідна руда виявилася на поверхні землі (Іспанія, о. Кіпр тощо). Люди швидко навчилися видобувати мідь з мідних руд і виготовляти сплави (бронзу, латунь) на її основі. Особливо поширилася бронза, з якої виготовляли сокири, захисні щити, шоломи, кинджали, статуї, прикраси, голки тощо. Ці предмети з’явилися приблизно 2000 років до н. е.
А десь 3 – 2 тисячі років до н. е. люди починають займатися землеробством. Вони перемелюють зерна на борошно, роблять тісто, застосовують сіль, розводять тварин, виготовляють тканини, будують житло переважно з каменю та дерева. Землеробство потребувало осілого способу життя. Тоді виникли постійні поселення і навіть перші міста. З цього часу фактично почалася цивілізація (термін походить від латинського civitas, що означає «місто»).

Пройшов час, люди навчилися добувати залізо і виготовляти з нього різноманітні предмети. Відтоді почався відлік залізного віку, що припадає приблизно на 750 років до н. е.
Таким чином, хімічні процеси людина використовувала ще в сиву давнину. Археологічні розкопки свідчать про те, що на світанку розвитку людського суспільства видобувались і перероблялись деякі руди, глини, мінерали. Античний світ знав золото, срібло, ртуть, сплав міді з оловом – бронзу. Приблизно в ті ж часи людина вміла виготовляти скло і кераміку. За багато віків до н. е. використовували сірку, нафту, природну соду, мінеральні фарби, олії, смоли, обробляли шкіру, виготовляли косметичні засоби. Дещо пізніше почали виготовляти порцеляну і папір. Проте жодних наукових уявлень про склад речовини та її перетворення у Стародавньому світі не було.

