Принцип репрезентативності у соціологічному дослідженні. Достовірність соціологічного знання

Репрезентативність — принцип тотожності сформованої моделі досліджуваного об’єкта параметрам (критеріям) генеральної сукупності.
Одним із важливих гарантів репрезентації є кваліфікаційний рівень фахівців. Так, за результатами опитувань всього 1800 осіб вчені Німеччини напередодні виборів до бундестагу прогнозують наслідки виборів з точністю до 1%. Основою формування репрезентативної вибірки є математико-статистичний апарат, принципи якого детально розроблені і представлені в спеціальній літературі.
Сфера використання вибіркових досліджень практично не має обмежень. Передусім це стосується так званих «великих» об’єктів, пов’язаних з вирішенням проблем на глобальному (соцієтальному), інституціональному (сім’я, група, колектив, галузь, сфера діяльності тощо) рівнях. Якщо об’єкти незначні за своїм масштабом — від десятків до сотень одиниць — можливі також різноманітні суцільні опитування.
Залежно від критерію систематизації розрізняють вибір-
ки прості і складні, суцільні та ймовірні, одно- та багатоступеневі, формальні та змістові, універсальні та цільові тощо. Наприклад, до простих схем формування вибіркової сукупності відносять: а) простий випадковий відбір; б) систематичний (механічний) відбір; в) серійну вибірку; г) гніздову вибірку. До складних належать: а) багатоступеневі; б) комбіновані; в) стратифіковані; г) квотні вибірки. Проблема достовірності - це те ж саме, що і проблема пізнаванності, проблема істинності знання. Саме одержання достовірного знання є метою наукового дослідження, ідеалом наукової діяльності. І твердження про те, що соціологія - це наукове знання про суспільство, розглядалося як визнання достовірності соціологічного знання, для досягнення якого використовуються особливі засоби і методи дослідження.
Проблема достовірності (пізнаванності, істинності) знання належить до кола проблем так званої епістемології. Остання означає, як зазначалося раніше, "вчення про справжній, дійсному знанні" і виступає як теорія пізнання, або гносеологія (перекладається як "вчення про знання"). "Теорія пізнання, гносеологія, епістемологія, - читаємо в словнику, - розділ філософії, в якому вивчаються проблеми природи пізнання і його можливостей, відношення знання і реальності, досліджуються загальні передумови пізнання, виявляються умови його достовірності та істинності". Однак приписувати проблеми теоретико-пізнавальні (гносеологічні, епістемологічні) тільки філософії було б невірно, як невірно вважати, що і онтологія, і методологія належать тільки філософії. І якщо є приватно-наукові онтології і методології, то існують і приватно-наукові теорії пізнання, які прийнято називати епістемологією (на відміну від гносеології, під якою зазвичай розуміють філософську теорію пізнання).

Дата добавления: 2015-05-23