АЛХІМІЧНИЙ ПЕРІОД РОЗВИТКУ ХІМІЇ

«Алхимию постигнуть каждый рад:
Безмозглый идиот, старик и юный фат,
Портной, старуха, юркий адвокат,
Монах плешивый, пастырь и солдат»
Данте А. «Божественная комедия»
Зародження алхімії відбулося в сиву давнину, коли жерці помітили, що при поєднанні декількох металів можна отримати дещо нове: наприклад, олово та мідь народжують бронзу. Тоді, можливо, з недорогих металів можна отримати золото і срібло. Саме цим і зайнялися алхіміки.
Старовинні трактати описували, що алхіміки Стародавнього Єгипту, Індії, Китаю відкрили секрет отримання дорогоцінних металів з неблагородних в ІІ ст. до н. е. Одночасно з цим вони виготовляли «пігулки безсмертя», які дозволяли продовжити життя людини до 120 – 150 років, а то і більше. Але секрети цих перетворень зашифровувалися так, що ті, кому пощастило бачити рукописи, бачили перед собою лише незрозумілі символи. Така конспірація призвела до того, що секрети були остаточно втрачені. Треба відмітити, що алхіміки тих часів не ставили перед собою мету отримання благородних металів з неблагородних як головну. Їх цікавила наука в чистому вигляді, як шлях пізнання природи, а золото – так, побічний матеріал для утримання лабораторій та підтримання належного рівня життя. У всякому разі так стверджує «Книга великих Змін» - найдавніший підручник хімії (алхімії).
В Стародавньому Єгипті жерці-хіміки користувалися особливим впливом, адже вони володіли особливими секретними знаннями, ними опікувався сам бог Тот. Халдеї, єгиптяни, греки століттями билися над «секретом пропорцій», тобто змішування різних частин металів і мінералів. На жаль, безрезультатно… Ще одна теорія – теорія подвоєння благородних металів. Згідно з нею, в посудину поміщали золото, свинець, ртуть, таємні трави, кров, а на виході отримували вдвічі, а то і втричі більше золота. Обидві ідеї не загубилися у віках. Їх підхопили жерці Олександрії Єгипетської. Вони протягом трьох століть намагалися отримати штучне золото. Сталося це після того, як імператор Діоклетіан звинуватив алхіміків у шахрайстві, наказав вигнати їх з Риму, а їхні праці спалити. Ось тому в Олександрію Єгипетську і змістився центр алхімії.
Для алхіміків в Александрії існував спеціальний храм Серапіса – храм смерті, життя і зцілення. Деякий час керував алхіміками Зосима, грек з міста Панополіса. Вважається, що саме він заклав основу «правильної алхімії», в основу якої покладена «Смарагдова скрижаль Гермеса». За легендою, скрижаль була знайдена воїнами О. Македонського над могилою Гермеса Трисмегіста (тричі великого), який жив, знову ж згідно з легендою, в V – VІ ст. до н. е. Кам’яна плита була вкрита 13 настановами нащадкам. Найважливішою з них, на думку Зосима, була сьома. «Відділи землю від вогню, тонке від грубого, з особливою обережністю, і отримаєш те, що шукав» – вказівка на секрет філософського каменю. В 640 році храм було знищено арабами, які захопили Олександрію і знищували вогнем все, про що не згадується в Корані, отже є гріховним. Однак, частина манускриптів дивом збереглася і потрапила в Медину, до тамтешніх алхіміків і астрологів. До речі, саме араби ввели поняття алхімія замість хімії. Вони ж сприяли її подальшому розвитку. Центром алхімії став Багдад, де збиралися вчені усього арабського світу. Туди ж тікали від церковників і європейські алхіміки. Найбільшу славу серед арабських алхіміків мав лікар Джабір ібн Хайан, відомий в Європі як Гебер (721 – 815 рр.), пізніше, в середні віки, особливе значення мали роботи вченого Абу Алі ібн Сіни, більш відомого як Авіценна (980 – 1037 рр.). Після війни з Туреччиною, центр алхімії знову перемістився в Європу. Тим часом європейські алхіміки прийшли до висновку, що без філософського каменя діло з місця не зрушиться. Той, хто отримає філософський камінь, зможе пізнати всі закони світу, керувати матерією, часом і простором, лікувати найсерйозніші хвороби, а його влада над світом буде безмежна. Європейські алхіміки раннього середньовіччя – це сумлінні шукачі філософського каменя; вони роками працювали в своїх лабораторіях. Їх досліди могли продовжуватися роками і десятиріччями і передавалися від вчителя до учня, з покоління в покоління.

Альберт Великий (1193 – 1280 рр.) вважав, що всі метали утворилися з ртуті, яка є матерією металів, а їх колір забезпечують чотири духа – ртуть, сірка, нашатир і миш’як. Смішно?! Але ж алхімія була першою наукою, яка об’єднала теорію і експеримент. Альберт Великий народився в одній з найбагатших і знатних родин Германії. В дитинстві вчителі і вихователі вважали його не дуже розумним, але в юності його обдарованості можна було позаздрити. Блискуча освіта, живий розум, багата ерудиція – перед ним відкривалася блискуча кар’єра, однак Альберт вступає до ордену домініканців. Його лекції мають приголомшливий успіх, на них мріють потрапити слухачі з усієї Германії. Альберта відправляють до Парижу для отримання наукового ступеня на 3 роки. І там, в Парижі, до нього приходить світове визнання. На його лекції по природничим наукам неможливо було потрапити, аудиторії Сорбонни не вміщали всіх бажаючих. Прийшлося перенести лекції на одну з міських площ, яку потім назвали його ім’ям. Великим Альберта стали називати ще за життя. Останні роки єпископ Альберт Великий провів на батьківщині, в Германії, серед рідних і учнів. Можливо, його ім’я загубилося б в історії, не було б багатотомної праці середньовічних знань про природу. В одній з робіт «Про мінерали», присвяченій алхімії описані правила, яким має слідувати поважаючий себе алхімік. Всього їх вісім:
а) Алхімік має бути мовчазним і зосередженим. Нікого не знайомити з результатами своїх робіт, а тим більше відкриттів.
б) Жити одному в будинку, частина якого є лабораторією.
в) час занять наукою визначати по зіркам.
г) Головними мають бути терпіння, старанність, наполегливість.
д) Завжди дотримуватися правил мистецтва розтирання, возгонки, випарювання, розчинення, дистиляції і осадження інгредієнтів досліду.
е) Не користуватися ніяким посудом окрім скляного та глазурованого.
є) Бути достатньо багатим, щоб нести необхідні для його роботи витрати.
ж) Уникати правителів.

Інший вчений-алхімік і по сумісництву монах – Роджер Бекон (1214 – 1292 рр.) з’явився на світ в сім’ї не дуже багатих і не дуже знатних батьків у графстві Ессекс. Він отримав солідну домашню освіту, потім вступив до Оксфорду. після закінчення навчання вступає до ордену францисканців – це була єдина можливість продовжувати наукові пошуки. Він неодноразово їздив до Сорбонни, де слухав лекції Альберта Великого, але відносився до них критично. Бекон вважав, що розвитку алхімії (читай – науки) перешкоджають чотири зла: звичка до старого, поклоніння авторитетам, гординя мудрості і думка неосвічених людей. Єдині авторитети, які признавав цей монах-алхімік, були дослід і спостереження. Однак він свято вірив у філософський камінь і його чудодійну силу. Він проводив в лабораторії дні і ночі, забуваючи про їжу і молитву, і цього вистачило для арешту Бекона. «він має жити в повній ізоляції від світу. без друзів, в монастирі. У нього є брат і учні, нехай він стане для них нічим. Він має бути ув’язненим в тюрмі, на хлібі і воді. Треба конфіскувати кожний рукопис, який він надумає куди-небудь, кому-небудь переслати». В таких жорстких умовах Роджер Бекон провів перші три роки з двадцяти. Потім положення дещо покращилося. не маючи в своєму розпорядженні ані лабораторії, ані інструментів, Бекон міг будувати лише теоретичні ідеї, а «правильні» монахи-алхіміки за наказом папи римського Інокентія ІV працювали в таємних лабораторіях над практичним впровадженням беконовських ідей, хоча, враховуючи те, що вчений усі свої роботи шифрував, можна тільки представити отримані результати. До нашого часу більшість робіт Р. Бекона не дійшли, згідно з наказом Ватикану вони підлягали знищенню, як єретичні. Р. Бекон ще в ХІІІ ст. передбачив можливість існування літальних апаратів важчих за повітря, парохода, субмарини, телескопа, водолазного костюма і автомобіля. Думаю, зрозуміло, що сучасники його не зрозуміли. Зі смертю Р. Бекона завершився романтичний період алхімії – період пошуків філософського каменя. Ті ж, хто вважав себе алхіміками, в той час були практиками і працювали над практичним застосуванням алхімії. З ХVІ по
ХVІІІ ст. серед видатних хіміків були І. Ньютон, Т. Парацельс, Г. Агрікола, Й. Глаубер, Ян Ван. Гельмонт та багато інших.
Чи зустрічалися в історії алхімії шахраї? Та скільки завгодно! Ось декілька прикладів. При дворі австрійського монарха Фердинанда ІІ жив Йоганн фон Ріхтгаузен. Цей алхімік обіцяв виготовити філософський камінь і перетворити ртуть на золото. І дійсно, на очах у глядачів з колби, в яку він всипав «філософський камінь», вилітали іскри й пар, а на дні виявилося золото. Але ж до цього в колбі знаходилася ртуть! Перемога? Ні! Виявилося, що шахрай розчинив у ртуті золотий порошок, а коли нагріта до кипіння ртуть випарувалася, на дні залишилося золото. А порошок, всипаний в колбу, виявився звичайним вугіллям. Подальша доля так званого алхіміка невідома…
Але відома доля шведського генерала-алхіміка Отто фон Пайкуля (Паткуля), який спочатку служив Карлу ХІІ, а потім перейшов на службу до польського короля Августа ІІ Саксонського. В 1705 році Пайкуль потрапив в полон до Карла, і щоб викупити собі життя пообіцяв тому купу золота. Його авантюра протрималася близько чотирьох місяців. Саме тоді головний кат Стокгольма за допомогою сокири поставив крапку в біографії авантюриста.
А ось Зейлеру, монаху-алхіміку з Вени, пощастило набагато більше. В 1676 році на очах у Леопольда І він показав дослід Пайкуля, але з тою різницею, що не розчиняв попередньо золото в ртуті, а сховав його в паличці для перемішування. За свої «досягнення» Зейлер був посвячений в лицарі, отримав звання королевського придворного хімікуса і посаду обермейстера монетного двору Богемії.
До речі, в Росії алхімікам не довіряли зовсім. Навіть посада придворного хіміка мала назву більш прозаїчну – аптекар.
Сучасні алхіміки займаються все тим же – шукають філософський камінь. Різниця в тому, що до цієї справи залучені новітні технології. Вони живуть і процвітають в сиарій Європі. Особливо багато їх у Франції, Великобританії, Германії, Італії. А ось на території СНД алхіміки – рідкісний вид.

ПОЛІТОЛОГІЯ– наука, об’єктом якої є політика і її відносини з особистістю та суспільством.

ПРЕДМЕТОМ ПОЛІТОЛОГІЇ є вивчення об’єктивних закономірностей світового політичного процесу, політичних відносин в окремих країнах і групах держав; відносини між класами, державами, націями, де головне завдання полягає в тому, щоб утримати, зберегти або завоювати владу; способи управління соціально-політичними процесами.

Політологія виступає як спеціальна теорія політики, котра відрізняється від інших наук наступним:

– вивчає політичну сферу суспільного життя не в загальному ряду багатьох інших об’єктів, як це роблять, наприклад, філософія, соціологія чи історія, а як єдиний і основний об’єкт;

– вивчає не окремі аспекти політичного життя, а розглядає його як багатомірну, цілісну систему;

– головним своїм предметом має пізнання закономірностей діяльності з керівництва та управління суспільством на основі публічної влади.

– має на меті виробити знання, які дадуть змогу орієнтуватися в навколишньому світі й завдяки цьому активно освоювати, перетворювати його, передбачати й свідомо формувати політичну сутність суспільства, упорядковувати стосунки між людьми на засадах загальнолюдських ціннісних орієнтацій.

ФУНКЦІЇ ПОЛІТОЛОГІЇ.

Теоретико-пізнавальна функція. Передбачає вивчення, систематизацію, тлумачення, аналіз, узагальнення й оцінку політичних явищ. Теоретичне пізнання дає змогу всебічно вивчити й оцінити досвід політичної діяльності, політичне мистецтво.

Методологічна функція. Охоплює способи, методи й принципи теоретичного дослідження політики і практичної реалізації надбаних знань.

Світоглядна функція. Зумовлює утвердження цінностей, ідеалів, норм цивілізованої політичної поведінки, політичної культури соціальних суб’єктів, що сприяє досягненню певного консенсусу в суспільстві, оптимальному функціонуванню політичних інститутів. Вивчення політології дає змогу зрозуміти, чиї інтереси представляють певні партії, суспільні групи, їхні лідери та державні структури.

Прогностична функція. Полягає в передбаченні шляхів розвитку політичних процесів, різних варіантів політичної поведінки. Це необхідно для вироблення механізму раціональної організації політичних процесів, урахування ресурсів політичної влади, особливо таких її компонентів і форм, як авторитет, контроль, вплив, примус тощо.

Інтегруюча функція. Виявляється у сфері політичної свідомості й політичної поведінки. Важливим компонентом у реалізації цієї функції є ідеологія, що охоплює політичні цінності, соціально-політичні ідеали, через які політична наука впливає на політичні процеси, сприяє розвитку політичної соціалізації, політичної культури, національної самосвідомості.

Прикладна функція. Передбачає вироблення практичних рекомендацій щодо шляхів, механізмів реалізації політичних знань, раціональної організації політичних процесів. Вона забезпечує вивчення ефективності політичних рішень, стану суспільної думки, ставлення громадськості до політичних структур, інститутів і норм.

МЕТОДИ ПОЛІТОЛОГІЇ. Метод – це сукупність прийомів та операцій практичного й теоретичного освоєння дійсності. Політологія, як і будь-яка наука, має загальні й специфічні методи дослідження, прийоми, підходи.

Діалектичний метод – для пізнання політичних явищ застосовують закони і принципи діалектики. Політичні явища розглядають в єдності й боротьбі протилежностей, у постійному розвитку та оновленні, у співвідношенні етапів реформ і революцій. Історичне тлумачення політичних явищ дає змогу зрозуміти логіку їх розвитку.

Синергетичний метод (грец. sinergetikos – спільний, узгоджено діючий). Передбачає багатоваріантність, альтернативність вибору шляхів суспільно-політичного розвитку, його не лінійність та можливості самоорганізації.

Системний метод – розглядає суспільство та його складові як більш чи менш постійні утворення, що функціонують у межах дещо ширшого середовища. Такі утворення характеризуються як цілісні системи, що складаються з певного комплексу взаємозв’язаних елементів, які можна виокремити з системи та аналізувати.

Системно-історичний метод – передбачає виділення певних типів політичного життя, політичних систем, що виникають у процесі історичного розвитку людського суспільства. Дає змогу не лише пізнати

закономірності й особливості розвитку різних типів політичного життя і політичних систем, а й глибше розглянути їх історичний взаємозв’язок і, навпаки, за формальною відмінністю розкрити сутнісну подібність політичних систем.

Структурно-функціональний метод – полягає у розчленуванні складного об’єкта на складові, вивченні зв’язків між ними й визначенні місця і ролі всіх складових у функціонуванні об'єкта як цілого, за умови збереження ним своєї цілісності у взаємодії із зовнішнім середовищем. Застосування структурно-функціонального методу в дослідженні політичної системи суспільства передбачає виокремлення елементів її структури, основними з яких є політичні інститути, з’ясування особливостей їхнього функціонування та зв’язку між ними.

Порівняльний метод – орієнтує дослідження на розкриття спільних і відмінних рис політичних систем та їхніх елементів у різних країнах, народів та епох.

Біхевіористський метод – (англ. behaviour – “поведінка”) полягає в дослідженні поведінки індивідів і соціальних груп, передбачає широке використання в політологічних дослідженнях статистичних даних, кількісних методів, анкетних опитувань, моделювання політичних процесів тощо.

Спеціальні методи дослідження – група методів, що ґрунтуються на різних варіантах дослідження структури, функцій політичних процесів та інститутів – методи, запозичені політологією з інших наук. Це методи емпіричних соціальних досліджень, соціальної психології, статистики, моделювання. Об’єктом цих досліджень є функціонування політичних інститутів, дії політичних суб’єктів, динаміка громадської думки. Вивчають стиль діяльності учасників політичних процесів, ефективність політичних рішень, рівень політичної свідомості й культури різних груп населення. Використовують аналіз статистичних даних, зміст політичних рішень, усні методи (інтерв’ювання), письмові опитування (анкетування), безпосереднє спостереження за досліджуваним об’єктом, соціально-політичний експеримент. Прикладні функції політології розширюють, застосовуючи сааме спеціальні методи.

Дата добавления: 2015-05-23